Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

І иіщ ии міг піти пиппплг 3 страница

^Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. — К., 2000. — С. 61.

зу трупів новонароджених, непізнаних, розчленованих трупів і т. ін.

Експертиза живих осіб проводиться для встановлення стану здоров'я; штучних або симульованих хвороб, втрати працездатності, алкогольного сп'яніння, у справах про заподіяння тілесних ушкоджень, статевих порушеннях або спірних статевих станах, визначення віку й ідентифікації особи.

У процесі судово-медичної експертизи речових доказів проводиться дослідження крові, сперми, волосся, органів та останків, мікрочасток, сечі, поту, слини тощо.

Судово-психіатрична експертиза проводиться для встановлення здатності потерпілого або свідка адекватно сприймати обставини, які мають значення для справи, і давати про них правильні показання; здатності потерпілих від зґвалтування правильно усвідомлювати дії, що з ними вчиняють, і чинити опір винному; здатності неповнолітніх підсудних усвідомлювати свої дії й керувати ними; стану обвинуваченого, що міг вплинути на його свідомість і діяльність; психічні особливості і стани, які утруднюють виконання професійних функцій; особливостей, які могли призвести до протиправних дій; психічного стану, який би схиляв до самогубства⁸⁵.

Судово-технічна експертиза призначається у випадках, коли для з'ясування обставин потрібні спеціальні знання техніки, її призначають у справах про порушення правил техніки безпеки, пожежах, вибухах, аваріях.

Унаслідок дорожньо-транспортної події з вини водія, який був у нетверезому стані, загинуло кілька пасажирів. Водій стверджував, що автомашина зненацька підскочила і її викинуло на зустрічну смугу.

За клопотанням адвоката була проведена експертиза, яка встановила, що внаслідок заводського дефекту стався розрив металевих дротяних кріплень усередині автомобільної шини. Кримінальну справу було припинено, а водій одержав відшкодування в порядку цивільного судочинства.

Технічна експертиза призначається у справах про випуск недоброякісної продукції, у злочинах у галузі будівництва.

За необхідності призначають також агротехнічні і зооветеринарні експертизи.

Криміналістична експертиза. Одна з найпоширеніших криміналістичних експертиз — експертиза почерку (почеркознавча експертиза). До криміналістичних належать:

в.: Защита по уголовному делу / Под ред. Е. Ю. Львовой. С. 64-65.

експертиза з визначення авторства тексту, техніко-криміналістична експертиза документів, трасологічна, зброї, боєприпасів і слідів пострілу, вибухових пристроїв, експертиза з ідентифікації особи тощо.

За допомогою біологічних експертиз встановлюють природу речових доказів, їх тваринне або рослинне походження. Біологічною вважається ботанічна, зоологічна, орнітологічна, іхтіологічна та ентомологічна експертизи⁸⁶.

У справах про розтрати, розкрадання практикують судово-бухгалтерські експертизи.

У методичній літературі з проведення ормулювання експертиз можна знайти примірний перелік питань до експерта. Пристосовувати їх до конкретної ситуації не становить для адвоката значних труднощів. Проте треба пам'ятати, що призначення експертизи потрібне лише у випадку, якщо питання неможливо вирішити простішим і прийнятнішим для суду й адвоката способом.

Іноді для підготовки питань доцільно проконсультуватися з фахівцями — за певних умов їхній досвід може виявитись незамінним.

Експертиза призначається тільки після порушення кримінальної справи. Момент її визначає слідчий, виходячи з особливостей справи. Про призначення експертизи обов'язково виноситься постанова.

На практиці адвокат стикається з низкою недостатньо розв'язаних проблем. Наприклад, проведення експертизи доручають певній установі, але за законом експертом може бути лише фізична особа. При проведенні експертизи обвинувачений відповідно до ст. 197 КПК має певні права: заявити відвід експертові; просити призначення експерта з числа вказаних ним осіб; просити постановки додаткових питань; давати пояснення експерту; пред'являти додаткові документи; ознайомлюватися з матеріалами експертизи і висновком експерта після ЇЇ завершення. Слідчий повинен ознайомити обвинуваченого з постановою про призначення експертизи, про що складається протокол.

Постає питання, як реалізувати ці права, якщо справу порушено за фактом вчинення злочину й експертизу проведено тоді, коли у справі відсутній конкретний підозрюваний або обвинувачений? Як бути, коли експертиза проводила-

⁸⁶Див.: Защита по уголовному делу / Под ред. Е. Ю. Львовой. — С.64-65.

ся в одній справі, але потім справу було об'єднано з іншою і висновки експертизи стосуються також осіб, що не мали можливості скористатися своїми правами при її призначенні? Як діяти, якщо експертиза призначена для проведення в експертній установі, а керівник експертної установи ухиляється від повідомлення прізвищ експертів, надання можливості подати свої пояснення? Єдиного рецепту в цих ситуаціях немає.

Як правило, у подібних випадках адвокати заявляють клопотання слідчому й вимагають надання їхнім підзахисним можливості реалізувати гарантовані законом права при призначенні і проведенні експертизи. Звичайно, певні недоліки експертизи можуть бути усунені вже у суді, але заспокоюватись на цьому не слід, щоб потім не наражатись на відповідну реакцію суду: а де був, мовляв, адвокат при проведенні експертизи на попередньому слідстві?

_... Практика виробила певні підходи до

Оцінка якості " ^. т/-

висновку експерта оцінки якості експертизи. Кожен адвокат має свої «секрети» перевірки експертного дослідження. Насамперед перевіряють, чи експертне дослідження проведено особою, призначеною експертом у встановленому порядку. Наявні у справі акти, довідки про результати відомчого розслідування певних обставин, у тому числі відомчі дослідження, які називають експертизою (про якість товару, нестачі товарно-матеріальних цінностей тощо), навіть якщо вони одержані на запит суду чи органів слідства, не можуть розглядатись адвокатом як висновок експерта і бути підставою для відмови у проведенні спеціального судово-експертного дослідження.

Чимало залежить від того, наскільки правильно слідчий закріпить виявлені ним матеріальні об'єкти — речові докази, як забезпечить незмінність властивостей і ознак, індивідуалізує кожний вилучений предмет, зафіксує місце виявлення, походження, стан та інші характерні ознаки. І якщо матеріали не були зафіксовані належним чином, оформлені з порушенням встановлених вимог, — адвокат має врахувати це під час аналізу експертного висновку.

Слідчі можуть поставити на вирішення експертизи тільки ті питання, відповідь на які має значення для справи і які можуть бути вирішені тільки шляхом спеціальних досліджень. Питання мають бути обґрунтовані необхідними матеріалами справи, які надаються експерту.

Адвокат повинен відповідним чином реагувати на спроби експертів оцінювати зібрані у справі докази. Адже в цих випадках експерт перетворюється на консультанта слідчого

з питань розслідування справи й викриття винного, що не відповідає його ролі у кримінальній справі. Наприклад, іноді експерт-бухгалтер доповнює неякісні матеріали ревізії тими чи тими документами, розшукує й вилучає додаткові матеріали, тим самим здійснюючи не тільки ревізійну, а й слідчу діяльність. Це суперечить вимогам кримінального процесу до експертизи⁸⁷.

Пленум Верховного Суду України звернув увагу судів, що вони не мають права приймати рішення без проведення експертизи, якщо за законом призначення останньої є обов'язковим. Непроведення такої експертизи є підставою для повернення справи на додаткове розслідування⁸⁸. І, звичайно, адвокат повинен пам'ятати, що порушення передбачених ст. 197 КПК України прав обвинуваченого при призначенні і проведенні експертизи під час дізнання або попереднього слідства може бути підставою для направлення справи на додаткове розслідування лише тоді, коли поновити ці права у суді неможливо⁸⁹.

Адвокат повинен ураховувати і позицію Верховного Суду України щодо того, що в компетенцію судово-медичного експерта не входить розв'язання питань стосовно можливості перебування підсудного під вартою чи його участі у слідчих діях за станом здоров'я. Перед судово-медичним експертом можуть бути порушені питання лише про стан здоров'я підсудного та про можливість надання йому медичної допомоги (амбулаторно, в умовах стаціонару чи інших спеціально створених умовах)⁹⁰.

Оцінюючи експертний висновок, адвокат повинен з'ясувати:

* чи було додержано вимоги законодавства при при
значенні та проведенні експертизи;

* чи не було обставин, які виключали б участь експерта
у справі;

»• чи компетентний експерт і чи не вийшов він за межі своїх повноважень;

> достатність поданих експертові об'єктів дослідження;

* повноту відповідей на порушені питання та їх відпо
відність фактичним даним;

* узгодженість між дослідницькою частиною та підсум
ковим висновком експертизи;

⁸⁷Див.: Лубшев Ю. Адвокат в уголовном деле. — С. 249. ⁸⁸Див.: Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. — К., 2000. — С. 61. ^тТам само. - С. 62 ^жТам само. — С. 65.

> обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Суд зобов'язаний безпосередньо дослідити докази у справі, зокрема й висновок експерта. Проте виклик експерта в суд не є обов'язковим. Це питання вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи. Навіть якщо експертиза проводилася на стадії досудового слідства, суд забезпечує участь експерта тільки в необхідних випадках. Якщо ж він визнає можливим розглянути справу за відсутності експерта, то його висновок оголошується у суді й досліджується у судовому засіданні.

Очевидно, що потреби у виклику експерта в суд може й не бути, якщо висновок на стадії досудового слідства не викликає сумніву у захисту і не оспорюється підсудним.

Проте якщо експерт не вирішив усіх поставлених перед ним питань або ухилився від одержання пояснень підсудного (такі випадки бувають), або його висновок недостатньо прозорий і зрозумілий та викликає сумніви, — захист повинен порушувати питання про виклик експерта до суду.

Звичайно, суд може викликати експерта «про всяк випадок». Адвокат же такого дозволити собі не може. Адже, якщо експерт підтвердить свій висновок, який вказує на вину підсудного, та ще й доповнить його, то це тільки підсилить позицію обвинувачення. У вироку це звучатиме приблизно так: «Вина підсудного підтверджується також висновком експерта, даним на слідстві і в суді».

Непросто в суді зробити і те, що дуже рідко вдається взагалі: змусити експерта визнати допущену ним помилку.

При викликові в суд експерта адвокат повинен використати всі свої права, які надає йому КПК. Зокрема, перевірити компетентність експерта, його практичний досвід, стаж експертної роботи. Необхідно підготувати запитання, які подаватимуться суду для включення їх в ухвалу. Суд розглядає поставлені сторонами запитання, усуває ті з них, які не стосуються справи або компетенції експерта, а також формулює нові, після чого експерт розпочинає складати висновок.

На практиці ж суди нерідко відступають від цих вимог — не виносять ухвал, не оголошують і не обговорюють поставлених учасниками запитань. Буває й так, що суди дозволяють прокурору самому передавати експертові перелік необхідних запитань.

У своїй ухвалі суд повинен вказати також те, з яких підстав відхилені ті чи ті запитання окремих учасників. Іноді виносяться питання без попереднього їх одержання

від адвокатів і підсудних, чим ущемляються права й інтереси останніх.

Звичайно, адвокат ставить на розв'язання експертів тільки ті запитання, які можуть мати певне захисне значення. Щоб розібратись у висновку експерта, зрозуміти хід проведення досліджень, значну роботу має провести й сам адвокат. Адже некритичне сприйняття роботи експерта несе серйозну небезпеку для підзахисного.

Експерт повинен дати висновок, а не «відповіді на запитання». Серйозним порушенням процесуального закону е випадки, коли експерт взагалі не складає жодного документа, а тільки дає усні відповіді на запитання.

Якщо адвокат не згоден з висновками експерта і якщо для цього є достатні підстави, він подає відповідне мотивоване клопотання, в якому вказує на помилковість, необґрунтованість або неправильність і неповноту експертного дослідження.

Експертиза в суді — це не продовження роботи, проведеної під час попереднього слідства, а самостійна процесуальна діяльність. Допит експерта у суді — один із способів перевірки й оцінки якості експертного висновку. Такий допит проводять у випадках, коли висновки експерта потребують доповнення або роз'яснення, викликають обґрунтовані сумніви. Ґрунтовна робота з висновком експерта дає можливість для відповідної оцінки та аналізу цього доказу в захисній промові.

2.4. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ

Кримінальний кодекс України 2001 р. передбачає вироблення чітких позицій для принципово нових норм Загальної частини, пов'язаних, наприклад, з поняттям рецидиву, організованої групи, злочинної організації. Необхідно сформувати стабільну судову та слідчу практику. Потребує уваги й нова структура Особливої частини Кодексу.

Труднощі тлумачення і застосування багатьох нових норм полягають також у їх бланкетності. Адже кримінальна відповідальність визначається з урахуванням приписів цивільного, податкового, екологічного, митного та іншого законодавства. Значна частина такого законодавства ще не кодифікована.

Усе це потребує глибоких знань у суміжних галузях права. Ознайомлення з новим Кримінальним кодексом відкри-

ває його близькість і навіть спорідненість з Кримінальним кодексом Російської Федерації 1996 р. Певною мірою це полегшує роботу тих, хто береться за коментар і тлумачення норм Кримінального кодексу України, адже для порівняння можна взяти коментарі юристів Російської Федерації. Для захисту така спорідненість також дає певні можливості використати досвід адвокатів нашого північного сусіда.

«Кваліфікація злочину є одним із найскладніших питань у практиці правозастосування. До помилки у кваліфікації злочину призводить неврахування чи неправильна оцінка якоїсь однієї, на перший погляд, незначної обставини. Теорія кваліфікації злочинів залишається недостатньо розробленою, а практика кваліфікації злочинів вивчається не повною мірою»⁹¹.

Розв'язуючи питання про кваліфікацію злочину, захисник визначає позицію щодо винуватості або невинуватості підзахисного. При цьому він перевіряє, чи вину підзахисного доведено належними і достовірними доказами, а за наявності фактичного складу, — правильність кваліфікації діяння за певною статтею Кримінального кодексу.

У правовій літературі загальновизнаною є думка, що захисник не може відстоювати незаконні інтереси обвинуваченого. Позицію захисника намагаються пов'язати з його внутрішнім переконанням щодо вини підзахисного. Але буде неправильним проводити повну аналогію між внутрішнім переконанням суддів, прокурора та захисника⁹². Та й у законі нічого про це не сказано. Спростування пред'явленого обвинувачення є правом підзахисного, а адвокат за законом покликаний захищати його права. Право обвинуваченого здійснювати свій захист є правомірним незалежно від того, визнає він себе винним або ні і незалежно від внутрішнього переконання захисника.

Питання про законні інтереси обвинуваченого пов'язане з питанням про законні засоби і способи захисту, проте це не дає підстав для змішування обох понять. Адвокат не має права вести захист незаконними засобами, наприклад, підтримувати спроби обвинуваченого ввести в оману суд або слідство шляхом підмови свідків або представляти підроблені документи тощо. За такі дії адвокат може бути не лише притягнений до дисциплінарної чи кримінальної

- С. 4. С. 9.

^9{Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів. — К., 1998. — ⁹²Див.: Гольдинер В. Д. Защитительная речь. — М., 1970. —

відповідальності, а й усунутий від процесу в порядку статей 61, 61^і КПК України.

Отже, якою б не була думка адвоката про кваліфікацію вчиненого і доведеності чи недоведеності обвинувачення, він зобов'язаний захищати інтереси підзахисного, тобто з'ясовувати сприятливі для нього обставини⁹³ і відстоювати з урахуванням його позиції питання кваліфікації інкримінованого злочину або спростовувати його. Самостійна позиція адвоката в такому контексті має обмежену, підпорядковану роль⁹⁴.

Для адвоката категоричним імперативом є інше правило, на яке вказував ще А. Ф.Коні: «Не можна було без справедливої тривоги дивитись, як в окремих випадках захист злочинця перетворюється на виправдання злочину...»⁹*. Намагання виправдати злочин можуть тільки ускладнити становище підзахисного.

„ Для правильної кваліфікації злочи-

кваліфіІмГції ^НУ ^слід ^вибР^ати ^й застосувати ту нор-му, яка найповніше описує ознаки вчиненого діяння⁹⁶. Кваліфікація злочинів полягає у встановленні зв'язку між ознаками вчиненого діяння та ознаками, викладеними у законі як ознаками певного складу злочину⁹⁷. Отже, адвокат повинен встановити саме цей зв'язок. М. Й. Коржанський визначає кваліфікацію злочинів як «кримінально-правову оцінку вчиненого діяння, вибір і застосування до нього тієї кримінально-правової норми, яка найповніше описує його ознаки. Вказівка на те, що для правильної кваліфікації діяння необхідно вибрати і застосовувати лише одну, конкретну кримінально-правову норму з кількох суміжних, подібних, яка найповніше описує ознаки вчиненого діяння, має істотне практичне значення, оскільки змушує правозастосовників шукати і застосовувати саме ту норму, яка є єдино правильною. Така конкретизація застосовуваної кримінально-правової норми допомагає розв'язати багато питань кваліфікації злочинів при конкуренції кримінально-правових норм, що підлягають застосуванню»⁹⁸.

Стецовский Ю. Й. Адвокат в уголовном деле. — С. 117.

^Безумовно, таку позицію далеко не всі юристи сприймають однозначно. Вважаємо, що вирішальною для захисту є позиція підзахисного, й адвокат повинен керуватись не власною думкою, а позицією того, кого він захищає. При цьому адвокат не вправі застосовувати незаконні засоби захисту.

^КониА.Ф. Собр. соч.: В 8 т. - М., 1967. - Т. 4. - С. 134.

⁹⁶Див.: Стецовский Ю. Й. Адвокат в уголовном деле. — С. 7.

⁹⁷Див.: Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів. — С. 11.

**Там само.

Таким чином, адвокат (як і суд та прокурор) з'ясовує правильність встановлення слідством, а в певних випадках і судом, зв'язку між ознаками конкретного діяння та ознаками, які передбачені законом, порівнюючи і зіставляючи їх. Якщо ознаки збігаються, то захисник робить висновок, що кваліфікація (тобто застосування відповідної норми Кримінального кодексу) пред'явленого обвинувачення правильна. Цей висновок адвокат робить для себе, а не для слідчого, прокурора, органу дізнання. Він потрібен не для того, щоб «підтримати» обвинувачення, а для вироблення правильної правової позиції щодо захисту, розробки «формули захисту», правильної орієнтації підзахисного на конкретну ситуацію у справі, на пошук тих слабких місць, які б послабили, підірвали пред'явлене обвинувачення.

Розпочинаючи ознайомлення з матеріалами кримінальної справи, захисник у кожному випадку перевіряє не тільки наявність ознак злочину, а й з'ясовує, чи немає тут підстав для висновку про відсутність складу злочину через помилку у кваліфікації або малозначність діяння, у зв'язку з чим воно не становить суспільної небезпеки і ним не заподіяно істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі (ч. 2 ст. 11 КК України).

Законодавець встановив, що «правосуддя має здійснюватись на засадах принципів справедливості та індивідуалізації кримінальної відповідальності, за яких формальний момент — кримінальна протиправність типового діяння — не може превалювати над фактичним — відсутністю суспільної небезпеки конкретного діяння»⁹⁹.

Кваліфікуючи конкретні діяння як малозначні, важливо з'ясувати зміст умислу. Малозначним може бути визнане тільки таке діяння, шкідливість якого не тільки об'єктивно, а й за змістом умислу винного є незначною (мізерною)¹⁰⁰. При цьому згідно зі ст. 11 у частині 2 слід з'ясувати два моменти: а) дія або бездіяльність не заподіяла шкоди об'єкту, якого охороняє Кримінальний кодекс, або ця шкода не є істотною; 6) дія або бездіяльність не створила загрози заподіяння об'єкту посягання шкоди, яка не є істотною. Кримінальні справи про такі малозначні діяння не можуть бути порушені, а вже порушені підлягають закриттю на підставі ч. 2 ст. 11 КК України (ст. 6 п. 1 КПК України). Дослідження питання про наявність частини 2 ст. 11 КК

⁹⁹ Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. - К., 2001. - С. 50. ^тТам само.

України — це важливий захисний ресурс, який адвокати нерідко недооцінюють.

„ _й. Традиційно складними для кваліфі-

та уявна^Хо'Цона ^кації ^є ^{питання} необхідної оборони, а також випадки перевищення її меж, що пов'язане із складністю оцінки діяння.

Вироком суду М. було засуджено за ст. 104 КК України (стара редакція). Як визнав суд, М. на подвір'ї свого будинку під час сварки з Л., яка його образила і вдарила рукою в обличчя, відштовхнув її від себе, внаслідок чого вона впала і від удару об асфальт одержала перелом шийки правого стегна зі зміщенням. За висновком суду М. заподіяв потерпілій тяжке тілесне ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони.

Судова колегія Верховного Суду України визнала, що суд правильно встановив фактичні обставини справи, але дав неправильну юридичну оцінку дій засудженого, кваліфікувавши їх за ст. 104 КК. З обставин справи випливає, що потерпіла діяла неправомірно, вдаривши М. в обличчя, а він, щоб запобігти цим діям, відштовхнув її від себе, і вона через падіння одержала ушкодження, яке є результатом необережних дій М., який не мав на такі наслідки умислу.

За необережне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при необхідній обороні, а також перевищенні її меж кримінальна відповідальність не передбачена. Тому судові рішення щодо М. були скасовані і справу провадженням закрито за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ст. 104 КК¹⁰¹.

Приклад показує, наскільки скрупульозним повинен бути аналіз ситуації, і тут роль захисника важко переоцінити. Його наполегливість, аналіз усіх нюансів діяння можуть відіграти вирішальну роль¹⁰².

Конституція України проголошує, що «кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань, що є одним із фундаментальних прав людини. Кожен має право на необхідну оборону незалежно від того, чи має він можливість уникнути посягання (втекти) або звернутись по допомогу до представників влади. Згадане конституційне положення розвинуто конкретизовано у ст. 36 КК України. У ст. 37 введено також поняття удаваної оборони, коли реального суспільне небезпечного посягання не було, й особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково при-

¹⁰¹ Рішення Верховного Суду України: Щорічник. - К., 2001. - С. 100.

^І02У межах цієї книги ми можемо тільки торкнутись окремих проблем кваліфікації злочинів. Сама ж проблема потребує глибоких досліджень і повинна розв'язуватись на кількох рівнях — як зусиллями вче-них-юристів, так і практичних працівників, суддів, прокурорів, адвокатів, особливо у зв'язку з прийняттям нового Кримінального кодексу України.

пускала наявність такого посягання. Удавана оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли ситуація, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання і вона не усвідомлювала помилковості свого припущення. Перевищення меж захисту при удаваній обороні тягне за собою відповідальність, як за перевищення меж необхідної оборони.

Правила про необхідну оборону поширюються не тільки на звичайних громадян, а й (з певними особливостями щодо правил застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів і фізичної сили) на працівників правоохоронних органів, розвідувальних органів, військовослужбовців'⁰³.

Не виникає стану необхідної оборони у разі «захисту» від діяння, яке через малозначність не становить суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11).

„. Групові справи потребують особливої

Про групові справи, узї-_уз

співучасть обережності щодо доказового матері-

алу, точної, філігранної роботи зі свідками, а також обов'язку не перейти певну межу і не перетворитись із захисника свого клієнта на представника обвинувачення для інших підсудних, особливо тоді, коли інтереси різних обвинувачених суперечать одне одному.

Слідчий намагається знайти і розвинути суперечності між обвинуваченими, зробити так, щоб вони взаємно обвинувачували один одного. Адвокат має усвідомлювати цю ситуацію і, дбаючи про інтереси своїх клієнтів, точно визначати межу, за якою він із захисника перебирає на себе роль прокурора і не переходить цієї межі.

Захисник повинен постійно пам'ятати конституційну норму (ст. 61 Конституції України) про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому він мусить послідовно, крок за кроком «відчищати» кожен епізод свого підзахисного від того зайвого, що «налипло» в результаті домислів, здогадок, припущень слідства та обвинувачення.

Зазначена обставина має й інший аспект. Відповідно до ст. 275 КПК України розгляд справи у суді провадиться тільки щодо обвинувачених і лише за тим обвинуваченням, за яким їх передано до суду, а тому посилання у вироку на прізвища інших осіб як таких, що вчинили злочин, хоча вони цим вироком не засуджені, є неприпустимим.

¹⁰³Див.: Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квіт. 2001 р. — С. 117.

Такий висновок випливає не тільки зі ст. 275 КПК, а й зі ст. 62 Конституції України, яка формулює презумпцію невинуватості.

У справі Г. у вироку стверджувалося, що Л., К.А., К.В. і У. (кримінальну справу щодо яких виділено в окреме провадження у зв'язку з їх розшуком) організувалися з метою нападу на окремих осіб у стійку озброєну групу, до якої увійшли також Г. і дві не встановлені слідством особи. Кримінальна справа щодо цих осіб із зазначеної причини не розглядалася. Тому Пленум Верховного Суду України визнав за необхідне замінити прізвища Л., К.А., К.В. і У. у вироку суду та в ухвалі касаційної інстанції словами «особи, кримінальну справу щодо яких виділено в окреме провадження»¹⁰⁴.

За ст. 28 КК України «Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (двоє і більше) виконавців без попередньої змови між собою». Злочин вважається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його вчинили декілька осіб, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. Якщо в підготовці і вчиненні злочину брали участь троє і більше осіб, які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та інших (іншого) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи, то такий злочин визнається вчиненим організованою групою.

Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням трьох і більше осіб, члени або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Кримінальна відповідальність співучасників визначена ст. 29 КК України. Важливе значення для захисту має норма про те, що співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом. Організатор, підбурювач та посібник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною ст. 27 КК та за статтею Особливої

^ІШРішення Верховного Суду України: Щорічник. — К., 2001. — С. 135. 80

частини КК, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. Якщо вони були також співвиконавцями, то їхні дії кваліфікуються за статтею Особливої частини КК без посилання на ст. 27 КК.

Конституційний принцип індивідуальної відповідальності реалізується у положеннях частин 3 та 5 ст. 29 КК України. Так, ознаки, що характеризують особу окремого співучасника (обтяжують відповідальність або пом'якшують її), ставляться у вину лише цьому співучасникові і не можуть впливати на відповідальність інших співучасників. Застосування кримінальної відповідальності до учасників організованої групи і злочинної організації встановлено ст. ЗО КК. Організатор підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом. Інші учасники підлягають відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від ролі, яку виконував у злочині кожен з них.

⇐ Предыдущая 1 2 345 6 7 8 9 10 Следующая ⇒