 |
Картина XIі. Картина XIII. Картина xіv. Картина XV
|
|
|
|
КАРТИНА XIІ
Велика світлиця Сірків, по-міщанськи, але з претензією вбрана.
Одні двері в кімнату, наліво — в пекарню, просто — вхідні.
Явдокія Пилипівна і Прокіп Свиридович.
Прокіп Свиридович (виходить потягаючись). Якось мені не по собі… чи недоспав, чи переспав… Мовби хочеться чогось — чи хвигів, чи банянів?
Явдокія Пилипівна. Химко
Химка. Га?!
Сірчиха Та не гавкай, а принеси йому солоних огірків! Чула, банянів він захотів.
Прокіп Свиридович. От бач, ти й знаєш, чим мені догодити!
Явдоха. Голубочок ти мій, ненаглядний.
Прокіп Свиридович. Явдохо?
Сірчиха. Що?
Сірко. Давай чаю?
Сірчиха. Давай чаю.
Сірко. …або горілки?
Явдокія Пилипівна. Горілки не дам!
Сірко. А що такеє?
Сірчиха. Сьогодні Проня Прокопівна гостя розумного чекають, а тобі все горілки та й горілки.
Прокіп Свиридович. Що ж це? Уже й випити не можна? Через той пансіон життя нема, ось де він у мене!
Явдокія Пилипівна. Ти знов за своє?
КАРТИНА XIII
Ті ж і Проня.
Явдокія Пилипівна. Де це ви, доню, ходили?
Проня. На Хрещатику була: ось для вас покупку принесла.
Прокіп Свиридович. Що ж там?
Явдокія Пилипівна. Чи не черевики купила?
Проня (розвиває папір і виймає чепчик з червони ми стрічками). Ось що я вам, мамо, купила. (Хоче надіти матері на голову).
Мати одхиляється.
Явдокія Пилипівна. Що це ви, дочко? Чи годиться ж мені убиратись у чепчик, та ще з червоними стрічками?..
Проня. То така мода зараз.
Проня. Ви шо забули, шо до нас сьогодні до нас прийдуть. Та що ж ви зі мною робите? Говорить не вмієте, ходить як люде не вмієте: у хаті й кругом простота!
Прокіп Свиридович. Простота, Проню, не гріх.
Проня. Так нащо ж було мене по-благородньому вчити? Так, сіли на місця. Дорогі мої, хочу вам нагадати, що у нас сьогодні буде благородний гість, який прийде просити моєї руки. Глядіть же, щоб усе було гаразд.
|
|
|
Прокіп Свиридович. Добре, добре! Я зараз пошлю за бєлєнькой.
П р о н я. Ви б ще цибулі з салом поставили! Чімпанцького треба: так водиться.
Прокіп. Та воно ж дороге!
Явдокія Пилипівна. Та ми коло нього не вміємо й ходити.
П р о н я. І того жалієте для дочки!
Явдокія Пилипівна. Дочечка, роза моя, Господь з вами! Старий…
Прокіп Свиридович. Та я й нічого… Ось і гроші. (Виймає пуляреса, у платок завірчєного),
П р о н я. Дайте Химці, а я напишу… (манірно). Химко, йди віднеси оце! (матері) та дивіться, щоб тітка не притетюрилась!
Явдокія Пилипівна. А що ж їй робить? Не вигнати ж сестру?
П р о н я. Боже! Ви мене заріжете з вашою ріднею!
П р о н я. То все ж таки можете хоч трошки модніще себе держати: он буде зараз такий образованний, вчений…
Прокіп Свиридович. То мені хочеться послухати розумних речей; страх як люблю розумних людей!
П р о н я. То з пекарні слухайте, а то ще помішаєте… Я вас покличу, коли треба буде отак: «Маменька, папенька, вам не трудно підійти». Усе, я пішла одягатися.
КАРТИНА XІV
Ті ж і Секлита.
Секлита (еліта з кошиком). Добривечір вам у хату!
Явдокія Пилипівна. Здрастуй, сестро!
Прокіп Свиридович. Здрастуйте!
Секлита (кида до порога кошик і розлягається на стільці). Оце втомилась! Бігала, бігала, як той хорт за зайцем, доки не випродала усіх яблук; а це думаю, давай забіжу до Сірка у гості!
Прокіп Свиридович (до Явдокії Пилипівни). Ну, що ж тепер…
Явдокія Пилипівна (тихо), І душі нема, як ввійдуть Проня; таке буде!
Секлита. Та чого ви там воркочете, старі? Ще не наворкотались? Явдохо, чого це ти надулася, як індик перед смертю!
Прокіп Свиридович. Та не кричіть-бо хоч так дуже!
Секлита. Чому ні? Хіба в мене горло куповане?
Явдокія Пилипівна. Тай вуха ж у нас не позичені. У нас така дочка!
|
|
|
Секлита Велика цяця! Носитесь ви з нею, як з бандурою!
Явдокія Пилипівна. Єсть-бо й з чим: вчилась у пенціоні аж три місяці!
Прокіп Свиридович. Не абиде, а у пенціоні!
Секлита. Чули ми вже це, чули! Аж очортіло!
КАРТИНА XV
Ті ж і Проня.
Проня (аж руками сплеснула). Що це ви, до нас у гості?
Секлита (знов випива чарку). Як бачиш, небого!
П р о н я. У нас сьогодні не прийомний день.
С е к л и т а. А У мене дуже приємний!
П р о н я. Необразованість! Не розумієте! у нас сьогодні прийому нема!
С е к л и т а. Якого прийому?
П р о н я. З вами говорити — гороху наїстись!
Секлета. Їж, серце, та дивись, аби не луснув.
Явдокія Пилипівна. Чого-бо ти, сестро, нападаєшся на Проню?
Прокіп Свиридович. Та і «ти» казать не годиться: тепер треба по-модньому поводитись!
П р о н я. Поніма вона у моді толк!
Секлита. Начхала я на ваші моди! Ви, здається, зовсім подуріли від цих пасійонів!
П р о н я (до матері). Господи, що ж це?
С е к л и т а. А постав нам краще, Прісько, самовар!
Явдокія Пилипівна. Що це ви, сестро? Щоб моя дочка після пенціона та по самовар ходили?
Проня аж тремтить од злості.
Проня. Не смійте мене звати Пріською! Не вам мене вчити! Муштруйте свою Галю!
Секлита. Чи ба! Та якби моя дочка так коверзувала, то я б їй, так наклепала потилицю отим кошиком, що вона б до нових віників пам'ятала!
Проня. Оту й товчіть, а мене вже вчено!
Секлита. Вчили вас, та мало: прийдеться ще доучувати!
Явдокія Пилипівна. Не вашого, сестро, розуму діло!
Проня. Не злякались і ми вас, бо руки короткі!
С е к л и т а. До такого носа, як у тебе, то й короткими дістану!
Проня (крізь сльози). Що ж це таке? Улізла у хату та ще й лається?!
Явдокія Пилипівна. А який же у моєї дочки ніс?
С е к л и т а. Як у чаплі!
Явдокія Пилипівна. То в твоєї дочки ніс, як картопля! І в твого чоловіка був ніс, як копиця розвернута!
С е к л и т а. Ти мого чоловіка не чіпай! На моїм чоловіку ніхто верхи не їздив; він не був таким хамлом, як твій!
Прокіп Свиридович. Яке я хамло?
Проня. Вона всіх лає, ота перекупка! Женіть її звідси!
С е к л и т а (схоплюється). Мене гнати? Секлиту Лимариху гнати? Ах, ви ж, чортові недопанки, панське сміття! Перевертні дурноголові! Дочка їх дурна водить за носа, як цуциків, а вони й губи розвішали!
|
|
|
Проня. Гетьте зараз звідси! Гетьте з хати!
С е к л и т а. Ти ще, шелихвістко, на тітку так смієш кричати?! Та я тебе як мазну оцим кошиком! (Велично виходить з кошиком). Пху на вас всіх!
|
|
|
