" Там же. — С. 89. .' ■••'«.•. >.:„> ■■■.гті::нія.-,г>.ц'.--і ■■-4іч.мі '■' у «иі," "'■

¹² Іванов В. Дмитро Бортнянський. — С. 80.     ■ ■ '■ н. г л:. -■ ■ •■ уні'і .;. '. цс. -. -. т:, ■.! •'»/'. '■ ■ ■ ; г. -гі. и,; \, < \ ''

221

На початку своєї діяльності як директора Придворної співацької капели Д. Бортнянський змушений був відстоювати належний її склад, бо в затіяну Павлом І кампанію щодо усунення двірцевої розкоші потрапляла й капела. Д. Бортнянський був одним з небагатьох, хто не зазнав «репресивних капризів Павла І»¹³.

Д. Бортнянський постійно турбувався про вдосконалення Придвор­ної капели, а також про покращення життя співаків, яким мало платили, а жили вони в поганих умовах. Він, як і його попередники, поповнював Придворну співацьку капелу півчими, яких набирали в Україні. Як уже відзначалося, у 1797—1798 рр. співаків для Придвор­ної капели готували в Харкові; підбором півчих спеціально займався А. Ведель та ін. ¹⁴.

Д. Бортнянський зберігав і розвивав багаті виконавські вокально-хорові традиції Придворної співацької капели. Від покоління до поко­ління передавалися традиції вокальної школи, на якій виховувалися співці. Суттєву роль при цьому відігравали багаті українські традиції хорового професійного виконавства. Ця вокальна школа забезпечувала темброву рівність та злитне звучання хору, а також досягнення його величезних виразових можливостей. Д. Бортнянський був великим майстром цієї школи, і період його керівництва капелою можна вважати одним з найяскравіших періодів її діяльності.

Д. Бортнянський дуже уважно ставився до виховання маленьких півчих, оберігав їхні слабі голоси від перевтоми. Один з невідомих авторів відзначив, що Бортнянський «любив своїх маленьких півчих, ніби вони були його багатолюдною родиною»¹⁵. Учень Д. Бортнянсь­кого О. Варламов писав, що 70-річний композитор, показуючи малим півчим, як треба співати, «візьме фальцетом так ніжно, з такою душею, що зупинишся від подиву... Не дивно, що півчі шанували Д. Бортнян­ського як батька й любили його палко»¹⁶.

Д. Бортнянський дбав не тільки про підвищення рівня виконавської культури хору, але й про належні умови життя співаків. Завдяки його турботам було впорядковано й підвищено платню співакам хору, для них будували нові житлові корпуси та ін. Крім того, Бортнянський розумно, з індивідуальним підходом організовував загальну освіту співаків з тим, щоб «по спалений с голоса» вони могли легко змінити професію відповідно до своїх здібностей¹⁷.

" Рьіцарева М. Композитор Д. Бортнянский. — С. 193—194.

¹⁴ Іванов В. Дмитро Бортнянський. — С. 81—82.

" Дмитрий Степанович Бортнянский // «Воскресньїй досуг». — Т. 1, № 4. — С. 54.

" Іванов В. Дмитро Бортнянський. — С. 126—127.

" Рьіцарева М, Композитор Д. Бортнянский. — С. 194—195, 199. шщгй «ї-жуіЙ %

222

На початку XIX ст. Д. Бортнянський запровадив відкриті концерти в залі капели (кожного тижня, щосуботи). Хор брав участь і в концертах Санкт-Петербурзького філармонічного товариства.

У 90-х роках XVIII ст. Д. Бортнянський написав ряд хорових творів, зокрема й духовні концерти. У 1816 р. на Бортнянського як «директора вокальної музики» указом Олександра І були покладені обов'язки цензора духовної музики¹⁸. Нові церковні твори могли бути надруко­вані тільки після схвалення їх Бортнянським.

У 1814 р. Д. Бортнянському запропонували створити Літургію «про­стого пения», яка була б узаконена в державному масштабі. Виконую­чи це замоапення. композитор написав двоголосу Літургію. В останній період творчості Д. Бортнянський написав ряд чотириголосих обробок давніх монодичних церковних наспівів. Найчастіше він звертався до київського наспіву; існують також його обробки болгарського та грецького наспівів. Через інтерес Д. Бортнянського до давніх моно­дичних наспівів йому приписували створення. «Проекта об отпечата-нии древнего российского крюкового пения», який був надрукований у 1878 р., хоч для цього немає документальних підстав. Сучасні дослід­ники (М. Рицарєва та В. Іванов) не схильні вважати автором «Проекту» Д. Бортнянського.

Крім церковної музики, в останній період творчості Д. Бортнянський писав і світську музику: хорові пісні, гімни, кантати. Ось такою багатогранною була творчість і громадська діяльність видатного ком­позитора, диригента і педагога.

Д. Бортнянський раптово помер від апоплексичного удару 27 вересня (8 жовтня) 1825 р. ¹'. Його поховали 1 (13) жовтня 1825 р. на Смоленсь­кому цвинтарі (Васильєвський острів). Через рік на могилі Д. Борт­нянського було встановлено невеликий пам'ятник-обеліск. Ні могила, ні скромний пам'ятник не збереглися. Найкращим пам'ятником ком­позитору є його безсмертна музика, яка і нині натхненно й велично звучить у храмах і з концертної естради.  ; ■ ^,, ^., «.,. 5. ^, ,...,... > »,,, -,

; чм                         2. Духовна музика                              ^{1; ?}

Видатним мистецьким явищем є всі жанри творчості Д. Бортнянсь­кого, проте найбільший внесок не тільки в українську, але й у світову музичну культуру він зробив у галузі духовної музики.

⁴          ), »         *■ > са.

¹¹ Там же. — С. 203.                                                                  ••< ■ •■                                                «і»^л іІА пі і я 'П

" ІвановВ. Дмитро Бортнянський. — С. 128.     " >   »- ■ /" < і < к *?        *

У спадщині Д. Бортнянського досить значна кількість духовних
творів: 35 однохорних (чотириголосих) і 10 двохорних (восьмиголосих)
концертів, а також концерти для шестиголосого хору; 14 «хвалебних»
(«Тебе Бога хвалим»), які наближаються до концертів, 2 Літургії,
9 «Херувимських», окремі одночастинні літургійні твори; обробки
для чотириголосого хору київського, болгарського та грецького цер­
ковних НаСПІВІВ.                                                                     , _ї(; і(

Д. Бортнянський писав духовні твори також і на німецькі та латин­ські тексти (німецька Служба, «Сіогіа», «Аує Магіа», «8аІУе Не£ Іпа»). ., Духовній спадщині Д. Бортнянського порівняно з творами М. Бере-зовського, А. Ведсля, С. Дегтярьова найбільше пощастило, бо більшість його творів опублікована, хоч значна частина залишилася в рукописах. Твори Бортнянського почали друкувати ще за життя композитора — з 1782 р. («Херувимська»). Майже через століття П. І. Чайковський зробив клавір 35-ти чотириголосих концертів Бортнянського, які були опубліковані в 1874 р. ²⁰. За редакцією П. Чайковського було видано основну спадщину духовних творів Д. Бортнянського в десяти томах у 1881 р. ²¹. Ці два видання (1874 і 1881 рр. ) нині є бібліографічною рідкістю, отже, давно назріла необхідність перевидання повної спад­щини духовних творів композитора²².

Серед духовних творів Д. Бортнянського найбільш відомими стали 35 чотириголосих концертів як наймасштабнішихтворів, у яких втіли­лося його велике композиторське обдарування. У цих концертах яскраво відбиті стильові особливості його творчості.

Про час написання всіх 35-ти духовних концертів Д. Бортнянського точних відомостей немає. На основі газетних оголошень, а також «Каталога певчсской нотьі, писанной в 1793 г. », який охопив більшу частину концертів композитора, російська дослідниця М. Рицарєва робить висновок, що переважну більшість концертів Д. Бортнянський написав у 80-х — на початку 90-х років. Хоч вони створені приблизно протягом п'ятнадцяти років, проте помітно відрізняються своєю музичною образністю і музичною лексикою. Це дало М. Рицарєвій підставу виділити з них групу ранніх концертів (перша третина або по­ловина концертів), а всі інші віднести до пізніших концертів²³.