 |
Картина XVI. Картина XVіi. Картина XVііi. Картина XIX. Вихід XX. Картина XXI
|
|
|
|
КАРТИНА XVI
Т і ж без Секлити.
Проня (плачучи). Ось який ваш рід!
Явдокія Пилипівна. Та й вам би не годилось так, адже тітка.
Прокіп Свиридович. Сестра матері…
П р о н я. То й цілуйтесь з нею! Ой боже мій, ще й допікають! Мовчали б уже, то мені б було легше!
КАРТИНА XVІI
Ті ж і Химка.
Химка. Там тітка Секлита іде по вулиці та кричить, та лається так. Мене оце побачила та просила, вам передать (до Проні), що ви, мов, падлюка!
Явдокія Пилипівна (до Химки). А тобі, дурна, слід переказувати?!
X и м к а. А я винна?
П р о н я. І наймичок таких дурних держите!
X и м к а (сміється). Та тут ще під брамою якийсь панич стоїть, я й забула… Чи пускати?
П р о н я. Ой лишенько!. Зарізала!
Явдокія Пилипівна. Та хто там, що ти кричиш?
П р о н я. Та він, жених мій… Голохвастов…
Явдокія Пилипівна. Ой матінко! Проси ж його до господи!
П р о н я. Постой, постой! Куди його вести? Такий мотлох у хаті… От шкандаль!
Всі кидаються прибирати;
Проня Мамо, швидче-бо! Тату, одсуньте дивана та поставте кріселко. (принюхується) Стояти. Шо так воня? Що ж це? Горілку, недоїдки перекупчині прибирай!
X и м к а. Та й приберу… мов пожар… почека!
Проня. Прикуси мені язика! Папа, дикалон. Химка, неси пукета до грудей? Шляпу й муфту.. (Глянувши на батька й матір). Мамо, надіньте, Христа ради, чепчика! Папа – пинджак…..
КАРТИНА XVІІI
Проня сама.
Проня (з одчаєм). Господи, чи все ж у мене на своїм місці? Чи по-модньому? (Задумується, позираючи в дзеркало). Як би його прийняти: чи ходячи, чи стоячи, чи сидячи? Ні, краще лежачи, як і наша мадама в пенціоні приймала свого любезного. (Бере книжку й лягає на дивані). Ей, Химко, проси!
Химка. Чого просити?
Проня. Панича клич!
|
|
|
Химка. Так би й казали! (Пішла).
КАРТИНА XIX
Голохвостий і Проня.
Голохвостий (входить тонно; у шляпі, рукавичках і при паличці: тує части руку об руку). Честь імєю, за великоє щастя, одрикамендуватись у собственнім вашім дому! (Одкашлює). Мой найнижчий поклон тому, хто в цьому дому, а перед усього вам, Проню Прокоповно! (Одкашлює дужче). Горю, палаю од щастя і такого разного, милая мамзеля, што виджу вас на собственнім полу…
Проня (скинувши очі). Ах, це ви? Бонджур! А я так зачиталась! Мерси, што прийшли… Мамонька, папонька, ґосподин Голохвастов прийшол, пожалуйте!
Голохвостий. Ви ж меня одрикомендуйте, пожалуста!
Проня. Авжеж.
ВИХІД XX
Т і ж, старі Сірки й Химка.
Сірчиха у кумеднім чепчику і хустці.
Сірко у довгім сюртуці і великій хустці на шиї, виходять і низько кланяються.
Проня. Рикомендую вам мого хорошого знакомого.
Голохвостий (кланяється з пристуком). Свирид Петрович Голохвастов з собственною персоною. Позвольте до ручки? (Цілує).
Явдокія Пилипівна. Дуже раді! Вас уже так хвалили дочка наша, Проня Прокоповна.
Голохвостий. Проня Прокоповна по ангельской добротє, так і понімаєм, мерсі! (До Прокопа Свиридовича). Честь імєю рикомендувать себя: Свирид Петрович Голохвастов!
Прокіп Свиридович. Дуже, дуже радий, що бачу розумного чоловіка в своїй хаті (Тричі цілує).
Проня (тонно). От кресло; прошу, сідати!
Всі сідають; Голохвостий на кріслі коло неї ж направо;
наліво ж на дзиґликах старі Сірки.
Химка визира з пекарні; яка хвилина — тихо.
Прокіп Свиридович. Позвольте спитати: ви синок покійного Петра Голохвостова, що цилюрню держав за Канавою?
Проня. Ви, папонько, не знать как говорите: їхня хвамилія Голохвастов, а ви какогось хвоста вплели!
Голохвостий. Да, моя хвамілія натиральна — Галахвастов, а то необразованна мужва коверкаєть.
Проня. Разумєється.
Прокіп Свиридович. Так ви, значить, не його, не цилюрника синок?
|
|
|
Голохвостий (змішавшись). То єсть по натурє, значить, по тєлу, как водиться; но по душе, по образованості, дак ми уже не та хворма…
Прокіп Свиридович. Гм, гм… дак ви, значить, цилюрні не держите?
П р о н я. Папенька, я же вам гаварила: не цилюрня, а палікмахтерська! А ви все цилюрня, цилюрня…
Голохвостий. Нічаво… ето трапляється, по простотє, значить. Я, відіте лі, занімаюсь комерцієй разною. У мене етого дорогого делікатного товару — паровицями; пудри, лямбра, дикалони, брильянтини!
Явдокія Пилипівна. І брильянти?! Господи!
Химка. А вино вам зараз подавати?
Проня. Шоб тобі провалитися з цим вином.
Прокіп Свиридович. Я думаю, такий товар і грошви бере — страх!
Голохвостий. Нащот дєнєг, доложу вам, так їх на етот делікатний товар їдьоть — страх! Ну, дак, слава богу, у мене етой дєньги непереводно: цєлий Хрещатик мине винен. Мине уже не раз говорили мої приятелі: охвицера, митрополичі баси, маркєли… што, чаво, мол, не закупиш ти магазинов на Хрещатику? Дак я їм: на чорта той мине клопот? У меня єсть благородний матеріал, то пущай і другі торгують! Натирально, в кожном обхожденії главная хворма — вченость. Потому єжели человєк учений, так йому уже свєт переменяється; тогди, тогди, приміром, що Химцє будєт бєлоє, то йому рябоє, што Химцє будєт цяця, то йому… пардон!.. Ви меня, Проню Прокоповно, понімаєте?
П р о н я. Разумєється
Явдокія Пилипівна. Недарма у пенціонє вчилась!
Сірко. Аж три місяці…
КАРТИНА XXI
Т і ж без Голохвостого.
Проня. Що ви мене соромите? Що ви тут наказали — три мішки гречаної вовни? Ви, мамо, ще так-сяк, а папаня і цилюрню приплёл, і хвоста! Ідіть, просю вас, звідси обоє, бо помішаєте ще мені предложеніє робить.
|
|
|
