Гині потенції. Синтезуюча діяльність сприяє поглиблвнню діяльнії

ГИНІ ПОТеНЦІЇ. Синтезуюча ДІЯЛЬНІСТЬ СПРИЯЄ ПОГЛиблвННЮ ДІЯЛЬНІЇ

стосунків, виявленню їхніх нових граней, зв'язків, сторін, тіИйвнцІИ, Манітностей. Синтез об'єднує, одухотворяє, стимулюв При цьому йдеться не про синтез як метод, протилежні»! іНійЦу І Ме­ханізмі, структурі пізнання, а про синтез як фундаментами! ) УНІЇ начало будь-якого процесу. Творчим синтезом охоплюєте ЯІ практична, духовно-практична і духовно-теоретична ційсності.

Форми творчого синтезу. Творчий синтез має багітв мнмІПНУ оду. З часу, коли у вітчизняній науці з'явилися перші теоретичні

" ОрЧОСТІ (КІНеЦЬ XIX СТ.. ), ЗУСИЛЛЯ НауКОВЦІВ В ОСНОвНОМУ *в*Ір*й> *УІ" *& І! й

І дослідженні різних сторін художньої, пізніше — технічне) І м • *

Ічинаючи з XX ст.. увагу привертають особливості синтеау не» »•

чної творчості. Чим же пояснюється багатогранність видів те». Й

: НОВІ форм ТВОРЧОСТІ ЛеЖИТЬ певНИЙ СИНТеЗ ВИДІВ ДІЯЛЬНОСТІ. С1И                             'Н,

праці)

Ізначальний вид діяльності є основою віднесення орми (повсякденно-побутова творчість — упредметнений Іукова — мисленна діяльність; технічна — єдність мисяіиниі І )ї; художня — чуттєва діяльність і т. д. ). Форми творчого іимівіу Ізначати за методами, предметами (змістом), результатами» і І «ними рою), суб'єктами творчості. Тобто гетерогенність творчості зними основами:

результатами, масштабами творчості;

- 157 -

видами діяльності (виробнича, науково-технічна, дозвільно-побутова, художня, культурно-ідеологічна та ін. );

суб'єктом творчості (індивідуальна, колективна, етнічна, професійна і т. д. ), суспільством як суб'єктом творчості; людством як суб'єктом творчості та людською цивілізацією як суб'єктом творчості;

світоглядно-соціальними і методологічними засадами.

4. Логіка та методологія наукового пізнання.

Наукове пізнання — відносно самостійна, цілеспрямована пізнаваль­на діяльність, яка складається із взаємодії таких компонентів: 1) пізнаваль­ної діяльності спеціально підготовлених груп людей, які досягли певного рівня знань, навичок, розуміння, виробили відповідні світоглядні та мето­дологічні установки з приводу своєї професійної діяльності; 2) об'єктів пізнання, які можуть не збігатися безпосередньо з об'єктами виробничої діяльності, а також практики в цілому; 3) предмета пізнання, який детер­мінується об'єктом пізнання і проявляється в певних логічних формах; 4) особливих методів та засобів пізнання; 5) уже сформованих логічних форм пізнання та мовних засобів; 6) результатів пізнання, що виражаються головним чином у законах, теоріях, наукових гіпотезах; 7) цілей, що спря­мовані на досягнення істинного та достовірного, систематизованого знан­ня, здатного пояснити явища, передбачити їхні можливі зміни і бути засто­сованим практично. Наукове пізнання, таким чином, — це цілеспрямова­ний процес, який вирішує чітко визначені пізнавальні завдання, що визна­чаються цілями пізнання. Цілі пізнання, в свою чергу, детермінуються, з одного боку, практичними потребами суспільства, а з іншого — потребами розвитку самого наукового пізнання.

У науковому пізнання в діалектичній єдності чуттєво-сенситивного та раціонального головна роль належить раціональному мисленню. Проте його основні форми (поняття, судження, умовиводи) не відображають пов­ною мірою його специфіку, оскільки вони функціонують як на донауково­му, так і на науковому рівні пізнання. В науковому пізнані формуються і набувають відносної самостійності такі форми та засоби, як ідея, пробле­ма, гіпотеза, концепція, теорія.

Ідея — це форма наукового пізнання, яка відображає зв'язки, зако­номірності дійсності і спрямована на її перетворення, а також поєднує істинне знання про дійсність і суб'єктивну мету її перетворення. Ідея в науковому пізнанні виконує багато функцій, основними з яких є: 1) підсу-мування досвіду попереднього розвитку знання; 2) синтезування знання в цілісну систему; 3) виконання ролі активних евристичних принципів пояс­нення явищ; 4) спрямування пошуку нових шляхів вирішення проблем.

Проблема — це форма і засіб наукового пізнання, що є єдністю двох змістовних елементів: знання про незнання і передбачення можли-

- 158 -

•ості наукового відкриття. Проблема є відображенням проблемної ситу-ації, яка об'єктивно виникає в процесі розвитку суспільства як протиріччя між знанням про потреби людей у яких-небудь результативних практичних та теоретичних діях і незнанням шляхів, засобів, знарядь їх реалізації.

Гіпотеза — це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не встановлена і не доведена. Гіпотеза є формою розвитку науко-юго пізнання, засобом переходу від невідомого до відомого, від незнання до знання, від неповного, неточного знання до більш повного, точного.

Концепція — це форма та засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії, це науково обґрун­тований та в основному доведений вираз основного змісту теорії, але на Іідміну від теорії він ще не може бути втіленим у струнку логічну систему точних наукових понять.

Теорія — це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність, яка має струнку Логічну структуру і дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та Суттєві характеристики об'єкта. Теорія на відміну від гіпотези є знанням Достовірним, істинність якого доведена і перевірена практикою. Вона дає Істинне знання та пояснення певної сфери об'єктивної дійсності, дає змогу (розуміти її загальні, необхідні, суттєві, внутрішні закономірності власти-рості та зв'язки. Від гіпотези теорія відрізняється позитивною визначеністю < |воєї істинності, достовірним знанням. Від інших видів достовірного знан-Ия теорія відрізняється своєю точною логічною організацією і своїм об'єк­тивним змістом, а відповідно і своїми пізнавальними функціями. Теорія дає Імогу зрозуміти об'єкт пізнання в його внутрішніх зв'язках і цілісності, Пояснює багатоманітність наявних фактів і може передбачити нові, ще Невідомі, прогнозуючи поведінку систем у майбутньому. Дві найважливіші функції теорії — пояснення та передбачення.

Усі форми та засоби наукового пізнання — ідея, проблема, гіпотеза,

І

Нонцепція, теорія діалектичне взаємопов'язані і взаємо обумовлюють одна *дну.

У сучасному науковому пізнанні, залежно від характеру об'єктів пізнан-ІНя, методів та засобів їх вивчення, від особливостей вирішуваних проблем, 'виділяють три основних види наукових досліджень.

1. Фундаментальні теоретичні дослідження, спрямовані на пошук прин­ципово нових ідей, шляхів і методів пізнання та пояснення. Розв'язання їх потребує глибокого аналізу розроблюваних систем наукового знання — теорій, законів, гіпотез, а також критичного вивчення пізнавальних можли-юстей, методів та засобів наукового пізнання, якими користується дослід­ник. Прикладом таких досліджень можуть бути відкриття періодичного

- 159 -

закону Д. І. Менделєєвим, створення спеціальної та загальної теорії віднос­ності А. Ейнштейном, вивчення законів суспільного розвитку та ін

2. Цілеспрямовані теоретичні дослідження. Вчений тут, як правило,
має справу з уже сформульованими теоретичними проблемами, йому нале­
жить критично вивчити раніше запропоновані рішення, емпірично перевіри­
ти визнані наукою закони, теорії, гіпотези. Важливою метою цього виду
наукового дослідження є розмежування перевірених та гіпотетичних знань.

3. Прикладні наукові дослідження. Вони спрямовані на практичне
використання сформульованих законів і теорій, пошуки методів практично­
го застосування нових і вже відомих джерел енергії, способів створення
нових засобів праці, матеріальних засобів пізнання і т. д. Досить часто і
прикладні дослідження ведуть до нових наукових відкриттів.

У науковому пізнанні розрізняють два рівні: емпіричний та теоретич­ний. Вони відрізняються: глибиною, повнотою, всебічністю осягнення об'єк­та; цілями, методами досягнення та способами вираження знань; ступенем значимості в них чуттєвого та раціонального моментів.

На емпіричному рівні здійснюється спостереження об'єктів, фіксу­ються факти, проводяться експерименти, встановлюються емпіричні співвідно­шення та закономірні зв'язки між окремими явищами. На теоретичному — створюються системи знань, теорій, у яких розкриваються загальні та необхідні зв'язки, формулюються закони в їх системній єдності та цілісності.

Емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання розрізняються також і тим, з якого боку вони досліджують об'єкт, яким чином одержано основний зміст знання, що є логічною формою його вираження, науко­вою та практичною значимістю одержаного знання.

На емпіричному рівні наукового пізнання об'єкт відображається з боку його зовнішніх зв'язків і проявів, які доступні, в основному, живому спогляданню. Логічною формою вираження знання емпіричного рівня є система суджень та умовиводів, за допомогою яких формулюються зако­ни, що відображають взаємозв'язки та взаємодії явищ дійсності в їхній безпосередній даності. Практичне застосування знання, одержаного на емпіричному рівні, обмежене, а щодо розвитку наукового знання в цілому, то воно є початковим, вихідним для побудови теоретичного знання. На емпіричному рівні основний зміст знання одержується, як правило, з без­посереднього досвіду, з наукового експерименту. Раціональними тут є на­самперед форма знання та поняття, що становлять мову науки, в якій виражені результати даного рівня наукового пізнання. На цьому рівні дуже важко, а іноді і неможливо визначити ступінь загальності та застосовності одержаного знання. На емпіричному рівні осягаються лише явища, а не сутність, тому практичне застосування цього знання часто призводить до помилок.

- 160 -

На теоретичному рівні наукового пізнання об'єкт відображається з боку його внутрішніх зв'язків та закономірностей, які осягаються шляхом раціональної обробки даних емпіричного пізнання, а суб'єкт за допомогою мислення виходить за межі того, що дається в безпосередньому досвіді, і здійснює перехід до нового знання, не звертаючись до чуттєвого досвіду. Абстрактне мислення є тут не лише формою вираження результатів пізна­вальної діяльності, а й засобом одержання нового знання.

На теоретичному рівні суб'єкт користується абстракціями більш висо­кого рівня, ніж на емпіричному. Він здійснює сходження від емпіричних об'єктів до ідеалізованих (ідеальних об'єктів), широко застосовує поняття, икі не мають емпіричних корелятів. Правда, тою мірою, якою кожне понят-Ія асоціюється з певною сукупністю сприйнять, уявлень та наочних об­разів, він має також і чуттєво-сенситивні компоненти. Теоретичний рівень наукового пізнання наукового пізнання здійснюється на ширшому, багато­манітнішому та складнішому емпіричному фундаменті, ніж звичайне емпі­ричне дослідження, засновується на перегляді, переосмисленні та розвитку попередніх теорій, що ж однією з найважливіших його особливостей.

Розглядаючи специфіку наукового пізнання, слід охарактеризувати і сновні методи, які тут застосовуються. На емпіричному рівні застосовують пкі специфічні методи, як спостереження, вимірювання, експеримент, мо­делювання.

Спостереження — це певна система фіксування та реєстрації влас-•ивостей і зв'язків досліджуваного об'єкта в природних умовах або в умо-> «х експерименту. Спостереження полягає у цілеспрямованому сприйманні Іредметів дійсності для одержання безпосередніх чуттєвих даних про об'єкт ІІїнання, вивчення предметів, що спираються на такі чуттєво-сенситивні Ідібності, як відчуття, сприймання, уявлення. Здійснення спостереження Інредбачає активне протиставлення себе як суб'єкта навколишній дійсності, Іиділення та усвідомлення пізнавальної мети, а також фіксування засоба­ми мови вихідних відомостей про об'єкт, схеми, графіки, діаграми. Струк-Іурними компонентами спостереження є: сам спостерігач, об'єкт дослід-їння, умови та засоби спостереження — прилади, установки, вимірю-льні знаряддя.

Метод вимірювання — певна система фіксації та реєстрації кількісних «арактеристик досліджуваного об'єкта за допомогою різноманітних вимі-(Іишальних приладів та апаратів. Вимірювання — це процес визначення підношення однієї кількісної характеристики об'єкта до іншої однорідної з нию, прийнятої за одиницю виміру. Основні функції методу вимірювання: І) фіксація кількісних характеристик об'єкта; 2) класифікація та порівняння цмультатів вимірювання.

Експеримент — метод емпіричного рівня наукового пізнання, спосіб

- 161 -

чуттєво-предметної діяльності, коли явища вивчають за допомогою доціль­но обраних чи штучно створених умов, що забезпечують перебіг у чистому вигляді тих процесів, спостереження за якими необхідне для встановлення закономірних зв'язків між явищами. Експеримент широко застосовують не лише в природничих науках, а й у соціальній практиці, де він відіграє значну роль у пізнанні та управлінні суспільними процесами.

Аналіз — це розчленування предмета на його складові частини (сто­рони, ознаки, властивості, відношення) з метою їхнього всебічного вив­чення.

Синтез — об'єднання раніше виділених частин (сторін, ознак, влас­тивостей, відношень) предмета в єдине ціле. Аналіз і синтез діалектичне суперечливі та взаємозумовлені методи наукового дослідження. Аналіз виконує попереднє розчленування предмета на складові частини і розгляд кожної з них. Однак процес розчленування тільки тоді стане засобом осягнення предмета, коли він буде не механічною операцією, безвідносно щодо місця і значення кожного з елементів, які утворюють предмет, а виділенням суттєвого, того, що становить основу зв'язку всіх сторін дослід­жуваного об'єкта.

Абстрагування — метод відволікання від деяких властивостей та відношень об'єкта і одночасно зосередження основної уваги на тих влас­тивостях та відношеннях, які є безпосереднім предметом наукового дослід­ження. Воно сприяє проникненню пізнання у сутність явищ, руху пізнання від явища до сутності, розчленовує, обрублює, схематизує цілісну рухому

дійсність.

Узагальнення — метод наукового пізнання, за допомогою якого фіксуються загальні ознаки та властивості певного класу об'єктів та здійснюється перехід від одиничного до особливого та загального, від менш загального до більш загального.

Індукція — такий метод наукового пізнання, коли на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне, це спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення чи гіпотези. У реальному пізнанні індукція завжди виступає в єдності з дедукцією, органічно пов'язана з нею.

Дедукція — метод пізнання, за допомогою якого на основі загаль ного принципу логічним шляхом з одних положень к істинних з необхід ністю виводиться нове істинне знання про окреме. За допомогою цього методу окреме пізнається на основі знання загальних закономірностей.

Моделювання — вивчення об'єкта (оригіналу) шляхом створення та дослідження його копії (моделі), яка замінює оригінал, ті його сторони та властивості, які є предметом наукового інтересу. Це — опосередкований метод наукового дослідження об'єктів шляхом вивчення його копій, моде

- 162 -

лей, коли безпосереднє вивчення їх з певних причин неможливе, усклад­нене чи недоцільне; застосовуючи абстрагування та узагальнення, ідеаліза­цію можна виділити, а потім відтворити і досліджувати саме ті параметри, характеристики чи властивості модельованих об'єктів, які не підлягають безпосередньому пізнанню. Виділяють дві групи моделей: матеріальні та ідеальні.

Ідеалізація — спосіб логічного моделювання, завдяки якому ство­рюються ідеалізовані об'єкти. Ідеалізація спрямована на процеси мисливої побудови можливих об'єктів. Результати ідеалізації — не довільні. У гра­ничному разі вони відповідають окремим реальним властивостям об'єктів або допускають інтерпретації їх а підставі даних емпіричного рівня науко­вого пізнання.

До методів теоретичного рівня наукового пізнання, як уже зазнача­лося, належать: аксіоматичний, гіпотетико-дедуктивний, метод єдності логіч­ного та історичного та метод сходження від абстрактного до конкретного.

Аксіоматичний метод — метод теоретичного дослідження та побу­дови наукової теорії, за яким деякі її твердження приймаються як вихідні «ксіоми, а всі інші положення виводяться з них шляхом міркування за певними логічними правилами.

Гіпотетико-дедуктивний метод полягає у висуванні гіпотез про при­чини досліджуваних явищ і у виведенні з цих гіпотез висновків шляхом дукції. Якщо одержані результати відповідають усім фактам, даним у отезі, то ця гіпотеза визнається достовірним знанням.

Велике значення в розвитку наукового пізнання має застосування оричного та логічного методів пізнання в їхній органічній єдності.

Історичний метод передбачає розгляд об'єктивного процесу розвитку 'єкта, реальної його історії з усіма її поворотами, особливостями; це пний спосіб відтворення в мисленні історичного процесу в його хроно-І ічній послідовності та конкретності.

Логічний метод — це спосіб,. за допомогою якого мислення відтво-•є реальний історичний процес у його теоретичній формі, в системі нять. За допомогою логічного методу відображуються основні етапи оричного розвитку об'єкта, його якісні зміни, акцентується увага на мовній тенденції процесу історичного розвитку. Логічний метод дає ос-міний принцип для всебічного вивчення історичного розвитку об'єкта, а " їй вивчення ґрунтується на знанні сутності, то стають зрозумілими і Іноманітні історичні подробиці, випадковості, відхилення.

Початком пізнання виступає чуттєво-конкретне, характерною рисою

кого є відображення предмета в усій його безпосередності. Однак це не

ВІначає, що в ньому відображається лише одиничне. Чуттєво-конкретне

Містить в собі і одиничне, і загальне, і явище, і випадкове, і необхідне. Але

- 163 -

пізнання не може відразу перейти від чуттєво-конкретного до конкретного в мисленні. Для того, щоб досягти справжньої конкретності, пізнання тим­часово втрачає свою конкретність взагалі, вона переходить у свою проти­лежність — в абстрактне.

Абстрактне знання — це однобічне знання. Тому перехід від чуттєво-конкретного до абстрактного є, до певної міри, кроком назад. Для того, щоб одержати всебічно конкретне, потрібно підготувати необхідний мате­ріал. Це й здійснюється завдяки абстрактному, яке виділяє якусь сторону предмета в " чистому вигляді", відсторонюючись від усіх інших. Відсторо­нення від безпосередніх конкретних властивостей є не самоціллю абстра­гування, а засобом виявлення нових сторін, властивостей предмета, які приховані за тим, що безпосередньо данне чуттям.

⇐ Предыдущая37383940414243444546Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: