 |
69. Позитивна конотація як принцип системної психотерапії.
|
|
|
|
69. Позитивна конотація як принцип системної психотерапії.
Коли пацієнту важко наважитись на консультаці, корисно підкреслити його рішучість і навіть зробити на ній акцент.
При позитивній конотації терапевт повинен строго притримуватися системного погляду на сімю, тобто розглядати будь які поведінкові прояви як конструктивний вклад кожного члена сімї, утримуючи її тим самим в цілісності і «зібраному стані». Під час бесіди основною її ціллю є максимально точне визначення відносин при відсутності загрози обезцінення кого-небудь. Терапевт лише тоді не буде втягнутим в сімейні суперечки, коли буде дотримуватись доповнюючої позиції. При цьому терапевт зобов’язаний зберігати певну конформність своїх висловлювань, смисл яких повинен залишатися близьким до головної тенденції системи, тобто до збереження системою власної стабільності Виразна і чітка підтримка кожного члена сімї допомагає терепевтууникнути можливих ситуацій відмови пацієнта від терапії.
70. Наративна психотерапія. Методи деконструкції проблемних історій клієнта
Засновниками напрямку вважаються М. Вайт (Австралія) та Д. Епстон (Нова Зеландія).
Варто зазначити, що акцент на наративних технологіях у нашому дослідженні в першу чергу пов’язаний з орієнтацією на наратив — розповідь як контекст, співпричетний до моральнісності, а не лише з причин можливості їх застосування в індивідуальному форматі. Мова йде про смисли, які передаються за рахунок мови у вигляді певних шаблонів (у соціальних системах цю роль відіграють історії), які створюють і облаштовують (розгортають) реальність в системах. Таким чином, дійсність — не що інше як історії: люди говорять саме про них, а зовсім не про різні альянси, ієрархії, кордони чи правила.
|
|
|
Сім’я виступає тут як найближче соціальне оточення (простір), в якому історії кожного не тільки протистоять одна одній з усією своєю силою, а й перебувають у вкрай інтенсивному постійному взаємообміні. Історії не придумуються наодинці — для розповіді потрібен Слухач, який знаходиться завжди поруч з Розповідачем. Слід зауважити, що розповідати можна і без слів. Історія «все одно я всім байдужий» не потребує багато слів для того, щоб по-новому розповідати її собі та іншим. Для інтерпретації кожен член сім’ї користується загальною системою визначень і переконань, так званою «наративною традицією» — властивою кожній сім’ї традицією розповідання.
Значення поведінкових проявів і суті речей, які сім’я прагне передати своїм членам, є ще одним аспектом наративної традиції. Ідеться про «сімейне кредо», тобто внутрішніх і висловлюваних вголос переконаннях у сім’ї, які створюють рамки для певної форми розповідання про все те, що трапилось. В параметрах сімейної системи цей феномен притаманний сімейному міфу, що визначається як сімейна ідентичність, історія, кредо, що об‘єднує всіх членів сім’ї та має чіткий зв’язок з міфами культури та ідеалізованими уявленнями про шлюб і сімейне життя. Такий собі «лейтмотив», що рефреном звучить в історіях кожного члена сім’ї. З іншого боку, в якості «сімейного обличчя», сімейний міф обов’язково «вбирає» в себе моральнісні аспекти життєдіяльності сім’ї, соціально бажані норми моральної поведінки (наприклад, міфи «ми сім’я — героїв/рятувальників/дружніх людей»).
71. Структурна сімейна психотерапія.
Психотерапевти цього напрямку виходять із положення, згідно з яким симптом є відбиття дисфункції всієї сімейної системи. Сімейні психотерапевти цього напрямку приділяють пильну увагу взаємодіям й іншим проявам активності членів родини, що дозволяє зрозуміти організацію, або структуру, родини. Те, яким образом, коли й з ким члени родини взаємодіють у даний момент, має вирішальне значення для розуміння й наступної терапевтичної зміни сімейної структури.
|
|
|
Техніка структурної сімейної психотерапії заснована на декількох ключових теоретичних положеннях:
1) родина як базисна людська система,
2) наявність у рамках сімейної системи підсистем,
3) існування в системи й підсистем границь із певними характеристиками,
4) поводження, що втручається, як фактор, що робить вплив на окремих членів родини
5) еволюція паттернів трансакції.
Далі розглядається кожне із цих положень.
Родина як базисна людська система. С. Минухин розглядав родину не як суму окремих особистостей або групу індивідів, а як єдине ціле, організм.. Незважаючи на те, що сама родина може ідентифікувати одного зі своїх членів як пацієнта, психотерапевт - прихильник структурного підходу буде вважати його всього лише носієм симптому. З погляду прихильників даного напрямку в сімейній психотерапії, родина являє собою організм, а симптом є породженням або наслідком интеракционных і структурних проблем, що виникли в самій сімейній системі.
Підсистеми. Структурна сімейна психотерапія фокусируется на соціальній організації сімейного організму. Родина виконує свої функції завдяки наявності в ній підсистем.
1. Перша з них - подружня підсистема.. 2. Батьківська підсистема
. 3. Самі діти є членами підсистеми. Основна функція цієї підсистеми - навчитися спілкування з однолітками, у тому числі з урахуванням їх авторитету.
Вироблення певних стереотипів задоволення тих або інших потреб спрощує процес прийняття рішень. Відповідно, родина, подібно іншим системам, організує свої функції в певну структуру, у якій відбивається зі сфер її життєдіяльності.
|
|
|
