Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Скарга в порядку нагляду на ухвалу Судової колегії Верховного Суду України 2 страница

Дуже важливо перетворити показання підсудного на захисний ресурс. Тому адвокат повинен заздалегідь разом із підзахисним випробувати «легенду» поведінки, яка б викликала довіру суду. У суді він насамперед має уважно вислухати підсудного, за потреби тактовно його зупинити, якщо той ухиляється від лінії захисту або відверто намагається ввести суд в оману.

Небезпечним для захисту є нагадування про минулу судимість, аморальні вчинки, факти нещирої поведінки, що подекуди «для об'єктивності» дозволяють собі адвокати.

На відміну від свідків, адвокат і підсудний мають достатньо можливостей і часу, щоб підготуватись до процесу й узгодити всі складні й суперечливі питання, провести відповідні репетиції. Тому будь-які нагадування з боку адвоката про те, що необхідно говорити правду, та відкрите маніпулювання клієнтом в тому чи тому напрямі справляють негативне враження на суд.

Окрім того, недопустимо відразу відмітати нові пояснення і наперед вважати їх брехливими, а тим більше говорити це підсудному або переривати у такий спосіб його пояснення.

Запитання підсудному слід ставити у формі, яка б не допускала двозначності. Готуючись до суду, запитання до підзахисного слід (на відміну від свідків і потерпілих) наперед узгодити, це дасть змогу уникнути їх стереотипності і завченості, що одразу стане зрозумілим суду.

Неприпустимо висловлювати своє негативне ставлення до підсудного (наприклад, якщо це не ваш клієнт і його

²⁰³Див.: Лубшев Ю. Адвокат в уголовном деле. — С. 236 — 237. 156

інтереси суперечать інтересам вашого підзахисного). Недоречні й запитання, які не враховують того, що показує підсудний. Так, в одній справі підсудний категорично заперечував свою вину. Суддя поставив йому запитання, сформулювавши його так: «Нам зрозуміло, що злочин Ви скоїли. Скажіть, чому Ви це зробили?» Суддя абсолютно необґрунтовано висловив свою думку, яку можна остаточно сформулювати тільки у нарадчій кімнаті.

Під час допиту ні захисник, ні прокурор не повинні вдаватися до неетичних заяв і реплік. Наведемо два приклади. У справі Ч. підсудний, який раніше заперечував свою причетність в епізоді розкрадання, дав відповіді, в яких визнав свою участь. Адвокат, вирішивши створити враження, що це визнання не було правдивим, свій допит розпочав із зауваження: «Допит прокурором закінчено. А тепер розкажіть правду»²⁰⁴. А ось епізод з участю прокурора у справі про скасування санкції на арешт. Адвокат запитує: «Чи порушено кримінальну справу щодо Т.?» Прокурор суду: «Ваша честь, захисник повинен цю обставину знати, адже він бере участь у справі. Я не відповідатиму на запитання, якого адвокат не знає через неналежне виконання своїх обов'язків». Тобто замість відповіді на запитання прокурор намагається дати оцінку роботи адвоката як захисника. Етична неспроможність подібних висловлювань не потребує коментарів.

Не потрібно нанизувати по кілька запитань одне на одне. Наприклад, у одній справі адвокат поставив таке запитання: «Поясніть, у чому був одягнений потерпілий, в якому стані він був і як захищався від нападу»? За такого формулювання підсудний може заплутатись, пропустити щось важливе і дати невдалу для захисту відповідь.

Адже, не одержавши вичерпної відповіді на подібне «комплексне запитання», адвокат перепитує підсудного, а той, намагаючись здогадатися, чого хоче від нього адвокат, повторюється у відповіді. Суд оцінює це як спробу «вигородити» клієнта.

Отже, для одержання від підзахисного зрозумілих, чітких і вичерпних відповідей йому потрібно ставити такі ж за характером і значенням запитання. І що більше у протоколі буде «захисних» відомостей, то краще. Адже, ухвалюючи вирок, судді за протоколом відновлюють те, що сказав підсудний²⁰³.

^мАроцкерЛ. Е. Тактика й зтика судебного допроса. — М., 1969. — С. 62. ²⁰⁵Див.: Лубшев Ю. Адвокат в уголовном деле. — С. 239.

Щодо відомостей негативного плану, то вони й без адвоката сповна будуть використані прокурором. І якщо адвокат сам «підводитиме» суд до думки про неблагополучне минуле та своїми запитаннями стимулюватиме у пам'яті суддів негативні факти з біографії свого підзахисного, то тим самим він, по суті, знецінюватиме його пояснення.

Подекуди сам адвокат упродовж усього судового процесу неодноразово нагадує своєму клієнтові, що той обвинувачується у тяжкому злочині і тому повинен говорити правду, яка у таких справах є пом'якшувальною обставиною. На думку Ю. Лубшева, подібне «стимулювання» шкідливе для захисту, адже за таких умов підсудний дає показання, потрібні адвокату, а не ті, які об'єктивно відображають захисні обставини²⁰⁶.

Підготовка до допиту свідків

У книзі П. Сергеїча «Искусство речи на суде», що й до сьогодні не втратила своєї актуальності, зауважується, що «судова промова є додатком до судового слідства, а не навпаки»²⁰⁷. Тому все, що можливо зробити у процесі, має бути зроблено до судових дебатів. Отже, іще П. Сергеїч нагадував, що успіх оратора у судовому процесі залежить не стільки від його промови, скільки від уміння «вести» судове слідство, тобто з'ясовувати перед судом обставини справи, що підтверджують і доводять справедливість того чи того рішення.

До початку судового слідства кожний свідок є фігурою сумнівною²⁰⁸. Він може підтвердити те, що сказав слідчому, посилити свої показання або відмовитись від них, може бути впійманий на брехні або змушений підтвердити факти, які намагався приховати. Захисник повинен уміти скористатися ситуацією, яку може йому надати свідок обвинувачення.

У справі Б'єр її захисник Лашо, характеризуючи клієнтку, скористався цим повною мірою:

«Марія Б'єр довгі роки відрізнялася бездоганною поведінкою; 36 свідків, допитаних на вимогу обвинувача (за що я йому щиро вдячний), не залишають місця для сумнівів у цьому»²⁰⁹.

І обвинувачення, і захист повинні володіти як мистецтвом красномовства, так і вмінням вести судове слідство. І треба пам'ятати, що друге важливіше за перше²¹⁰. Адвокат

в Ю. Адвокат в уголовном деле. — С. 237. ^тСергеич П. Искусство речи на суде. — С. 150. ^шТам само. - С. 151.

²⁰⁹СудебньІе оратори Франции XIX века. — М., 1959. — С. 462. ²¹⁰Див.: Сергеич П. Искусство речи на суде. — С. 150.

вивчає докази, але перевірити їх достовірність може тільки в суді — шляхом зіставлення з іншими. Водночас він для себе групує докази, відзначаючи слабкість одних, переконливість інших, сумнівність третіх, поділяє їх на обвинувальні й виправдовувальні, одержані законно і неправомірним шляхом, безспірні і неочевидні і т. ін.

Закон зобов'язує суддю попередити свідка про кримінальну відповідальність за неправдиві показання, тобто на людину впливають через страх покарання. Психологи можуть підтвердити, що це далеко не найсильніший аргумент. Вважаю, що цього недостатньо. Значно сильнішим аргументом є присяга, яка діє через внутрішнє переконання, через самонавіювання.

Свідок повинен скласти присягу про те, що свідчитиме правду. Це не обов'язково робити на Біблії або Корані, адже свідок може бути атеїстом. Але особиста присяга для свідка є певним психологічним табу. На необхідності складання присяги наголошував іще відомий російський юрист В. Д. Спасович: «Свидетельские показання долж-ньі бьіть присяжние. Чем присяга проще, тем она доступнеє всякому. Она й должна бьіть такова, чтобьі ее мог произ-нести, не нарушая своих убеждений, й христианин, й єврей, й магометанин, й даже язьічник. Мне кажется, что вполне достаточна присяга, принимаемая английскими й фран-цузскими судьями. Судья говорит: «ВьІ должньї присягнуть, что скажете правду, всю правду, одну только правду, да поможет вам Бог» — свидетель отвечает: «Присягаю».

Далі Спасович продовжує: «Присяга все-таки признак достоверности весьма неверньш, неточний; у иного человека обещание — золото, а одно слово лучше десяти клятв. Другому, сколько он ни клянись, а верить не хочется, потому что он лжет й человек продажний. Достоверность кроется не в присяге, а в личном характере свидетеля й в содержа-нии показання, то єсть в согласии его со всеми обстоятель-ствами дела»²".

Отже, за Спасовичем, присяга не є вирішальним чинником достовірності показань свідка, але це одна з умов його допиту, яка, на його думку (і за положеннями тодішнього російського законодавства), є обов'язковою.

Слідчий може попереджувати про кримінальну відповідальність за давання неправдивих показань, але присяга дається тільки у суді. Готуючись до допиту свідка, необхідно проаналізувати його показання під час досудового

²"Спасович В. Д. Избр. трудьі й речи: Автограф. — Тула, 2000. — С. 47.

слідства й розробити орієнтовну тактику допиту. Треба зробити виписки з матеріалів справи й оформити їх так, щоб можна було наочно і швидко порівнювати показання, одержані під час досудового (попереднього) слідства і в суді з метою з'ясування суперечностей. Для цього адвокати використовують таку таблицю:

Том, а. с.	Показання на слідстві	Показання в суді	Запитання	Відповіді
Т. 1/27

Слід також продумати перелік доказів, які необхідно пред'явити свідкові у процесі допиту, з посиланням на аркуші кримінальної справи; клопотання, спрямовані на перевірку достовірності показань свідка (наприклад, про експертизу з метою з'ясування його здатності правильно відтворювати обставини, які мають значення для справи, тощо)²¹².

Отже, жива матерія процесу полягає у поясненнях свідків та експертів, підсудного і потерпілих: у їхніх словах і загадка, і розгадка справи. П. Сергеїч зауважував, що понад половину запитань, які ставляться свідкам, зайві. З іншої, меншої частини більшість є несприятливими для того, хто їх ставить. При цьому більшість цих несприятливих відповідей наперед зумовлена невдалими запитаннями²¹³.

Приклад з його книги достатньою мірою ілюструє ситуації, що трапляються у судах і в наші дні.

Васильєв завдав дружині управителя Андреева ножове поранення у живіт. У суді він пояснив, що вдарив жінку зопалу, у відповідь на одержаний від неї ляпас, ножем, який випадково підвернувся йому під руку. Прокурор відмовився від допиту свідків; захисник вимагав допиту. Свідки: поранена жінка, П чоловік і племінники.

П. Сергеїч пропонує читачеві запитати в себе: чи правильною е ця вимога з погляду підсудного? Чи були в захисника розумні підстави розраховувати, що пояснення цих свідків будуть вигідні для нього?

На запитання захисника жінка повідомила, що три місяці лікувалась і досі страждає від рани; про привід до злочину вона не згадує. Чоловік жінки пояснив, що за буйство він відправив Васильєва до поліції, і коли той вийшов звідти, то купив у залізній крамниці ніж. Поведінка його була настільки підозрілою, що свідок

²¹²Див.: Защита по уголовному делу / Под ред. Е. Ю. Львовой. — С. 103.

²'³Сергеич П. Искусство речи на суде. — С. 150.

попередив своїх підручних, щоб остерігалися Васильєва, а крамареві повідомив, що ножа той купив для злого наміру. Всі ці факти були посвідчені свідком під час попереднього слідства і захисник не міг про них не знати.

Після допиту свідків залишились нез'ясованими дві обставини: що викликало напад підсудного на Андреєву і куди подівся ніж. Прокурор сказав, що не потребує пояснень свідків, які не з'явилися. Захисник просить оголосити свідчення свідка Платонова. Оголошені були такі уривки: «Ми відвели Васильєва до міліційного відділку. Той ішов спокійно і твердив, що ще «згадає старшому...Я готовий засвідчити, що перед тим, як Васильєв ударив Андреєву, «вона його по обличчю не била»-. Коли ми везли Васильєва через канал, він попросив звільнити його руку, щоб висякати носа; я звільнив його руку, він засунув її у кишеню піджака і тут же витяг, не витягнувши хустинки. У поспіху я не звернув на це уваги, але пізніше, коли під час обшуку у Васильєва не знайшли ножа, я подумав, що він у ту хвилину викинув ніж, що був у нього».

Аналізуючи ситуацію, П. Сергеїч заявляє, що якщо говорити прямо, захисник своїми руками затягнув зашморг підзахисному. Так, підсудний заслуговував на каторгу і слід визнати, що етично недопустимий, грубий прорахунок захисника послужив правосуддю. Проте хіба помилився тільки захисник? Хіба не було грубого прорахунку з боку прокурора, обов'язок якого полягав у викритті злочинця? Наслідок? Він у тому, що справедливий обвинувальний вирок ґрунтується на двох грубих помилках (прокурора і захисника).

Коли в захисника запитали, для чого він вимагав допиту свідків, той відповів: «Про всяк випадок. Я думав, щось з'ясується». Це і є той самий випадок, коли комусь зі свідків вдасться «потопити» підсудного. Пан або пропав. Така гра в орлянку на долі підсудного для захисника неприпустима²¹⁴. Порядок допиту свідка визначаєть-

Тактика допиту ся ст. 303 ЦПК України. Свідку пропонують розповісти все, що йому відомо у справі, потім його допитують прокурор, громадський обвинувач, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, захисник, громадський захисник, підсудний, суддя та народні засідателі.

Спершу запитання свідкові ставить той учасник судового розгляду, на клопотання якого його викликано. Свідок, викликаний з ініціативи суду, допитується у загальному порядку. Для уточнення і доповнення відповідей суд має право ставити свідкові запитання протягом усього його допиту учасниками судового розгляду.

^2<іСергеич П. Искусство речи на суде. — С.158—159.
^ 161

Не можна переривати свідка під час вільної розповіді, за винятком тих випадків, коли він повідомляє про обставини, що не стосуються справи²¹⁵.

На практиці судді нерідко порушують цей порядок і першими проводять ґрунтовний допит свідків, з'ясовуючи всі обставини справи, на які він може вказати до того, як це зроблять прокурор і адвокат. Вважають, нібито це дає виграш у часі. Проте у подібному випадку може створитися враження, що суддя перейшов на певну позицію — обвинувачення або захисту. Ні те, ні друге правосуддю не сприяє. Нерідко при цьому і захисник, і прокурор роблять висновки про те, куди схиляється суддя, і починають з надмірною увагою і навіть з «притиском» допитувати свідка. В результаті судді доводиться уточнювати його пояснення й повторювати допит. Отже, замість того, щоб заощаджувати час, суддя створює напруження у процесі, спричиняючи заяви адвоката або прокурора у порядку ст. 260 КПК України про заперечення проти дій головуючого і занесення їх до протоколу судового засідання.

Можливість притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 180 КК України) за спонукання свідка, потерпілого до давання неправдивих показань, а також підкуп свідка, потерпілого з метою давання ними неправдивих показань на довгі роки відбило в адвокатів бажання не тільки готувати до процесу вигідного для захисту свідка, а й навіть розмовляти з ним будь-де, окрім судового засідання.

Змагальність процесу потребує від адвокатів більш активної позиції щодо розшуку й одержання доказів, виявлення свідків, які можуть дати істотні для справи пояснення в суді. Необхідно мати на увазі, що коли адвокат заявляє клопотання про допит свідка, який не був допитаний, суддя з'ясовує, про що цей свідок може дати пояснення. Тому заслуговує на увагу точка зору адвоката Є. Львової про те, що практикуючі адвокати можуть і повинні проводити роботу з пошуку і підготовки свідків захисту²¹⁶.

Це не спроба спонукати свідка до давання неправдивих показань. Підготовка свідка полягає в роз'ясненні останньому окремих аспектів допиту. Наприклад, у США широко практикується підготовка адвокатом свідків захисту. Адвокатами американської Асоціації юристів розроблено

²¹⁵Див.: Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. — С. 402.

²'⁶3ащита по уголовному делу / Под ред. Е. Ю. Львовой. — С. 101.

контрольний список для підготовки свідків, з якого видно, що до свідків не застосовують тиску або примусу.

Нещодавно довелося почути інтерв'ю заступника Генерального прокурора України, який заявив, що адвокати Л. перебувають в Україні і зустрічаються зі свідками у справі, і що прокуратура такі дії розцінює як тиск на слідство. Проте захисник має право на опитування свідків і сам по собі факт опитування, тобто дії, дозволеної законом, не може вважатися тиском на слідство.

Отже, якщо адвокат буде тактовним, обережним, не вимагатиме від свідка показань про те, свідком чого він не був, то підстав для звинувачень адвоката у впливі на останнього не буде.

Насамперед необхідно визначитись, яких свідків ви будете викликати; що вони говоритимуть; як вам краще це організувати. Адвокат С.В.Травін рекомендує зі списку свідків залучати найбільш «сильних», таких, що викликають симпатію і довіру. Додаткові свідки повинні бути запасною, але влучною зброєю²¹⁷.

Своєрідною формою судового допиту є перехресний допит одного і того самого свідка з приводу одних і тих самих обставин. У законі немає такого терміна, як «перехресний допит», але його суть відображена у ст. 304 КПК України: «Кожний учасник судового розгляду має право задавати свідкові додаткові запитання для з'ясування або доповнення відповідей, даних на запитання інших осіб».

І. Д. Перлов пише, що «під перехресним допитом розуміють такий допит, коли сторони, які беруть участь у справі, можуть почергово ставити запитання допитуваному про одну й ту саму обставину з метою перевірки, уточнення або доповнення його показань»²¹⁸. У спеціальній літературі висловлюються різні точки зору на поняття перехресного допиту. М. С. Строгович вважає, що в такому допиті беруть участь тільки захисник і прокурор, а суд не може займати позицію однієї зі сторін²¹⁹. З ним не погоджується Л. Ароцкер, вказуючи, що, справді, перехресний допит виник в англійському процесі як допит, що проводиться прокурором і захисником. Проте «неприпустимо обмежувати кого-небудь з учасників у праві вести перехресний допит,

²"Див.: Защита по уголовному делу / Под ред. Е. Ю. Львовой. — С. 101.

^'Адвокат в советском уголовном процессе. — М., 1954. — С. 182.

™Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса. — М., 1958. - С. 417.

спрямований на уточнення, доповнення, конкретизацію відповідей, одержаних на запитання будь-кого з учасників процесу або суддів»²²⁰.

Перехресний допит дає широкі можливості для якнайповнішого дослідження обставин справи, заповнення прогалин у показаннях, деталізації їх, конкретизації нечітких моментів. Він з більшим успіхом, ніж звичайний, дає змогу виявити суперечності у свідченнях, уточнити деталі і викрити допитуваного у даванні неправдивих показань. Перехресний допит ефективний в усіх випадках, коли в показаннях допитуваного є внутрішні суперечності, неточності, коли виникають сумніви в їх повноті, правдивості і правильності²²¹.

Слід визнати, що плутанина і різні точки зору у правовій літературі призвели до того, що на практиці судді намагаються обмежити проведення перехресного допиту, спрощено підходять до цього важливого елемента судового слідства. Л. Ароцкер пише: «Перехресний допит припустимий тільки після того, як допитуваний у вільній розповіді викладе все відоме йому у справі й відповість на поставлені запитання. Така послідовність дає змогу повніше з'ясувати факти, що підлягають уточненню перехресними запитаннями»²²².

У перехресному допиті черговість постановки запитань різними учасниками процесу визначається порядком допиту, який встановлює КПК. Суд спостерігає за тим, щоб запитання ставились послідовно, конкретно, чітко, без поспіху.

Одним з різновидів допиту є шаховий допит. Термін цей уже призабувся, хоч на практиці такий вид допиту зустрічається часто. А. Л. Ципкін писав:«Шаховий допит полягає в тому, що при проведенні допиту однієї особи попутно пропонуються запитання іншим особам з тих обставин і фактів, про які йдеться у цей момент в основному допиті»²²³. Мета такого допиту — підтвердити або спростувати показання інших осіб. Він може бути проведений у зв'язку з допитом підсудного, потерпілого, свідка й експерта.

^т'Ароцкер Л. Е. Тактика й зтика судебного допроса. — С. 21.

™Там само. - С. 22.

™Там само. - С. 24.

^22іЦьІпкин А. К вопросу о тактике судебного допроса // Уч. зап. Сарат. юрид. ин-та. Вьш. 1. — М., 1940. — С. 118. Аналогічно визначає це поняття І. Д. Перлов (див.: Судебное следствие в советском уголовном процессе. — М., 1955. — С. 152).

Таким чином, три форми допиту — основний, перехресний і шаховий — є специфічними формами судового допиту.

Головна відмінність шахового допиту від перехресного в тому, що при шаховому допиті одна і та сама обставина з'ясовується в різних осіб, а при перехресному кілька допитувачів з'ясовують одну і ту саму обставину в однієї особи. Шаховий допит, — пишеЛ. Ароцкер, — може бути проведений тільки щодо тих осіб, які раніше вже були допитані у суді. Поширеною є практика, коли після допиту свідків відпускають із судового засідання. Отже, з ними вже неможливо провести шаховий допит. Тому адвокат повинен продумати, чи немає потреби у такому допиті і в разі необхідності заперечувати проти того, щоб свідок був відпущений після допиту.

У суді можуть бути проведені додатковий і повторний допит свідка, а також очна ставка (ст. 304 КПК України). При цьому додатковий або повторний допит (передопит) не слід перетворювати на новий основний допит.

Очна ставка є формою судового допиту, спрямованою на усунення суперечностей між поясненнями різних осіб, її проводять тільки між уже допитаними особами. Хто з них відповідатиме на запитання першим - визначає

суд.

Практикою напрацьовано певний тактичний прийом: перші запитання ставлять тому, хто, на думку допитувача, дає правдиві показання. Вважають, що за такої послідовності той, хто дає правдиві свідчення, може позитивно вплинути на особу, яка свідчить неправдиво. З дозволу головуючого учасники очної ставки можуть ставити запитання один одному.

Основним завданням судового допиту € одержання повної і достовірної інформації про факти реальної дійсності. Для цього іноді доводиться вживати заходів до нейтралізації об'єктивних та суб'єктивних моментів, які негативно впливають на достовірність показань. Л. Ароцкер пропонує такі тактичні прийоми:

Раптовість. Суть цього прийому полягає в тому, що допитувач ставить допитуваному несподіване запитання (не пов'язане із попередніми), на яке той повинен дати негайну відповідь. Оскільки зв'язку з попередніми запитаннями немає, допитуваний не може одразу зорієнтуватись, тому вважають, що він може дати відповідь, яку намагався приховати від суду. Це своєрідна пастка, яку адвокатові головуючий може і не дати довести до кінця.

Послідовність. Зміст цього прийому полягає в тому, що допитувач послідовно, за певною нарощуваною системою змушує допитуваного «відчути» силу запитань, кожне з яких потребує правдивої відповіді.

Використання позитивних якостей особи. Допитувач формулює запитання, враховуючи позитивні якості допитуваного: чесність, прямоту, сміливість, поведінку в сім'ї. Посилання на ці якості особи показують їх несумісність з неправдою й іноді допомагають одержати правдиві свідчення.

Допущення легенди. Допитувач «не заважає» допитуваному давати пояснення, хоча з інших джерел знає, що вони неправдиві. Терпляче давши можливість допитуваному «виговоритись», суддя, прокурор або захисник послідовно «препарують» неправдиві показання, демонструючи їх внутрішню суперечливість, нелогічність або неузгодженість. Це ефективний і ефектний прийом, який широко використовується в різних фільмах. Проте для цього треба мати певні докази неправдивості свідчень.

В одному з судів слухалася справа, де свідок стверджував, що в певний день він у присутності обвинуваченого складав акт про простій вагонів. Насправді ж обвинувачений уже 10 днів перебував під арештом і не міг бути присутній при складанні акту. Головуючий, з'ясувавши цю обставину й одержавши офіційне підтвердження із СІЗО, терпляче вислухав неправдиві пояснення свідка, розпитав про деталі, пов'язані зі складанням акта, а потім рішуче й одразу поставив свідка до відома про наявність незаперечних доказів того, що обвинувачений на день складання акта перебував у СІЗО.

Для підсилення ефекту головуючий почав з'ясовувати думку прокурора щодо порушення кримінальної справи проти свідка, який давав неправдиві показання. Мабуть, суддя дещо перестарався, бо свідок — жінка зі слабим серцем — від стресу знепритомніла і їй довелося викликати швидку допомогу.

Припинення брехні. Цей прийом протилежний попередньому. Допитувач на самому початку допиту, якщо допитуваний дає неправдиві показання, припиняє їх своїми запитаннями, які показують наявність інформації, яка спростовує показання свідка.

Відволікання уваги. Оскільки допитуваний зосереджує свою увагу на запитаннях, які є у допиті головними, і готується до них, допитувач свідомо відволікає його увагу другорядними запитаннями і цим паралізує його пильність.

Л. Ароцкер вважає ефективними тактичними прийомами, виробленими судовою практикою, також зіставлення,

уточнення, деталізацію (конкретизацію), контроль, нагадування і наочність.

Зіставлення — тактичний прийом, який застосовують для усунення суперечностей. Він полягає у зіставленні суперечливих показань з іншими доказами, що не узгоджуються з ними. Адвокат має з'ясувати, чим допитуваний пояснює ці суперечності. І якщо той не може пояснити розбіжностей, його показання можуть бути визнані такими, що не відповідають дійсності.

Уточнення — тактичний прийом, який полягає в тому, що за допомогою уточнювальних запитань стосовно другорядних обставин або незначних деталей з'ясовуються й уточнюються окремі обставини справи. Наприклад, свідок показав, що бачив бійку о 18.10 — 18.15. На уточню-вальні запитання, чому він так точно називає час, свідок пояснив, що роботу він завершує о 18 год. До трамвайної зупинки, де сталася бійка, йти не більше 5 хв. На роботі він затримався не більше 5 хв. Отже, до зупинки він підійшов о 18.10—18.15.

Деталізація (конкретизація) — тактичний прийом, який полягає у постановці запитань, які дозволяють розчленувати загальні, недостатньо конкретні показання на окремі епізоди і факти, що дає змогу глибше з'ясувати їх.

Контроль — прийом, який полягає у постановці запитань, які безпосередньо не стосуються теми допиту, але дозволяють одержати контрольні відомості для перевірки правильності показань.

Нагадування. Використовуючи цей прийом, свідкові допомагають пригадати окремі забуті ними події й факти, щоб заповнити прогалини у поясненнях. Проте запитання, які ставляться свідку, не повинні бути навідними.

Наочність. Як показує практика, використання під час допиту наочності (ілюстрацій, схем, макетів, фотографій, планів) дає можливість свідкам повніше розповісти про події. Окремі особи, які мають певні навички малювання, можуть значно легше відтворити деталі подій, якщо вони попередньо спробують показати їх у вигляді малюнка або схеми.

У правовій літературі наголошується, що вміння ставити запитання є мистецтвом, творчим процесом. Запитання мають бути короткими й цілеспрямованими, ясними і зрозумілими, повинні ставитись у прямій формі і певній послідовності. Формулювання запитань має бути строго індивідуальним, ураховувати особу допитуваного, його фізичці

і психологічні особливості, вік, характер, освіту, професію, ставлення до справи.

Запитання слід ставити енергійно, спокійним рівним тоном, без роздратування. Істотною умовою успіху є правильна послідовність запитань. Рекомендується така їх послідовність: спочатку найсприятливіші, такі, що не викликають негативної реакції; потім переходять до нейтральних запитань з обставин, які безпосередньо не зачіпають інтереси допитуваного (запитання як першої, так і другої групи допомагають встановити контакт з допитуваним); і нарешті формулюють запитання найістотніші, які цікавлять допитувача з найважливіших обставин справи²²⁴.

Звичайно, легше описати, як слід ставити запитання, ніж поставити їх у конкретній ситуації. Проте навички набу-ваються з досвідом. Адвокат вчиться цього мистецтва усе життя. Стрункість, системність допиту є його обов'язковою умовою. На жаль, цього не завжди вдається досягти. Подекуди під час допиту судді «вклинюють» (причому без особливої потреби) свої запитання. Однак судді завжди, в тому числі й у процесі допиту, повинні виявляти такт і витримку. Іноді в них може скластися враження, що учасник процесу не ставить потрібного запитання, а обходить або безпідставно відкладає його і вони поспішають прийти на допомогу. Тим самим порушується струнка тактична схема допиту, продумана допитувачем²²⁵.

⇐ Предыдущая 7 8 9 10 111213 14 15 16 Следующая ⇒