Італійська історіографія 19 страница

На мій погляд, немає кращого засобу, ніж переривання архі­вів. Достатньо прочитати один французький лист передреволюцій­ного періоду, щоб зіткнутися з великою кількість сюрпризів — від повального страху перед зубним болем до збереженого в окремих селах звичаю прикрашати купу гною вензелями з фекалій. Відкрий­те будь-яку збірку прислів'їв XVIII ст., і ви знайдете щось на зразок "сопливий нехай прочистить свій ніс". Якщо нам незрозумілий сенс прислів'я, жарту, віршика чи звичаю, — це певна ознака того, що ми знайшли щось цікаве. Намагаючись розібратися в найзагадковіших місцях документа, ми можемо розплутати цілу систему сенсів. Ця нитка може привести нас навіть до розуміння дивного, зовсім не подібного до нашого світобачення.

У цій книзі я досліджую якраз такі - незвичні для нас - уяв­лення про світ, а початком для аналізу послугували неочікуваності, на які я натрапив у доволі різнорідних текстах: примітивному варіан­ті казки про Червону Шапочку, звіті про масову різанину котів, своє­рідному описі міста, цікавих досьє інспектора поліції і т. п. - докумен­тах, котрі не можна назвати типовими для XVIII століття, але які допомагають нам проникнути у нього зсередини (...)

Ймовірно, відхилення в бік від проторених шляхів не можна назвати повноцінною методикою, однак завдяки такому способові вдасться ознайомитися з нетривіальними поглядами, які іноді виявляються найбільш доказовими. Мені не зрозуміло, чому куль­турна історія повинна уникати ексцентричності й зосереджувати свою увагу на середньому: значення і сенси не зводяться до середніх величин, для символів і знаків не можна знайти спільного знаменника" (Р. Дарнтон. Великое кошачье побоище и другие эпи­зоды из истории французской культуры. Москва, 2002. С. 6—9).

Історична наука Сполучених Штатів Америки

"Культурний поворот" заторкнув багатьох прибічників со­ціальної історії у США. Він спонукав тих дослідників, котрі раніше займалися вивченням соціальних структур, перемістити увагу на їх (структур) свідомісно-культурні виміри. Джоан Скотт використа­ла концепцію Тендеру не просто як пояснення стосунків між чоло­віками і жінками, а як фундаментальний вимір будь-якої культури, чиї категорії обов'язково мають ґендерне забарвлення. Культурне спрямування характеризує праці дослідників з постколоніальних студій, де в центрі уваги опинилися явища зіткнення і взаємодії традиційної та європейської культури (Г. Чакраворті-Співак, Р. Ґу-ху, Д. Пракаш, Д. Чакрабарті).

Еволюція в бік культурної історії відчутно відобразилася на напрямі " локальної історії ", який з'явився і швидко поширився у 60-80-ті роки. Його прибічники досліджували історію порівняно невеликих соціально-територіальних спільнот. Ще у 1940 р. виник­ла "Американська асоціація історії штатів і місцевостей". Вона об'єднала переважно любителів і напівпрофесіоналів, котрі на за­мовлення книжкових видавців створювали ідеалізовані описи про гармонійні громади колоніальних часів, елегійні картинки "доброго минулого". Представники "нової історії" взялися за дослідження цих спільнот на більш фаховому рівні під впливом ідей Школи "Анна­лів". Застосувавши методи культурної антропології, вони прагнули відтворити у деталях картину і дух повсякденного життя американ­ських громад з особливим наголосом на культурній компоненті.

Класичними працями цього напряму вважаються книжки Фі-ліппа Ґрівіна, який описав життя чотирьох поколінь пуритан — мешканців Ендовера в Массачусетсі ("Чотири покоління: населення, земля і родина в колонії Ендовер, Массачусетс", 1970). Кеннет Лок-рідж опублікував роботу про замкнений селянський світ м. Дедема у Новій Англії ("Новоанглійське місто: перші сто років", 1970), а Джон Демос - про колонію Плімут ("Маленька спільнота: родинне життя в колонії Плімут", 1970). У всіх згаданих авторів громада представлена як соціальний суб'єкт, який трансформується внаслі­док демографічних, соціально-економічних і культурних змін, про­ходячи стадії патріархального комуналізму XVII ст., буржуазного індивідуалізму у XVIII і XIX ст. Розвиток товарно-грошових відно­син поступово руйнував патріархальний світ та його традиційну

194

I

Сучасна світова історіографія

пуританську мораль, спричиняючи виникнення соціально-економіч­них і культурних суперечностей.

В останні десятиріччя XX - на початку XXI ст. увага бага­тьох американських істориків звернена на реґіон Центральної та Східної Європи, де розпочалися доволі неочікувані для всіх процеси переходу від тоталітарно-комуністичного режиму до демократичного суспільства. Вони спонукали дослідників пильніше придивитися до минулого народів цих регіонів, спробувати визначити специфіку їхнього історичного шляху. Серед цих дослідників варто назвати гарвардського історика Ларрі Вулфа і його книжку "Винайдення Східної Європи, Мапа цивілізації у думці Просвітництва" (1994), в якій він дослідив поділ Європи на Західну і Східну, показавши, що цей поділ був результатом конструювання відмінного образу "ін­шої" Європи, що відрізнялася від уявлень про неї французьких просвітників. Історія XIX і XX ст., пов'язана з імперською Росією та СРСР, закріпила цей стереотипний образ "іншості" Східної Єв­ропи як відсталої, злиденної і агресивної. Створений (сконструйо­ваний) західними інтелектуалами XVIII - XIX ст. образ Східної Європи став неодмінним складником суспільної свідомості Заходу, своєрідним "забобоном", який впливав і подекуди продовжує впли­вати на свідомість людей.

Певний інтерес викликає також книжка професора Універси­тету Колорадо Педрека Кенні "Революційний карнавал. Центральна Європа 1989" (2002), присвячена аналізу свідомісних процесів напе­редодні й під час демократичних революцій 1989-1991 pp. в країнах колишнього радянського блоку. Метафорично окреслюючи револю­ції як "карнавал", в якому чудернацьким чином співіснували полі­тичні і культурні форми протесту, об'єднувалися представники зда­валося б непоєднуваних світоглядів, автор зазначає, що у підсумку складалося уявлення про "сюрреалістичну виставу". Проте револю­ції не були якимось "дивом" або "божественним промислом", як це дехто намагався стверджувати. Вони були підготовлені всім попе­реднім розвитком народів цього регіону. Для опису революцій істо­рик використав не тільки архівні матеріали і документи, а й велику кількість індивідуальних реляцій учасників подій, що дало змогу з'ясувати особливості їхнього сприйняття і переломлення у свідо­мості окремих осіб та спільнот.

Історична наука Сполучених Штатів Америки

Уривок з розділу "Вступ. Вуличний театр, конкретна ■ поезія" книжки П. Кенні "Революційний карнавал. Центральна Європа 1989" (2002):