" Старовинна сонатна форма простежується до 1770 р. і в творчості сучасника М. Березовського — Й. Гайдна (Див.: Горюхина НА. Зволюция сонатной форми. — К., 1973. — С. 37).

З

Ж

§¥ =Р

■: ії

Зіставлення енергійних і ліричних зворотів простежується і в за­ключному звучанні головної партії, яка модулює в домінантову тональність:

Через це побічна партія (в домінантовій тональності О-сіиг), у якій домінує лірична образність, не сприймається як контраст, а випливає з попереднього розвитку:

Грайлива заключна партія завершується ліричним звучанням лагідних синкопованих мелодичних зворотів.

Експозиція скрипкової сонати М. Березовського звучить на одному диханні. Кожна нова тема виростає з попередньої, тобто між темами експозиції майже немає яскравого образного контрасту. Усе це харак­терне для ранньокласицистичного стилю сонатної форми. Ознаки

212                               . ,. „. *.,

старовинної сонатної форми⁴⁹ проявилися у короткій розробці (спо­чатку вона побудована на матеріалі завершення головної партії, а потім розвиваються ліричні синкоповані мелодичні звороти із завер­шенням заключної партії" ), а також у скороченні головної партії в ре­призі (звучить лише її початок) і появі в ній розробкових елементів.

Проникнення в енергійну й швидку першу частину сонати ліричного струменя надало музиці в цій частині відтінку натхненного схвильова­ного вислову.

Яскравими індивідупьними рисами позначена друга частина (Сгауе) сонати М. Березовського, яка, без сумніву, належить до найкращих сторінок європейського класицизму.

Спираючись на традиції італійської скрипкової школи, М. Березов-ський у повільній частині використав особливості лірики оперної кантилени. Кантиленна лірична мелодика цієї частини має задушевно-мрійливий настрій, але поступово експресія зростає, і музика звучить як емоційно схвильований монолог. Як слушно відзначає М. Рицарєва, у цій частині проглядають «романтичні» відкриття зрілого класицизму⁵⁰.

У другій частині скрипкової сонати М. Березовського проявилася
характерна для індивідуального стилю психологізація ліричної сфери,
що притаманна і його духовній музиці та окремим аріям опери «Демо-
фонт»:                > •

Друга частіша, як і перша, має сонатну форму. Тут також немає образного контрасту між головною і побічною партіями, і лірична музика ллється одним потоком. Розробку М. Березовський замінив яскраво виразовим ліричним епізодом. У репризі відсутня головна партія, що траплялося у старовинній сонатній формі. л. )»^. _; - у., -

№ШОХч'ї\ •'•■

■ т. /

" Старовинна сонатна форма простежується до 1770 р. і в творчості сучасника М. Березовського — Й. Гайдна (Див.: Горюхина НА. Зволюция сонатной форми. — К., 1973. — С. 37).

⁵⁰ РьіцареваМ. Композитор М. С. Березовский. — С. 86. -■ >? •)/і>, -.; і!,: і й. ч «■ •. ! ' V їв ■: *'-, ш і! \ '

Третя частина скрипкової сонати М. Березовського написана у формі варіацій, темою яких є менует. Використовуючи танцювальну жанрову основу у фіналі циклу, Березовський спирався на традиції італійської скрипкової школи. Звідси йде і варіаційна форму фіналу [наприклад, вона трапляється у Дж. Тартіні (1692—1770)]. Менует у якості фіналу використовується у симфоніях італійського композитора Дж. Саммар-тіні (1701—1775), а також був частим явищем в італійських оперних увертюрах⁵¹.

У темі менуету поєдналися урочистість і граціозність. Вона відзна­
чається простотою, легко запам'ятовується і є прекрасною темою
для варіацій:          .

У строгих класичних варіаціях цієї частини (їх усього шість) зміню­ються ритмічні малюнки, що надає кожній із них неповторної своє­рідності. П'ята варіація має ознаки репризи, бо в ній тема звучить у трохи зміненому вигляді (більш урочисто). В останній (шостій) варіації, що виконує функцію коди, ритмічний рух прискорюється (шістнадцятими), і таким динамічним звучанням завершується бадьоро-жанровий фінал.

Соната М. Березовського для скрипки і чембало — цс твір, натхне-ний великим талантом композитора. Він зачаровує своєю геніальною простотою, молодецькою бадьорістю, життєрадісним тонусом, вира-зовістю й красою ліричної кантилени. Композитор не захоплювався віртуозними можливостями скрипки; він надавав перевагу втіленню яскравих музичних образів і глибоких ліричних почуттів. Скрипковій партії цієї сонати притаманний кантиленний характер, вона часто наближається до вокальної мелодики. У цій скрипковій сонаті, як і в духовних творах та в опері «Демофонт», яскраво проявилося ліричне обдарування М. Березовського.