Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Забезпечення порядку і дисципліни на уроці.

4. Використання оцінок. Цьому сприяє аналіз відповіді учня і мотивація оцінки, яку виставляє вчитель. Зауваження про неточність чи неповноту відповіді спонукає учня до поповнення знань. Зауваження щодо успіхів або невдач мають виховний аспект, оскільки викликають в учня певні переживання, активізують його навчально-пізнавальну діяльність.

5. Особистість вчителя, його поведінка, ставлення до учнів. Ерудований педагог викликає в учнів бажання підвищувати свій освітній рівень. Тактовний, доброзичливий учитель позитивно впливає на виховання учнів, навіть важковиховуваних.

У процесі навчання учень може пасивно сприймати і засвоювати інформацію, що подається ззовні. Проте учень може активно і самостійно здійснювати пошук нової інформації та шляхів її застосування.

Активність – це цілеспрямований прояв зусиль учнів до успішного виконання навчального завдання.

Активність може бути пізнавальною та практичною. Вищою формою їх прояву є розв’язання учнем проблемних завдань.

В пізнавальній активності розрізняють такі рівні:

- репродуктивна (активність учня стимулюється вимогами вчителя);

- пошукова (учень виявляє інтерес, ініціативу і прагнення до знань на уроці і поза ним);

- творча (нерозривно пов’язана з пізнавальною самостійністю).

Пізнавальна самостійність може виявлятися і в сфері відтворювальної, і у сфері творчої діяльності людини. Учень може виявити самостійність у вибірковому ставленні до вже відомого, може одержати новий спосіб розв’язування задачі на основі поєднання уже відомих йому способів, може розв’язати нову для нього задачу чи вже відому, але новим способом. Чим активнішою і самостійнішою є діяльність учня, організована вчителем, тим вищою є якість засвоєння.

Активність учня може бути внутрішньою, справжньою, коли зрозумівши суть поставленого завдання, учень свідомо і наполегливо виконує його, а також зовнішньою, метушливо-показовою, коли учень механічно виконує вказівки вчителя, не розуміючи, для чого треба робити так, а не інакше. Для внутрішньої активності потрібна завжди належна попередня підготовка учнів. Так, на уроці, присвяченому вивченню нового матеріалу, учень, який не оволодів раніше потрібними поняттями, не може бути по-справжньому активним. У таких випадках учень стає байдужим до виконуваної роботи; переключає свою увагу на сторонні справи, випадає із процесу навчання.

Активність учнів у процесі навчання досягається насамперед майстерністю педагога. Саме від вчителя залежать такі найголовніші умови активної діяльності учнів:

- створення на всіх навчальних заняттях серйозної, ділової атмосфери;

- цілеспрямована мобілізація волі, уваги і мислення кожного учня;

- розуміння учнями мети роботи;

- правильні мотиви навчання;

- різноманітність діяльності, чергування різних видів праці;

- усвідомлення життєвого, практичного значення засвоюваних знань, навичок та умінь;

- систематичний контроль за виконанням учнями навчальних завдань;

- своєчасна і тактовна допомога учням, які цього потребують;

- виховання у кожного учня впевненості у своїх можливостях;

- змістовний, логічний, цікавий, образний і дохідливий виклад вчителем програмного матеріалу;

- давати учням змогу формулювати проблеми, планувати і організовувати пошук способів розв’язання проблем, аналізувати результати і робити висновки і т.д.

Пізнавальна і практична активність і самостійність учнів у навчанні передбачає їх емоційне ставлення до самого процесу, способів і прийомів здобуття знань, до процесу пізнання; допитливість, жадоба до знань, цікавість, інтерес до проблем науки та до процесу їх вирішення. Мобілізуючи активність учнів, слід враховувати, звичайно, їх вікові особливості, зокрема, в початкових класах навчальна робота має бути особливо цікавою і привабливою для дітей. Для цього навчання молодших школярів необхідно поєднувати з грою (у певних межах). Гра дає радість творчості, естетичне задоволення. Вона є підготовкою до праці і повинна поступово замінюватися працею. У навчанні дітей 6 – 10-річного віку такій підготовці до праці служать головним чином дидактичні, інтелектуальні ігри, які сприяють опануванню мови, рахунку, мір ваги та довжини, географічних знань, тощо. Гра в школі має бути лише елементом навчання, зумовленим віковими особливостями учнів.

Обов’язковою передумовою внутрішньої активності учнів є змістовний, логічний, цікавий, образний і дохідливий виклад учителем програмного матеріалу. Але цього не досить. Учіння не може бути активним, якщо воно зводиться тільки до репродуктивної роботи учнів, до простого запам’ятовування та відтворення готових знань. Найвищий ступінь активності і самостійності учнів виявляється в умінні вирішувати творчі пошукові задачі.

Пізнавальні завдання, відповідно до вікових та індивідуальних особливостей учнів, мають поступово ускладнюватися і тим самим вести до всезростаючого напруження розумових сил учнів. Слід крок за кроком привчати кожного учня до такого застосування таких знань, навичок та вмінь на практиці, яке вимагає все більшої самостійності, ініціативи, наполегливості. У зв’язку з цим необхідно відзначати кожний факт просування учнів уперед, викликати в них почуття задоволення і радості від успіху.

Пасивність учнів у навчанні зумовлюється різними причинами, а саме:

- відсутністю належної попередньої підготовки за змістом чи способом діяльності;

- відсутністю звички до розумової праці;

- небажання напружувати свою думку, волю, енергію тощо;

- неповне навантаження учнів або перевантаження розумовою працею;

- невірою у свої сили;

- інертністю учнів, їх лінощами.

Успішна реалізація цілей навчання залежить і від мотивів навчальної діяльності школярів, які впливають на активність учнів, їх старанність, ставлення до навчальної праці та на результати навчання.

Під мотивом навчальної діяльності школярів розуміють внутрішні причини, які спонукають учня до навчання, а саме: уважного ставлення до своїх навчальних обов’язків, старанності, сумлінності, охайності в виконанні завдань. Близькі за значенням до мотивів є стимули. Стимули навчання – це зовнішні причини учіння, наприклад, різні прийоми заохочення і покарання. Мотиви і стимули учіння знаходяться в тісному зв’язку. Вони впливають і переходять один в одне. Наприклад, доброзичлива і справедлива вимогливість до учня зі сторони вчителя (стимул) поступово переростає в учня в почуття відповідальності перед вчителем і класом за результати учіння і поведінку (мотив).

Розрізняють мотиви учіння позитивні і негативні. Процес формування і закріплення у школярів позитивних мотивів учіння називають мотивацією.

В сучасних умовах велику роль відіграє самостійна робота учнів по надбанню нових знань, навичок та умінь і застосування їх на практиці. Чим старші школярі, тим більша роль самостійної роботи, тим складніші завдання. Для виконання таких завдань необхідно формувати в учнів позитивні мотиви.

Мотиви учіння впливають на ставлення школярів до навчальної праці. Успішніше учіння відбувається за умов позитивного ставлення до навчальної діяльності. Тоді учні уважні на уроках, прикладають зусиль для того, щоб добре засвоїти знання, оволодіти навичками і уміннями, як можна краще виконати навчальні й трудові завдання. Такі школярі в навчанні старанні, в поведінці зразкові й учителям легко і цікаво з ними працювати. При позитивному ставленні до учіння навіть учні з невисокими здібностями можуть досягти успіхів у навчанні.

За ознакою основної цілеспрямованості навчально-виховного процесу в школі Оніщук В.О. пропонує таку класифікацію мотивів учіння: соціальні (суспільні), пізнавальні та професійно-ціннісні.

Соціальні мотиви навчальної діяльності за своїм походженням і змістом ніби виходять за межі суто навчального процесу і пов’язані з широкими суспільними взаємовідносинами дітей (широка соціальна мотивація), а саме: соціальні мотиви, комунікативні мотиви, мотиви утилітарні, мотиви, пов’язані з потребою у самовихованні.

Пізнавальні мотиви закладені в самому процесі навчання: допитливість, інтерес до знань, потреба в розумовій діяльності, у пізнанні, у розширенні знань про навколишню дійсність, різноманітні інтелектуальні почуття (здивування, сумнів). Прагнення здобути нові знання і навички, застосувати, вдосконалювати свої пізнавальні можливості, інтелектуальні здібності.

Розрізняють декілька стадій інтересу: цікавість, допитливість, пізнавальний інтерес.

Під цікавістю розуміють елементарну стадію орієнтування, яка пов’язана з новизною предмету. На цій стадії учні можуть зацікавитися тим чи іншим предметом, об’єктом, але у них ще немає намагання пізнати їх суть. Це ситуаційний інтерес, який швидко виникає і так же швидко зникає. Стадія допитливості характеризується намаганням глибше ознайомитися з предметом, розширити своє пізнання. На цій стадії інтерес виражається в здивуванні, в намаганні пізнати нове, в інтелектуальному почутті радості пізнання. Учні багато запитують або намагаються самостійно знайти відповіді на питання, які у них виникають. Стадія пізнавального інтересу характеризується тим, що у школярів виникають не тільки проблемні запитання або пізнавальні ситуації, але й намагання самостійно вирішувати їх. В центрі уваги учнів не отримання готової інформації і не сама по собі діяльність за зразком, а проблема, пізнавальна задача, яку потрібно розв’язати. Зазначені стадії інтересу тісно переплітаються, взаємопов’язані і можуть навіть існувати на одному й тому ж уроці.

Пізнавальний інтерес може бути зумовленим самим змістом навчального матеріалу, діяльністю учнів на уроці, стосунками між вчителем та учнями. Він формується завдяки: розкриттю практичної значущості знань; цікавому викладу матеріалу; створенню проблемних ситуацій на уроці; ефекту здивування, парадоксу; використанню навчальної дискусії, пізнавальних ігор, творів мистецтва; застосуванню комп’ютерів.

Професійно-ціннісні мотиви відображають прагнення школярів до вибору майбутньої професії, оволодіння нею. Важливим засобом формування цього виду мотивів є встановлення близьких і дальніх перспектив навчальної праці.

Мотиви дальньої перспективи пов’язані з встановленням близької або дальньої мети навчання, з запитанням “Ким бути?” і визначенням ролі навчання. Такою перспективою може бути продовження навчання в професійно-технічному училищі, в середньому або вищому спеціальному закладі. Учитель кожного навчального предмету, знаючи нахили, здібності, інтереси учнів, що проявляються на уроках і в поза навчальній роботі, направляє, орієнтує їх на вибір професії. Але при цьому дуже важливо, щоб учні усвідомили: кожна професія, якою вони хочуть оволодіти в майбутньому, потребує міцних, глибоких, свідомих знань, навичок і умінь з основ наук в об’ємі середньої загальноосвітньої і професійної школи, розумового розвитку і високої культури.

Близькі перспективи ставить на уроках вчитель. На початку навчального року ознайомлює учнів з новим навчальним предметом, особливостями його змісту і структури, підкреслює його значення в подальшому навчанні, в розумовому розвитку, в підвищенні загальної культури, вказує на складності, які можуть виникнути при оволодінні цим предметом, планує ефективні способи навчання.

В такій бесіді доцільно звернути увагу учнів на те, якими знаннями вони повинні володіти, які практичні роботи, лабораторні досвіди чи вправи повинні виконати. Потрібно періодично підбивати підсумки, щоб учні усвідомлювали результати свого учіння та нові задачі на найближчий час.

Успіх як засіб мотивації. Одним із важливих прийомів мотивації навчання є створення такої ситуації, при якій учень відчуває задоволення від своїх успіхів у навчанні. Цей фактор важливий у першу чергу для тих учнів, яким навчання дається важко і які мають прогалини в знаннях. З часом їм все складніше оволодівати знаннями, вони не вірять в свої сили, перестають навчатися, проявляють негативне ставлення до навчання. Тому важливо своєчасно у таких дітей створити ситуацію успіху, своєчасно похвалити їх, дати їм повірити у свої сили, Учні повинні розуміти, що зусилля, направлені на оволодіння знаннями, немарні.

Для реалізації на уроці мотиву успіху потрібно знати можливості кожного учня, визначити недоліки в його знаннях, навичках і уміннях та знаходити способи їх усунення. З цією метою необхідно кожному учню давати індивідуальні завдання, постійно їх ускладнювати і слідкувати, щоб кожний учень розв’язував їх самостійно, докладаючи необхідні зусилля. Якщо учень не виконав завдання, то вчитель повертає його до раніше вивченого матеріалу, який може підказати спосіб розв’язання нової задачі. Поступово в учнів виникає почуття успіху, віра у свої сили, радість пізнання, інтерес до навчання, до завдань, які виконують.

Доцільно створювати ситуацію успіху і для здібних учнів. Оскільки учіння їм дається легко, то вони не відчувають інтелектуального задоволення, радості успіху, переборювання труднощів, перемоги. Їх розумовий розвиток при постійному виконанні завдань середньої або заниженої складності затримується, формування інтелектуальних здібностей уповільнюється. Навчатися їм стає менш цікаво. Тому деякі вчителі пропонують класу завдання трьох рівнів складності: творчий, конструктивний, репродуктивний – з добровільним вибором варіанту кожним учнем.

Оцінка знань, навичок і умінь учнів, їх успішності, наполегливості є важливим стимулом навчання, але при умові, що старання учнів оцінюються справедливо, доброзичливо, що вчитель постійно готовий прийти на допомогу. Цей стимул може допомогти формуванню мотиву, який тісно пов’язаний з інтересом до навчання, почуттям задоволення від успіхів, радістю від подолання перешкод і досягнення мети. При цьому обґрунтована добра оцінка спонукає школярів до досягнення ще кращих успіхів, а негативна оцінка – на виявлення і ліквідацію недоліків у знаннях.

Авторитет вчителя. Для учнів середніх і особливо старших класів важливим є внутрішній світ вчителя: його ерудиція, глибокі знання не тільки з свого предмету, але й з інших галузей науки і культури. Це викликає позитивне ставлення до наставника, стимулює інтерес до оволодіння знаннями, до учіння. Таким чином, авторитет вчителя із зовнішнього стимулу поступово може перерости в стійкий позитивний мотив учіння і моральної поведінки школярів.

ПРАКТИЧНИЙ БЛОК

І. Розв’язання педагогічних задач

Задача 1. Учитель несподівано зайшов до класу і побачив, що підліток виправляє оцінку в журналі. Учитель оцінив обстановку в класі, стан учня й... “не помітив”. Ні сьогодні, ні завтра. На наступному уроці учень пильно дивився на вчителя, але той мовчав. Після уроку учень підійшов до вчителя і тремтячим голосом сказав: “Ви бачили, як я виправив оцінку... І мовчите... Що ви зі мною робитимете? Ну робіть, не тягніть!” Учитель зрозумів, що робити тут нічого не треба, все вже зроблено і запропонував учню на наступному уроці, відповівши, виправити оцінку насправді...

Учень відповідав дуже добре, а після уроку підійшов до вчителя і сказав:” Я ніколи цього більше не робитиму. Спасибі!”

У чому секрет успіху вчителя? Від чого залежить результативність процесу навчання? Розкрийте психологічні основи діяльності учнів у навчальному процесі.

Задача 2. Іде урок історії. Учитель цікаво розповідає про події, читає учням уривки з книг, що викликає в них великий інтерес. Педагог рекомендує школярам прочитати книжки, з яких він цитував уривки, і диктує для запису в зошитах їх назви. У цей час учень піднімає руку:

- Слухаю тебе, - говорить вчитель.

- А ось ще одна цікава книжка, - каже учень.

- Сідай і помовчи, - відказав учитель.

Проаналізуйте ситуацію, що склалася на уроці. Яку помилку зробив учитель? Якими будуть наслідки помилкової реакції вчителя?

Задача 3. “Про твоїх, Русь, синів” – таку назву обрала вчителька для свого уроку у 8 класі. Урок присвячений “Слову о полку Ігоревім” - захисникам Землі руської.

Звучить уривок з увертюри до опери Бородіна, учні слухають грамзапис художнього читання “Зачину” поеми. На екран проектуються ілюстрації відомого художника В. Фаворського до “Слова...”. Так клас входить у тему уроку.

Наскільки психологічно та педагогічно виправданий такий початок уроку? Які завдання вирішує вчитель, використовуючи цей матеріал на уроці? Яку роль відіграє пробудження емоцій на уроці?

ІІ. Мікровиступи студентів.

ІІІ. Вибрати певну тему шкільного підручника з трудового навчання (обслуговуючої праці чи креслення). Уважно опрацювати зміст параграфа чи розділу:

- підготувати фрагмент план-конспекту: постановка теми, мети і задач уроку, мотивація пізнавальної діяльності учнів. Особливу увагу слід звернути на постановку мети і задач уроку з використанням проблемного запитання чи завдання, які б створили проблемну ситуацію і викликали в учнів бажання подолати існуючу суперечність. Мотивація забезпечується шляхом повідомлення учням теоретичної і практичної значимості матеріалу, що вивчається, створенням ситуації успіху, зацікавленістю та інтересом до навчального завдання.

- продумати систему заходів, які б допомогли активізувати діяльність учнів на уроці.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Дайте визначення поняттям “навчання”, “викладання” та “учіння”. Охарактеризуйте їх.

2. Назвіть та охарактеризуйте компоненти процесу навчання.

3. Назвіть функції процесу навчання. Охарактеризуйте їх.

4. Розкрийте умови успішної реалізації функцій навчання.

5. Дайте визначення поняття “активність”, охарактеризуйте її види.

6. Розкрийте способи активізації діяльності школярів.

7. Охарактеризуйте причини пасивності учнів у навчанні.

8. Дайте визначення поняттям “стимул”, “мотив” та “мотивація”.

9. Охарактеризуйте основні види мотивів.

10. Розкрийте поняття “пізнавальний інтерес”, назвіть його стадії та охарактеризуйте способи формування.

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 567 8 9 10 Следующая ⇒