" Рьіцарева М. Композитор Д. Бортнянский. — С. 153.

" Рьіцарева М. Композитор Д. Бортнянский. — С. 153.

47 Бортнянский Д. С Сокол // Памятники русского музикального искусства. Вьіп. 5. — М., 1975.

266

опери французького композитора П. Ж. Монсіньї, поставленої 1771 р. у Фонтенбло.

Збережений текст лібретто Ф. Лаферм'єра мав переважно ґалантно-почуттєвий характер, що відповідало опері, призначеній для придвор­ного середовища⁴⁸.

Сюжетна фабула, що стала основою лібретто опери «Сокіл», має дуже давнє походження (можливо, з давньоіндійських легенд). Але широкої популярності цей сюжет набув у Європі завдяки новелі Боккаччо, створеній між 1350 — 1353 рр. про Федеріґо дельї Альберігі та його сокола («Декамерон», день п'ятий, оповідка дев'ята). На цей сюжет писали п'єси в Іспанії, Франції, Німеччині. Першою оперою, створеною на сюжет новели Боккаччо, була вже згадана опера «Сокіл» П. Ж. Монсіньї⁴⁹.

Отже, Лаферм'єр створив лібретто на дуже популярний сюжет. У ньому він спирався не тільки на новелу Боккаччо, але й, як установив А. С. Розанов, і на лібретто Седена до однойменної опери Монсіньї.

Коротко зміст опери такий. Молодий флорентійський аристократ Федерік закоханий без взаємності у молоду вдову Ельвіру. Вона ви­рішила присвятити своє життя маленькому синові. Федерік, бажаючи завоювати серце Ельвіри, щедро тратив своє майно, влаштовуючи бали на її честь, що довело його до зубожіння. Та це не допомогло — Ельвіра невблаганна; вона любить тільки свого сина. Федеріка втішає його слуга Педрілло, який закоханий у служницю Ельвіри — Марину. Пригнічений Федерік усамітнюється в сільській місцевості разом зі слугою Педрілло та улюбленим соколом. Вони харчуються лише з допомогою вдалого полювання, у якому їм допомагає сокіл. Тим часом в Ельвіри занедужав син — він об'ївся цукерок; єдине його бажання — погратися із соколом. Це змушує Ельвіру та Марину їхати до Федеріка з проханням, щоб він дав сокола для хлопчика. З'явившись несподівано у Федеріка, вони оголосили, що приїхали на обід. Федерік збентежений, бо не має чим їх пригостити: полю­вання було невдалим. Єдине, що є, — це улюблений сокіл, і Федерік, жертвуючи ним заради коханої, наказує зробити з нього печеню. Коли ж Федерік дізнався, що син Ельвіри просить дати йому сокола, він у відчаї пояснює, що птаха вже немає: його зарізали на обід. Ельвіра, зворушена любов'ю й відданістю Федеріка, погоджується стати його дружиною. Побираються і їхні слуги Марина та Педрілло.

41 Розанов А. С. Франц-Герман Лафермьер, либреттист Д. С. Бортнянского // Музьїкальное наследство. Т. 4. — М., 1976. — С. 18.

" Там же. — С. 19.

267

Опера Д. Бортнянського «Сокіл» написана на французький текст. Крім використання французької мови, вона має й деякі інші особливості, характерні для французької комічної опери: включення розмовних діалогів і відмова від речитативу, а також використання пісенних форм (романсу) та інтонацій французьких сЬап5оп. Крім того, в опері «Сокіл» цілий ряд ознак пов'язують її з жанром італійської опери-буффа. Так, в основі цієї опери лежить типова схема для італійської опери-буффа — виведення в опері двох пар героїв: сентиментальної аристократичної пари (Федерік та Ельвіра) і 'їхніх слуг (Педрілло та Марина). В італійській опері-буффа на перше місце виходять образи «серйозної» аристократичної пари; другорядними є буфонні герої — слуги. Це простежується і в опері Бортнянського «Сокіл». Лірично-сентиментальні герої (Федерік та Ельвіра) займають у ній центральне місце, і лірична стихія переважає над буфонною. В опері «Сокіл» відобразилася характерна тенденція італійської опсри-буффа періоду її розквіту — наближення опери-буффа до опери-серіа і створення змішаного жанру — «орега йешізегіа» («напівсерйозна опера»). Отже, для опери Д. Бортнянського «Сокіл» характерне синтезування особ­ливостей французької комічної опери та італійської опери-буффа. У ній поєдналося ліричне з комічним зі значним переважанням лірики. Це дає підставу визначити її жанр як лірико-комічний.

Опера Д. Бортнянського «Сокіл» має одночастинну увертюру і три дії з 17 номерів: хоровий пролог, сольні та ансамблеві виступи героїв, між якими включаються розмовні діалоги. Значну роль в опері відіграє оркестр зі струнного квінтету, двох флейт, двох гобоїв, двох фаготів і двох валторн. Це — типовий склад для тогочасної італійської опери-буффа.

Прекрасним зразком симфонічної музики Бортнянського є увертюра до опери «Сокіл». Музика увертюри світла й радісна, виблискує красою. Для неї характерна класична ясність, чіткість, легкість і динамічність. В увертюрі часто змінюються музичні образи, відтворюючи гру кон­трастів. У життєрадісному характері музики увертюри, її музичних образах (енергійних і урочистих, скерцозно-грайливих і ліричних) відобразилася емоційна атмосфера всієї опери. Увертюра написана у формі сонатного аІіе$го. У ній широко розбудована багатотемна експозиція (відповідно — і реприза), зате дуже коротка розробка. В увертюрі відчувається характерний для класичного стилю контраст енергійних і ліричних образів. Таке зіставлення є у двох елементах першої теми головної партії: ⁵⁰

^я Музичні приклади з опери Д. Бортнянського «Сокіл» подаємо за виданням: «Памятники русекого музикального искусства». — Вил. 5. — М., 1975. Український переклад текстів Максима Стріхи.

268

 

 

Друга тема головної партії скерцозно-грайлива: 195

⇐ Предыдущая67686970717273747576Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: