 |
Італійська історіографія 17 страница
|
|
|
|
Базою розвитку історичної науки країни є університети: у них виконується більша частка історичних досліджень і готуються кадри фахівців. Підготовка істориків відбувається за тричленною схемою: бакалавр - магістр - доктор (філософії); вона проводиться майже в трьохстах університетах, де працює понад шість тисяч професорів і викладачів історії (на середину 80-х років XX ст.). Провідними закладами з підготовки істориків залишаються Гарвардський, Колумбійський, Йєльський, Прінстонський, Віс-консинський, Чиказький, Мічиганський, Каліфорнійський (Берклі) університети, хоча впливові спеціалізовані центри досліджень діють в багатьох інших університетах. Історики працюють також в різних державних установах як на федеральному рівні, так і на рівні штатів та великих міст. Одним з найбільших осередків працевлаштування істориків-науковців є Міністерство оборони, де в різних підрозділах і центрах задіяно понад 300 осіб (Центр воєнної історії, Інститут воєнної історії, історичні бюро тощо). Історичні осередки існують у всіх інших федеральних та державних структурах штатів, включаючи Держдепартамент США, Національний архів, Бібліотеку Конгресу, муніципалітети.
Історичні дослідження фінансують з різноманітних джерел - з університетських коштів, урядових програм, приватних фондів. З 1965 р. існує Національний гуманітарний фонд з бюджетом близько 200 млн доларів; на історичні програми припадає до 10% його коштів. Урядове (і приватне) фінансування здійснюється винятково на конкурсній основі (конкурс проектів) і зростає здебільшого у зв'язку з ювілейними заходами. Так, 1980 р. Національний гуманітарний фонд виділив 1,4 млн доларів на підготовку і публікацію 50-томної історії американських штатів до 200-річчя Війни за незалежність.
|
|
|
Історична наука Сполучених Штатів Америки
Серед приватних фондів треба назвати Фонд Форда, який з охотою надає субсидії на проведення досліджень з глобальних проблем (1969 р. Американська історична асоціація отримала 142 млн доларів на розвиток досліджень відносин США з країнами Східної Азії). Помітне місце у фінансуванні історичних проектів займають фонди Меллонів, Гугенгайма, Денфорда, Джонсонів, Дюпонів, Рокфеллерів, Карнеґі тощо. Певні субсидії на дослідження надають університети, архіви, бібліотеки, музеї. Американські вчені користуються також коштами міжнародних освітніх програм; зокрема, програма Фулбрайта щорічно надає до 500 стипендій для зарубіжних поїздок з дослідницькою та викладацькою метою.
Субсидії від державних і приватних фондів отримують як окремі дослідники, так і наукові осередки. Серед останніх можна назвати Смітсонівський інститут держдепартаменту США, який об'єднав низку музейних центрів з багатими колекціями з історії країни. У ньому було підготовлено та опубліковано 20-томну енциклопедію індіанців Америки. Діють численні спеціалізовані центри - Центр з вивчення індіанців, Центр з вивчення родини тощо, які організовують семінари, конференції і школи, видають часописи і монографії.
З 1973 р. при Гарвардському університеті діє Гарвардський український дослідницький інститут (ГУДІ), який опікується дослідженнями в галузі українознавства, що охоплюють соціально-гуманітарні науки, зокрема історію. Інститут акумулює зусилля американських, українських та зарубіжних учених у вивченні минулого та сучасних процесів в Україні, видає часопис "Гарвардські українські студії" ("Harvard Ukrainian Studies"), бюлетень ГУДІ, п'ять серій монографічних і документальних видань, проводить Літні школи і надає дослідницькі стипендії. З Інститутом пов'язана діяльність знаних дослідників історії України на Заході - О. Пріцака, Т. Гунчака, Р. Шпорлюка, Ф. Сисина, 3. Когута, А. Мотиля та інших.
|
|
|
У СІЛА діє багато вузькоспеціалізованих громадських організацій і товариств історичного характеру. Найбільшою є Американська історична асоціація (АІА), яка має право представляти фахові інтереси дослідників минулого в урядових структурах і на міжнародній арені. Вона була створена 1884 р. і являє собою об'єднання фахових істориків та понад 30-ти асоційованих товариств (Асоціації економічної історії, Товариства аграрної історії, Товариства з вивчення історії негрів, Асоціації соціальної історії, Конфе-
о
Сучасна світова історіографія
Історична наука Сполучених Штатів Америки
ренції з слов'янської та східноєвропейської історії тощо). Бюджет АІА, що перевищує 2 млн доларів, складається зі щорічних індивідуальних внесків членів, субсидій урядових організацій та приватних фондів. Діяльність АІА є різноплановою і спрямована на координацію та сприяння проведенню наукових досліджень, надання методичної допомоги вчителям і викладачам історії, допомогу з їх працевлаштування, складання бібліографії, публікацію часописів, документів і монографій, взаємини з урядовими структурами та розвиток міжнародної співпраці. Друкованим органом АІА є "Американський історичний огляд" ("American Historical Review").
Другою за впливами громадською історичною формацією є Організація американських істориків (ОАІ). Вона виникла як регіональне об'єднання істориків (спочатку мала назву "Історична асоціація долини Міссісіпі") і входила до АІА. У 1963 р. почалася реорганізація, яка призвела до відокремлення ОАІ від АІА і формування окремої організації з орієнтацією на нові дослідницькі напрями. Провідну роль в реорганізації ОАІ відіграли ліві історики (Ю. Дженове-зе, В. Вільямс, Е. Фонер), котрі критикували АІА за консерватизм. На кінець 80-х років ОАІ налічувала 11 тисяч членів, видавала "Журнал американської історії1" ("Journal of American History"). Напрями її роботи подібні до АІА, обидві організації часто співпрацюють в реалізації дослідницьких проектів та обговоренні фахових проблем.
|
|
|
В останні десятиріччя XX ст. зусиллями американських істориків побачили світ багатотомні видання з історії США. Серед них потрібно згадати "Економічну історію США" (10 томів, 1945-1951), "Історію Півдня США" (10 томів, 1948-1967), "Чиказьку історію американської цивілізації" (10 томів, 1945-1954) тощо. Інтереси істориків СІНА поширилися на інші регіони та країни світу. З кінця 50-х років почалося активне вивчення історії Латинської Америки, виникли впливові наукові центри в Каліфорнійському університеті, університетах Берклі, Флорідському тощо. У період "холодної війни" різко зросла потреба у вивченні історії країн Східної Європи, передусім СРСР. У 70-80-х роках понад 250 американських університетів пропонували програми вивчення "радянології". Паралельно з нею розвивалися славістичні студії, в яких історична проблематика займала помітне місце. Американська асоціація слов'янських досліджень 1990 р. об'єднувала понад З тисячі членів і публікувала авторитетний часопис "Слов'янський огляд" ("Slavic Review").
Американські архівні установи містять велику кількість документів, що стосуються як національної, так і зарубіжної історії. Національний архів США (Вашингтон) зберігає значну частину документів федеральних органів влади від Війни за незалежність до сучасності. У системі державних архівів перебувають президентські бібліотеки, серед яких найбільшою є Бібліотека Конгресу, що містить документи знаних державних та громадських діячів усієї американської історії, а також Публічна бібліотека Нью-Йорка. Розлогі колекції документів зберігаються в бібліотеках багатьох університетів. Так, Бібліотека Прінстонського університету має зібрання матеріалів з ранньої історії США, Мічіганського університету - Війни за незалежність, Чиказького - Громадянської війни. Тематичні зібрання документів містять бібліотеки історичних товариств, архіви та бібліотеки штатів.
За сприяння уряду Національна комісія з публікації історичних документів спільно з Бібліотекою Конгресу, Національним архівом, історичними товариствами штатів здійснила масштабні програми публікації документів з національної історії: 50-томне видання матеріалів Т. Джефферсона, 62-томне - Б.Франкліна, 130-томне -родини Адамсів, 70-томне - Д. Вашингтона та багатьох інших. Проте у 60-ті роки проявилося певне невдоволення фахівців та громадськості від надмірного зосередження істориків на "великих білих мужах" та забуття простих людей. Демократизація світогляду покликала до життя "усну історію" - записи інтерв'ю та опитувань учасників подій. У 70-ті роки в університетах США діяло вже сотні центрів усної історії зі своїми архівами.
|
|
|
Історіографія американських революцій. На дослідження і трактування історії переломних подій минулого США, таких, як Війна за незалежність, Громадянська війна, особливий вплив мали концепти "американської виключності", які були сформульовані політиками ще у XIX і на початку XX ст. й які стали підставою для післявоєнної "теорії консенсусу". У 50-ті роки з'явилися праці істориків, котрі намагалися підвести історіографічну базу під тогочасні оптимістичні візії. Одним з перших це зробив Луїс Гарц у праці "Ліберальна традиція в Америці" (1955). Порівнявши суспільно-політичні системи європейських держав XVII-XVIII ст. з устроєм у їхніх колоніях Америки, Африки та Австралії, він показав спадкоємність цих систем. При цьому вчений вважав, що під час англійської коло-
 | |||||
 | |||||
 | |||||
| © |
Сучасна світова історіографія
нізації Америки провідну роль відіграли пуритани, які принесли у Новий Світ ліберальні ідеї, що на них розвинулася ідейно-політична система, позбавлена крайнощів консерватизму та радикалізму.
Інший американський дослідник, Даніель Бурстін, зробив наголос на тому, що ліберальна ідеологія виявилася непридатною для специфічного середовища колоніальної Америки, внаслідок чого американці були змушені відкинути всяку ідеологію й виробляти свій оригінальний спосіб життя та інститути. Створені ними суспільні структури були специфічним продуктом пристосування європейських взірців до особливих умов ("Дух американської політики", 1953). Ще один варіант консенсусного розвитку запропонував Роберт Е. Браун в книзі "Демократія середнього класу і революція в Массачусетсі" (1955). Він доводив, що в англійських колоніях переважав "середній клас" самостійних фермерів. З ним було пов'язане становлення економічної та політичної демократії, що стала наріжним каменем устрою США.
|
|
|
Запропоновані варіанти трактування ранньої історії США, зокрема Війни за незалежність, згладжували соціальні суперечності всередині американського суспільства, висували на перший план антиколоніальні аспекти. Тому в наступний період низка істориків більшу увагу звернула на взаємини між різними соціальними групами населення. Так, у працях М. Дженсена, Е. Дугласа та інших було продемонстровано соціальну диференціацію всередині патріотичного табору в період Війни за незалежність. Це дало підстави трактувати її як антиколоніальну й демократичну революцію. Авторам вдалося навести аргументи на користь того, що Війна за незалежність була водночас боротьбою за становлення демократичних інститутів.
Дослідники 60-90-х років, що працювали під впливом "нової історичної науки", однозначно наголошували на революційному характері боротьби за незалежність США. Полін Мейєр у роботі "Декларація незалежності" (1998) зазначила, що схвалені під час Війни за незалежність документи мали революційне значення й відображали прагнення американців. Проте інший історик — Вільям Фрілінґ — переконливо показав, що американська революція мала слабкі місця: вона не ліквідувала рабства, не надала прав неграм, індіанцям, жінкам і бачила майбутні США лише як республіку "білих" мешканців ("Реінтеграція американської історії: рабство і Громадянська війна", 1994). Ранній період історії США в історіографії тісно пов'язували з Громадянською війною 1861-1865 pp. і наступним періодом Ре-176
конструкції. Згадані вище прибічники "теорії консенсусу" намаг? лися не бачити соціальних конфліктів, зводячи тодішні подіГдомо рально-етичних суперечностей, зіткнення різних тлумачень Консти" туцп. Деякі.старики навіть стверджували, що рабство було єдиним шляхом "цивілізації" для негрів (В. Б. Філіпс, Ф. Оуслі і СіїкТнсГ Проте їхні погляди зустріли гостру опозицію. К. Стемп у монографії
Особливий інститут. Рабство на довоєнному Півдні" (1956) Хшно зауважив, що ці історики розглядали рабство тільки "очима і Вивчивши документи південних штатів, він показав, що в хащ, негрів проявлялися передусім соціально-економічні інтеТи плантаторів. Своєю чергою історичні дослідження 60-90-х рокГв по казали, що Громадянська війна була в сутності боротьбою^™ рабства и нерівноправного становища громадян. Сюїн-Мері ґрант скоректувала погляд на Громадянську війну як на боротьбу "бС" американців проти рабства й показала, що "чорні" американці від ли в нш важливу роль ("Американська Громадянська вШнаМ 959)
У вивченні періоду Реконструкції (1865-1877 рр) як другого етапу американської революції поважний вклад вніс К еанВуд-еорт. Він звернув увагу на той факт, що за зіткненням Півночі й
ГpeZS' Я195П 'FT ПРОМИСЛОВИХ та аГР«™ ("Об'єднанні і реакція, 1951). Проте елементи сучасного погляду на Реконструкцію треба шукати в праці Еріш Фанера «Нічого крім свобода-емансипація та її наслідки" (1983). Він відзначив, що погода по' передньої історіографії щодо Реконструкції як "темного" і "брудно го періоду минулого США застаріли й наголосив, що всі змінив відбувалися у цей період, пов'язані зі зміною становища негрів в американському суспільстві. Крім цього, Громадянська війна і Ре конструкція поставили вирішальні питання існування для США -про стосунки між локальною і центральною владою, про визначення
громадянства і баланс між силою та угодою в підпоря^уваГіГдТ Після закінчення Другої світової війни в амХиканськШ іс'
торюграфи вщжили дискусії навколо давньої концептіамеш"
канського історика Ф. Д. Тернера (1861-1932), Г"
що американське суспільство сформували ві
кого Заходу,, що саме це забезпечило державі
функціонування та розвитку американського j
чення кордону в історії США", 1900) У
біографія Ф.Д. Терорі написава JII
Сучасна світова історіографія
вала повернення уваги до його концепції й виникнення "нової західної школи". її представники займалися переважно критикою тернерівських поглядів, залишаючись водночас у полоні його ідей. Мало того, ці ідеї дали змогу іншим історикам, не тільки американським, вдало застосувати його категорію "фронтіру" (кордону) для аналізу процесів зустрічі та взаємодії відмінних цивілізацій (В. П. Вебб, В. Г. Макніл, К. Лі Клейн та інші). Вона виявилася методологічно спроможною для вивчення поширення імперій в Європі, Азії та Африці, зокрема щодо історії формування Російської імперії. Альфред Рібер запропонував використання концепту "фронтіру" для порівняльного вивчення т. зв. "контактних зон", де траплялися впливи відмінних культур та держав (народів). Перелік таких зон охоплює в історичній ретроспективі суспільства Месопотамії, Римської, Перської, Візантійської, Російської імперій, США, Канади тощо. У цей перелік потрапила також Україна ("Компаративна екологія комплексних фронтірів", 2003). Щодо України, то цікавими є міркування Лінн Гордон з Бостонського університету, яка порівняла українських козаків з "рицарями фронтіру", що нагадують американських ковбоїв та "піонерів"-шукачів пригод у США ("Козацькі повстання. Соціальне заворушення в XVII ст.", 1983).
Історія зовнішньої політики. Зростання впливу США на міжнародні події після Другої світової війни зумовило підвищення інтересу істориків до зовнішньополітичних проблем. Виникли десятки дослідницьких центрів та інститутів, які займалися історією міжнародних відносин та ролі США в них. Провідні позиції зайняли школи "політичного ідеалізму" та "реальної політики".
Школа "політичного ідеалізму" (Д. Перкінс, С. Беміс) продовжувала традиції попереднього "офіційного" напряму, який оперував категоріями правових і моральних цінностей, зокрема щодо поширення американської демократії у сучасному світі.
На противагу їй представники школи "реальної політики" намагалися знаходити баланс між національними інтересами і невиправданими зовнішньополітичними діями урядів США (Г. Мор-ґентау, Р. Осгуд, Д. Кеннан). Обидві школи зайняли солідарні позиції в оціненні й трактуванні "холодної війни", що розгорнулась у післявоєнний період між західними країнами та комуністичним табором на чолі з СРСР. Більшість американських істориків покладали відповідальність за її розв'язання на СРСР, який прагнув поширити свої впливи на весь світ. Дії США, спрямовані на "стри-178
Історична наука Сполученій Штатів Америки
мування комунізму", виправдовувалися як такі, що покликані зберегти західні цінності. Згодом американські дослідники розвинули думку про спадкоємність експансіоністської політики імперської Росії, яку продовжив Радянський Союз.
З "холодною війною" пов'язана тема участі США у Другій світовій війні. Вона викликала серйозні дискусії у фаховому середовищі. Панівні позиції здобули представники офіційного напряму, які нагромаджували аргументи на підтримку версії, поширюваної зовнішньополітичним відомством США. Певні впливи здобуло двотомне видання В. А. Ланґера і С. Е. Глісона "Виклик ізоляціонізму" (1952) і "Неоголошена війна" (1953), в якому передвоєнну політику ізоляціонізму СІНА подавали як відображення поширених у суспільстві настроїв.
Починаючи з 60-х років, американські історики здебільшого надавали данину школі "реальної політики", критикуючи допущені урядом помилки, більш об'єктивно оцінюючи "темні" сторони американської дипломатії. Помірковані позиції презентував професор Йєльського університету Ґаддіс Сміт в праці "Американська дипломатія під час Другої світової війни 1941-1945" (1985). Він подав ґрунтовний опис мотивів американської зовнішньої політики, приділивши значну увагу президентові Ф. Рузвельту, якого вважав успішним політиком, що привів США до перемоги у війні й посилення їх могутності.
У 60-ті роки загальні зміни в історичній науці заторкнули також історіографію зовнішньої політики. Під впливом невдоволення суспільства з приводу втручання США у внутрішні справи іноземних держав, а також поширення стандартів "нової історичної науки" почалося критичне переосмислення історії американської зовнішньої політики. Засновником нового напряму став Вільям Е. Вільямс - автор концептуальної роботи "Трагедія американської дипломатії" (1959). Він був популярним лектором Вісконсінського університету, учасником руху за громадянські права, подібно до інших істориків-ра-дикалів. Останні визнали правомірність національних, соціальних, антиколоніальних рухів, критикували політику США після Другої світової війни. Радикали відкинули концепцію "національних інтересів", пропонували розглядати зовнішню політику у безпосередньому зв'язку з розстановкою політичних сил всередині країни, потребами капіталістичної системи, інтересами монополій. Згідно з
Сучасна світова історіографія
о.... -
В. Е. Вільямсом зовнішня політика США впродовж їх історії була орієнтована на пошук і завоювання зовнішніх ринків для збуту продукції та вивозу капіталів. Звідси вона кваліфікувалася як "імперіалістична", така, що виражала інтереси буржуазії і розв'язувала внутрішні суперечності завдяки зовнішній експансії.
Радикальні історики вважали, що американський варіант претензії на світове лідерство найповніше відобразився в доктрині "відкритих дверей". Ця доктрина спрямовувала зусилля американських урядів не на встановлення прямого політичного панування, а на його досягнення шляхом завоювання домінуючих економічних позицій. У зв'язку з цим праці радикальних істориків спиралися на документальні матеріали, які змальовували проникнення американського капіталу в інші країни всіх континентів. Л. Г. Гарднер зробив висновок, що однією з причин Другої світової війни стала суперечність між США з одного боку та Німеччиною і Японією з другого.
У таборі радикальних істориків помітні позиції займали прихильники марксизму (Ґ. Колко, Д. Горовіц та інші). Вони виводили зміни у зовнішній політиці США від російської революції 1917 р., яка спонукала американські уряди всіма силами чинити опір національно-визвольним рухам та революційним процесам. З особливою силою це проявилося у післявоєнній політиці "стримування комунізму". Цим історикам були властиві лівацькі захоплення, що відображалися у їхніх працях. Так, у роботі Ґабріела Колко "Політика війни: світ і зовнішня політика Сполучених Штатів 1943-1945" (1968) стверджувалося, що правлячі кола країни під час і після світового конфлікту підтримували "сили світового порядку" і поборювали "сили руху та змін". В іншій роботі ("Століття війни: політика, конфлікти і суспільство після 1914 р.", 1994) цей автор подав широку картину впливу війни на соціальні трансформації у світі, показав, що війни є продуктом націоналістичної за змістом ідеології правлячих і мілітаристських кіл держав, котрі ставлять національні інтереси вище від загальнолюдських.
Уривок з розділу "Провал лідерів" в праці Ґ. Колко "Століття війни: політика, конфлікти ісуспыъство після 1914p.":
"Будь-яке обгрунтування, яке вони (лідери. -77. 3.) наводять — народження, касти або класового походження чи зв'язку, а також їх можлива здатність і мудрість нести відповідальність, покладену на них, фундаментальною реальністю модерної історії є те, що ті,
[сторична наука Сполучених Штатів Америки
| хто очолювали головні світові нації та уряди - ініціатори війни в і цьому (XX. —77. 3.) столітті, знов і знов згубно не враховували ультимативних наслідків своїх управлінських рішень, наслідків, які вони зрідка, якщо взагалі, передбачали. Усі війни незмінно приносили фатальні сюрпризи, створюючи виклики й нові обставини, котрі швидко переходили всі межі, що очікувалися, і змінювали природу, зміст і результати конфліктів. У той час, коли населення більшості націй на початках сповідувало консенсус, що спричинив війну до того, як вона почалася, така згода, що часто була поверховою, давала лідерам повну віру в те, що їх публічна підтримка залишатиметься незмінною незалежно від страждань, була джерелом численних прикладів їхнього падіння. Світові лідери й уряди раз за разом демонстрували невігластво у розумінні того, що є ціною людських страждань поза всякою мірою. їхні бажання, інтереси та ілюзії формували таке розуміння дійсності, узаконювали дипломатичну і воєнну політику, що приносила загибель (...)
Як тільки війна починалася, повністю непередбачувані класи і структурні чинники більшою мірою, ніж політичні і воєнні лідери, впливали на актуальні шляхи, якими велася війна, і конфлікти з новою силою підтверджували неспроможність тих, хто стояв за ними і передбачав їхні схеми та результати. Віджилі романтичні ідеї, що надихали чиновників перед 1914 р., зникли, розчищаючи ґрунт для тривалого і високотехнічного конфлікту, незалежно від того, чи були вони англійськими джентльменами, чи французькими достойниками. Навіть після переваги воєнної культури, починаючи з 1918 р., коли настрої її захисників стали бліднути, чиновники виявилися ще менше, ніж раніше, здатними керувати конфліктом; стає очевидним повний занепад оптимізму їх гарячих прихильників. Воєнні організації, як в демократичних Франції та Сполучених Штатах у Першій світовій війні, або тоталітарних Німеччині та Японії чверть століття пізніше, за капіталізму завжди були опосередковані класовими інтересами і ніколи не були раціональними в бюрократичному сенсі, явно намагаючись відобразити національні воєнні зусилля в якійсь нейтральній, безкласовій формі. Вони часто складалися з носіїв приватних і публічних інтересів, серед яких сектори великого бізнесу грали вирішальну роль. Подібні інтереси робили певні можливі пожертвування і назагал змушували політику збільшувати їхні доходи й позиції відповідно до витрат задля досягнення максимальних воєн-
| них прибутків і зменшення тягаря цін..." (G. Kolko. Century of War.
' Politics, Conflict/and Society Since 1914. New York, 1994. P. 454-455).
Сучасна світова історіографія
60-ті роки радикальна течія привернула до себе увагу... ^ ОВО1 гР°мадськості. Однак з середини наступного десятиріччя ив почав знижуватися, поступаючись більш поміркованим Д нцшм. В історіографії почав переважати т. зв. "постревізіо-кии синтез", представники якого наголошували на рівній ідальності всіх сторін міжнародних відносин за нагнітання руженості і породження конфліктів. Характерним прикладом Цього напряму стала праця Джона Льюїса Ґеддіса "Сполучені Штати і виникнення холодної війни 1941-1947" (1972), в якій відпо-ність за розв'язання "холодної війни" рівною мірою поклада-ША і СРСР, бо обидві сторони перебільшували небезпеки, икали з уявних планів протилежної сторони, а тому були ушещ розв'язувати складні внутрішні проблеми.
працях представників цієї течії були проаналізовані внут-[ формування зовнішньої політики США та СРСР. Той
ддіс у роботах, написаних після краху комуністичного
У, докладно аналізував причини виникнення "холодної війни" і
локальних війн yy с
пшн ла ст., зазначаючи, що обидві сторони в силу щео-
' с°Ціально-політичних і технологічних обставин стали на
ФРонтації, боротьби за сфери впливу, змагання в сфері во-
■- 55 хнологій ("Тепер ми знаємо: переосмислення історії холодної
«т ' ...'• Інший американський дослідник -Джеральд А. Комб -
тично°Ри аМериканської зовнішньої політики" (2 томи, 1997) кри-
Цінив здобутки різних напрямів американської історіографії
ньої політики і дав приклад "збалансованого" трактування
лематики, зауваживши, що впродовж історії США її правлячі
остійно прагнули розширити свої економічні та політичні
на щщі країни, часто вдаючись для цього до необгрунтованих
м^т°ДІв. Американський імперіалізм так само існував, як і
ькии тоталітарний експансіонізм, підсумовував учений.
Д253 і наука ". Формування "нової історичної
р наука. Формування нової історичної
„. відповідало світовим тенденціям у розвитку науки в У и історичної зокрема. Прагнення сцієнтизувати історію,:,, ши 3 Неі позанаукові впливи і запровадивши взірець "точ-уки з чіткими моделями і математичними доказами (кліо- Р аЛ збіглося в часі з критикою зовнішньої і внутрішньої
ПОЛІТИКИ УПЯпіп <~чил т ■
урядів США у 60-ті роки, а також з приходом у науку енного покоління дослідників, котрі виявили невдоволення
ЄННЯМ Уваги історіографії на політичних проблемах. Ре-1о2
Історичнанаука Спо^енш Штатів Америку __
зультатом стало виникнення і поширення нової парадигми історіо-писання, що дала початок декільком різнорідним напрямам, які об'єднувалися під вказаною назвою. Для їх представників, як зазначалося вище, була властива відмова від синтезуючого уявлення про суспільний розвиток, аналіз окремих суспільних процесів з допомогою побудови їх моделей та перевіркою останніх математичними методами із застосуванням комп'ютерів.
|
|
|
II. ПУТИ РАЗВИТИЯ КАПИТАЛИЗМА 1 страница
II. ПУТИ РАЗВИТИЯ КАПИТАЛИЗМА 10 страница
II. ПУТИ РАЗВИТИЯ КАПИТАЛИЗМА 2 страница
II. ПУТИ РАЗВИТИЯ КАПИТАЛИЗМА 3 страница
II. ПУТИ РАЗВИТИЯ КАПИТАЛИЗМА 4 страница
II. ПУТИ РАЗВИТИЯ КАПИТАЛИЗМА 5 страница
II. ПУТИ РАЗВИТИЯ КАПИТАЛИЗМА 6 страница
II. ПУТИ РАЗВИТИЯ КАПИТАЛИЗМА 7 страница
II. ПУТИ РАЗВИТИЯ КАПИТАЛИЗМА 8 страница
II. ПУТИ РАЗВИТИЯ КАПИТАЛИЗМА 9 страница
