 |
7.2.2. Напрями та прийоми реабілітації індивідуального підходу до учнів допоміжної школи
|
|
|
|
7. 2. 2. Напрями та прийоми реабілітації індивідуального підходу до учнів допоміжної школи
1. Врахування різного рівня знань, зон актуального та найближчого розвитку.
Розумово відсталих учнів одного класу відрізняють різний рівень знань та психічної активності. Не всі діти можуть одразу включитися в урок. Проте, від активності та свідомості всіх учнів у процесі навчання залежить «їсть засвоєння знань. Тому необхідно так індивідуалізувати завдання та запитання до учнів, щоб, з одного боку, врахувати їхні можливості та досвід, з другого – зробити їх активними учасниками уроку. Так, сильніших учнів варто піднімати для відповіді на складніші запитання пошукового характеру, а слабшим – пропонувати запитання репродуктивного характеру. Якщо деякі учні неспроможні самостійно відповісти навіть на легке запитання, то їх потрібно просити повторити попередню відповідь однокласника. Сильніший учень писатиме на дошці довге речення, а слабший – коротке; сильніший під диктовку, а слабший – списуватиме з картки. Головне, щоб задіяними на уроці були всі учні, а не тільки " найкращі".
Обов'язково має бути передбачена індивідуалізація завдані, залежності від індивідуальних особливостей учня та характеру труднощі які викликає у нього навчальна діяльність, завдання пропонують у різній формі. Так, наприклад:
· якщо несформовано фонематичне сприймання, замість диктанту можна індивідуально запропонувати списування тексту;
· якщо виникають труднощі письма за зразком (у період оволодіння грамотою) запропонувати письмо за контуром чи опорними крапками у зошитах;
· якщо важко запам'ятати словесну інструкцію, використати наочну: таблиця, умовні позначення тощо;
|
|
|
· за неможливості зрозуміти хід виконання задачі — привести зразок аналогічної, розв'язаної раніше, або запропонувати виконати її у практичному плані.
Важливим є визначення відповідного рівня допомоги. Кожен учень в залежності від рівня знань, зони актуального та найближчого розвитку потребує різного рівня допомоги. Надмірна допомога призведе до пасивності дитини, а недостатня – до неможливості опанувати відповідним обсягом знань. Учитель повинен надати кожному учневі спеціальну допомогу, спрямовану на ліквідацію певних прогалин у знаннях, індивідуальних помилок, подолання труднощів. Розрізняють наступні види допомоги:
· стимулювальна, яка полягає в тому, щоб заохотити учня, запевнити його у власних можливостях, підтримати, – надається дітям, які не можуть самостійно приступити до роботи через невпевненість у собі, загальмованість;
· організуюча – допомога у встановленні послідовності виконання завдання, усунення умов, за яких учень відволікається від роботи, повторення інструкції – використовується для школярів, у яких спостерігається порушення цілеспрямованості учбової діяльності;
· адаптивна, яка полягає у зменшенні обсягу виконуваного завдання шляхом розчленування завдання на окремі частини (ефективна для дітей зі звуженим обсягом уваги, зниженням її концентрації), пропозиціях виконати допоміжне завдання, яке сприяє розв'язанню основного питання, задачі;
· розчленовуванні складного завдання на поетапне виконання елементарних (використовується для школярів зі низькою пізнавальною активністю та значними труднощами у навчанні);
· підтримувальна – постановка додаткових запитань, включення активізуючи діяльність учнів педагогічних втручань, зміна умов роботи (викликати до дошки, міркувати вголос тощо); при виконанні розумових дій опора на практичні дії з наочністю;
|
|
|
· уточнювальна, тобто додаткові пояснення; багаторазове повторення і показ способу виконання завдання або дії;
· запобіжна – попередження про можливі помилки і способи їх усунення тощо.
Головне у наданні індивідуальної допомоги – активізація вольових зусиль учнів, їхньої самостійності, підтримання інтересу до виконання навчальної роботи. У будь-якому випадку, добираючи навчальний матеріал, не варто повністю усувати труднощі, що виникають в учня, треба створити для нього такі умови, щоб він міг долати перешкоди і працювати разом з класом, отримуючи індивідуальний позитивний результат та його відповідну оцінку.
2. Орієнтація на різний темп роботи та динаміку наростання втоми.
Учні допоміжної школи розрізняються між собою за рівнем працездатності. Працездатність залежить від темпу, точності роботи та динаміки втомлюваності. Дітям зі сповільненим темпом роботи або швидкою втомлюваністю на етапі " пристосування до дефекту" варто зменшувати обсяг завдань, чергувати навантаження з відпочинком, а згодом поступово прискорювати темп і збільшувати стійкість нервової системи до навантажень. В учнів, у яких точність роботи страждає через її прискорений темп, необхідно формувати навички самоконтролю, уміння помічати і виправляти власні помилки. Якщо дитина надто збуджена, швидка, треба спеціально організувати її працю, уповільнити, пропонувати їй не все завдання одразу, а поетапно, перевіряючи результат виконання кожного елемента.
|
|
|
