 |
47. Експозиційна робота музеїв.
|
|
|
|
47. Експозиційна робота музеїв.
Музейні збірки накопичуються й систематизуються не лише з метою вивчення та централізованого зберігання. Найважливіші функції сучасних музеїв: пізнавально-інформаційна, популяризаційна, навчально-просвітницька. Всі ці функції реалізуються завдяки експозиційній діяльності музеїв.
Експозиційна діяльність – це ознайомлення відвідувачів з найцікавішими експонатами музею, розміщеними у певному логічному порядку, побудованому за хронологічним (еволюційним), географічним, етнокультурним чи предметно-тематичним критеріями. Це основна складова музейної комунікації і підвалина для реалізації культурно-освітньої діяльності музею.
Термін " експозиція" (від лат. – виклад, опис) нині вживається щодо предметів, котрі виставлені на огляд за вітринами (музеїв, книжкових крамниць тощо). Першими протомузейними експозиціями у світовій історії необхідно вважати виставки військових трофеїв, вивішені для всезагального огляду в залах палаців і замків, виставки пишних приношень жертводавців у прадавніх храмах (цей звичай зберігся й у низці сучасних християнських храмів), колекції скульптури та живопису у віллах римських патриціїв і палацах імператорів тощо.
У добу зародження класичних музеїв (початок XIX ст. ) їхні експозиції створювалися довільно. Метою було вразити пишнотою чи екзотикою та розважити відвідувача. Згодом, із поступовим накопиченням музейних фондів та налагодженням їхнього предметного наукового вивчення, для експонування музейними працівниками стали відбиратися лише найвартісніші пам'ятки, уніфікувалися й принципи їхнього розміщення у виставкових залах музеїв. Таким чином, аморфні набори музейних скарбів для публічної демонстрації у другій половині XIX століття поступилися місцем побудованим за чіткими науковими канонами тематичним експозиціям пам'яток, між якими відвідувачі могли б простежити певний логічний (еволюційний) зв'язок (рис. 2. 2).
|
|
|
Канони та методики організації експозиційної діяльності музеїв залишалися незмінними впродовж XX ст. Сучасність вносить у практику музейної справи низку інноваційних технологій, метою яких є посилення емоційного й пізнавального ефекту від відвідування музею, поширення новітніх засобів експозиційної анімації.
Коротко охарактеризуємо традиційні (класичні) принципи організації експозиційної діяльності музею. Усі сучасні експозиції будуються за комплексно-тематичним принципом з урахуванням хронологічного (еволюційного) та предметно-типологічного критеріїв. Тобто експозиція окремого виставкового залу репрезентує певну історичну епоху та надає відвідувачам типологічно подібну групу пам'яток, експозиція всього музею – послідовну сукупність історичних епох та предметно-типологічних рядів пам'яток (рис. 2. 3). Для прикладу, в історичному музеї пам'ятки матеріальної культури розподілені між залами-" епохами" та залами-" культурами"; в художньому музеї – за мистецькими епохами та географічними школами й напрямами мистецтва; в етнографічному музеї – за етногеографічними регіонами та типологічними групами предметів (писанки, кераміка, традиційне вбрання тощо).
54. Новітні інформаційні технології в музейній справі.
З появою мас-медіа та Інтернету роль музею в суспільстві суттєво трансформувалася. В наші дні основні функції поширення культури, що належали музеєві раніше, перейшли до преси, телебачення, радіо, Інтернету. З іншого боку, експерти звертають увагу на зростання ролі музею і музейних мереж у справі глобальної " трансляції" культурної спадщини [6, 9, 73 –76, 86]. Таку " трансляційну" функцію сучасні музейні установи світу набули із повсюдним запровадженням музейних технологій та новим етапом розвитку цивілізації, який 3. Бжезінський назвав " відкрите інформаційне суспільство".
|
|
|
Ще на початку 1980-х років Міжнародна рада музеїв (International Council of Museums – ICOM) заявила про необхідність широкого впровадження інформаційних технологій у діяльність музеїв. Тоді ж у Раді музеїв був створений спеціалізований підрозділ – Комітет з документації (International Committee for Documentation – CIDOC). На початку XXI ст. CIDOC поєднує близько 800 фахівців з 65-ти країн світу. Щорічно на міжнародних конференціях CIDOC вони обговорюють загальні тенденції розвитку інформаційних технологій та обмінюються досвідом роботи. Особлива увага приділяється національним програмам у галузі інформатизації музейної діяльності.
Впродовж останніх років за ініціативи й технологічної підтримки CIDOC активно поширюються міжнародні проекти, що гармонізують й уніфікують національні програми різних країн у сфері створення й використання музейних інформаційних ресурсів. Отже, на початку XXI ст. CIDOC перетворюється із науково-проектної й консультативно-дорадчої в транснаціональну партнерську мережну структуру, яка виконує координаційні і консалтингові функції у сфері глобальної музейної комунікації.
У стратегії Четвертої рамкової програми ЄС (на 1994 – 1998 рр. ), серед інших планів, з метою вдосконалювання сфери культури в період переходу до інформаційного суспільства було задекларовано такий намір: " Створити умови для гармонійного і збалансованого розвитку ринку сервісних послуг, програмних і телекомунікаційних складових, що забезпечують доступ до європейської культурної спадщини" [82].
За спільною ініціативою комісії європейського співтовариства (European Commission's Directorate General XIII) і програми ACTS (Advanced Communications Technologies and Services) у 1996 –2002 pp. реалізовано два масштабні проекти:
" Мультимедійний доступ до європейської культурної спадщини" (Multi-media Access to Europe's Cultural Heritage), скорочено – " проект Mo", термін реалізації 1996 –1998 pp.;
" Мультимедіа для освіти і зайнятості через інтеграцію культурних ініціатив" (Multi-media for Education and Employment Through Integrated Cultural Initiatives), скорочено – " проект MEDICI", він був продовженням " проекту Mo" і реалізувався з 1998 по 2002 pp.
|
|
|
У рамках реалізації проекту " Мо" комісія європейського співтовариства задекларувала свої позиції в двох базових документах: " Меморандумі взаємопорозуміння" та " Хартії про електронний доступ до культурної спадщини Європи".
Основні положення першого документа зводяться до:
констатації ідеї порозуміння. Меморандум взаємопорозуміння – це добровільна угода між організаціями (музеями та галереями, державними та громадськими організаціями, навчальними та науковими центрами, електронними видавництвами, компаніями, які спеціалізуються в галузі телекомунікаційних і апаратно-програмних комплексів), готовими активно виступати за досягнення консенсусу з проблем, що представляють взаємний інтерес;
окреслення відповідальності членів. Меморандум взає- мопорозуміння не накладає зобов'язуючої законом відповідальності за виконання укладених на його основі угод. Це лише публічне зобов'язання додержуватися визначених принципів та прагнути до досягнення визначеного загального плану і консенсусу [82].
Меморандум взаємопорозуміння підписали 465 представників різних інституцій, в тому числі 297 музеїв, 47 державних установ (наукових і навчальних), 76 комерційних компаній та 45 неурядових організацій. Підписуючи " Меморандум", учасники проекту " Мо" взяли на себе визначені зобов'язання:
створювати умови для співробітництва музеїв і галерей із приватним сектором;
внести необхідні уточнення в законодавство у сфері права на інтелектуальну власність й авторське право;
брати участь у витратах на створення електронних інформаційних ресурсів, у тому числі у випадках, коли це не продиктовано прямим суспільним чи комерційним інтересом;
сприяти співробітництву і забезпечувати поширення інформації в школах, університетах і громадських організаціях;
підтримувати механізми електронного маркетингу (у тому числі захищати комерційні інтереси музеїв і власників авторських прав й інтелектуальної власності).
|
|
|
Зобов'язання виготовлювачів (організацій, що займаються апаратно-програмними комплексами, операторів телекомунікаційних мереж, служб та електронних видавництв):
співпрацювати у створенні протоколів високого ступеня сумісності, пошуку даних, процедур доступу тощо;
розробляти ринкові механізми та технології захисту прав на інтелектуальну власність для регулювання доступу, збору абонентської плати та її перерозподілу серед власників збірок і авторських прав;
брати участь у фінансуванні робіт зі створення електронних зображень музейних колекцій і широкого ринку подібних товарів і послуг;
сприяти тому, щоб електронний доступ до культурної спадщини Європи став частиною навчальних планів шкіл і університетів.
Зобов'язання музеїв і галерей:
домагатися того, щоб через електронні мережі став можливий доступ до значної частини їхніх зібрань;
встановити єдиний порядок створення електронних зображень і мережного доступу до них;
дійти згоди про єдині правила і протоколи опису змісту, порядку мережного доступу, виробити цінову політику для індивідуальних користувачів, для шкіл і університетів на території Європейського Союзу і за його межами;
дійти згоди про організацію різних рівнів доступу до інформаційних ресурсів;
пропагувати електронний доступ до інформаційних ресурсів музеїв як доповнення до безпосередніх відвідувань музеїв і спосіб поширення у світі знань та уявлень про світову культурну спадщину [82].
Результати, отримані в рамках проекту " Мо", стимулювали подальші ініціативи комісії європейського співтовариства через реалізацію проекту " MEDICI" у рамках П'ятої Рамкової програми ЄС (1999 –2002 pp. ).
У рамках проекту реалізовано (окремі підпроекти тривають досі) комплекс заходів із чотирьох основних напрямів:
міжмузейні тематичні віртуальні виставки;
культурна спадщина та нові інформаційні технології в освіті;
культурна спадщина та нові інформаційні технології у туризмі;
підготовка практичного керівництва, що містить конкретні рекомендації з найсуттєвіших для користувача питань (правові питання, стандарти, фінансування тощо).
Щодо стандартів, то Міжнародною організацією зі стандартизації (International Organisation for Standartization – ISO) нещодавно прийнято музейний стандарт ISO-10918 8 для баз даних комп'ютерних зображень. Цей стандарт містить уніфіковані норми мінімального опису музейного предмета (" етикетка" ), представленого на комп'ютерному зображенні, та єдиний формат комп'ютерних зображень. Індексація комп'ютерного зображення відбувається шляхом приєднання стандартизованого короткого опису безпосередньо всередину файла зображення.
|
|
|
На основі цього стандарту вже створена єдина європейська мережа комп'ютерних зображень " Museum On Line" (MOL), а також стандартизований пакет сервісних програм інформатизації музеїв світу.
На момент написання цього навчального посібника ЄС проводить подальші кроки з розширення проектів європейського мережного співробітництва у сфері культурної спадщини музеїв, освіти і туризму поза межі співтовариства, і насамперед – на сусідів ЄС. На початку XXI ст. Європа зацікавлена й готова прийти в Україну з пакетом нових інформаційних технологій гуманізації й демократизації нашої національної музейної спадщини як складової глобальної культурної спадщини людства.
Музейні установи України в умовах задекларованого державою євроінтеграційного курсу не мають права існувати й розвиватися поза спільноєвропейським інформаційно-культурним простором. Українським музеям нині необхідно динамічно наздоганяти своїх європейських колег й активно включатися у реалізацію спільних музейно-інформаційних проектів. Адже за ними – майбутнє музейної справи постіндустріального суспільства.
Інформаційне суспільство переходить від бюрократичного до інформаційного менеджменту, в основі якого лежать принцип управління інформацією й управління за допомогою інформації. Управління інформацією – це формування й організація інформаційного простору, управління за допомогою інформації – використання цього простору як спонуку до діяльності.
За допомогою нових технологій сьогодні можна сформувати розвинену інформаційно-комунікаційну структуру, що містить у собі не лише комп'ютеризацію й інформатизацію музею, але й систему постійно діючих комунікативних зв'язків та інформаційного обміну в межах держави й глобальних мережних альянсів і партнерств.
Кращими у світі національними еталонами такої управлінсько-комунікативної інформаційної системи є національні музейні мережі (банки даних) " MONARCH" (Велика Британія) та " MERIMEE" (Франція).
Державна англійська електронна база даних " MONARCH" створена в середині 1990-х років при Королівській комісії з історичних пам'яток Англії (Royal Commission on the Historical Monuments of England, RCHME) й 1999 p. інтегрована у структуру Служби Англійської Спадщини (English Heritage) [53]. Офіційний веб-сайт цієї служби [77] містить статистичну довідку, що державна комп'ютерна база даних " MONARCH" налічує понад 400 тис. описів археологічних місць, розкопок і архівів, архітектурних пам'яток, морських та інших об'єктів. Близькою за принципами побудови й функціонування, структурою й стандартами накопичення інформації є створена у першій половині 1990-х років французька державна база даних міністерства культури Франції і департаменту спадщини " MERIMEE". Порівняно з ними Музейний фонд України, як не прикро це констатувати, на вигляд є морально застарілим архівом закритого типу з дуже ускладненим для дослідника (особливо іноземця, який не має можливості безпосередньо прибути для ознайомлення з колекціями цього фонду) режимом обмеженого доступу.
|
|
|
