Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Скарга в порядку нагляду на ухвалу Судової колегії Верховного Суду України 7 страница

У справі Оганесяна було описано й вилучено колекцію зброї — десяток цінних мисливських рушниць, вінчестерів, набоїв тощо. Проте в судове засідання вони представлені не були. Суд не вирішив питання про їх подальшу долю. Зберігалася колекція чомусь не в експертному відділі РВВС, де проводиться експертиза зброї (як це має бути), а у прокуратурі, де немає умов для такого зберігання. Не дивно, що колекція «зникла»...

Чимало непорозумінь і помилок у слідчій та судовій практиці пов'язані з визнанням речовими доказами транспортних засобів. Ці засоби нерідко безпідставно визнають знаряддями злочину в справах про крадіжки, контрабанду тощо і конфіскують³⁰⁰. Критика слідства, звернення уваги суду на неправильні дії при визнанні речовими доказами хоча й не є значним захисним ресурсом, проте допомагає зберегти майно підсудного або членів його сім'ї.

„.... Помилка у кваліфікації злочину мо-

Кваліфікація Т.

_„„„„„., же спричинити безпідставне засуд-

злочину ^. _н

ження особи, діяння якої не є протиправним, конфіскацію її майна, застосування амністії, судимість тощо³⁰¹. Але коли і як про це говорити? Чи є

³⁰⁰Див.: Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. — С. 132.

³⁰¹ Див.: Молдован В. В. Судова риторика. — С. 101.

потреба услід за прокурором повторювати, що кваліфікація правильна і в такий спосіб допомагати йому в тому, що для нього найважливіше? У будь-якому разі адвокат повинен висловити своє ставлення до кваліфікації. Однак у якій формі?

Адвокатська жилка не дозволяє так просто взяти і зробити висновок про доведеність обвинувачення. Адже зробити його — означає обґрунтувати обвинувачення, на що захисник права не має. Та й суду потрібні не «визнання» захисника, а аргументи, доводи. Проте якщо адвокат доводитиме те, в чому він згоден з обвинуваченням, він неминуче перетвориться на прокурора.

Тому якщо в матеріалах справи захисник не виявляє доказів, що спростовують обвинувачення, він не погоджується з доведеністю обвинувачення, яке заперечує його клієнт. У такій ситуації він не полемізує з підсудним, не оспорює його позицію, а обмежується викладом усіх наявних у справі доводів на користь підзахисного.

Якщо підсудний визнає вину, а в захисника є сумніви щодо цього, то залежно від усіх обставин справи їх можна викласти суду для оцінки. Хоча в цьому випадку адвокат начебто йде проти волі клієнта. Тому йому слід добре подумати, а чи доцільно це робити, і чи справді така позиція відповідає інтересам клієнта³⁰².

За традицією висновки про кваліфікацію вчиненого адвокат викладає після аналізу доказів і питань вини. Потреба у розгорнутому обґрунтуванні кваліфікації злочину постає перед адвокатом, коли правова оцінка попереднього слідства вчиненого є спірною.

Проте навряд чи можна погодитись з практикою, коли захисник услід за прокурором повідомляє суду, що «вина підсудного у вчиненні злочину, передбачена частиною та-кою-то відповідної статті КК, матеріалами справи повністю доведена». Подібне твердження не містить ні доказової інформації, ні захисту.

Ю. Лубшев зазначає, що найхарактернішими помилками захисників при мотивуванні кваліфікації є:

а) обґрунтування кваліфікації вчиненого тими самими
доказами, що й події злочину, без заглиблення у фактичну
суть кваліфікуючих ознак;

б) обмеження простою вказівкою, що «дії підсудного
прямо підпадають під відповідну частину такої-то статті
КК». Таким формулюванням з однаковим успіхом можна

³⁰²Див. також: Стецовский Ю. Й. Адвокат в уголовном судопроиз-водстве. - С. 120.

обгрунтувати будь-яку статтю Кримінального кодексу України, тобто захисник не виконує свого призначення у процесі;

в) твердження, що «своїми діями підсудний порушив кримінальний закон, а саме таку-то його норму». В цій ситуації адвокат просто стає на позицію обвинувачення, залишаючи клієнта без захисту³⁰³.

У суді присяжних такий майстер слова, як Ф. Н. Плевако, міг дозволити собі визнати вину підзахисного й досягти успіху. Ось епізод, описаний В. Вересаєвим.

Глухе російське провінційне містечко. Судили священика. Він визнав себе винним у злочинах. Був призначений суд. Плевако взяв на себе захист. Колеги вважали, що навіть Плевако не зможе допомогти, оскільки у справі все було безспірним, не було за що зачепитись. Громову промову виголосив прокурор і, зауважимо, дуже розтягнуту в часі. Плевако повільно підвівся, блідий і схвильований. Його промова містила кілька фраз:

«Господа присяжньїе заседатели! Дело ясное. Прокурор во всем совершенно прав. Все зти преступления подсудимнй совершил й сам в них признался. О чем тут спорить? Но я обращаю ваше внима-ние вот на что. Перед вами сидит человек, которьій тридцать лет отпускал вам на исповеди греки ваши. Теперь он ждет от вас: отпу-стите ли вьі ему его грехи?». Присяжні виправдали підсудного³⁰⁴.

Цей епізод, що вже став легендою, ґрунтується на точному психологічному розрахунку, на тому, що присяжні — люди з глухої провінції, використовує адвокат і їх глибоку релігійність.

Для того щоб усунути можливість судової помилки, захисник повинен докласти максимум зусиль. Вирішуючи питання кваліфікації злочину, він має виявити всі слабкі і сумнівні сторони обвинувачення й звернути на них увагу суду³⁰⁵. Можливо, що зіставивши доводи захисту й обвинувачення, суд відкине сумніви захисника або, навпаки, погодиться з ним і ухвалить виправдувальний вирок. Але в обох випадках сумніви захисника допоможуть правосуддю³⁰⁶.

Адвокат — це насамперед знавець права. Для себе він здійснює кваліфікацію злочину так само, як і прокурор, доходить певних висновків, які, до речі, можуть повністю збігатися з думкою прокурора. Проте це не означає, що він повинен говорити про кваліфікацію дій підсудного тими

^мзЛубшев Ю. Адвокат в у головком деле. — С. 390. лмц_ит _за: ц_левако ф //_ Избр. речи. — С. 15. ³⁰⁵Про питання кваліфікації злочину див. також у п. 2.4 цієї книги. ³⁰⁶Див. також: Стецовский Ю. Й. Адвокат в уголовном судопроиз-водстве. — С. 107.

самими словами, що й прокурор і у такий спосіб підкріплювати його виступ.

Бажання сказати не так, як це сказав прокурор, іноді веде до неправильного опису адвокатами тексту закону, або вживання неіснуючих у законі термінів, таких як: «спровоковане зґвалтування», «законне вимагання», «запобіжний напад», «оборонні побої» тощо³⁰⁷. Перефразуючи Гоголя, можна сказати: «Із законом треба поводитись чесно».

. У захисній промові адвокат повідом-

Ідомості, суду відомості про свого підза-

які характеризують •⁷ •⁷„ ^р,

особу хисного, його минуле, життя, здоров я,

сім'ю. Важливість цих даних визначається в ст. 65 КК України, статтях 324, 334 КПК України, згідно з якими суд, призначаючи покарання, зобов'язаний крім інших чинників ураховувати особу винного.

Відомості про особу, її становлення та формування як особистості, умови, в яких вона формувалася, оточення — все це може бути серйозним захисним ресурсом. Особливо у суді присяжних. Держава притягає до відповідальності осіб, які порушили закон. Проте держава й сама відповідальна перед людиною за свою діяльність. Це конституційна норма.

Звичайно, правосуддя здійснюється щодо конкретної особи, про якусь відповідальність самої держави не йдеться. Але важливим є й питання, а як сформувалася ця людина, чи забезпечувала держава щодо неї гарантії, визначені в Конституції, чи немає частки вини і в тих суспільних умовах життя, які створились у державі. Адже може виникнути потреба реагування суду на такі обставини окремою ухвалою.

Колись, за наявності особливих умов та даних про особу людини, присяжні, виносячи вердикт, вказували, що засуджений заслуговує на полегкість. Сьогоднішній процес передбачає обов'язковість урахування судом пом'якшувальних обставини, перелік яких не є вичерпним (п. 5 ст. 324 КПК України).

У будь-якій справі можна знайти пояснення, чому було вчинено те, що ставиться у вину підзахисному. Проте, характеризуючи підзахисного, адвокат повинен знати міру, щоб не стався ефект, протилежний очікуваному.

К. Арсеньєв іронічно зауважував, що, «читаючи Міше-ля Лашо, починаєш переконуватися, що кращих людей Франції необхідно шукати на лаві підсудних і що його

^Ж7Лубшев Ю. Адвокат в уголовном деле. — С. 391.

клієнти, у більшості випадків, справжні ангели доброти і невинності»³⁰⁸.

Знайомство з першоджерелами французьких адвокатів дає підстави для висновку, що така думка є перебільшенням. Із книги в книгу переходить і недостатньо обґрунтоване твердження про надмірну пишномовність окремих промов французьких адвокатів. З таким твердженням як загальною характеристикою важко погодитись. Французьким захисникам притаманна не пишномовність, а чіткий і ясний стиль, простота й лаконічність, витонченість форми і точність та послідовність у викладі матеріалу. Глибокий аналіз світогляду підсудного і його світосприймання, проникнення у його психологію і переживання теж присутні у промовах кращих французьких адвокатів.

Звичайно, людині XXI ст. деякі прийоми адвокатів, розраховані на присяжних XIX ст., їх релігійність та тогочасна суспільна мораль, а іноді й певна пишномовність можуть здатися дещо не сучасними. Але не забуваймо, що все це відбувалося в суді присяжних.., до якого Україна робить тільки перші, вельми несміливі кроки і який у нас поки що не створено.

Водночас адвокат не вправі забувати, що у кримінальних справах ідеться про людські трагедії і понівечені долі. І говорити про це «суконною» мовою обвинувального висновку для адвоката неможливо. В суд має прийти живе слово гіркої правди народу. І там, де є трагедія, допустиме і високе слово людського почуття і співчуття. Впродовж десятиліть його вичавлювали із судових процесів, а суд перетворювали на чиновницьку установу, де першорядне значення мав «процент репресії». Тому часто-густо звинувачення «у пишномовності» було тим ярликом, за допомогою якого намагались не допустити в суд живе слово і співчуття.

Ось фрагмент із промови Лашо у справі де ла Поммере:

«Но прежде исследования фактов, нам предьявленньїх, спросим, что зто за человек; как о нем думать, чем обрисовать? Пусть зто — существо вздорное, себялюбивое й алчное к деньгам; пусть он будет отверженньш негодяем, каким его сию минуту заклеймил прокурор, — доказать, что Поммере отравитель, все-таки не удалось; вн могли говорить красноречиво, могли отнять у них симпатин всех, но вьі не убедили нас, что зто преступник.

Да й с такого портрета сколько надо снять красок!

Хотя наскоро, а проверим зтот материал. Поммере еще очень молод; ему 33 или 34 года. Лишь приехав в Париж, он попал в омут

^3<иЦит. за: Молдован В. В. Судова риторика. 220

разньїх увлечений. Впрочем, не станем делать натяжек: в чек грязном й постьщном провинился он раньше предания суду? Нося благороднеє имя, он, подобно другим, мечтал о возможности титула. Так уверили его самого, й вот над его гербом появляется графская корона. Такова суетность, в которой не перестают упрекать его. Позор-ньіх долгов — свидетелеи пьяного разгула й грязньїх привьічек — тоже нет у него. Чем он бьіл на самом деле? Вправе ли мьі видеть в нем человека без средств, которьій, не имея ничего, берет девушку сравнительно богатую?! Какое заблужденвд! Его отец располагал состоянием. Что же касается сьша, то он работал усердно й кое-что сберег. Договор заключается, но в нем єсть уловна; хотите, чтобьі я первьім осудил ее? Поридаю. Действительно, располагая ценностями на заявленную сумму, жених предьявил бумаги, ему не принадле-жавшие. Зто дурно. Но он сам обт>яснил, почему: мера обусловли-валась самой Дюбизи. Теща Поммере бьіла не без причуд; свидете-ли показьшали...

Обман ли зто? Если хотите, пожалуй; не говорите только, что зто грязная спекуляция, которую нельзя обьяснить ничем, кроме под-лога.

Что же еще? Поммере добивался ордена! Один ли он заслуживает порицания? А между тем зто все, что по поводу тщеславия могли бросить ему в глаза. Справедливо ли карать юношу й за зто?»³⁰⁹.

Мова Лашо жива, виблискує воістину французькою вишуканістю і співчуттям до свого клієнта. Де тут «стрем-ління всіх без винятку французьких адвокатів пишномовними фразами вихваляти свого підзахисного, його родину, а також свідків, експертів, сприятливих для захисту», — як пише у вступі до книги Е.М.Ворожейкін³¹⁰?

Голос милосердя у суді повинен звучати не тільки у виступі адвоката. А.Ф. Коні писав: «Закон вимагає, щоб полегкість базувалася на обставинах справи. Але з усіх обставин справи, звичайно, найголовніша — сам підсудний. Тому, якщо в його житті, в його особі, навіть в слабко-стях його характеру, які випливають із його темпераменту і його фізичної природи, ви знайдете підстави для поблажливості чи милості, — ви можете до судового голосу засудження приєднати голос милосердя»³¹¹.

Це слова справді державного обвинувача. Вони, як ніколи, актуальні і тепер, через сто років. І не тільки для адвокатів, а й для сьогоднішньої прокуратури, яка вже й забула, коли її представники востаннє просили суд виправдати невинного, зняти обвинувачення. Проте нерідко слова «співчуття» прокурори використовують для підсилення

^шСуде6ньІе оратори Франции XIX века. — М., 1959. — С.400 — 401.

^шТам само. - С. 15.

³"Кони А. Ф. Соч. - Т. 4. - С. 87.

обвинувального ресурсу. Не випадково на цю обставину звертав увагу ще Ф. Н. Плевако: «...обвинувач сказав своє слово — м'яке, гуманне, а тому й більш небезпечне для справи»³¹².

Характеристика особи, побутові умови і внутрішнє життя підсудного є тим захисним ресурсом, який значною мірою залежить від самого адвоката, від того, як він зуміє ним скористатися. Це та зброя, сила якої багато в чому залежить від того, наскільки вміло нею володіє адвокат. Водночас важливо не перебрати міру, не намагатись показати свого підзахисного «білішим за карпатський сніг».

Адвокатська практика, усвідомлюючи ті реальні обставини, які впливають на призначення покарання, почала розглядати дані, що характеризують особу як момент формальний. Звідси й недооцінка цього важливого захисного чинника.

Що й казати. Той, кому вдалося б побувати на нарадах суддів, які вряди-годи проводились, та й зараз проводяться, не знаючи «суддівської специфіки», був би дуже здивований, слухаючи, наприклад, виступ начальника управління юстиції, прокурора області, інших високих посадовців. В аналізі обов'язково наводився рівень репресії у відсотковому співвідношенні до загальної кількості справ, а також рівень реальних мір покарання в області порівняно з середнім по країні. Вказувалося, в якому районі цей показник знизився і треба підтягнутися, в яких судців він найнижчий тощо. Із таких виступів у судах робилися висновки...

Припустімо, це відбувалося колись, і сьогодні такий аналіз і «натаскування» суддів на певний рівень репресії не проводиться. Проте ота інерція мислення не зникла. До неї так звикли, що навіть не замислюються, наскільки це дико для стороннього вуха..,³¹³ Від такої спадщини треба відмовлятись.

Відгомін тих явищ і понині звучить в окремих оцінках діяльності суду, навіть із вуст високопоставлених осіб. І це не дивно, їх так виховували, в них така правосвідомість. Ця інерція мислення — один з найважливіших чинників, які гальмують судову реформу. Чи не тому в новому Кримінальному кодексі, попри всі його позитивні моменти, кількість статей, якими передбачена кримінальна відповідальність, навіть збільшилась? А один із розробників Кодексу, виступаючи по телебаченню, заявив, що вони змушені

™Плевако Ф. Н. Избр. речи. - С. 147.

³¹³Авторові доводилось бувати на таких обласних нарадах з «підбиття підсумків року».

були поспішати, бо кожне відомство почало лобіювати «свої статті»...

Конституція України визнає права та інтереси людини найвищою соціальною цінністю, їх забезпечення є головним обов'язком держави. Ці конституційні положення стосуються й людини, яка сидить на лаві підсудних. Тому, вирішуючи її долю, суди не повинні виходити із середньо-статистичних показників, якими б зручними для користування вони не були.

У деяких промовах А. Коні, В. Спасовича, Ф. Плевако й інших відомих адвокатів основна увага приділялася характеристиці підсудного та його психології, що становило половину, а то й більше, усієї промови. Із введенням в Україні суду присяжних цей захисний ресурс набуває додаткової ваги. Отож, стають актуальними слова П. Сер-геїча про те, що «стислість характеристики зовсім не є перевагою в судовій промові, коли з особистістю пов'язане пояснення справи»³¹⁴.

Характеризуючи особу, адвокат залежно від її ставлення до злочину ув'язує зі справою ті обставини, які свідчать на користь клієнта. До них належать:

* відвернення шкідливих наслідків вчиненого;

»• вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих або сімейних обставин;

»• вчинення злочину під впливом примусу, погрози або через матеріальну чи іншу залежність;

>• вчинення злочину під впливом великого душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого. Вчинення підсудним злочину в стані фізіологічного афекту, коли винуватий усвідомлює характер і значення своїх дій. Потрібно довести, що під час вчинення злочину підсудний був у стані великого душевного хвилювання, який був викликаний неправомірними діями іншої особи або осіб; злочин вчинено щодо саме тієї особи, неправомірні дії якої викликали в підсудного стан великого душевного хвилювання³¹⁵;

>• вчинення злочину під час захисту від суспільне небезпечного посягання, хоч і з перевищенням меж необхідної оборони;

»• вчинення злочину неповнолітнім. Захисник вказує не просто на вік особи, а ув'язує особливості діяння з тим, що формування неповнолітнього як особистості не завершилося; емоційно-вольова сфера його психіки не набула

^ЗІІСергеич П. Искусство речи на суде. — С. ПО. ³¹⁵Див.: Молдован В. В. Судова риторика — С 105.

стійкості, підсудний не має належного життєвого досвіду, сталих орієнтирів, і вчинення злочину, як правило, певною мірою зумовлено цими чинниками³¹⁶;

> вчинення злочину жінкою у стані вагітності;

> щире розкаяння або явка з повинною, або сприяння
розкриттю злочину та інші пом'якшувальні обставини.

_м- Якщо захисник вважає свого клієнта

про міру покТрання невинуватим у скоєнні злочину, він просить винести виправдувальний вирок. Якщо підсудний і адвокат не заперечують факту вчинення злочину, то вони наводять свої міркування щодо міри покарання. При цьому адвокати не вказують конкретної міри покарання, а просять «визначити мінімальну міру покарання, вказану у статті... Кримінального кодексу»; «призначити покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин», тощо.

На нашу думку, тут також потрібно продумати свою позицію й спробувати обґрунтувати її не стандартною фразою, до якої вже давно звикли судді.

Ось як вирішив це завдання київський адвокат С. О. Ост-ровський:

«Я надеюсь, что собранньїе предварительним следствием улики про-тив Филонова й тот калейдоскоп развращенньїх им женщин (а неко-тормх «пациенток» мьі видели й сльшіали в суде) убедят вас в том, что именно он передал свой огромньш «опьгг» полових преступлений, со-вершаемьк им на чердаках, в вагоне поезда, в дворових туалетах, именно психически неполноценному Соломенко, которому я сострадаю.

В заключение считаю уместньїм заявить вам, что вьщающийся юрист, наш соотечественник, известньш адвокат М. П. Карабчевский как-то в одной из своих речей заявил суду: «От человека мьі вправе требовать лишь человечного».

Не ищите его в несчастном, жалком й интеллектуально ограни-ченном Анатолии Соломенко.

Ваш суд также только суд человеческий.

Цивільний позов, конфіскація

Я имею, видимо, право утверждать, что й у вас єсть достаточно оснований й причин отступить от той крайней мери, которую потребовал определить в отношении Соломенко государственннй обвинитель»³¹⁷. (Із промови С. О. Островського на захист Анатолія Соломенка). Традиційне уявлення щодо викладу теми цивільного позову набуває нових рис, пов'язаних з принциповими змінами у законодавстві щодо права приватної власності. На жаль, законодавство ще не виробило адекватні зміненим умовам господарського життя засоби реагування.

^ЗІ6Див.: Молдован В. В. Судова риторика. — С. 105. ³"Островський С. О. Адвокат й правосудне. — Кн. 2. — С. 353.

Накладаючи арешти на рахунки приватних підприємств і господарських товариств, слідчі, по суті, забороняють їх господарську діяльність. Судова практика мириться з фактами порушень вимог статей 126, 127 КПК України, які не дають права органам слідства припиняти діяльність підприємств та господарських товариств. У результаті банки та підприємства закриваються, а їх працівники втрачають роботу, можна сказати, з вини держави.

Нерідко від правильного розв'язання питання про шкоду залежить кваліфікація злочину. Отже, потрібно подбати, щоб майнова відповідальність підзахисного не виходила за межі шкоди, завданої його діями³¹⁸. Адвокат повинен з'ясувати, чи є підстави для солідарної відповідальності, і вжити заходів, щоб її не було застосовано необґрунтовано, звернувши на це увагу суду.

Нове процесуальне законодавство передбачає, що дії органу дізнання, слідчого і прокурора можуть бути оскаржені в суді під час розгляду справи по суті або під час попереднього її розгляду. Захисник повинен підготувати відповідні скарги та дати їм оцінку у промові.

Завершити аналіз цивільного позову слід проханням про відмову в його задоволенні, залишення його без розгляду або про доведеність лише частини позовних вимог. При цьому позицію треба узгодити з підзахисним.

Заключна частина промови є важли- ^аключна частина _шю _{складовою} _ВИСтупу в дебатах. Це захисної промови _{підбиття} _{підсумку} Навіть якщо прокурор відмовився підтримувати обвинувачення і просить суд виправдати потерпілого, це не звільняє захисника від обов'язку мотивувати необхідність виправдання, а в заключній частині промови подати своє прохання³¹⁹.

У великій і складній справі необхідно ще раз підкреслити найзначніші, вузлові моменти промови. Щоб останні фрази запам'яталися, вони мають бути виразними, промовистими. А. Ф. Коні наголошував: «Кінцівка — розв'язання всієї промови. Кінцівка має бути такою, щоб слухачі відчули (не тільки у тоні лектора, це обов'язково), що далі говорити нічого».

Ось один з таких прикладів:

«На Введенском кладбище в Лефортове єсть могила доктора Гааза, тюремного врача, которьій посвятил свою жизнь й отдал все сбережения делу смягчения участи заключенньїх, каторжников. О

³¹⁸Див.: Молдован В. В. Судова риторика. — С. 109. ™Тамсамо. - С. 110.

нем с почтением й симпатией не раз писал Кони. На надгробком валуне, окруженном кандальньїми цепями, вьібитьі слова, обращен-ньіе к потемкам: «Спешите делать добро».

Когда отвлечешься от нашей суетьі й задумається, то понимаешь, каким мудрим бьіл Гааз. Приговорить к смерти человека, котормй й так уже повержен, которьій сам, как никто более наказал себя, — можно, закон разрешает. Проявить к нему снисхождение тоже в вашей власти. Й зто будет добром, которое запомнится вам й запом-нится людям»³²⁰.

Ще один промовистий приклад використання емоційного прийому:

«Зто обвинительное заключение настояно на страданиях подсуди-мого, на крови потерпевшего, на слезах женьї й детей подсудимого, а каждьш факт, изложенньш в нем, или извращен, или вьімьішлен, позто-му грош цена ему», — з цими словами адвокат порвав обвинувальний висновок і кинув його на стіл. Ефект був приголомшливий: зал суду, заповнений слухачами і кореспондентами, вибухнув аплодисментами. Ранкова газета вийшла із заголовком: «Адвокат рве обвинувачення».

Пізніше вирок було скасовано, а емоційний порив адвоката став предметом обговорення суддів. Один із членів Верховного Суду запитував, чому адвоката не притягли до відповідальності за неповагу до суду³²¹.

Дуже важливою є завершальна фраза, заключний акорд промови. Звернімося до визначних адвокатів минулого.

«Какое грустное бьіло бьі зрелище, если бн зту горемьічную, столько испнтавшую девушку сослали на каторгу, а Жантьен при-нялся бьі вновь за свои похождения светского человека! Не теряй-тесь, дитя моє! Жизнь воистину беспощадна, когда подобньїй человек может отнять у вас все: честь, будущность, душевньш покой. Оправ-дательньш приговор, которьш мьі не замедлим усльїшать, конечно, не утешит вас, зто немислимо, но пусть он, по крайней мере, принесет вам духовньїе сильї...

Господа присяжньїе! Отдаю зту несчастную в ваши руки й ожидаю вердикте с полньїм доверием»³²² (з промови Лашо у справі Б'єр).

(Присяжні винесли у справі виправдальний вирок.)

«Итак, только два убеждения можно вьшести из дела: или под-судимьш невиновен, или виновность сомнительна. Но й то й другое ведет к необходимости оправдання. Третьего рода убеждение, думаєм, невозможно. Й можно ожидать, что с вашим приговором кон-чится для подсудимого неволя й засияет радость светльїх, свобод-

НЬІХ ДНЄЙ...»³²³

«От первого вопроса вашего испьітующего ума оно пошатнется, от первого прикосновения судейской совести падет во прах; в ва-

^зхЗащита по уголовному делу / Под ред. Е. Ю. Львовой. — С. 119.

^32<Тамсамо. - С.125.

³²²СудебньІе оратори Франции XIX века. — С. 472.

³²³Плевако Ф. Н. Дело Маруева // Избр. речи. — С.22.

шей памяти ничего не останется от их усилий й, если вьі захотите разрешить дело по правде, вьі правдой удовлетворите все наши тре-бования»³²⁴.

Суд не має права зупиняти адвоката або обмежувати час його виступу. Проте адвокат повинен усвідомлювати, що його промова має цінність доти, доки його слухають. Обмін репліками — це право, а не Репліка захисника обов'язок. Репліка — це заперечення проти промови або частини її. Прогалини, яких припустився адвокат у промові, не можуть слугувати підставою для репліки. Головуючий має право відмовити захисникові в наданні додаткового слова під виглядом репліки³²⁵.

В. Д. Гольдінер рекомендує у випадках, коли прокурор у своїй репліці навів дані, що спростовують висновки, висловлені адвокатом у захисній промові, використати право репліки, щоб внести відповідні корективи і зміни у свою систему захисту³²⁶ або спростувати репліку прокурора.

Якщо прокурор відмовився від репліки, то у групових справах ними можуть обмінятися адвокати. У репліці в максимально стислій формі слід вказати на суть розходжень або суперечностей, висновки, які спростовують заперечення суперника, і факти, що підкріплюють ці висновки; кінцеві висновки, які випливають з аргументації³²⁷.

Альтернатива у судовій промові небажана. Проте В. В. Молдован вважає за певних обставин її допустимою. «Коли так трапиться, що виникнуть підстави і для виправдання, і для перекваліфікації дії підсудного, найкраще обрати позицію, найсприятливішу для підзахисного, — просити виправдувальний вирок.

Але в захисній промові слід розібрати і докази, які підтверджують можливість перекваліфікації... Можна застосувати такий риторський прийом, як запитально-відповідальна форма. Ставиться запитання:

— А чи є склад злочину, передбачений статтею... КК
України, за якою підсудного віддано до суду?

У відповіді доказується, що цього складу злочину немає. Потім знову запитання:

— А, можливо, е інший склад злочину?
Доказується, що і цього складу злочину немає, після

чого захисник переходить до викладу остаточної позиції

^Плевако Ф, Н. Дело Маруева // Избр. речи. — С.110. ³²⁵Див.: Молдован В. В. Судова риторика. — С. 111. ³²⁶Див.: Гольдинер В. Д. Защитительная речь. — С.164. ³²⁷Див.: Молдован В. В. Судова риторика. — С. 112.

про виправдання. Це так звана прихована альтернатива, і вона допустима у промові адвоката»³²⁸.

Пригадується справа з власного досвіду, коли в такому ж ракурсі обґрунтовував у Верховному Суді України необхідність перекваліфікації діяння на менш тяжкий злочин і отримав від головуючого зауваження. З тих пір намагаюсь уникати будь-якої, навіть прихованої альтернативи. Вважаю за краще недоговорити, залишивши простір суддям для власних висновків, які вони після критики обвинувачення можуть зробити й самі.

Водночас слід визнати, що альтернативна позиція трапляється у процесуальних документах відомих адвокатів³²⁹.

⇐ Предыдущая 11 12 13 14 15 161718 19 20 Следующая ⇒