 |
61. Класици́зм.. 2.Ознаки екскурсії.
|
|
|
|
61. Класици́ зм.
Класици́ зм (англ. classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI-го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст. ). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст. Для історизму важливим був принцип свободи вибору – необмеженість власного, суб’єктивного трактування історичних форм.
Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і насамперед «Поетика» Арістотеля, теоретичні засади якого втілювала французька «Плеяда» (XVII ст. ). У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм спирався і на філософіюраціоналізму.
Визначальні риси класицизму:
· раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів);
· наслідування зразків античного мистецтва;
· нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії — це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця);
· обов'язкове дотримання канонічних правил написання творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов'язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо);
· у галузі мови класицизм ставив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів;
· аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої-суспільної верстви;
|
|
|
· встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на «серйозні», «високі» (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та «низькі», «розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).
Класифікація, періодизація і місцеві школи класицизму
· Місцевий варіант класицизму отримав поширення у Британії. Він був настояний на впливах творів Андреа Палладіо, але швидко втратив експериметальний характер і переродився у сухий і нудний академізм.
· Навпаки, класицизм в архітектурі в Російській імперії мав витоками як італійські, так і французькі джерела, а в країні роками працювали як фрацузькі, так і італійські і швейцарські архітектори. Вони суттєво підняли рівень імперської архітектури як у містах, так і в сільських садибах привілейованого стану імперії — дворянства. Менше розповсюдження класицизм мав в російському живопису, а більше в графіці, в модах, в надргобках і монументах.
· просвітницький класицизм
· класичний історизм (з використанням ордерів) належали: неоренесанс у різних національних варіантах (італійський, французький, німецький), неоеллінізм і французький т. зв. «стиль Другої імперії».
· романтичний історизм — новий розвиток стилю Шинкеля було пов'язано з поразкою Наполеона в 1815 році — саме тоді архітектори задумалися про необхідність створити стиль, що відображає перемогу і торжество німецького націоналізму. І Шинкель створює новий стиль, заснований на класичних традиціях, але демонструє ідеалістичні ідеали і торжество військової доблесті. До романтичного напрямку відносяться стильові спрямування, що виникли у результаті інтерпретації мотивівсередньовічної, східної та народної архітектури: «аркадний стиль», неоготика, неороманізм, неовізантизм, швейцарський та орієнтальний стилі, а у кінці ХІХ ст. – перші стилізації українського та польського народного зодчества[1].
|
|
|
· пізній класицизм
2. Ознаки екскурсії.
Екскурсія, як інші форми культурно-просвітницької роботи (лекція, тематичний вечір, читацька конференція тощо) має свої особливості в організації і методиці проведення, її ознаки свідчать як про подібність до інших форм культурно-просвітницької роботи, так і висвітлюють її докорінну відмінність від них:
1. Тривалість проведення від академічної години (45 хвилин)
до однієї доби.
2. Наявність екскурсантів.
3. Наявність кваліфікованого керівника-спеціаліста (екскурсовода);
4. Наочність, зорове сприйняття, показ екскурсійних об'єктів
на місці їх розташування.
5. Переміщення за заздалегідь визначеним маршрутом.
6. Цілеспрямованість показу об'єктів, наявність певної теми.
7. Активна діяльність учасників (спостереження, вивчення, дослідження об'єктів).
Окрім таких загальних для всіх екскурсій, ознак існують специфічні риси, які притаманні певним видам екскурсій. Так, наприклад, під час автобусних екскурсій обов'язково відбувається вихід з автобуса для огляду пам'яток; в процесі музейних екскурсій здійснюється ознайомлення з матеріалами, що розміщені на стендах; виробничі екскурсії дозволяють продемонструвати дію об'єктів (агрегатів, механізмів, устаткування тощо).
|
|
|
