Страйк як крайній засіб вирішення колективних трудових спорів

Стаття 44 Конституції України проголошує право працюючих громадян на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Це право може бути реалізоване лише у рамках Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 р. З урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав і свобод інших людей стаття 17 вищезгаданого Закону визначає, що страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Страйк застосовується як останній засіб (коли всі інші можливості вичерпано) вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у зв’язку з відмовою власника або уповноваженого ним органу (представника) задовольнити вимоги найманих робітників або уповноваженого ними органу, профспілки, об’єднання профспілок або уповноваженого ним (ними) органу.

На відміну від примирних процедур вирішення колективного трудового спору (конфлікту), страйк— це ультимативна дія працівників, тиск на власника або уповноважений ним орган шляхом припинення роботи з тим, щоб добитися виконання своїх вимог, неврегульованих у примирних процедурах. Страйк є крайнім, винятковим способом вирішення трудового конфлікту.

Право на страйк, закріплене в статті 44 Конституції України, — це право трудового колективу або кількох трудових колективів, оскільки сам страйк — це колективні дії, форма колективного ультиматуму для задоволення вимог працівників, які вони не одержали мирним шляхом. Основними причинами страйків і колективних трудових спорів є спад виробництва, падіння рівня реальної заробітної плати, невчасна її індексація, постійні затримки із виплатою заробітної плати, порушення трудового законодавства.

Від страйків зазнає збитку не тільки власник або уповноважений ним орган, але й працівники (не одержують зарплату), зменшується прибуток не тільки страйкуючого трудового колективу, але й споживачів і постачальників страйкуючого виробництва, а отже, і дохід усього народного господарства, тому законодавець і передбачив особливий законодавчо встановлений порядок реалізації права на страйк.

Страйк може бути розпочатий, якщо примирні процедури не призвели до вирішення колективного трудового спору (конфлікту) або власник чи уповноважений ним орган (представник) ухиляється від примирних процедур або не виконує згоду, досягнуту в ході вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Рішення про оголошення страйку на підприємстві ухвалюється (за поданням органу профспілкової або іншої організації найманих робітників, уповноваженої відповідно до законодавства представляти інтереси найманих робітників) загальними зборами (конференцією) найманих робітників усього підприємства (а не окремого структурного підрозділу) шляхом голосування і вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість найманих робітників або дві третини делегатів конференції.

Рішення про оголошення страйку оформляється протоколом.

Наймані робітники підприємств галузі або адміністративно-територіальних одиниць самостійно ухвалюють рішення про оголошення або неоголошення страйку на своєму підприємстві.

Страйк вважається галузевим або територіальним, якщо на підприємствах, на яких оголошено страйк, число працюючих становить більше половини загальної кількості працюючих у відповідній галузі або на певній території.

Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку.

Орган (особа), що очолює страйк, зобов’язаний письмово попередити власника або уповноважений ним орган (представника) не пізніше ніж за сім днів до початку страйку, а в разі ухвалення рішення про страйк на безперервному виробництві — за п’ятнадцять днів.

Власник або уповноважений ним орган (представник) зобов’язаний у найкоротший строк попередити постачальників і споживачів, транспортні організації, а також інші зацікавлені підприємства, установи, організації про рішення найманих робітників оголосити страйк.

Місцезнаходження під час страйку працівників, які беруть у ньому участь, визначається органом (особою) — керівником страйку за узгодженням із власником або уповноваженим ним органом (представником).

У разі проведення зборів, мітингів, пікетувань за межами підприємства орган (особа), що очолює страйк, має повідомити про запланований захід місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування не пізніше ніж за три дні.

Страйк на підприємстві очолює орган (особа), призначений загальними зборами (конференцією) найманих робітників при ухваленні рішення про оголошення страйку.

Галузевий або територіальний страйк очолює (координує) орган (особа), призначений конференцією, зборами, пленумом або іншим виборним органом представників найманих робітників, профспілкових або інших організацій працівників, уповноважених представляти відповідні трудові колективи.

Орган (особа), що очолює страйк, діє під час страйку у межах прав, передбачених чинним законодавством, інформує працівників про хід рішення колективного трудового спору (конфлікту).

Під час страйку сторони колективного трудового спору (конфлікту) зобов’язані продовжувати пошук шляхів його вирішення, використовуючи для цього всі наявні можливості.

Якщо сторони досягнуть угоди, спір вважається вирішеним.

Угода про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) підписується керівником або іншим уповноваженим представником органу, який очолює страйк, і власником або уповноваженим ним органом (представником).