Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

І иіщ ии міг піти пиппплг 4 страница

Не слід забувати, що у своїх інтерв'ю представники обвинувачення полюбляють стверджувати, що злочин розкрито, особи відомі й називають їх. Такі передчасні заяви можуть бути предметом цивільних спорів про захист честі й гідності. Адвокати повинні зважати на ці обставини і керуватись вимогами ст. 275 КПК, демонструючи високий рівень правової культури і ставлення до тих, хто з тих чи тих причин не є обвинуваченим, а отже, не може себе захистити.

Нерідко слідство й обвинувачення, механічно перерахувавши докази, стверджують, що всі вони свідчать про вину підсудного. При цьому включаються і такі докази, які, навпаки, виправдовують підсудних. Для цього використовується, на перший погляд, наївний прийом: такий доказ оголошують засобом злочину без відповідного для цього аналізу та виявлення справжньої його «кримінальної» ролі.

У справі Ц. розпорядження представника Президента України, яке підтверджувало законність дій посадових осіб підприємства А. і спростовувало обвинувачення, було названо засобом злочину. Слідство, а за ним і обвинувачення вперто називали це розпорядження «засобом злочину» без аналізу цього документа, що був виданий належно уповноваженою особою, у встановленому порядку зареєстрований і за всіма критеріями відповідав вимогам закону.

Верховний Суд України не наважився визнати, що розпорядженню дали неправильну юридичну оцінку. Тому посадові особи

були виправдані за сукупністю інших доказів, а також у зв'язку з недоведеністю вини підсудних, без урахування розпорядження, яке так і залишилося «засобом злочину», хоча жодних обставин, які б вказували на це, слідством не було виявлено.

Дорікати Верховному Суду України в цій ситуації важко, адже йдеться про переоцінку доказу. При розгляді справи в касаційному порядку важко розраховувати на те, що касаційний суд дасть доказу іншу оцінку, ніж суд першої інстанції, і на цій підставі буде скасовано вирок. Для того щоб зрушити з місця інерцію суддівської рівноваги і спокою, потрібні вагоміші аргументи, ніж сама по собі вказівка на неправильну юридичну оцінку того чи того доказу. Перспективнішою є позиція, коли такі докази спростовуються іншими, в тому числі додатково поданими матеріалами.

Академік В. Кудрявцев вважає, що весь процес кваліфікації злочинів за своєю сутністю полягає в послідовному відмежуванні кожної ознаки вчиненого діяння від ознак інших, суміжних злочинів¹⁰⁵, тобто методом «відчи-щення капусти», коли хворі, пошкоджені, неякісні листочки відриваються, щоб залишити тільки придатне для вживання.

Особливо обережним слід бути в питаннях співучасті у злочині, тобто умисної спільної участі кількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Якщо участь у скоєнні злочину беруть двоє або більше осіб, коли лише один з учасників є суб'єктом злочину (а інші — ні, через, наприклад, неосудність), то співучасті у тлумаченні ст. 26 КК України немає. «Вказане положення суттєво відрізняється від положень про співучасть КК 1960 р., який визначав співучасть як «умисну спільну участь двох або більше осіб у вчиненні злочину»¹⁰⁶.

Усім обвинуваченим слідство здебільшого пред'являє текстуально однакове обвинувачення без урахування ролі кожного з них. Отже, виходить, нібито кілька правопорушників здійснили, наприклад, крадіжки, тотожні за характером, послідовністю і предметом. Про цю «хворобу» слідства адвокат повинен також пам'ятати, перевіряючи відповідність слідчих дій правам обвинуваченого та їх процесуальному оформленню¹⁰⁷.

^Ш5Див.: Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступле-ний. - С.146.

'^Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квіт. 2001 р. - С. 86.

""Див.: Лубшев Ю. Адвокат в уголовном деле. — С. 181.

Адвокат повинен враховувати ці обставини і заявляти клопотання про те, що органи розслідування не конкретизували вину кожного з обвинувачених і тим самим порушили їхнє право на захист. Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що справа підлягає поверненню на додаткове розслідування, якщо пред'явлено неконкретне обвинувачення, зокрема, не вказані час, місце, спосіб, мотив, а також інші ознаки складу злочину, стаття (частина) закону, якою цей злочин передбачено, не дано юридичної оцінки кожного діяння, якщо особу обвинувачують у вчиненні кількох злочинів¹⁰⁸.

Неодмінною умовою співучасті є, як відомо, взаємна обізнаність, а також усвідомлення співучасниками того, що вчиняється злочин і бажання або свідоме прагнення єдиного злочинного результату. Співучасники діють разом, і кожен з них робить свій внесок у вчинення злочину і досягнення злочинного результату. Кожен із співучасників усвідомлює той факт, що він вчиняє злочин спільно з іншими його учасниками.

Лише за наявності такого умислу співучасник підлягає відповідальності не тільки за дії, які вчинив сам, а й за результат дій усіх співучасників. «Тому не можуть визнаватися співучастю дії або бездіяльність, які об'єктивно сприяли вчиненню злочину і настанню злочинного результату, але не охоплювалися умислом співучасників як вчинені спільно»¹⁰⁹.

«Співучасть передбачає наявність у кожного із співучасників прямого умислу стосовно спільних дій і прямого або непрямого умислу стосовно злочинного результату»¹¹⁰, — так питання суб'єктивної сторони співучасті тлумачилося в Кодексі 1960 р. Очевидно, практика слідства схилятиметься до такого ж розуміння співучасті і за новим Кодексом. На нашу думку, буде точнішим, якщо судова практика стоятиме на позиції, що спрямованість умислу співучасників на досягнення загального злочинного результату визначається прямим умислом кожного з них.

Закон безпосередньо вказує на те, що співучасть можлива тільки при вчиненні умисного злочину. Розрізняють просту форму співучасті, коли кожен співучасник вчинює одна-

^І08Див.: Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. — К., 2000. — С. 350.

^тНауково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квіт. 2001 р. - С. 87.

"'Там само. - С. 80.

кові з правової точки зору діяння і виступає як виконавець
злочину. Складна форма співучасті передбачає вчинення
кожним учасником різних за характером і правовою оцін
кою дій або бездіяльності. Для цієї форми характерний
розподіл ролей між співучасниками, які виступають як ви
конавець, організатор, підбурювач, пособник. На практиці
різні форми співучасті можуть переплітатися між собою.
„. Якщо особа вчинила два або більше

укупність злочини, передбачені різними кримі-

ЗЛОЧИНІВ

нально-правовими нормами, за жоден з яких її не було засуджено (тобто за сукупністю злочинів, ст. 33 КК), адвокат перевіряє правильність кваліфікації, зокрема, чи певні дії не є способом, складовою частиною об'єктивної сторони іншого, більш тяжкого злочину. Якщо це має місце, діяння кваліфікується як один злочин. До сукупності не зараховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, встановлених законом.

У правовій літературі і у роз'ясненнях Верховного Суду України трапляються терміни реальна та ідеальна сукупність злочинів. Реальною сукупністю злочинів називається скоєння різними, окремими самостійними діями двох або більше злочинів, передбачених різними кримінально-правовими нормами, за жоден з яких винного ще не було засуджено. Переважна більшість злочинів становить реальну сукупність. «Ідеальною сукупністю злочинів називається вчинення однією дією (бездією) двох або більше злочинів одночасно, одноразово. Класичним прикладом ідеальної сукупності є вчинення посадовою особою державного торговельного підприємства кількох злочинів лише одним словом або кивком голови на знак згоди відпустити покупцям дефіцитні товари завідома для перепродажу за винагороду. Таке діяння кваліфікується як три злочини: за ст. 165, статтями 19 і 154 та ст. 168 КК 1960 р. Ідеальну сукупність злочинів утворюють: а) вбивство, поєднане із зґвалтуванням; б) вбивство, вчинене під час нападу з метою заволодіти майном потерпілого; в) зґвалтування, поєднане із зараженням потерпілої венеричною хворобою»¹¹¹.

Верховний Суд України роз'яснив, що «зайва кваліфікація підлягає виключенню з обвинувачення лише за умови ідеальної сукупності злочинів. За реальної їх сукупності таке виключення і кваліфікація за більш тяжким злочином

'"Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів. — С. 39. 84

є недопустимими, оскільки цим обтяжується становище обвинувачених і порушується їхнє право на захист»¹¹².

Від ідеальної сукупності слід відрізняти вчинення так званого складеного злочину. «Складений злочин — це визначена КК як один злочин сукупність двох або більше тісно взаємопов'язаних діянь, кожне з яких при окремому розгляді вважалося б самостійним злочином»"³. Таким є, наприклад, розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 2 ст. 187 КК).

М. Й. Коржанський слушно наголошує на тому, що Пленум Верховного Суду України у постанові «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» припустився неточності, стверджуючи, що диспозиція ст. 143 (та ст. 83 КК 1960 р.) не охоплює використання винною особою підробленого документа і тому поряд із шахрайством вчинене необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів за ст. 83 (чи 143) та ст. 194 КК 1960 р. Адже використання підробленого, фальшивого документа і є обман як спосіб вчинення шахрайства, передбачений диспозицією ст. 143 КК 1960 р.

Загальновизнано, що будь-який «кваліфікований вид складу злочину має перевагу (пріоритет) над загальним видом»¹¹⁴. Аналогічним є роз'яснення, згідно з яким «за наявності у вчиненому діянні ознак загальної і спеціальної норм кримінального закону (кодексу) застосовується лише спеціальна норма»¹¹⁵.

Отже, визначення сукупності злочинів пов'язане з певними теоретичними і практичними труднощами, і навіть роз'яснення Верховного Суду України не завжди забезпечують єдину лінію застосування кримінального законодавства¹¹⁶.

М. Й. Коржанський стверджує, що є підстави вважати, що проблему кваліфікації злочинів за сукупністю можна розв'язати лише з позиції об'єкта злочинного посягання. І далі висновок: «Отже, сукупність злочинів від одиничного злочину відрізняється, як правило, наявністю ознак двох і більше об'єктів кримінально-правової охорони. Це головна і найвідмітніша ознака сукупності злочинів. Наприклад,

"²У хвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 23 листоп. 2000 р. // Рішення Верховного Суду України: Щорічник. - К., 2001.

'"Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів. — С. 38.

"'Кудрявцев В. Я. Общая квалификация преступлений. — С. 253.

"⁵Гал само. - С. 251.

"^Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів. — С. 42 — 43.

життя людини і статева свобода (чи статева недоторканність) жінки — це самостійні, окремі об'єкти кримінально-правової охорони, відповідальність за посягання на які передбачено різними кримінально-правовими нормами. Жодна з цих норм не передбачає сукупного посягання, жоден з цих злочинів не є способом вчинення іншого (вбивство може бути вчинено без зґвалтування, а зґвалтування — без вбивства), а тому вбивство, поєднане із зґвалтуванням, завжди, у всіх випадках кваліфікується за сукупністю злочинів»¹¹⁷.

І загальний висновок: «Діяння, при якому заподіяння шкоди додатковому безпосередньому об'єктові посягання є способом, складовою частиною заподіяння шкоди головному безпосередньому об'єктові, кваліфікується як один злочин; діяння, при вчиненні якого шкода додатковому об'єктові заподіюється факультативне, кваліфікується за сукупністю злочинів»¹¹⁸. Те саме відбувається при конкуренції безпосередніх об'єктів посягання.

Не можна уникнути й проблеми кваліфікації діянь, пов'язаних з новими економічними відносинами, зокрема з відносинами приватної власності. На жаль, досвід радянських часів і сила традиції, що панують серед значної частини прокурорського і суддівського корпусу, а також незнання господарських відносин у їх нинішній складності — це ті чинники, що заважають суддям, прокурорам та й адвокатам діяти адекватно економічній ситуації.

У справі Ц. обвинувачення вважало, що кошти, сплачені підприємству А. за бензин у порядку попередньої оплати, залишаються коштами держави і після надходження їх на рахунок підприємства А. Оскільки частина цих коштів була витрачена не безпосередньо на закупівлю бензину, а на відрядження, то такі дії були кваліфіковані як зловживання посадовим становищем. 5,5 року досудового слідства, повернення справи на дослідування, неодноразових розглядів справи в суді виявилося замало, щоб визнати помилку.

Представник Генеральної прокуратури, підтримуючи обвинувачення у Верховному Суді, прямо заявив: «Невже адвокат не розуміє, що підприємці розпорядились на свій розсуд державними грошима?». Отже, в Генеральній прокуратурі так і не усвідомили, що це була попередня оплата за товар, закуплений у господарського товариства. І товариство виконало свої зобов'язання та постачило обумовлену кількість бензину.

У цій самій справі, не без допомоги експертів, обвинувачення визнало крадіжкою прибуток господарського товариства, а також використання коштів на відрядження та закупівлю інших, крім бен-

"⁷Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів. — С. 45. "*Там само. - С. 49.

зину, товарів і навіть сплачені державі суми податків (ПДВ, дорож-ний збір), бо, мовляв, при закупівлі бензину для державних потреб такі платежі е завищенням ціни. На щастя підсудних, цей абсурд суд не сприйняв.

У справі О., який був президентом товариства і не мав права розпоряджатися коштами підприємства, його визнали винним у розкраданні значної суми грошей. Порушення полягало в тому, що на підприємство Н. надійшла значна сума коштів, частину з яких банк одразу списав як податкову заборгованість. Залишок суми був використаний на заробітну плату і закупівлю товарів. Потім виявилося, що на рахунок підприємства кошти надійшли помилково.

У результаті директора підприємства К., який підписав документ про перерахування коштів для закупівлі товару, звинуватили у зловживанні посадовим становищем, а президента О., який узагалі не мав жодних повноважень щодо розпорядження майном, засудили за розкрадання в особливо великих розмірах до позбавлення волі на 6 років на тій підставі, що О. був одночасно директором підприємства, яке одержало ці кошти за товарну продукцію. Таким чином, помилкове перерахування коштів банком привело до засудження групи осіб, хоча пізніше ці гроші були підприємством повернені. Розпорядження цими коштами визнали розкраданням для О. і зловживанням посадовим становищем для директора К.

До речі, суд справу тричі направляв на додаткове розслідування і тричі така ухвала скасовувалась касаційною інстанцією, а потім була передана до іншого суду.

Загальною помилкою тут є нерозуміння сутності господарських операцій, зокрема, того, що надходження коштів на рахунок підприємства і подальше розпорядження ними не є ні привласненням, ні розкраданням. Адже загальновідомо, що гроші, які надходять на рахунок підприємства, знеособлюються і стають власністю підприємства, в якого, у свою чергу, виникає на цю суму певний обов'язок: поставити товари, виконати послуги тощо.

Окремі судді і прокурори нерідко вважають надходження коштів на рахунок підприємства привласненням, в результаті якого вони стають власністю засновників підприємства, тобто не враховується роздільність майна, закріпленого за підприємством, та майна власника і те, що власник не несе відповідальності за борги заснованого ним підприємства, а підприємство не відповідає за борги засновника, крім спеціально обумовлених законом випадків. Якщо говорити простіше, в деякої частини правоохоронців та суддів склалося викривлене уявлення, що надходження коштів на рахунок підприємства рівноцінне надходженню їх до кишені його засновника.

І хоча судові помилки у зв'язку з таким розумінням господарських правовідносин поодинокі, вони надто болючі, і не лише через поламані людські долі. Особливу небез-

пеку для держави становлять ситуації, коли відповідні силові структури і суди починають «очищати» державне поле не від бур'яну, а виривають здорові паростки¹¹⁹.

~,. Злочини, які посягають на суспільні

Злочини v сгоеш.

господарської відносини, що утворюють систему
діяльності господарювання і визначають поря-

док виробництва, розподілу і використання матеріальних цінностей, благ і природних ресурсів, називають господарськими¹²⁰.

Складність захисту у справах цієї категорії полягає насамперед у бланкетному характері статей. «Описово-бланкетний характер диспозиції ст. 212 КК робить необхідним у кожному конкретному випадку звертатися до податкового законодавства, яке визначає конкретних платників податків, їхні обов'язки, строки і механізм сплати платежів, що врешті-решт визначає специфіку злочинних дій, спрямованих на ухилення»¹²¹. Аналогічні висновки можна зробити і щодо інших статей, які визначають відповідальність за вчинення господарських злочинів. Проблеми кваліфікації і захисту покажемо на прикладі ст. 212 КК України «Ухилення від сплати податків, зборів, інших податкових платежів».

Для об'єктивного розгляду справи судді повинні вільно володіти та оперувати нормами податкового та іншого законодавств. Потрібні фахівці, які можуть дати об'єктивний експертний висновок, потрібна спеціалізація суддів у цій сфері. Проте практика свідчить, що судді відчувають неабиякі труднощі при вирішенні справ про злочини у господарській діяльності, а тому схильні довірятись актам

"'Проблема правильної кваліфікації злочинів у нових економічних відносинах є надзвичайно гострою й делікатною сферою, яка потребує глибоких спеціальних досліджень. Матеріалу більш ніж достатньо: справи <Бласко», банків «ІНКО» та «Градобанку» тощо. На жаль, у суспільстві в результаті поверхових газетних статей склалося спотворене уявлення про правопорушення, що мали місце. Адже не безгрішним виявилися і деякі державні структури, не було вироблено та чітко врегульовано на законодавчому рівні сферу економічних відносин, прикладом чого є горезвісні трасти. На такому тлі неврегульованих належним чином економічних відносин виникли обвинувачення, які фактично ґрунтувалися на кримінальному законі, що виходив з монополії держави на засоби виробництва. Більше того, у ще не завершеній історії Градобанку (який розвалився за принципом «доміно») одним із перших камінців, що дали початок лавині вимог, було помилкове рішення арбітражного суду, в результаті якого були списані кошти з банку.

^І20Див.: Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів. — С. 226.

¹²¹ Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. - С. 558.

перевірок та висновкам працівників податкової служби, яких буває важко назвати об'єктивними, адже вони незмін-но захищатимуть інтереси свого відомства. Щодо експертів з експертних установ Міністерства юстиції України, то значна частина їх також не готова до висновків у сфері, наприклад податкових відносин.

Адвокатові ж, навіть якщо він добре орієнтується у господарському законодавстві, без висновків кваліфікованих спеціалістів важко вести захист. Крім того, судова практика не вирішила низку важливих проблемних питань стосовно злочинів у сфері податкових відносин.

Особливість податкового законодавства полягає в тому, що ціла низка питань щодо сплати податків розв'язується на основі припущень. Якщо, наприклад, фактичні затрати не оформлені належними документами, то вони до уваги не беруться, податкові органи припускають, що їх не було, і додатково нараховують податки та застосовують фінансові санкції. Для потреб податкового законодавства, хоча це й не бажано, таке можна припустити. Однак згідно зі ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Як бути судам у подібних випадках? Брати до уваги докази, що підтверджують фактичні затрати, чи ні? Брати до уваги розмір несплачених податків, виходячи з припущення про те, що витрат не було, чи враховувати такі витрати? На ці запитання судова практика відповіді не дала і фактично людей засуджують, виходячи з таких припущень.

Автори коментаря до Кримінального кодексу стверджують: «Встановлюючи розмір суспільне небезпечних наслідків як ознаки об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 212, слід ураховувати і ті витрати платника податку, які фактично ним здійснені, які, однак, не знайшли документального відображення у фінансовій звітності, а тому не впливають на виконання податкових зобов'язань і застосування щодо платника фінансових санкцій»¹²². Саме таку позицію має відстоювати адвокат. Але для цього він повинен подбати про докази, заявити відповідні клопотання, просити призначення експертизи, порушити питання про залучення до процесу спеціаліста.

З 1 січня 2002 р. закон дає змогу визначати суму податкових зобов'язань платників за допомогою непрямих методів. До 1 січня 2005 р. діятиме правило, за яким, якщо платник відмовляється узгодити податкове зобов'язання,

'²²Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. — С. 560.

нараховане з використанням непрямого методу, податковий орган має звернутися до суду з позовом про визнання суми податкового зобов'язання. Зрозуміло, що обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може ґрунтуватися на визначенні суми податкового зобов'язання непрямим методом, адже в подібних випадках в основу розрахунку покладено припущення. Розмір такого податкового зобов'язання є спірним до остаточного вирішення його судом.

Автори коментаря до Кримінального кодексу справедливо стверджують, що обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може ґрунтуватись на визначенні податкового зобов'язання з використанням непрямого методу «до остаточного вирішення справи судом»¹²³. Проте сформульоване таким чином роз'яснення дає підстави думати, що у разі, якщо суд задовольнить позов, то після цього може бути пред'явлено обвинувачення в ухиленні від сплати податків. Насправді ж тільки після винесення судом такого рішення у платника податку виникає обов'язок сплатити суму податкового зобов'язання. Якщо ж після визначення розміру податку судом платник умисно продовжує ухилятися від сплати податку, то лише за таких обставин можуть виникнути підстави для порушення кримінальної справи з моменту винесення рішення суду.

Закон надає податковим органам право визначати оподатковуваний прибуток громадян з урахуванням оподаткування осіб, які займаються аналогічною діяльністю, тобто припускається, що прибуток особи не менший, ніж в осіб, які займаються аналогічною діяльністю.

Вважаємо, що будувати обвинувачення на такому припущенні недопустимо. В цьому випадку для застосування ст. 212 КК необхідно встановити і довести у визначеному КПК порядку розміри реально існуючих об'єктів оподаткування конкретного платника і фактично не сплачені ним суми обов'язкових платежів. Непрямі методи визначення розмірів податків та застосування аналогії (тобто визначення розмірів податку на підставі припущень) «мають лише фінансово-правове значення і не повинні впливати (я б сказав, обґрунтовувати) на кримінальне переслідування за статтею 212 КК»¹²⁴, як слушно зауважують автори коментаря до КК.

Отже, основні труднощі у кваліфікації злочинів у сфері господарської діяльності полягають у необхідності вивчен-

^шНауково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. - С. 560. ™Там само. - С. 561.

ня законодавства, до якого відсилають описово-бланкетна диспозиція цих статей та перевірка правильності висновків щодо несплати податків, порушення законодавства про бюджетну систему, легалізацію (відмивання) грошових коштів тощо. Захисник при цьому повинен бути готовий до спростовування висновків податкових служб, інших контрольних органів (КРУ, органів, які контролюють правильність застосування цін, тощо), адже інакше важко розраховувати на ефективний захист.

У новому Кримінальному кодексі передбачено відповідальність за злочини проти правосуддя. Питання кваліфікації таких злочинів та їх ефективності ще мають бути розв'язані судовою практикою. Ця тема потребує окремого спеціального дослідження. Торкнемося тільки окремих аспектів цієї категорії злочинів. Ст. 371 КК передбачає відповідальність за завідомо незаконні затримання, привід або арешт, тобто порушення конституційного права людини на свободу й особисту недоторканність.

З об'єктивного боку цей злочин полягає у незаконному: Озатриманні; 2) приводі (ч. 1 ст. 371); 3)арешті; 4) триманні під вартою (ч. 2 ст. 371). Суб'єкт такого злочину специфічний. Ним може бути службова особа органу дізнання, слідчий, прокурор, а також начальник місця попереднього ув'язнення. Судді за дії, передбачені ст. 371, несуть відповідальність за ст. 375, а інші службові особи — за ст. 365 або 424. Суб'єктивний бік злочину характеризується прямим умислом. Ці питання кваліфікації труднощів не становлять.

Проблема в іншому — практика ще не подолала труднощів із застосуванням норм, які регулюють порядок затримання.

Гр. Ф. за постановою судді було звільнено з-під арешту. Документи на його звільнення були оформлені у встановленому порядку. Проте тут же, у будинку СІЗО, так би мовити, не виходячи за поріг, його було затримано, вивезено з території СІЗО і передано до суду матеріали про застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді арешту. До цього моменту Ф. пробув під арештом рік.

Відповідно до ст. 158 КПК у разі повторного взяття під варту або пред'явлення нового обвинувачення строк утримання під вартою обчислюється з урахуванням часу перебування під вартою раніше.

Як ця ситуація має бути розв'язана з погляду захисту¹²⁵? По-перше, обмеження особи у праві на свободу потребує

'"Безумовно, поки судова практика не визначиться з цим питанням або воно не буде врегульоване більш чітко у законі, адвокати повинні відстоювати правову позицію, яка б забезпечувала природне право людини на свободу.

чіткішого і прозорішого правового врегулювання. Право на свободу, як і право на життя, — одне з природних прав людини і має підлягати особливому захисту. Оскільки відповідно до ч. 4 ст. 156 КПК у разі повторного взяття під варту строк обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше, то у випадках, коли приймається рішення про взяття під варту до 18 місяців, питання про затримання слід вирішувати за поданням, погодженим з Генеральним прокурором України, його заступником або в особливо складних справах про особливо тяжкі злочини самим цим прокурором, суддею Верховного Суду України (ч. 2 п. З ст. 156 КПК України). Звертаючись до суду, слідчому було б доцільно подати відомості про строк тримання під вартою цієї особи раніше.

Якщо в цій ситуації питання про повторне затримання вирішуватиме суддя місцевого суду, то може скластися ситуація перевищення встановлених строків тримання під вартою або фактичне продовження строку до 9 місяців чи 18 місяців тим суддею, який не має на це повноважень. Якщо людині, котра сидить під арештом, через кожні 2 місяці послідовно пред'являтимуть нові обвинувачення і якщо щоразу це питання вирішуватиме місцевий суд, не враховуючи попереднього тримання під вартою, то можна легко перейти межу і 4, і 9, і 18 місяців.

У ст. 374 КК України передбачено відповідальність за порушення права на захист. Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є конституційне право підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист. Об'єктивний бік злочину полягає в недопущенні чи несвоєчасному наданні захисника або іншому грубому порушенні права на захист. Знову ж таки через недостатню прозорість правового регулювання неминуче виникнуть труднощі у застосуванні цієї норми. Відповідно до загального правила захисник допускається до участі у справі на будь-якій стадії. Першою стадією процесу є порушення кримінальної справи. Однак на практиці, якщо справу порушено проти конкретної особи, захисник може бути допущений тільки після застосування запобіжного заходу або пред'явлення обвинувачення. Між порушенням кримінальної справи і пред'явленням обвинувачення минає багато часу. За цей період людину, проти якої порушено справу, без захисника допитують як свідка, проводяться з нею слідчі дії, а можливості захищатися у неї, по суті, не-

має¹²⁶. Конституція України (ст. 29) передбачає право користуватися правовою допомогою захисника з моменту затримання. Отже, в Конституції однозначно визначено момент, коли повинен бути допущеним захисник у випадку затримання особи. Якщо у випадку затримання захисник був запрошений родичами і з'явився до слідчого або органу дізнання, то він повинен негайно бути допущеним до затриманого, який остаточно вирішить, чи користуватися послугами цього захисника чи запросити іншого.

Якщо є потреба у проведенні невідкладних слідчих або інших процесуальних дій, а підозрюваний чи обвинувачений ще не встиг запросити захисника або обраний захисник не може з'явитися, особа, яка проводить дізнання, або слідчий своєю постановою мають право призначити захисника тимчасово до явки обраного захисника (ст. 47 КПК України). Можлива ситуація, коли захисник, запрошений іншими особами, з'явився, але його до затриманого не допускають і водночас призначають іншого адвоката. Такі дії завжди викликають підозру і межують з порушенням права на захист.

⇐ Предыдущая 1 2 3 456 7 8 9 10 Следующая ⇒