І иіщ ии міг піти пиппплг 7 страница

Знання спонукань до дій (мотивів) дає змогу не тільки розкрити зміст умислу суб'єкта. Залежно від соціальної оцінки скоєного вони можуть бути корисними або анти­громадськими і відповідно пом'якшувати або робити більш суворою відповідальність підсудного. Відкрита аргумен­тація такими мотивами може завдати шкоди підзахисно­му. Тому, на думку Ю. Лубшева, слід спочатку вирішити, чи варто розголошувати приховані спонукання клієнта, чи краще й безпечніше умовчати про них, керуючись прин­ципом «не зашкодити»¹⁶³.

Справи з обвинувачення за ст. 212 КК України потре­бують особливої уваги з боку захисту в частині досліджен­ня наявності умислу підсудного. Заплутаність і непрозо­рість податкового законодавства, можливість довільного тлумачення надто ускладнених норм, наявність числен-

ї

¹⁶⁰Див.: Лубшев Ю. Адвокат в уголовном деле. — С. 218. ¹⁶¹ Див.: Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - К., 2000. - С. 567.

^І62Лубшев Ю. Адвокат в уголовном деле. — С. 219. ^ІезТам само.

них, нерідко взаємно суперечливих роз яснень податкової служби, а іноді просто некваліфіковані дії податкових органів ведуть до помилок¹⁶⁴.

Відомий адвокат А. І. Урусов наголошував, що там, де факт сумнівний, — неможливе обвинувачення. Проте у справах про ухилення від сплати податків обвинувачення вельми часто ґрунтується саме на сумнівних фактах, на висновках, джерелом яких є довільне тлумачення закону податковою службою. Специфіка цих справ полягає ще й у тому, що суддям дуже важко розібратись у хитросплетен­нях висновків податкового інспектора через заплутаність законодавства. Тому суди, як правило, задовольняються висновками податкової служби і мало зважають на аргу­менти про їх помилковість.

Адвоката в цих справах не чекають, він тут гість неба­жаний, його участь перетворює гладеньку й вільну дорогу попереднього і судового слідства на смугу перепон. Треба «рятувати» справу. Ось вислів прокурора під час перер­ви у судовому засіданні, на яке було запрошено й адвока­та: «Мене не цікавить покарання, але справа не повинна бути направлена на додаткове розслідування». Такі не­формальні наради час від часу відбуваються тоді, коли справа «розвалюється».

А починається все з помилки при порушенні кримі­нальної справи. Для податкової міліції стало характер­ним порушення кримінальної справи за ст. 148² (тепер ст. 212 КК) за наявності самого тільки факту несплати податків.

М. прийняли на роботу бухгалтером. Наказом по підприємству на неї було покладено обов'язки головного бухгалтера. За браком коштів на підприємстві виникла заборгованість по відрахуванням на дорожній збір. Крім того, банк, що обслуговував підприємство, протягом певного періоду відмовлявся приймати платіжні доручення на сплату цього податку через відсутність коштів на рахунку. Такою була вказівка Національного банку. Проти М. було порушено кримі­нальну справу за ухилення від сплати податків.

Адвокат до участі у справі не був залучений. М. пояснили, що це зайве витрачання часу і коштів, а справа безспірна. В суді М. підтвер­дила, що визнає факт несплати податків через відсутність у підприєм-

^1&1Проблема складності і непрозорості норм податкового законодав­ства пов'язана, зокрема, з тим, що готують ці норми самі працівники податкових служб, які не мають достатнього досвіду написання законо­давчих актів, не володіють відповідною законодавчою технікою. У своє виправдання вони заявляють, що про складні речі неможливо писати просто. Висока кваліфікація юриста, який пише проект закону, якраз і полягає в тому, що про складні речі пишуть просто і прозоро.

ства коштів. Пояснення М. було кваліфіковано як визнання своєї вини і вона була засуджена судом. Так, невинувата в ухиленні від сплати податків М., залишившись без захисту адвоката, не зуміла виправдатись, а слідчий податкової міліції записав у свій актив успіш­но проведену справу. Такі ситуації непоодинокі.

Проти головного бухгалтера І. було порушено кримінальну справу за фактом несплати податку на землю. Інститут, де працювала І., мав пільги з цього податку. При його сплаті за 1999 р. податкова служба погодилась із тим, що інститут такі пільги має, що було підтверджено відповідним актом перевірки. Проте у 2000 р. такий висновок було визнано помилковим і донараховане 46 тис. грн по­датку. Головний бухгалтер І. вважала свої дії правильними, поси­лаючись на наявність пільги і на те, що в 1999 р. податкова служба з пільгами погоджувалась. Нечіткість з урегулюванням питань про пільги для наукових закладів дала можливість для двозначного тлумачення права на пільгу з земельного податку.

Щодо І. було застосовано запобіжний захід — підписку про не­виїзд. Отже, вона набула статусу підозрюваної. Після того як закін­чились 10 днів, упродовж яких має бути пред'явлене обвинувачення (ч. 4 ст. 148 КПК), його так і не було пред'явлено. Оскільки закон у подібних випадках потребує скасування запобіжного заходу, гр. І. повторно викликали до податкової міліції і знову застосували до неї підписку про невиїзд.

Перед адвокатом постала дилема: або негайно звернутись зі скар­гою до прокурора про скасування нового запобіжного заходу як незаконного і такого, що порушує вимоги ч. 4 ст. 148 КПК України, і, таким чином, наразити свого клієнта на пред'явлення обвинува­чення, або подати клопотання про закриття провадження у справі. Адвокат обрав останнє.

Для такого кроку є певні підстави. Особа, щодо якої застосовано запобіжний захід, має певний обсяг прав, перед­бачених ст. 43^і КК України. Скасування запобіжного захо­ду перетворює підозрюваного із процесуальної фігури на свідка. Обсяг можливостей для захисту зменшується¹⁶⁵. Крім того, залишається можливість в будь-який час наго­лосити на порушенні слідством вимог закону.

Аналіз ситуації, а також мотиви, з яких не сплачувався податок на землю, вказували на відсутність прямого умислу на ухилення від сплати податку. Бухгалтер, як і податкова

¹⁶⁵Слід зауважити, що в законі недостатньо врегульовано пи­тання про становище підозрюваного. Особи ж, щодо яких порушено кримінальну справу, але не застосовано запобіжний захід, дають пояс­нення або ж допитуються як свідки, не маючи при цьому процесуальних прав для захисту від підозри. Зокрема, вони позбавлені можливості давати пояснення як свідок у присутності адвоката. Див. також: Нау­ково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. - С. 80-81.

служба, вважав, що інститут має пільгу і не повинен його сплачувати. Після того як позиція податкової служби з цього питання змінилася, було порушено кримінальну спра­ву без урахування того, що ознаки прямого умислу на ухилення від сплати податку відсутні. Не дочекалася по­даткова служба і розв'язання судового спору в арбітраж­ному суді про визнання недійсним рішення про застосу­вання фінансових санкцій і стягнення донарахованих сум податку.

Після відхилення прокурором клопотання про закрит­тя провадження у справі з мотивів п. 2 ст. 6 КПК Украї­ни адвокат звернувся зі скаргою до суду, проте останній не прийняв її до свого провадження, мотивуючи це тим, що КПК не передбачає такої можливості. Верховний Суд України також підтримав таку позицію суду. І все ж після закінчення попереднього слідства справа дійшла до суду. І тільки при розгляді справи у суді першої інстанції від­сутність прямого умислу підтвердилась. Справу було на­правлено на додаткове розслідування, після чого провад­ження у ній було закрито.

За класифікацією Ю. Лубшева, такий Захист 4від критики _Захист застосовують у випадках, коли

ПОВИН^Н&ЧЄННЯ __ ЛО

⁷ слідство припустилося істотних по-

виправдання» г ^

^г милок, критика яких може привести

до позитивного результату захисту¹⁶⁶. Схема захисту по­дається на прикладі реальної справи.

Уже наголошувалось, що адвокат не може бути рабом певних схем у захисті, тому вичленувати їх та надати їм певного структурованого вигляду важко. Проте живий приклад показує, як діяти адвокату у певній справі. Отже, простежимо за цим прикладом.

До одного суду надійшла звичайна справа про розбійний напад. Через неявку потерпілого слухання відклали. Однак потерпілий знову не з'явився. Після кількох перенесень справи підсудний «здав­ся» й погодився слухати справу без потерпілого.

Фабула справи така. У травні 1993 р. Климов звернувся в міліцію з повідомленням, що на виході зі спортзалу, де він тренувався, на нього напали двоє, одного з яких він трохи знав.

Нападники, застосувавши кастет, побили його до знепритомнен-ня, після чого зняли з нього два масивні золоті ланцюжки (один — з хрестиком), золотий перстень з діамантом, а з кишені витягли гаманець з грішми. Пояснення Климова підтвердив і гр. Сергєєв, який був свідком нападу і який супроводжував Климова до лікарні і міліції.

^кДив.: Лубшев Ю. Адвокат в уголовном деле. — С. 223.

Працівники міліції встановили, що на Климова напав Михайлов, який здебільшого мешкає в знайомих жінок, але Іноді ночує у батьків. З'ясувавши оперативним шляхом, що 31 травня Михайлов мав зай­ти до батьків, працівники карного розшуку прийшли до них у квар­тиру і чекали там на нього.

Чекати довелося до пізньої ночі. Щоб не гаяти час, інспектори карного розшуку ознайомились із способом життя Михайлова: огля­нули кімнату, прочитали кілька його записників, звернули увагу на добір літератури. У кімнаті було два японські телевізори, три упа­ковки одноразових шприців, ніж-«метелик», книга «Стрілецька зброя» тощо. У шафі та трюмо було знайдено 10 гільз 20-го каліб­ру і два 9-міліметрові патрони; з кишень куртки було витягнуто два золоті ланцюжки, зовні схожі на ті, що були відняті у Климова.

Усе знайдене працівники міліції вирішили приєднати до кримі­нальної справи, оформивши протокол виїмки.

Дізнавачі, слідчі, прокурори й адвокати вже давно звик­ли, що предмети і речі є доказами обвинувачення, якщо вони вилучені працівниками міліції і приєднані до спра­ви. Проте закон потребує, щоб обшук здійснював саме слідчий, і сама ця слідча дія повинна бути відображена у низці процесуальних документів. Недотримання цієї ви­моги перетворює такі дії на акції, що не мають правового значення; виявлені при цьому предмети не можуть вважа­тися речовими доказами.

Про це говорив адвокат у захисній промові. Допуще­них порушень не побачили ані слідчий, ані прокурор, який здійснював нагляд, ні навіть адвокат, який брав участь у попередньому слідстві.

Однак повернімося до квартири, де дізнавачі напружено чекали на Михайлова. Він з'явився о другій годині ночі, спокійний, твере­зий і веселий. Його схопили, «поклали» на підлогу, заломили руки й надягли наручники. З трьох годин ночі і протягом наступних двох діб його практично без перерви допитували, при цьому тричі викликали «швидку допомогу». У своїх довідках лікарі констату­вали «ниркову коліку і загострення урологічного захворювання», хоча Михайлов у свої 27 років не тільки ні разу нічим не хворів, а й навіть не мав медичної картки.

На допитах він, зокрема, визнав, що справді взяв у Климова два ланцюжки, перстень і гроші в рахунок боргу, який той йому не повер­нув. Климов переховувався, обманював, а під час останньої зустрічі біля спортзалу нагрубив йому і вилаяв нецензурними словами.

Климов, як і Михайлов, тренувався у спортзалі, був з ним в одній ваговій категорії і тому почувався під час зустрічі розкуто. Свідки, допитані в суді, говорили, що побоювались втручатись у сутичку двох здорованів, але кастетів ні в кого з них не було, це заборонено спортивною етикою. Той, хто програв сутичку, не повинен мститися переможцеві, звертатись по допомогу до сторонніх осіб, тим більше до міліції, «відігруватись» на родичах кривдника.

Саме тому спортсмен Михайлов, який забрав у Климова цінні речі, не ховався. Він вважав, що має рацію, що взяв майно у заставу за борги, маючи намір віддати його після повернення боргу.

Такі пояснення Михайлов давав від моменту його затримання до виголошення останнього слова у суді. Під час судового розгляду адвокат аргументовано довів, що ця версія нічим не спростована. Він проаналізував доказову цінність показань потерпілого Климова, який під час допитів і очної ставки говорив, що справді місяців зо два знає Михайлова, заборгував йому, борг повернув, але той виста­вив додаткові вимоги і, побивши, відняв цінні речі.

Захисник переконував суд, що слідчий помилився, коли версію пі­дозрюваного став спростовувати, спираючись не на факти, а лише на слова потерпілого. Слідчий пішов на поводі у працівників дізнан­ня; став не дослідником, а лише послідовником дізнавателів.

„.. Специфіка роботи адвоката полягає

Робота з помилками ^ ^

„.___ в тому, що для нього кожна справа

СЛІДСТВо...

унікальна, якщо не за змістом, то за окремими деталями, можливими варіантами оцінки доказів, особливостями характеру і людських якостей клієнта.

Тому адвокат з'ясовує і виявляє слідчі і процесуальні помилки, систематизує їх, самостійно оцінює, простежує можливі перспективи розвитку подій. Досвідчений адво­кат уміє знайти у справі недоліки, огріхи, допущені слідством.

Проте справжній фахівець дрібну необачність слідчого ніколи не зводитиме в абсолют і на цій підставі не «гро­митиме» розслідування¹⁶⁷. Набагато корисніше тактовно вказати на недолік, його причину і значення; іноді, особ­ливо у складних справах, взагалі не варто перевантажува­ти суд незначними деталями.

Втім, процесуальні порушення принципового характеру залишати поза увагою неприпустимо. У справі Михайло­ва адвокат керувався саме цими міркуваннями.

Закон, зокрема, визначає, що обшук здійснюється слідчим за мотивованою постановою і тільки з санкції прокурора, у присутності понятих, самого підозрюваного або членів його сім'ї; всім їм роз'яснюється сутність і цілі такої дії та їхні права; до початку обшуку пред'являється постанова і пропонується видати все, що стосується справи, тощо.

«Самодіяльність» працівників міліції, які принесли слідчому якісь речі, не має жодного юридичного значен­ня. Знайдені предмети не можуть вважатися речови­ми доказами, більше того, вже ніколи не зможуть ними стати ¹⁶⁸.

^І67Див.: Лубшев Ю. Адвокат в уголовном деле. — С. 225. ^тТам само.

Під час розгляду справи Михайлова захисник звернув увагу суду на те, що міліціонери, провівши «візуальний огляд» (так на слідстві і в суді вони назвали свій обшук), склали в одному примірнику і тільки ними підписаний украй оригінальний, не передбачений КПК «протокол ви­лучення речей», а самі речі привезли до міліції.

Три золоті ланцюжки (два — потерпілого, один — Михайлова) змінились на слідстві до невпізнанності: спо­чатку (у протоколі виїмки) це були «ланцюжки жовтого металу». Два з них визнав своїми потерпілий. Слідчий повернув їх під розписку Климову, а згодом, через кілька місяців, забрав їх назад і став пред'являти міліціонерам. Ті то впізнавали їх, то ні.

Адвокат звернув увагу суду, що для впізнання ланцюж­ків відповідно до КПК не проводилося експертиз (това­рознавчої, металографічної, криміналістичної тощо); золоті речі місяцями «кочували» з одного сейфу до іншого, від дізнавачів до слідчих і навпаки.

З'ясувалося, що під час слідства підсудному ланцюжки взагалі не пред'являлись. І коли суд у засіданні відкрив конверт з речовими доказами — трьома бруднувато-жовти­ми ланцюжками, Михайлов заявив, що вперше їх бачить. Суд вичерпав усі можливості для перевірки належності цих предметів до справи, перевірив матеріали службового розслідування за фактом «підміни» одного з ланцюжків. Потерпілий Климов не з'являвся на виклики суду протя­гом 11 місяців. З'ясувалося, що доказів розбійного напа­ду немає.

Не була встановлена вина Михайлова і у «зберіган­ні боєприпасів» (двох патронів). Адвокат звернув увагу, що Михайлов затриманий і арештований як особа без прописки, яка може зникнути. Отже, за зберігання боє­припасів він повинен відповідати лише у тому разі, коли носить їх при собі (оскільки ніде не прописаний). Він не може відповідати за зберігання патронів, знайдених там, де він не буває (патрони були знайдені у скриньці його батьків). Суд з цими аргументами погодився і виклю­чив їх із обвинувачення за ч. 1 ст. 218 (ст. 222 КК Ук­раїни).

Захисник вказав і на той факт, що кримінальну справу порушено саме за цією статтею. І тільки через кілька днів Михайлова звинуватили у розбої. Проте у постанові про арешт Михайлова прокурору повідомляли, що він «бомж», нещодавно звільнився, може заховатися, зберігав удома боєприпаси.

Зрештою суд погодився з доводами захисту. У вироку було констатовано (щодо працівників міліції): «Перебу­ваючи у квартирі батьків Михайлова, вони грубо поруши­ли закон, фактично провели обшук, а не огляд, оскільки вилучені ними предмети (речові докази) зберігалися на другій полиці книжкової шафи, у пластмасовій шкатулці, у другому ящику трюмо і кав'янику...» Отже, цілу низку «доказів» було визнано недопустимими.

Наприкінці мотивувальної частини вироку був висновок: «Вичерпані всі можливості для збирання додаткових до­казів. Тому Михайлова слід виправдати».

У цьому випадку суд урахував доводи адвоката про «огріхи» слідства, яке не зібрало переконливих доказів винуватості підзахисного. Проте наслідки таких «поми­лок» та «упущень» завжди тяжкі. Слідчий, який назбирав для справи всілякі чутки, папірці, оперативні дані і проґа­вив факти, — тільки працівник, що «помилився». Насправді ж він правопорушник — кримінального й кримінально-процесуального закону. Це «класичне юридичне» форму­лювання¹⁶⁹. Проте, як правило, на цьому для нерадивого слідчого все й завершується.

Тут доречні слова А. І. Урусова, який 1871 р. захищав Дмитрієву: «Щадіть слабких, що схиляють перед вами свою втомлену голову; але коли перед вами постає люди­на, яка, користуючись своїм становищем, підтримкою, насмі­литься думати, що вона може легко ввести в оману громад­ське правосуддя, ви, представники суду громадського, за­явіть, що суд — справжня сила — сила розуміння й совісті, — й зігніть їй голову під залізне ярмо закону»¹⁷⁰.

Звичайно, розглянуті два шляхи захисту — «від зако­ну — до справи» і «від критики обвинувачення — до ви­правдання» — є умовними. Не схеми диктують способи захисту, а реальна справа ставить перед адвокатом проб­леми, які він вирішує разом з клієнтом.

Кожна справа дає адвокатові реальні можливості для досягнення певного результату — перекваліфікування дій підзахисного, мінімального покарання, дослідування, пов­ного або часткового виправдання підсудного. Саме цими результатами вимірюється ступінь професіоналізму захис­ника.

Проте не тільки цим. Сумлінна робота адвоката може й не дати тих плодів, на які він і його клієнт розраховують.

¹⁶⁹Див.: Лубшев Ю. Адвокат в уголовном деле. — С. 227. ""Судебнме речи известньїх русских юристов. — С.725.

Та й сама по собі «добротна» робота адвоката у справі — це теж вагомий результат: для справи, долі підзахисного, законності, суспільства¹⁷¹. Буває й так, що через брак досві­ду, сторонні впливи, політичні міркування суд виявиться не на відповідній висоті. Тому адвокат, здійснюючи юри­дичний захист, зобов'язаний забезпечити підґрунтя для по­дальшого можливого оскарження справи, якщо вважа­тиме вирок незаконним і несправедливим.

о У кримінальному процесі є справи, в

на «покаяннях ^{яких питання} *^актУ ^{події не викли}-
і оцінках» кають сумніву, громадська думка

щодо підсудних вже сформована як негативна, вина їх «очевидна» вже до початку судового засідання. Це складні категорії справ, пошук захисних можливостей здійснюється адвокатом шляхом критич­ної і водночас граничне об'єктивної оцінки всіх матері­алів справи. У таких справах важливе значення мають показання потерпілих, підзахисного, свідків, матеріали екс­пертиз.

Передусім це стосується справ про катастрофи велико­го масштабу, наприклад, аварія на Чорнобильській АЕС, нещасні випадки, наслідком яких були значні втрати та жертви. Проте і у справах інших категорій захист «на показаннях і критичній оцінці» всіх матеріалів справи до­волі поширений.

Прикладом подібної справи є катастрофа пароплава «Адмірал Нахімов», на борту якого було 1243 чоловіки, з яких 423 пасажири та члени команди загинули. Капітана пароплава В. Г. Маркова захищав адвокат Й. М. Кісеніш-ський.

Захисні можливості адвокат знаходить шляхом скру­пульозного аналізу обставин і причин катастрофи, з'ясуван­ням ступеня вини та її індивідуалізації й відмежування від дій інших підсудних. Це один з найтяжчих випадків захисту, коли інтереси різних підсудних перехрещуються і суперечать один одному.

«Не відплата, а з'ясування справжніх причин катастрофи, не безрозсудна помста, а об'єктивна істина, не напівправда, а принципова й диференційована оцінка всього комплек­су причин і обставин, що призвели до катастрофи, — ось те, чого чекають потерпілі й усі учасники процесу від ви­року»¹⁷² — заявляє адвокат.

 

¹⁷¹Див.: Лубшев Ю. Адвокат в уголовном деле. — С. 228. "²Кисенишский Й. М. Судебньїе речи по уголовньїм делам. — М., 1989. - С. 8.

Упродовж усього тривалого судового процесу адвокат зосереджував свою увагу на з'ясуванні всіх обставин, які призвели до аварії, та конкретної персональної причет­ності Маркова до її виникнення та наслідків. Адвокат виявляв характер, межі і ступінь його вини порівняно зі ступенем вини інших учасників процесу, а також з'ясовував особу Маркова, його ставлення до того, що сталося, його моральне обличчя та поведінку на слідстві й у суді. Разом із підсудним захисник обрав психологічно точно вивіре­ну позицію поведінки. «Я чимало думав, — говорив Мар-ков, — чи маю я моральне право давати показання у справі взагалі, оскільки побоювався, що мої показання можуть бути сприйняті як бажання «виправдатися», як прагнення «пом'якшити свою вину». Однак, прийнявши рішення брати участь у процесі й давати показання по суті, я пере­конливо прошу суд розглядати мої показання як намагання посильно допомогти суду своєю участю в розгляді істотних питань справи з тим, щоб з'ясувати обставини катастрофи й не допустити можливості повторення подібних трагедій у майбутньому»¹⁷³.

Безумовно, в такій позиції підсудного відчувається рука адвоката — майстра своєї справи. В результаті позиція Маркова стала серйозним захисним ресурсом, викликала до нього симпатії суддів. Тактика поведінки була обрана ще на попередньому слідстві, а тому мала певний кумуля­тивний ефект. Марков не намагався «виправдовуватися», тенденційно висвітлювати обставини, заперечувати свою вину, перекладати її на інших.

Так, пояснення Маркова викликали довіру суддів і пере­творились на серйозний «самозахисний інструмент». І, звичайно, досвідчений адвокат повною мірою використав цей захисний ресурс у своїй судовій промові.

Адвокат зробив усе для того, щоб було проведено глибо­кий аналіз навігаційної ситуації і чітко з'ясовано ті наві­гаційні порушення, яких припустився суховантаж «Петро Васьов», який усупереч вимогам не пропустив «Адмірала Нахімова», що і стало головною причиною аварії. Аналі­зуючи експертизу, адвокат показав її внутрішню супереч­ливість і протиставив їй пояснення інших фахівців, свідків і потерпілих.

Адвокат здійснив глибокий і критичний аналіз усіх дій капітанів кораблів, які зіткнулися, з точки зору морського

"³Кисеншиский Й. М. Судебньїе речи по у головним делам. — С. 9.

права і Конвенції про міжнародні правила попередження зіткнень кораблів у морі та показав усю надуманість і обвинувальний ухил обвинувачення. «Звичайно, говорити можна все, як це й говорить обвинувачення: що «Марков обмежився повідомленням Поста регулювання руху суден», що «це притупило його пильність і він не вів належного спостереження», що «він не стежив у каюті за репітером компаса», що «поклався на вахтового помічника Чуднов-ського».

Усе це, можливо, десь так, але не можна ігнорувати голов­не: за наявності домовленості щодо пропуску «Нахімова», за триразового її підтвердження з боку капітана «Петра Васьова», для Маркова це зіткнення було жахливою не­сподіванкою. Він не міг такого розвитку подій не лише передбачити, а й уявити! Частка вини «Петра Васьова» — 90 %, частка вини «Адмірала Нахімова» — 10 %, — як показав спеціаліст Пєсков Ю. А.¹⁷⁴. «Як після цього мож­на казати про «однакову», «рівну» вину капітанів у ката­строфі, як це несподівано, всупереч власним висновкам, заявив експерт Черкасов у своєму судовому висновку. Можна було б якоюсь мірою говорити про «взаємну» вину капітанів, але говорити про «однакову», «рівну» їх вину, цілком очевидно, неможливо!»¹⁷⁵. І цей висновок у про­мові адвокат підготував і підкріпив доказами, дослідже­ними під час судового засідання.

Аналізуючи хід аварії і показуючи помилковість дій помічника капітана, який не викликав на капітанський місток капітана (помічник під час аварії загинув), адвокат проілюстрував прикладами аналогічних морських катаст­роф, де однією з причин був несвоєчасний виклик капіта­на. У такий спосіб адвокат наочно показав необхідність урахування цих обставин при визначенні ступеня вини капітана Маркова (що потребувало вивчення спеціальної літератури).

У вину Маркову обвинувачення ставило й питання тех­нічного стану пароплава. Адвокат аргументовано відвів і це обвинувачення. «Який стосунок має Марков до акта про технічний стан судна і видачу йому документів Регіст­ру? Цілком очевидно, що підпис Маркова на цьому акті — не що інше, як формальне засвідчення факту його ознайом­лення з ним, що Марков не несе відповідальності за техніч­ний стан судна, не міг вплинути на рішення питання про

¹⁷⁴Див.: Кисенишский Й. М. Судебньїе речи по уголовннм делам. С. 15.

"*Там само.

надання йому документів Регістру, що належать до компе­тенції Міністерства Морського флоту. Не міг Марков і відмовитися плавати на кораблі, бо це не входило в його компетенцію. Не міг він не виконати відповідного наказу Чорноморського пароплавства»¹⁷⁶.

Ось так, по зернятку, адвокат зібрав захисні ресурси шляхом критичного аналізу показань свідків і потерпілих та підсудного і проведених у справі експертиз. І заключ­ний штрих: «Я, як учасник цього процесу, як захисник Маркова, можу сказати з цього приводу лише одне: вели­ка кількість людських жертв невільно чинить психологіч­ний тиск на справу, невільно нібито поглиблює й обтяжує вину підсудних, хоча, як ви бачите, є об'єктивні обставини, що зумовили такі великі втрати!»¹⁷⁷.

Вивчаючи кримінальні справи, адво-

•захист _{кат намагається} якомога швидше

при тенденці йому ₃р_Озу_Мі_{ти С}у_ть обвинувачення і до-

СЛІДСТВІ. £

води слідства з тим, щоб визначитись зі стратегією і тактикою захисту, визначити для себе його формулу.

Іноді після першого ознайомлення не вдається виявити, що слідство було тенденційним, що слідчі порушували принципи законності, мали місце викривлення юридичної картини справи, неспроможність правових і фактичних рішень. Такі справи потребують скрупульозного аналізу, але основною їх вадою є тенденційність і намагання штучно перебільшити масштаб і значення проведеного розсліду­вання¹⁷⁸. Таку тенденційність адвокат виявляє за такими деталями, як намагання будь-якими засобами розширити коло посадових осіб, причетних до справи, штучне збільшен­ня кількості начебто «кримінальних» епізодів, нанизуван­ня епізодів, які не мають судової перспективи, перебільшу­вання викрадених сум, явно тенденційне вирішення пи­тань юридичної кваліфікації дій обвинувачених, залучен­ня до слідчої групи великої кількості слідчих, приєднання до матеріалів справи значної кількості документів, які не мають значення для справи. Гіперболізація справи вияв­ляється також у численних повторах паразитних слово­сполучень про «створення злочинних груп», «стійких зло­чинних груп», «злочинних формувань», багаторазовий пе­релік одних і тих самих документів до кожної процесу-

^тКисенишский Й. М. Судебнне речи по уголовньїм делам. — С. 22.

"⁷Там само.

™Там само. - С. 15.

5" 129

альної фігури обвинувачення, в тому числі до тих, до кого ці документи не мають жодного стосунку.

У такий спосіб створюється враження «документова-ності», «значущості» справи, ілюзія її «мотивованості» і «масштабності». У результаті «створюються» обвинувальні висновки на кількасот сторінок, хоч основний зміст спра­ви можна було б викласти на півтора-двох десятках. При цьому формулюються тенденційні постанови з проханням продовжити термін слідства, одіозно подаються факти й обставини, вигадуються міркування в обґрунтуванні необ­хідності проведення додаткових слідчих дій. До того ж нерідко у засобах масової інформації йде активна «роз-крутка» справи, подається одностороння інформація з метою створення щодо обвинувачених негативної громад­ської думки, тобто застосовуються чорні, як тепер кажуть, піарівські технології.

⇐ Предыдущая3456789101112Следующая ⇒

Поделиться:

Читайте также:

II. ПУТИ РАЗВИТИЯ КАПИТАЛИЗМА 1 страница
II. ПУТИ РАЗВИТИЯ КАПИТАЛИЗМА 10 страница
II. ПУТИ РАЗВИТИЯ КАПИТАЛИЗМА 2 страница
II. ПУТИ РАЗВИТИЯ КАПИТАЛИЗМА 3 страница
II. ПУТИ РАЗВИТИЯ КАПИТАЛИЗМА 4 страница
II. ПУТИ РАЗВИТИЯ КАПИТАЛИЗМА 5 страница
II. ПУТИ РАЗВИТИЯ КАПИТАЛИЗМА 6 страница
II. ПУТИ РАЗВИТИЯ КАПИТАЛИЗМА 7 страница
II. ПУТИ РАЗВИТИЯ КАПИТАЛИЗМА 8 страница
II. ПУТИ РАЗВИТИЯ КАПИТАЛИЗМА 9 страница

Воспользуйтесь поиском по сайту: