6. Врахування індивідуальних потреб та інтересів дітей.

6. Врахування індивідуальних потреб та інтересів дітей.

У навчанні розумово відсталих дітей можуть переважати різні рівні-операційний та особистісний. Можна шляхом багаторазового повторення, тренування привчати дітей виконувати ту чи іншу дію (операцію). Інший шлях, складніший і водночас ефективніший, – виховання відповідної мотивації, формування бажання володіти певними знаннями та вміннями, поводитись певним чином. Якщо в центр навчально-виховного процесу ставити особистість дитини, то у цьому процесі обов'язково повні враховуватися і далі розвиватися її власні потреби, інтереси, нахили, здібності.

Характерною особливістю розумово відсталих учнів (особливо молодших) є нездатність усвідомлення власних потреб та мотивів поведінки. Вони погано розуміють чого хочуть, до чого прагнуть, не можуть пояснити причини своїх вчинків. Поведінка імпульсивна. З іншого боку, під тиском потужного виховного впливу, домінуючим мотивом їхньої поведінки стає прагнення відповідати вимогам педагога, робити лише те, що сказав вчитель Ці; нівелює власне " Я" дитини, її потреби та інтереси, пригнічує її власну активність. У неї ніби формується два непов'язаних між собою рівні „Я –концепції" ": перший — усвідомлений, що повністю співпадає з вимогами школи, і другий — неусвідомлений, пригнічений, зафрустрований, який рано чи пізно " проривається" назовні у вигляді немотивованих, несподіваних, як для оточення, так і для самої особи, вчинків. Такі діти дуже добре знають, як
потрібно чинити у тій чи іншій ситуації, добре орієнтуються у тому, що таке „добре”, а що таке „погано”, прагнуть відповідати моральним нормам і вважають себе хорошими, але часом поводять себе всупереч уявленням про себе, зовсім інакше.

Щоб усунути розрив між знаними та дієвими мотивами поведінки вихованців допоміжної школи, щоб їхні позитивні якості виявлялись не лише тоді, коли їх контролює вчитель, а й відповідали внутрішнім потребам, педагог має знати потреби та інтереси кожної дитини, і спрямувати індивідуальну роботу на їх актуалізацію (тобто зрозумілість для самого учня) та корекцію.

Істотно на успішність навчання та інтенсивність розвитку учнів допоміжної школи впливає їхня мотивація до навчання. На відміну від нормальних дітей, яких до навчальної діяльності спонукають, в основному, пізнавальні та соціальні мотиви, діти з недорозвиненим інтелектом навчаються через те, що прагнуть виконати настанови педагога. А. Д. Виноградова виділяє такі види ставлення до навчання у розумово відсталих дітей: активно-негативне, пасивно-негативне, пасивно-позитивне, активно-позитивне. Активно-негативне ставлення до навчання найчастіше зумовлене наявністю негативного досвіду відвідування загальноосвітньої школи. Щоб дитина з таким досвідом могла вчитися в міру своїх можливостей у допоміжній школі, передусім необхідно зняти негативне ставлення до школи. Цього можна досягти шляхом створення таких умов навчання, у яких дитина виконує завдання, які відповідають її актуальному рівню розвитку, займається доступними видами діяльності і отримує за це схвалення педагогів. Потім завдання можна поступово ускладнювати і забезпечити дитині успіх, радість від подолання труднощів.

Якщо учень ставиться до навчання пасивно-негативно, необхідно для нього створити такі умови, щоб він спочатку усвідомив свої почуття щодо навчального процесу, з'ясував їхні причини, а потім вже поступово усувати ¹ чинники, які призвели до такого ставлення.

Позитивно-пасивна мотивація до навчання вимагає від вчителя моделювання на уроках та в позаурочний час таких ситуацій, у яких учень змушений проявляти свою активність.

Активно-позитивне ставлення до навчання потребує постійної підтримки, заохочення, забезпечення умов реалізації цієї активності.

7. Врахування індивідуальних особливостей характеру школяру

Характер розумово відсталих дітей формується під впливом двох чинників. Це, по-перше, структура дефекту, по-друге, – вплив соціального оточення. При цьому сам по собі дефект не є безпосередньою причин формування тієї чи іншої риси характеру. Але хоча в окремих випадках біологічно зумовлена особливість поведінки дитини може перетворитися у негативну характерологічну рису вирішального значення набуває реакція соціального оточення на дефект.

Інтелектуальна недостатність ускладнює соціальну адаптацію розущ₀. відсталої через те, що вона не може самостійно асимілювати усі тонкощі взаємин між людьми, які спостерігає. Якщо дитина з нормальним інтелектом спостерігаючи різні варіанти поведінки в певних ситуаціях, має можливій вибрати для себе найбільш прийнятний, то розумово відстала такої можливості не має: вона діє або безпосередньо, або так, як її навчили. Отже формування характеру дитини з розумовою відсталістю значною мірою залежить від виховного впливу, ніж у дітей з нормальним психічним розвитком.

Тип характеру дитини багато в чому визначають особливості ставлення до неї в сім'ї. Гіпер– чи гіпоопіка, надмірна вимогливість чи обмеження самостійності дитини, а особливо асоціально спрямоване виховання призводять до виникнення негативних рис характеру у розумово відсталих дітей значно швидше, ніж у нормальних. Тому перед педагогічним колективом допоміжної школи досить часто стоїть завдання перевиховати руйнування старих стереотипів побудови міжособистісних стосунків, ставлення до різних видів діяльності і формування нових. Якщо у педагогічній роботі не враховувати індивідуальних особливостей характеру кожної дитини, здійснювати однаковий виховний вплив на всіх учнів уявляючи собі кожну дитину як чистий аркуш паперу, то ефективність такого виховання буде невисокою.

Отже, реалізація індивідуального підходу як принципу спеціальної дидактики є необхідною умовою корекції розвитку учнів з вадами інтелекту в процесі навчання і основою для виконання вимог, закладених у інших дидактичних принципах.

Усі вони знаходяться в тісному зв'язку і реалізуються у взаємозалежності. Внаслідок органічної єдності принципів окремі корекційні прийоми їх реалізації повторюються. Саме тісне поєднання дидактичних принципів і призводить до правильності організації і здійснення навчально-виховної і корекційної роботи.