Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Поняття та класифікація економічних нормативів банківської діяльності

Відповідно до Закону України “Про банки та банківську діяльність” з метою захисту інтересів клієнтів і забезпечення фінансової надійності НБУ встановлює для всіх комерційних банків обов’язкові економічні нормативи, кількісний склад та методика розрахунку яких змінюються в часі в залежності від макроекономічного розвитку країни та політики регулювання грошово-кредитної системи. База для розрахунку економічних нормативів – регулятивний капітал банку. Це один з найважливіших показників діяльності банку. Його призначення – покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банку.

Нині діючі економічні нормативи можна об’єднати в наступні групи:

Нормативи капіталу.

Норматив мінімального розміру регулятивного капіталу – Н1. Станом на 01.01.2011р. він повинен становити для діючих банків:

для місцевих кооперативних банків - не менше ніж 1400 000євро,

для регіональних банків - не менше ніж 4 500 000євро,

для міжрегіональних банків - не менше ніж 7 000 000євро,

Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) – Н2 – відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов’язаннями. Чим вище значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе власники банку; і навпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори/вкладники банку.

Нормативне значення нормативу Н2 діючих банків не може бути меншим, ніж 8%.

Норматив адекватності основного капіталу – Н3 встановлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачених збитків. Норматив розраховується як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку, зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями банків.

Нормативне значення нормативу не може бути меншим за 4%.

Нормативи ліквідності.

Ліквідність банку – спроможність своєчасно забезпечити виконання своїх зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами виконання зобов’язань банку, а також строками і сумами інших джерел і напрямків використання коштів. Нормативи підрозділяються на три складові:

Норматив миттєвої ліквідності – Н4 встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань за рахунок високоліквідних активів (коштів в касі та на кореспондентських рахунках). Норматив визначається як співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках до зобов’язань банку, що обліковуються на поточних рахунках.

Нормативне значення нормативу має бути не менше ніж 20%.

Норматив поточної ліквідності – Н5 встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов’язань банку, що обчислюється як співвідношення активів первинної та вторинної ліквідності до зобов’язань банку з відповідними строками виконання. Для розрахунку враховуються вимоги та зобов’язання з кінцевим строком погашення до 30днів.

До активів первинної та вторинної ліквідності належать готівкові кошти, банківські метали, кошти на коррахунках, строкові депозити боргові цінні папери рефінансовані НБУ, надані кредити. До зобов’язань належать: кошти до запитання, одержані від НБУ короткострокові і довгострокові кредити, кошти бюджету України, строкові депозити банків та клієнтів.

Нормативне значення нормативу має бути не менше ніж 30%.

Норматив короткострокової ліквідності – Н6 встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов’язання за рахунок ліквідних активів. Він визначається к співвідношення ліквідних активів до короткострокових зобов’язань.

Нормативне значення нормативу має бути не менше ніж 20%.

Нормативи кредитного ризику.

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента – Н7. встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов’язань. Він визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента.

Нормативне значення нормативу не може перевищувати 25%.

Норматив великих кредитних ризиків –Н8. Установлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов’язаних контрагентів. Кредитний ризик вважається великим, якщо сума всіх вимог окремого контрагента або групи пов’язаних контрагентів становить 10% і більше регулятивного капіталу банку.

Норматив визначається як співвідношення суми всіх зобов’язань окремого контрагента або групи пов’язаних контрагентів до регулятивного капіталу.

Нормативне значення нормативу не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку. Якщо значення нормативу перевищує вказаний рівень, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) автоматично підвищуються – подвоюються або потроюються.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій або поручительств, виданих одному інсайдеру –Н9. Інсайдер - засновник (акціонер) банку. Норматив установлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами. Він розраховується як співвідношення суми всіх зобов’язань цього інсайдера перед банком до капіталу банку.

Нормативне значення нормативу не може перевищувати 5%.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, наданих інсайдерам банку –Н10 установлюється для обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів. Нормативне значення нормативу не може перевищувати 40%.

Нормативи інвестування

Норматив інвестування в цінні папери за кожною установою – Н11 встановлюється для обмеження ризику, пов’язаного з операціями вкладення коштів банку до статутних фондів установ, що може призвести до втрати капіталу банку. Цей показник визначається як співвідношення розміру коштів, що інвестуються до регулятивного капіталу.

Нормативне значення нормативу не має перевищувати 15%..

Норматив загальної суми інвестування – Н12 встановлюється для обмеження ризику, пов’язаного з операціями вкладення (прямого чи опосередкованого) коштів банку до статних фондів будь-яких юридичних осіб. Він визначається як співвідношення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій будь-якої юридичної особи до регулятивного капіталу.

Нормативне значення нормативу не має перевищувати 60%.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку –Н13 встановлюється для обмеження ризику, пов’язаного з проведенням операцій на валютному ринку. Визначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.

Нормативне значення нормативу не має бути більше ніж 35%.

Крім того, комерційні банки зобов’язані виконувати нормативи резервування, тобто збереження на коррахунку визначеного розміру зобов’язань банку.

Обов’язкові резерви були введені для забезпечення стабільності фінансової системи, для захисту банківської ліквідності від непередбаченого вилучення депозитів. Обов’язкові резерви стали інструментом контролю над пропозицією грошей, тобто засобом протидії інфляційному тиску. Якщо збільшувати норму обов’язкового резервування, то це призведе до зменшення грошового мультиплікатора, відповідно зміниться пропозиція грошей і протидія очікуваної інфляції.

Контроль за виконанням нормативів банками здійснюється щодня (по щоденних формах звітності), щотижня (по щотижневих формах звітності) і щомісяця. За порушення нормативів до банків застосовуються жорсткі штрафні санкції.

12.2. Класифікація доходів та витрат банку. Визначення фінансових результатів діяльності банку

Банки є однією із важливих структур ринкової економіки. Банківська діяльність вагомо підвищує ефективність суспільного виробництва, сприяє росту продуктивності суспільної праці.

Для підвищення фінансової стійкості банку велике значення має збільшення доходів, а як наслідок прибутку банка, що є одним з основних джерел поповнення власного капіталу банка.

Одержання прибутку – є однією з основних справ роботи комерційного банку. Це пов’язано з тим, що розгляд більшості завдань які стоять перед банком (збільшення розміру власного капіталу, поповнення резервного фонду, фінансування розміру сплачуваних дивідендів) потребують притока грошових коштів, одним з основних джерел яких є прибуток.

Валовий прибуток банку розраховується за класичною методикою як різниця між валовими доходами і валовими витратами. Значення банківського прибутку полягає в тім, що він є базою для збільшення та оновлення основних засобів, елемент росту власного капіталу банка, який гарантує фінансову стійкість та ліквідність його балансу, є основою забезпечення високого рівня дивідендів та підвищення якості послуг. Він залежить від внутрішніх і зовнішніх факторів.

Зовнішні фактори

Внутр№ішні фактори

загальноекономічна ситуація в країні політична ситуація в країні, розвиток фінансового ринку, розвиток податкової політики, політика Національного банку України, направленість грошово-кредитної політики, стабільність економічних процесів.

обсяг діяльності банка, кількісний та якісний склад операцій банку, склад та ефективність використання його ресурсів, рівень та співвідношення доходів та витрат, ефективність внутрішньої політики керівництва, рівень кваліфікації робітників рівень менеджменту.

Фінансові результати діяльності комерційного банку відбиваються у квартальній звітності про прибутки та збитки. Інформація про доходи та витрати наводиться у двох колонках: перша деталізує доходи або витрати за звітний квартал поточного року наростаючим підсумком, а друга – за відповідний період минулого року.

Основним джерелом інформації для аналізу банківських операцій виступають баланс банку та звіт про фінансові результати його діяльності. Баланс банку містить інформацію про стан його ресурсів, джерел їх утворення та напрямків використання, а також про фінансові результати діяльності банку. Аналіз балансу дає комплексну характеристику діяльності банку на будь-яку дату, дозволяє визначити наявність власних коштів, з’ясувати зміну у структурі залучених коштів, складі активів, зробити висновки про стан ліквідності, доходності, перспектив розвитку банку.

Важливою складовою частиною банківської звітності постає “Звіт банку про фінансові результати діяльності”, де відображено розмір отриманих банком доходів та понесених видатків. Спостерігається зв’язок між основними статтями банківського балансу та звітом про фінансові результати. Активи балансу забезпечують основну частину операційних доходів, а пасиви – основну частину операційних видатків.

Звіт про прибутки та збитки ґрунтується на концепції грошових потоків за доходами та витратами, які групуються за їх економічним характером. При цьому кожній групі доходів по горизонталі відповідає аналогічна група витрат. Такій устрій звітності дає змогу оцінювати собівартість формування різних груп ресурсів і безпосередній чистий прибуток (збиток) від операцій. Доходи і витрати відбиваються в обліку в тому періоді, в якому були зроблені або здійснені, незалежно від фактичного отримання або сплати грошових коштів. Якщо очікується, що економічні вигоди будуть виникати протягом кількох звітних періодів і зв’язок з доходом може бути визначений попередньо, витрати відображаються в звіті про прибутки та збитки на основі систематичних процедур часткового розподілу. У таких випадках витрати розглядаються як зношення або амортизація.

Доходність банківських операцій залежить від оптимальної структури його балансу, від структури активів і пасивів, від цілеспрямованої роботи банківського персоналу, підтримки ліквідності, управління банківськими ризиками та їх мінімізації. Важливими умовами забезпечення прибутковості банку є оптимізація доходів і витрат, визначення та оптимізація впливу структури послуг, виявлення тенденцій у дохідності кредитних та інших операцій, планування мінімальної дохідної маржі для прогнозування орієнтовного рівня відсотків за активними і пасивними операціями.

Стандартизована структура доходів та витрат банківської установи відображена в формі 2КБ –“Звіт про прибутки і збитки комерційного банку”. У щоденній практиці банки, як правило, користуються дещо спрощеним її варіантом. Головним інформаційним джерелом для аналізу фінансових результатів є баланс комерційного банку та звіт про прибутки та збитки.

Доходи та витрати банку можна поділяти за багатьма критеріями: за операціями – на банківські (операційні) та не банківські (не операційні); за джерелами формування – на процентні і непроцентні (комісійні); за ступенем розвиненості – на основні та другорядні.

До банківських доходів та витрат за структурою належать процентні та комісійні – за всіма послугами, наданими контрагентам; торгівельні та інші банківські операційні доходи. Небанківськими вважаються доходи, які не стосуються основної діяльності банку, але забезпечують її здійснення: доходи від продажу основних засобів, нематеріальних активів та від фінансових інвестицій; надходження від орендних операцій, тощо.

До доходів комерційного банку відносяться:

1. Процентні доходи – це економічна вигода на протязі звітного періоду в формі зростання активів або зниження зобов’язань, які сприяють зростанню капіталу комерційного банку, тобто доходи отримані від кредитної та інвестиційної діяльності. Проценти за користування кредитами мають найбільшу питому вагу у доходах банку. Це пояснюється тим, що банки є фінансовим посередником, які перерозподіляють грошові кошти між тими, у кого вони вивільнились та тими, у кого в них появились тимчасова потреба. Розмір процентного доходу безпосередньо залежить від процентної ставки за користування кредитом, який в свою чергу визнається в процесі переговорів між банком позичальником в момент укладання кредитного договору. Він буває різнорідним не тільки в різних банках але і в одному по відношенню кожного позичальника.

При встановленні розміру процентної ставки враховуються такі фактори, як розмір базової процентної ставки (ставки рефінансування НБУ); вартість позичених кредитних ресурсів на ринку судніх капіталів; співвідношення попиту і пропозиції на кредит; ступень ризику кредиту, розмір і строк погашення кредиту; рівень витрат банку, пов’язаний з оформленням кредиту і контролем його погашення; перспективи розвитку економіки та інфляційного процесу.

Процентні доходи банку в основному складаються з:

доходів за коштами, розміщеними у банківській системі. Банки, згідно з Законом “Про банки та банківську діяльність”, мають право залучати кредити інших банків, у тому числі і НБУ, на розміщати тимчасово вільні кошти у інших фінансових установах;

доходів за кредити, надані юридичним та фізичним особам у національній та іноземній валюті. Ця стаття доходів за обсягом, як правило, сама значуща для комерційного банку;

доходи за цінними паперами. За інвестиційними цінними паперами банки отримують процентний доход у вигляді процентів або дисидентів від емітентів цінних паперів;

інших процентні доходи.

До процентного доходу також входить доход за депозитами, що розміщені в інших банках.

Прирівняні до процентів комісії – це комісії, які обчислюються, аналогічно процентам, тобто пропорційно часу і сумі активу. До таких активів належать комісії за надання гарантії, зобов’язання надати кошти (кредити, акцепти).

Значення складових процентного доходу може змінюватися щорічно в залежності від змін процентних ставок та попиту на кредити, але доход за кредитами практично завжди залишається важливим для кожного банку. Проценти та прирівняні до них комісії повинні обліковуватися регулярно не рідше одного разу на місяць, як правило, в останній день, незалежно від періодичності розрахунків, яка вказана в угоді з контрагентом.

2. Комісійні доходи (непроцентні) – це доходи, отримані за операціями банку, які не мають відношення до процентних виплат. Непроцентний доход складається з різного роду комісій.

Комісійна винагорода - це форма уплати банку за непроцентну послугу надану клієнту. Посередницькі послуги дають змогу банку получати доход в формі комісійної винагороди.

До них відносяться:

розрахунково-касове обслуговування. Серед основних послуг, що стосуються розрахунково-касового обслуговування можна виділити видачу готівки клієнтам; продаж готівки іншим банкам; ведення поточних, депозитних та кредитних рахунків, поточне обслуговування клієнтів банку, тощо;

операції на валютному ринку передбачає купівлю і продаж іноземної валюти для клієнтів, видачу валютної готівки з рахунків, надання брокерських та посередницьких послуг;

операції із цінними паперами – посередницькі послуги для клієнтів банку, участь в емісії цінних паперів третіх осіб, купівля-продаж цінних паперів з метою отримання прибутку за фондовими операціями. Діяльність банків на ринку цінних паперів багатогранна. Вони виступають в ролі емітента, інвестора, фінансових посередників та інфраструктурних учасників ринку, займаються професіональною і непрофесійною діяльністю с цінними паперами.

Банки інвестують кошту в цінні попери і мають при цьому різні цілі:

- розширення доходної бази за рахунок вартості цінних паперів, отримання прибутку в формі процентів, дивідендів, дисконту, курсової різниці від перепродажу цінних паперів;

- підтримання ліквідності банку шляхом створення другорядних резервів в формі високоліквідних цінних паперів;

- забезпечення диверсифікації банківських операцій с метою мінімізації банківських ризиків та стабілізації доходів;

-формування пакету цінних паперів.;

-інші комісійні доходи за відкриття рахунків, здійснення переказів тощо.

Важливе значення для зростання доходності комерційних банків має формування портфеля цінних паперів, що забезпечує відповідні процентні надходження. Величина доходу з цього джерела залежить від розміру й структури портфеля інвестицій та доходності різних видів цінних паперів. Оскільки ставки за всіма категоріями цінних паперів різні і здебільшого коливаються, рівень доходності на них постійно змінюється. В банківській системі мають місце інші види доходів, отриманих від операцій с цінними паперами, такі як: дисконтний доход (за векселем); дивіденди за акціями, комісії по операціям за цінними паперами; доходи від переоцінки цінних паперів, складають незначну долю в доходах банку від операцій с цінними паперами. При цьому доходи банка, за акціями та паями, необхідно розглядати не тільки як залежні він зовнішніх умов, але й оцінювати с позиції прийняття майбутніх рішень.

В тих випадках, коли дивіденди, проценти і доходи від долевої участі мають велику питому вагу в загальній сумі доході в банку, значення їх не слід збільшувати тому як вони, як правило, не бувають стабільними.

3. Результат від торгівельних операцій, у тому числі: від торгівлі іноземною валютою (курсова різниця від торгівлі готівковою та безготівковою валютою, щоденна переоцінка валютних рахунків); від торгівлі цінними паперами; інші доходи від торгівельних операцій (продаж заставного майна, тощо).

4 .Непередбачені доходи - охоплюють всі доходи, що не ввійшли у попередні групи: від операцій з золотом та іншими дорогоцінними металами; сума орендної плати; дивіденди від корпоративних цінних паперів у портфелі банку; зменшення резервів; борги партнерів банку, раніше списані у збиток такі як проценти і комісії, доодержані за минулі роки; повернені проценти і комісії; надлишкові кошти, виплачені банком у минулому році; повернуті надлишки каси; суми, виручені від реалізації непотрібних малоцінних і швидкозношуваних предметів; інші непередбачені доходи; штрафи, пені і неустойки, одержані за договорами господарсько─фінансової діяльності банку, та пені й проценти за прострочені векселі, повернення надміру перерахованого податку на прибуток.

Витрати – це зниження економічних вигод в звітному періоді у формі використання активів або виникнення заборгованостей, які призводять до зниження капіталу банку.

Витрати поділяються на:

1. Процентні витрати - це витрати, пов’язані з виплатою процентів за залучені кошти. Основною складовою процентних витрат є процентні виплати за депозитами. Найбільші витрати пов’язані з купівлею строкових депозитів. За вкладами до запитання як правило, встановлюється невелика плата.

Ще одна стаття видатків, яку банк, може відрахувати з поточного доходу - це створення страхового резерву для відшкодування втрат за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма видами, кредитів та інших активних операцій, які відносяться до основної діяльності згідно з законодавством. Створення страхового резерву здійснюється банком самостійно за рахунок витрат у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, визнаними безнадійними.

Безнадійна заборгованість за кредитами списується за рахунок резерву у випадках, коли термін позовної давності за відповідною угодою з позичальником вже минув, позичальник визнаний банкрутом, існує неспроможність позичальника погасити заборгованість в наслідок дії форс–мажорних обставин.

Таким чином процентні витрати складаються з наступних видів:

за коштами одержаними від інших банків;

за коштами бюджету та позабюджетних фондів;

за коштами до запитання клієнтів банку;

за депозитами юридичних осіб;

за депозитами населення;

за операціями із філіями;

інші процентні витрати (проценти за цінними паперами власного боргу).

До непроцентних витрат також відносить основну частину витрат на оплату праці і інші затрати на персонал банку, оренду платню за приміщення.

2. Комісійні витрати, - це витрати, пов’язані з наданням комісійних послуг, витрати на касове обслуговування (пакування пачок готівкових коштів, утримання касового вузла; витрати по розрахунковому обслуговуванню клієнтів – переказ коштів по електронній системі тощо).

3. Небанківські операційні витрати банку включають: основна заробітна плата (оклади та угоди на підряд), додаткова заробітна плата, сплата податків на заробітну плату, амортизація та інші витрати.

4. Непередбачені витрати - переоцінка основних засобів, сплата пеній та штрафів нарахованих за порушення нормативів діяльності, несвоєчасне виконання зобов’язань, тощо.

Процентний та непроцентний прибуток розраховується за формулами

ПП =ПД – ПВ, ПН=НД-НВ, де ПП (НП) – прибуток, отриманий по процентним (комісійним) операціям,

ПД (НД) – доходи, отримані в результаті кредитної та комісійної діяльності,

ПВ (НВ) – витрати, пов’язані з наданням кредитів та інших послуг банку,

Процентні доходи здебільшого можуть зростати під впливом двох факторів: збільшення середніх залишків по виданим кредитам та підвищення середнього рівня застосовуваної процентної ставки за кредит.

Фінансовим результатом діяльності комерційного банку є прибуток – це різниця між усіма доходами і видатками:

ЧД=ДС–ВС

де ДС – доход сукупний;

ВС – витрати сукупні.

Після сплати податку на прибуток у банка залишається чистий прибуток, який спрямовується на формування фондів банку та сплату дивідендів акціонерам.

Значення банківського прибутку полягає в тім, що він є базою для збільшення та оновлення основних засобів, елемент росту власного капіталу банка, який гарантує фінансову стійкість та ліквідність його балансу, є основою забезпечення високого рівня дивідендів та підвищення якості послуг. Він залежить від внутрішніх і зовнішніх факторів. Головним внутрішнім фактором є обсяг діяльності банка, склад та ефективність використання його ресурсів, рівень та співвідношення доходів та витрат. Фінансові результати банка визначаються ще й такими факторами, як ефективність внутрішньої політики керівництва, рівня кваліфікації робітників та рівня менеджменту. До зовнішніх факторів належать загальноекономічна та політична ситуація в країні, розвиток фінансового ринку, податкової політика та політики Національного банку України.

Сукупний доход можна підрахувати по формулі

ДС = (С Удеп.+S Уцп+L Укред.+MA Уд.а.)

де С – процентні депозити, розміщені в інших банках;

Удеп – середній доход по депозитах (відсоткова ставка);

L – сума наданих кредитів;

S – вартість придбаних цінних паперів;

Уцп - середній рівень доходності по цінним паперам;

MA – величина другорядних активів;

Уд.а. - середній рівень доходності по іншим активам.

Відносно стабільним в сучасних умовах є відсотковий доход та безвідсотковий доход від банківських послуг. До нестабільних відносять доходи від операцій з цінними паперами і від нетрадиційних операцій, від операцій з іноземною валютою.

Сукупні витрати можна підрахувати по формулі

ВС = (D Рдеп.+FF Рпоз.+SW+O+PLL+T+ME),

де D – відсотки, що сплачуються вкладникам;

Рдеп – розмір платних залишків на рахунках та сума депозитів,

FF – процентні виплати за недепозитними джерелами;

Рпоз – розмір платних залишків на недепозитних рахунках;

SW – зарплатня працівникам банку;

O – накладні витрати, пов’язані з експлуатацією приміщень та обладнання;

PLL – кошти, спрямовані до резерву на покриття можливих збитків за кредитами;

T – податки;

ME – другорядні витрати.

Банки зацікавлені в збільшенні чистого доходу, і для цього в їх розпорядженні є можливості:

підвищення середнього рівня доходу від використання кожної складової активів;

здійснення перерозподілу активів на користь тих, що приносять найбільший середній доход;

зменшення процентних та непроцентних видатків;

реструктуризація депозитної бази в напрямку залучення менш дорогих для банку депозитів та не депозитних джерел.

Аналіз фінансових результатів діяльності комерційного банку може носити як одноразовий, так і плановий характер. Для аналізу прибутку використовуються рахунки шостого ─ восьмого розділу плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України "Доходи і витрати банків", форма № 2 "Звіт про прибутки й збитки банку" та інші аналітичні дані. Порівняльний аналіз планових і реальних доходів та витрат здійснюється за сальдовою відомістю й фінансовим планом банку.

Для встановлення прибутковості банку і прийняття на цій основі оптимальних фінансових рішень застосовується декілька методів, кожний з яких має свої переваги й недоліки. Досить ефективним є метод порівняння обсягу прибутку із загальною сумою активів банку. Цей показник дає важливу інформацію для порівняння прибутковості одного банку з іншими або у всій системі комерційних банків.

Виявлення результативності банківських операцій починається з аналізу доходів і витрат, а закінчується дослідженням факторів прибутковості.

Для виявлення ефективності роботи банку здебільшого застосовують відносні показники прибутковості такі як:

Чиста процентна маржа визначається у відсотках як відношення різниці між процентними доходами і процентними витратами до активів банку:

ЧПМ = (ПД - ПВ) / А х100,

де ПВ - процентні витрати;

ПД - процентні доходи;

А - активів банку.

Згідно з інструктивними матеріалами НБУ чиста процентна маржа обчислюється щодо загальних активів банку.

Чистий спред є традиційним показником прибутковості банку і визначається у відсотках як різниця між середньозваженими процентами за активами та за пасивами банку:

ЧС = (ПД / ПА)х100 – (ПВ / ПП)х100,

де ПД - процентні доходи;

ПА - середньозважені проценти за активами;

ПВ - процентні витрати;

ПП - середньозважені проценти за пасивами.

За допомогою показника чистого спреду оцінюється ефективність виконання банком функції посередника між вкладниками та позичальниками, а також рівень конкуренції на ринку, також визначається необхідна мінімальна різниця між ставками по активних операціях, що дає можливість банку покривати витрати, але не приносити прибуток. Цей коефіцієнт враховує лише активи і пасиви, до яких застосовуються процентні ставки. Саме таким чином уникають впливу безпроцентних депозитів, капіталу і невиконаних вимог резервування на чисті отримані відсотки, а отже – на прибуток банку, досягається більш глибоке розуміння джерел прибутку банку і наслідків уразливості надходжень.

Чиста маржа операційного прибутку визначається відношенням різниці між операційними доходами та операційними витратами (включаючи процентні) до сукупних активів банку. Цей показник можна подати у вигляді двох складових – процентного прибутку на одиницю активів та комісійного прибутку на одиницю активів. Такий поділ дає уявлення про співвідношення доходів від основної діяльності (кредитів, інвестицій, лізингу тощо) та комісійних доходів, одержаних від надання платних фінансових послуг клієнтам.

Чистий прибуток у розрахунку на акцію (ЕРS) визначається співвідношенням чистого прибутку до кількості звичайних акцій, що перебувають в обігу. Цей показник слугує індикатором рівня дохідності коштів, вкладених акціонерами в банк, і являє собою оцінку виплат на користь основних власників.

Найважливішими показниками діяльності банку є прибутковість активів і прибутковість капіталу.

Показник прибутку на активи ROA визначається відношенням чистого прибутку (після оподаткування) до середньої вартості загальних активів, відсотки:

ROA = ЧП / Ах100,

де ЧП - чистий прибуток (після оподаткування);

А - середньої вартості загальних активів.

Цей коефіцієнт може застосовуватися як показник ефективності керівництва банку.

Показник прибутковості капіталу ROE визначається відношенням чистого прибутку до вартості акціонерного капіталу, відсотки:

ROE = ЧП / К х100,

де ЧП - чистий прибуток;

К - вартості акціонерного капіталу.

Показник прибутковості капіталу ROE показує рівень дохідності вкладених акціонерами коштів і може слугувати орієнтиром при виборі найпривабливішого напрямку інвестування. При цьому слід пам’ятати, що високий рівень доходності пов’язується з високим ризиком.

Показники прибутковості капіталу ROE та прибутковості активів ROA впливають на ринкову ціну акцій банку:

ROE = ROA х (А / К)

або

ЧП / К = (ЧП / A) х (А / К)

Така залежність вказує на взаємозв’язок прибутку із джерелами формування банківських ресурсів, а точніше із співвідношенням власних та залучених коштів. За рахунок максимально можливого використання боргових зобов’язань, навіть банк із невисоким показником прибутковості активів, може досягти відносно високого рівня прибутковості капіталу.

Основний розмір прибутку вітчизняних банків припадає на процентні операції, тому доцільно визначитись з факторами, від яких залежить процентний прибуток.

⇐ Предыдущая 7 8 9 10 11 12 13 14 1516