Скарга в порядку нагляду на ухвалу Судової колегії Верховного Суду України 4 страница

Загальне уявлення про них можна от­римати, переглянувши спеціальну літературу (зокрема, книж­ки О. Панасюка «Как победить в споре, или искусство убеж-дать» (М., 1998); В. П. Шейнова «Скрьітое управление человеком» (М., 2001). Водночас, враховуючи специфічні умови судового процесу, їх значення не слід переоцінювати. Наведемо кілька таких прийомів.

1. Прийом максимальної деталізації показань викори­
стовують у випадку, коли свідок: а) не повністю сприйняв
обставини, які з'ясовуються, і «заповнює» прогалини влас­
ною фантазією або сторонніми впливами, колективними
судженнями про те, що сталося; б)неправильно зрозумів
сприйняті обставини або їх окремі деталі; в)добросовісно
помилявся; г) забув окремі деталі сприйнятого; д) свідо­
мо дає неправдиві показання.

2. Замолювання свідком предмета або схеми події.

Пригадую такий епізод у справі за моєю участю. Прокурор, що вступив у справу про дорожньо-транспортну пригоду, замінивши свого заступника, вів допит потерпілого. Захист діяв активно, заявив клопотання про допит нових свідків, не допитаних на попередньо-

²⁴⁴Див.: Защита по уголовному делу / Под ред. Е. Ю. Львовой.— С. 103-104.

му слідстві, які давали показання, відмінні від версії обвинувачен­ня. Щоб уточнити певні деталі, він попросив потерпілого (який у результаті ДТП втратив дочку, сам був травмований) намалювати схему того, як вони з дочкою і в якому місці переходили вулицю, а також, де знаходився автомобіль.

Безумовно, прокурор розраховував на сприятливі для обвинува­чення відповіді потерпілого. Напруження у процесі було високим. Прокурор уже звертався до суду з проханням про направлення окремої ухвали на адвокатів, які «заплутують справу й експерта».

Потерпілий намалював схему. Побачивши її, прокурор затримав схему в себе. Вона суперечила тому, що було у матеріалах справи. Клопотання адвоката надати йому схему для ознайомлення було залишено без уваги. Тоді адвокат попросив потерпілого намалювати таку саму схему для суду. І тільки після цього прокурор передав схему судді. Справу було направлено на додаткове розслідування.

Цей приклад є також свідченням того, яка атмосфера іноді панує у суді, коли суддя не наважується витребувати від прокурора схему, зроблену потерпілим під час допиту. Водночас прокурор порушив правило: запитання треба ставити, якщо можна розумно перед­бачити відповідь. Тим більше, що у матеріалах справи була схема, складена на місці події. На клопотання адвокатів справу було на­правлено на додаткове розслідування.

3. Прийом стимулювання спогадів з використанням асоціацій за схожістю полягає у пред'явленні наочного матеріалу, фотографій місцевості, де відбулися події, тощо²⁴⁵. Допит свідка або інших осіб доцільно супроводжувати пред'явленням документів, які суперечать його показанням. Добросовісному свідкові це допоможе згадати істинні об­ставини справи і більш повно про них розповісти, а лже­свідка змусить дати правдиві показання²⁴⁶.

„... Запитання слід формулювати стис-

ласифікація _ло ^ _так^ _що^ _св^_{док не зм}і_г одержати

ЗАПИТАНЬ *. „. -.<-,-

Інформацію для своєї відповіді. Прак­тикою вироблено чотири види запитань, які ставляться під час допиту свідка:

а) доповнювальні — про обставини, які свідок забув
розповісти, не надав їм значення або не захотів про них
говорити, тобто про них повідомлено не було («Що роз­
повів Вам Петренко при новій зустрічі?»; «Коли і для
кого знайомий слюсар виготовив ключі?»);

б) уточнювальні — для деталізації окремих фактів,
викладених свідком не конкретно, у загальній формі («В
чому конкретно полягала погроза Іванова?»; «Уточніть,
коли відбулася Ваша зустріч з Василенком?»). Уточню-

²⁴⁵Див.: Защита по уголовному делу / Под ред. Е. Ю. Львовой.— С 104-105.

²⁴⁶Див.: Ароцкер Л. Е. Тактика й зтика судебного допроса. — С. 97.

вальні питання дають можливість поглибити зміст повідом­лення свідка;

в) нагадувальні — для того, щоб допомогти допитува­
ному відновити у пам'яті забуті події і факти. Для цього
свідку ставлять запитання про інші обставини, пов'язані з
фактом, про який хоче дізнатися захисник. Наприклад,
свідок забув час події (пограбування тощо). Тоді в нього
потрібно запитати, коли він повернувся додому, яка в цей
час була радіо- або телепередача. Відомий епізод з теле­
фільму «Місце зустрічі змінити не можна», коли появу на
квартирі героя фільму Груздева з'ясовували через час
трансляції футбольного матчу й припустилися помилки,
бо трансляцій було дві. Проте неприпустимо як нагаду­
вальні ставити навідні запитання, що підказують, нав'язу­
ють свідкові певну відповідь (приклад: «Ви на попередньо­
му слідстві показали, що влітку 2000 р. ще не були знайомі
з Лактіоновим. Де і за яких обставин Ви познайомились?»).

г) контрольні — для перевірки правильності інфор­
мації, що повідомляється свідком. У свідка запитують про
джерела, з яких він одержав відомості про обставини, за
яких він сприймав певну подію, про те, хто може підтвер­
дити його показання²⁴⁷.

Звичайно, ця класифікація умовна. Нерідко уточню-вальні запитання є водночас і доповнювальними, і конт­рольними. Іноді цю класифікацію розширяють і назива­ють ще ввідні — для з'ясування взаємовідносин із підсуд­ним, потерпілим («Як часто Ви зустрічалися з потерпі­лим?»; «Які питання обговорювали при зустрічі?»); перехідні, які виконують роль «містків» між попередні­ми й наступними («Який Ваш медичний стаж?»; «А тепер я поставлю кілька запитань з приводу ревізії» тощо).

3.5. ВИСТУП У ДЕБАТАХ

Неможливо відмовити собі в задоволенні повторити фразу, якою почав свій виступ наш земляк, відомий адвокат М. П. Карабчевський. «Я повинен говорити, але я ще слу­хаю», — сказав він, віддаючи належне сильній промові адвоката П. А. Александрова, який виступав перед ним. Однією влучною фразою було підсилено позицію колеги і водночас підготовлено суд до власного виступу.

^2<7Див.: Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. Кримінальний процес України. - К., 1999. - С. 240-241.

Промовам відомих талановитих адвокатів притаманні досконалість побудови, простота й доступність для розумін­ня, чистота стилю і прозорість, психологічна глибина та високий професіоналізм.

Промови сучасних адвокатів відрізняються від промов великих адвокатів минулого хоча б тим, що вони виголо­шуються не в суді присяжних. Незрівнянно знизився й громадський інтерес до них. Сучасні адвокати висту­пають перед суддями-професіоналами і у складі суду немає представників народу: народних засідателів і присяжних.

Нерідко серед адвокатів можна почути розмови про те, що в суді зникає дух справедливості і змагальності, на повну потужність діє «телефонне право», влада дозволяє собі втручатись у справи суду, давати йому публічні нега­тивні оцінки, має місце, як колись говорили, «викривлення судової перспективи»²⁴⁸.

Не варто малювати наше правосуддя лише в таких «чор­них» тонах, але певні підстави для таких розмов є. Іноді й поміж суддів ведуться майже всерйоз розмови про те, що присутність адвоката є зайвою, він нічого не вирішує. І справді, адвокат нічого не вирішує. Це прерогатива суду. Але професійна робота адвоката у процесі ніколи не минає безслідно. Більше того, досвідчений суддя усвідомлює, що участь адвоката дає можливість висвітлити слабкі місця обвинувачення, без усунення яких неможливо винести за­конний і справедливий вирок.

Конституція України передбачає безпосередню участь народу у відправленні правосуддя в особі народних засі­дателів і суду присяжних, їх дуже бракує в суді. На жаль, питання про форми участі народних засідателів і при­сяжних тільки дебатуються. Хоч це один із найважливі­ших чинників справді справедливого суду.

Той, хто пам'ятає суди, в яких брали участь народні засідателі, знає, що, хоча вони й не відігравали якоїсь знач­ної ролі у процесі, але все ж таки були тим публічним оком, яке не раз стримувало професійного суддю від не­справедливого рішення. Подекуди слово народного засі­дателя було вирішальним для долі людини. Та й судді, які слухали справи разом із засідателями, згадують, що сидіти поруч із ними у переповненій залі було спокійні­ше²⁴⁹. Неодноразово судді, спираючись на думку засіда­телів, протистояли тискові системи при винесенні вироку.

^мАндреевский С. А. Избр. трудьі й речи: Автограф. — С. 113. ^М9Такої думки, зокрема, дотримується один із найдосвідченіших суддів Закарпаття, заслужений юрист України В. В. Данюк.

Поза сумнівом, роль захисної промови, виголошеної в присутності народних засідателів або присяжних, зрос­тає. Ця промова допомагає суддям сформувати внутрішнє переконання, глибше розібратися в обставинах справи, все­бічно, повно й об'єктивно дослідити їх, встановити наявність або відсутність вини підсудного і прийняти правильне рішення. В дебатах підсумовується вся проведена раніше напружена й копітка праця. Власне, вся попередня робо­та у судовому процесі є підготовкою до дебатів. І якщо вона була проведена професійно, добросовісно, це є надій­ним підґрунтям для побудови захисної промови.

Окремі судді недооцінюють роль промови і подумки вже складають вирок, не дуже прислухаючись до виступів. Да­ремно. Адже можна пропустити обставину, яка буде істот­ною при апеляційному розгляді справи. Ще одна причина такого ставлення — відсутність продуманого професійного підходу до підготовки суддів. Суддівські кадри поповню­ють передусім працівники прокуратури, правоохоронних органів, юрисконсульти державних установ, працівники Міністерства юстиції. В США, наприклад, кадри суддів по­повнюються переважно з числа адвокатів²⁵⁰.

Прокуророві легше впливати на суд: було слідство, обви­нувачення, арешт; є авторитет «ока государевого», є мате­ріали кримінальної справи і судового слідства²⁵¹. Щодо адвоката, то в нього немає ні влади, ні свого слідства. Є тільки обов'язок допомагати людині, що потрапила в біду, є знання, досвід, порядність, є право відстоювати свої пере­конання та боротися з порушенням законів, є та внутріш­ня свобода, яка дає йому можливість подолати висновки попереднього слідства.

Для адвоката не існує і не повинно існувати абсолют­них авторитетів. Повага до авторитету є, проте вона не повинна заважати почуттю внутрішньої свободи, коли адво­кат переконаний у помилці слідства, а іноді й суду і має можливість цю помилку виправити. І ось такий, неупе-реджений погляд на справу іноді допомагає знайти ті за­хисні ресурси, яких начебто й не було.

²⁵⁰Я в жодному разі не хочу применшити роль суддів, які прийшли з прокуратури і сьогодні становлять еліту нашого суддівського корпусу. Але людина, яка пройшла через прокурорський -«вишкіл», приходить у суд з втраченим почуттям внутрішньої свободи, яка потрібна для вине­сення об'єктивного рішення. Чимало часу спливе, поки такий суддя звільниться від цього прокурорського, а тим більше міліцейського •«сліду». Значною мірою з цих причин суддівський корпус у США фор­мують передусім з адвокатів.

²⁵¹ Див.: Лубшев Ю. Адвокат в уголовном деле. — С. 383.

Є дві головні позиції щодо підготовки тексту судової промови. Одна, яку відстоював А. Ф. Коні: «Не пишіть промов заздалегідь, не витрачайте часу, не покладайтесь на допомогу цих, створених у кабінетній тиші рядків.., а вивчайте уважно матеріал, запам'ятовуйте його — і потім слідуйте пораді Фауста:«Кажи з переконанням, слова і вплив на слухачів прийдуть самі собою!»²⁵². Однак деякі сучасники Коні, віддаючи належне його великому таланту, припускали, що це було сказано задля красного слівця (сит §гапо заііз)²⁵³.

Протилежної позиції з цього питання дотримувався П. Сергеїч: «Знайте, читачу, що, не списавши кількох ар­шинів паперу, ви не скажете сильної промови у складній справі. Якщо тільки ви не геній, прийміть це за аксіому й готуйтесь до промови з пером у руці»²⁵⁴. І далі продов­жує: «З того, що промова має бути написана в завершеній формі, не означає, що її слід виголосити напам'ять»²⁵⁵.

Геніям не потрібні, навіть шкідливі поради. Проте геніїв мало, та й книгу написано не для них. Тому прислухаймося до слів П. Сергеїча.

Кожен адвокат вирішуватиме сам, писати промову заз­далегідь повністю чи обмежитись тільки підготовкою тез, або не писати взагалі.

Написання судової промови у завершеному вигляді ще нікому не зашкодило і аніскільки не заважає вносити до виступу певні корективи, пов'язані з виступом прокурора. Та й виступає адвокат не перед присяжними, а перед суддя-ми-професіоналами, для яких важливішим є професійний аналіз ситуації. Надмірну барвистість промови судді-про-фесіонали сприймають з іронією.

До того ж адвокат, маючи підготовлену промову, може просити суд про приєднання її тексту до справи. Це дає змогу суду при складанні вироку в будь-який час повер­нутися до неї з метою ще раз оцінити ті чи ті обставини, на яких наголошував захисник. Заслуговує на увагу і про­позиція внести до Кримінально-процесуального кодексу норму про право на приєднання до матеріалів справи за­хисної промови адвоката. Хоча й тепер адвокат не поз­бавлений права заявити таке клопотання.

Захисна промова — це завжди публічний виступ, а тому вона повинна ґрунтуватися, крім фахових, і на загальних

А. Ф. Избранньїе произведения. — С. 106. ²⁵³Див.: Сергеич П. Искусство речи на суде. — С. 290. **Там само. - С. 289. **Там само. - С. 291.

вимогах до публічної промови. Одну з таких вимог точ­но сформулював Ф. Ларошфуко: «Істинне красномов­ство — це вміння сказати все, що треба, і не більш, ніж треба».

Підготовка до промови розпочинається задовго до судових дебатів. Кожному адвокатові відомо це відчуття, коли упро­довж усього процесу обмірковуються обставини справи, доби­раються влучні фрази, ті чи ті вислови свідків, потерпілих, експертів і поступово вимальовується, спершу ескізно, а потім і повністю, вся картина майбутнього виступу в суді.

У кожному випадку зміст захисної Зміст промови промови залежить від конкретних зав­дань захисту й зумовлюється як ха­рактером злочину, так і зібраними у справі доказами. Кож­на захисна промова повинна містити такі складові частини:

> позиція по справі;
>• вступ;

> аналіз і оцінка доказів;

> дані, що характеризують особу підсудного;

* аналіз причин, які сприяли вчиненню злочину;

* питання, пов'язані із застосуванням покарання або
звільнення від нього;

> питання, пов'язані з розв'язанням цивільного позову;

* заключна частина промови²⁵⁶.

Отже, зміст захисної промови визначається темою висту­пу, матеріалами кримінальної справи, позицією, яку зайняв захисник. Два основні елементи у будь-якому виступі — факти й оцінні міркування²⁵⁷.

У судових процесах, які мають ознаки заполітизованості, перед захисником постає проблема, чи потрібно наголо­шувати на певних суспільних процесах, на протиборстві політичних сил, чи варто торкатись таких проблем, які не дуже схвалюють суд, офіційна преса, влада. Тут не йдеть­ся про особисту долю адвоката. Зрештою, мав передбачи­ти, що на нього чекає, ще тоді, коли взяв на себе доручення про захист. На те він і адвокат, щоб знайти прийнятні формули для свого виступу.

Передусім захисник повинен пам'ятати, що суд — то не політична трибуна. Виступ адвоката тому й називається захисною промовою, що головне його завдання здійснювати

"'Див.: Защита по уголовному делу / Под ред. Е. Ю. Львовом. — С. 112.

^К7Див.: Молдован В. В. Судова риторика. - К., 1998. - С. 92.

захист клієнта і цьому завданню має бути підпорядкована вся діяльність захисника.

Йдеться про те, наскільки різкий і критичний виступ буде корисним для підзахисного. Якщо справа викликає значний громадсько-політичний інтерес і має резонанс у суспільстві, якщо вона користується увагою преси і теле­бачення, якщо її матеріали дотичні до політичних про­цесів, — то захисник вправі заявити у захисній промові про свою громадянську позицію. Адже у промовах проку­рорів, які засуджують той чи той злочин, така позиція зву­чить майже завжди.

Голос захисника може бути почутий не тільки судом, а й громадськістю через засоби масової інформації. Такий виступ та його відгомін у пресі можуть вплинути на внут­рішнє переконання суддів. Які б заперечення не висува­лися проти висловлення певної громадянської позиції в суді, вона має право на існування, якщо тільки її вислов­лення саме по собі не є порушенням закону. Це норма публічного виступу.

Хотілося б лише зауважити, що адвокат повинен вислов­лювати не стільки свою громадянську позицію, скільки пози­цію підсудного (адже судять не адвоката, а його підзахисного).

Для ілюстрації такої позиції пропонуємо кілька фраг­ментів із промови адвоката Г. М. Рєзніка на захист Ва­лерії Новодворської 14 жовтня 1996 р.*

«Господа судьи! Судебное разбирательство не оставило никаних сомнений в том, что все участники процесса й прежде всего, разуме-ется, суд, вовлеченн обвинением, пред-ьявленньїм Новодворской, в ситуацию полнейшего, кромешного абсурда...

Ярче всего «зазеркальность», бредовость происходящего вьісветил в ходе процесса государственньїй обвинитель. Встретив в тексте публикации Новодворской строки: «ТьІ тварь дрожащая или право имеешь», господин прокурор задал подсудимой вопрос:«Кого вьі, Новодворская, имеете в виду под тварью?» А когда порядком под-растерявшаяся Валерия Ильинична (ее, как известно, очень трудно ввергнуть в такое состояние) ответила: «Так зто же Достоевский — «Преступление й наказание», последовала фраза государственного обвинителя, достойная бьіть зпиграфом к нашему процессу: «ВьІ зто бросьте. С Достоевским мьі еще разберемся».

Так вот, используя вьіражение классика, утверждаю: зто дело создали твари... Дрожащие. Дрожащие перед правдой, свободой й разумом. Но твари не только дрожащие, а еще й невежественньїе. Невежественнне настолько, что не сознавали: к уголовной ответст-венности вместе с Новодворской привлекается цвет нации, лучшие

*У цьому розділі уривки із захисних промов адвокатів з метою збе­реження стилю їх авторів подаються мовою оригіналу.

сьіньї России. Я попрошу, господа судьи, не доверять первому взгляду, которьій вьі бросаете на скамью подсудямьіх. Я прошу напрячь ваши внутренние взорьі. Тогда вьі увидите: на скамье подсудимнх Вале-рия Новодворская пребьівает не в одиночестве. Рядом с ней много соучастников, й находиться в зтой компании большая честь...