50. Музейний менеджмент. 57. Романський архітектурний стиль

50. Музейний менеджмент

Поняття менеджмент (англ. Management від to manage — управляти) означає сукупність принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом, а також інтелектуальними, фінансовими та іншими ресурсами. Іншими словами, менеджмент — це теорія і практика управління установою та його персоналом. Одним із основних інструментів менеджменту є перспективний план, у процесі розробки якого чітко формулюються бажана мета та накреслюються шляхи її досягнення. Він допомагає ретельніше вивчити ситуацію, що склалася в музеї та виявляти пріоритети, пов’язані з розподілом фінансування та розстановкою співробітників. При цьому потрібно враховувати щонайменше три ключові моменти: чітко уявляти собі, з розрахунку на кого створюється план і проводиться робота, тобто, необхідно виявити аудиторію досягти повного й чіткого розуміння того, чого прагне музей, тобто, збудувати ієрархію мети й завдань проаналізувати фактори, що обмежують втілення проекту. Аналіз факторів передбачає виявлення наявних у розпорядженні музею фінансових можливостей, людських ресурсів (необхідні знання й уміння), устаткування й матеріалів.

Необхідно також, щоб у розробці перспективного плану брали участь співробітники музею, оскільки саме вони складають найважливішу аудиторію, якій він адресується. До створення плану залучаються й інші зацікавлені групи та особи, що мають причетність до музею, його політики й стилю роботи. Адже саме вони можуть надати музею підтримку за скрутної ситуації. Це місцева влада або центральний уряд, який часто є основним джерелом фінансування музею і в загальних рисах визначає його політику, вищі керівні органи, відвідувачі, дослідники, спонсори, друзі музею. Кожна з цих груп, або аудиторій пред’являє до музею різні вимоги й оцінює його роботу на підставі різних критеріїв. Успіху музей досягає тоді, коли йому вдається враховувати й поєднувати ці різноспрямовані інтереси, не віддаючи перевагу жодній з груп.

СМНД аналіз дозволяє встановити, чи не об’єдналися проти музею його слабкі сторони та небезпеки зовнішнього характеру, що реально загрожують існуванню музею. Порівняльний аналіз внутрішніх і зовнішніх факторів дозволяє зрозуміти ступінь ефективності минулої роботи музею, виявити наявні проблеми та окреслити шляхи їхнього розв’язання.

Ось аналіз гіпотетичного становища в уявному українському музеї, який пропонується провести за розробкою провідного фахівця в галузі музейного менеджменту, директора музеїв з міста Зволле (Нідерланди) Германа Артсе.

Сильні сторони музею. Він знаходиться у великому провінційному місті; володіє прекрасною колекцією народного мистецтва й текстилю, а ікони з його зібрання користуються в країні неабиякою популярністю; музей розташовується в історичних приміщеннях, кожне з яких варте відвідання; його директор — висококваліфікований спеціаліст, енергійна людина, здатний об’єднати колектив; музей має гарні контакти з місцевими політичними лідерами.

Слабкі сторони музею. Район, в якому розташований музей, зрідка відвідують іноземні туристи; потік українських туристів різко скоротився у зв’язку з погіршенням економічної ситуації в країні; бюджетного фінансування вистачає тільки на виплату зарплати співробітникам; різке скорочення кількості тимчасових виставок спричинило зменшення повторного відвідання музею місцевими жителями; постійна експозиція морально застаріла; не вистачає грошей на охорону музею.

Можливості. Існує можливість відрядити в західноєвропейські країни фахівців для підготовки виставки ікон із зібрання музею; місцевий завод, що виготовляє скло, готовий надати під виглядом спонсорської допомоги вітрини для постійної експозиції; створюються невеликі виставки, присвячені окремим особам і колективам, що відомі місцевому громадянству; музей розробляє спеціальні програми для учнів, орієнтуючись на шкільні програми; у внутрішньому подвір’ї музей та інші організації влаштовують театралізовані дійства й концерти.

Небезпеки. Економічна ситуація в країні спричинює серйозні перешкоди на шляху подальшого розвитку музею; постійний брак коштів деморалізує співробітників; зберігання фондів не зовсім відповідає нормативам; Українська православна церква вимагає повернення скарбів, що зберігаються в музеї з 20-х років ХХ ст.; спроби розширити реальну музейну аудиторію виявляються безуспішними, оскільки число установ, що конкурують на ринку дозвілля, постійно зростає.

57. Романський архітектурний стиль

Рома́ нський стиль (від лат. romanus — римський) — художній стиль, що панував у Європі (переважно західній) в X—XII ст. (у деяких місцях — і в XIII ст. ), один із найважливіших етапів розвитку середньовічного європейського мистецтва. Найповніше виявив себе в архітектурі. Термін «романський стиль» увів на поч. XIX ст. Арсісс де Комон, який встановив зв’язок архітектури XI—XII ст. із давньоримською.

В орнаменті перепліталися традиції античності, Візантійської імперії, Ірану й Далекого Сходу.

Романський стиль вирізнявся масивністю і зовнішньою суворістю споруд, які зберігають оборонні, захисні функції. Найбільша увага приділялася спорудженню храмів-фортець, монастирів-фортець, замків-фортець, що розташовували на підвищених ділянках місцевості. Головним будівельним матеріалом був тесаний камінь. З часом обробка кам'яних брил удосконалюється, а м'які різновиди каменю, легкі в обробці, стають джерелом для створення перспективних порталів, різьблених капітелей, рельєфів і згодом, скульптур, якими почали прикрашати західний фасад.

Романські храми, переважно монастирські, будували з великого каменю, у простих формах, із перевагою вертикальних або горизонтальних ліній, із дуже вузькими отворами дверей і вікон, із півциркульними арками. Архітектори створювали склепіння у вигляді хрестів. Скульптури на площинах стін або поверхні капітелей мали рельєфну форму. В оформленні церков були популярними сюжети Страшного суду й Апокаліпсиса, біблійні сцени, скульптури. Перевага духовного над тілесним виражалася в контрасті духовної експресії й зовнішньої потворності.

Фігурні композиції мали різні масштаби; їхні розміри залежали від ієрархічної значущості того, хто зображений: найбільша фігура Христа, трохи менші — ангелів і апостолів, найменші — простих смертних. Фігури перебували у співвідношенні з архітектурними формами. Зображення всередині — більші, ніж ті, що вміщувались у кутках. На фризах фігури мали присадкуваті форми, на опорних частинах — подовжені.

У XII ст. уперше для декорування фасадів церков використовують скульптурні зображення. Для романської монументальної пластики характерні гігантські рельєфні композиції над порталами храмів. Сюжетами найчастіше були грізні пророцтва Апокаліпсиса і Страшного суду, що демонструють богословську схему ієрархічної структури світу. Центр композиції — величезна фігура Христа. У верхній частині — небо, у нижній — грішна земля; праворуч від Христа розташовані рай і праведники (добро), ліворуч — засуджені на вічні муки грішники, чорти й пекло (зло). Схеми виконання сюжету Страшного суду різні. Наприклад, у соборі Сент-Лазар в Отені поруч із грізним і величним образом Христа зображений майже гротескно-комедійний епізод зважування добрих і злих справ померлих, що супроводжується крутійством диявола й ангела, причому диявол поданий одночасно й страшним, і смішним.

Композиція суворо підпорядкована принципу ієрархії: у центрі величезна й нерухома фігура Христа, навколо неї — безліч фігур, що передають бурхливий рух. У романській пластиці поєднуються піднесене й повсякденне, груботілесне й абстрактно гротескне.