51 Ливамова Т. История заладмоевропейской музики до 1789 года. Кн. 2. — М., 1987. — С. 183.

51 Ливамова Т. История заладмоевропейской музики до 1789 года. Кн. 2. — М., 1987. — С. 183.

У сонаті для скрипки і чембало М. Березовський проявив прекрасне володіння формою, яка відзначається ясністю і стрункістю, та компо­зиторською технікою інструментального жанру. Ця єдина відома нам скрипкова соната Березовського дає підстави вважати, що цей композитор, якби творив в інструментальних жанрах і мав сприятли­віші обставини життя, міг би стати широко відомим у Європі саме як творець інструментальної музики.     

■ Ні „і. тг. іл

Т с м а VII

ДМИТРО БОРТНЯНСЬКИЙ (1751—1825)

 

1. Особистість, життєвий і творчий шлях

Однією з найвидатніших постатей музичного мистецтва Східної Європи другої половини XVIII ст. став Дмитро Степанович Бортнян­ський. У його творчості розвинувся класичний стиль, а подекуди відчутні і впливи сентименталізму.

Д. Бортнянський, на відміну від його сучасників М. Березовського та А. Веделя, мав щасливішу долю, благополучніше життя і сприятливіші умови для своєї багатогранної творчості й діяльності. Він був у пошані, його твори часто виконували та високо цінували і ще за життя їх друкували.

Збереглося багато живописних і скульптурних зображень Д. Борт­нянського, на яких він має гарну вроду, упевнений у собі, в очах — доброта, а іноді мрійливість. Даючи характеристику особистості Д. Бортнянського, М. Рицарєва виділяє такі його якості, як тверезий розум, раціоналістичність, любов до людей і життя. Він був урівно­важеним, компанійським, дипломатичним¹. Очевидно, завдяки таким особистим рисам у Д. Бортнянського не було конфліктів із царською владою, більше того — його цінували й підвищували по службі. Як і більшість європейських музикантів того часу, Д. Бортнянський писав музику для придворного середовища: духовну музику — для Придвор­ної співацької капели, а світську (опери та камерно-інструментальні твори) — для «малого» двору в Павловську і Гатчині та ін.

¹ Рицарєва М. Композитор Д. Бортнянский. —Л., 1979. — С. 11 — 12.

216

Своєю різнобічною обдарованістю і багатогранною діяльністю Д. Бортнянський близький до просвітників другої половини XVIII ст. Він — композитор великого обдарування, а також співак, диригент, педагог, який започаткував вокальну школу в Російській імперії.

Д. Бортнянський не тільки мав різнобічний музичний талант, але й був діяльною людиною. Ставши директором Придворної співацької капели, він підняв її на дуже високий виконавський рівень. Капела брала участь не тільки в церковних службах, але, під орудою Бортнян­ського, і в концертному житті Санкт-Петербурга. Д. Бортнянського обрали почесним членом Петербурзького філармонічного товариства (1815 р. ).

Д. Бортнянський — людина широких інтересів. Крім музики, його дуже цікавив живопис. Він мав репутацію справжнього знавця живо­пису і людини з тонким художнім смаком. До нього часто зверталися як до експерта при купівлі картин, їхній оцінці. Він давав поради і при оздобленні Павловського палацу. У мистецьких колах Бортнян­ського вважали «своєю людиною» і навіть обрали почесним членом Академії мистецтв. Він сам мав досить багату картинну галерею.

Д. Бортнянський був одним з найвідоміших діячів свого часу. Він відвідував різні товариства, салони. Вважається, що Бортнянський належав до петербурзької масонської ложі. Він створив популярний масонський гімн «Коль славен».

Біографія і творчість Д. Бортнянського вже давно в полі зору дослід­ників, і про нього написано досить багато розвідок. У другій половині XX ст. з'явилися дві монографії — російської дослідниці М. Рицарєвої та українського музикознавця В. Іванова². Проблеми творчості Д. Бортнянського цікавили й інших українських дослідників — Ф. Стсшка. М. Грінченка, С. Людкевича, 0. Шрсєр-Ткаченко. Л. Хіврич та ін.

Хоч Д. Бортнянський і був видатною особистістю, проте відомості про його життя, які дійшли до нашого часу, досить лаконічні. Він народився 1751 року (число невідоме) в Україні у тодішній гетьманській столиці — м. Глухові. Предки Д. Бортнянського по батьковій лінії жили на території Галичини, яка тоді входила до складу Польського королівства. Дід композитора (Василь Дмитрович Бортнянський) був заможним селянином, що дало йому змогу відправити свого сина Степана Васильовича Бортнянського (батька майбутнього ком­позитора) «в інші краї для навчання»³.

5 Рьіцарева М. Композитор Д. Бортнянский. — Л., 1979; Іванов В. Дмитро Бортнянський. — К,, 1980. ' Іванов В. Дмитро Бортнянський. — С. 12.

У середині 40-х років XVIII ст. Степан Васильович Бортнянський переїхав до Глухова. На його прохання в 1755 р. гетьман К. Г. Розумов-ський присвоїв йому військове звання і зарахував козаком до глухів-ської сотні. Його дружиною (матір'ю майбутнього композитора) стала вдова, козачка Марина Дмитрівна Толстая⁴.

Народження Дмитра Бортнянського (як і Максима Березовського) у Глухові мало велике значення для його музичної кар'єри, бо в той час, як уже відзначалося, це місто було важливим культурним центром. Саме в Глухові діяла музична школа, яку відвідував Д. Бортнянський. М. Рицарєва влучно підмітила, що «шести-, семилітній вік — роки навчання в Глухівській співацькій школі — зовсім не ранні для обда­рованої дитини (по суті — вундеркінда). Набутий там інтонаційно-слуховий досвід слід серйозно брати до уваги як одну з найглибших основ формування музичної особистості Бортнянського»⁵. У 1758 р. семирічного Д. Бортнянського відправили в Петербург — у Придворну співацьку капелу, де його знайомство з українською культурою тривало, бо в капелі, як ми вже відзнач& чи, співали переважно вихідці з України і часто виконували українську духовну музику.

Коли Дмитро Бортнянський прибув до Придворної співацької капели, її керівником був його земляк Марко Федорович Полторацький. Він і став першим учителем Бортнянського, а можливо, й опікав цього талановитого хлопця.

На вродливого і здібного ше маленького Дмитрика Бортнянського звернула увагу й імператриця Єлизавета Петрівна. Про це писав один з біографів композитора середини XIX ст. Д. Долгов: «Прекрасна зовнішність і при­роджений хист малюка звернули на нього увагу імператриці Єлизавети Петрівни, шо доходило до материнської дбайливості. Государиня, після кон­цертів, при відправленні малюка з двірия, нерідко сама зав'язувала йому горло своєю шийною хусткою. Під час однієї заутрені на Світле Христове Воскресіння маленький Бортнянський, стомлений тривалим церковним бого­служінням, заснув на клиросі. Імператриця помітила це і, після закінчення служби, звеліла віднести його на свою половину й обережно покласти в по­стіль. Бортнянський прокинувся й не вірив очам своїм. Вважаючи пробу­дження продовженням сну, він довго не міг отямитися. І своїм дитячим страхом та збентеженням примусив сміятися свою милостиву покровительку»⁶.

⇐ Предыдущая50515253545556575859Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: