Музична культура другої половини XVIII ст.

 

; 'ігІЇ. 'її

МУЗИЧНА КУЛЬТУРА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVIII ст.

1. Загальна характеристика художніх напрямів і стилів доби Просвітництва в Європі

XVIII ст. в європейській філософській думці, а також у літературі й мистецтві характеризується як доба Просвітництва. Просвітництво, будучи пов'язаним з кризою феодального суспільства та суттєвими змінами у свідомості людей, стало загальноєвропейським ідеологічним рухом і у XVIII ст. поступово охопило всі країни Європи, в тому числі й Україну. Воно мало значний вплив на літературу та мистецтво, зокрема й на музику.

Просвітницька ідеологія увібрала в себе риси гуманізму епохи Від­родження і не була зовсім новим явищем. Вона також відстоювала ідею цінності людини і проповідувала ідеал розвинутої особистості, була проти диктату церкви і виступала за розвиток світської культури. Але Просвітництво мало й специфічні риси:

■ йі. Просвітники висунули ідею залежності суспільного прогресу від поширення освіти та наукових знань. Причиною всіх негараздів у суспільстві вони вважали невігластво. Однак для них важливим було не тільки поширення знань, але й громадянське та моральне виховання, утвердження нового світогляду.

2. Розвиваючи ідею цінності людської особистості, просвітники надавали особливої ваги розумові, вірячи в його безмежні можливості.

Звідси — просвітницький раціоналізм. За допомогою двох основних важелів — розуму й поширення освіти — просвітники хотіли змінити суспільство. Вони пропагували ідеї добра і справедливості. 3. В основі просвітницького світосприйняття лежала гармонія

«ПРИРОДИ» І розуму.   , _г,       ; ,,;  . < ,.;                < ,,

Критикуючи феодальний устрій і суспільні відносини, які в ньому
склалися, просвітники в період зрілого Просвітництва висловлювали
погляди, що суспільне життя повинне будуватися за загальними зако­
нами і велінням природи¹.                                            .., „,!,

Просвітництво в Європі зародилося ще в XVII ст. (Голландія, Англія), але апогей його розвитку припадає на другу половину XVIII ст. При наявності спільних ознак для просвітницького руху різних європейських країн у ньому все ж таки не було повної ідейної єдності, і дослідники простежують радикальні та помірковано-опозиційні течії². Найбільш радикальним було Просвітництво у Франції, яке вплинуло на Французьку революцію 1789—1794 рр. Під впливом французького Просвітництва (Ф. Вольтера, Д. Дідро, Ж. Ж. Руссо) воно розвивалося і в інших країнах Європи, але при цьому виникала й своя специфіка.

У добу Просвітництва в другій половині XVIII ст. виникла й кон­цепція «освіченого абсолютизму» в політиці деяких держав (Йосиф II в Австрії, Катерина II в Росії та ін. ). У суспільній думці та в мистецтві з'являються нові елементи, що проявилися у поглядах просвітника Ж. Ж. Руссо та в німецькому штюрмерстві³. Ж. Ж. Руссо висунув нову концепцію людини. Він відмовився від переважаючого для просвітни­ків раціоналістичного розуміння «людської природи» і переніс акцент з «життя розуму» на «життя серця». Це відобразилося у знаменитих руссоїстських формулах: «Розум може помилятися, а серце — ніколи», «На шляху доброчесності серце — вірний провідник там, де розум відступає» та ін. Руссо поставив під сумнів абсолютну цінність культури, якій він протиставив природу — «природний стан», а культурній людині — «природну людину», віддаючи їй перевагу⁴.

В Україні передумови виникнення Просвітництва з'явилися ще наприкінці XVI ст. і були пов'язані з виникненням братств, братських

¹ НфшвайкоД. С. Искусство: направлення, течения, етили. — К., 1981. — С. 175—176. ^! Там же. - С. 173.

' Термін «штюрмерство» походить від назви німецького літературного руху Зіигт ижі («Буря і натиск»).

' Наливайко ЦС. Искусство: направлення, течения, етили. — С. 216—217.

шкіл, а потім колегіумів та Києво-Могилянської академії. Ідеї раннього Просвітництва розвивалися в Україні в XVII — першій половині XVIII ст. їх висловлювали українські письменники й церковні діячі Дмитрій Туптало, Феофан Прокопович та ін. Найпоширенішою в той час в Україні була просвітницька ідея про залежність суспільного розвитку від рівня освіти⁵.

Якісно новим етапом Просвітництва в Україні стала друта половина XVIII ст. У цей час в Україні поширювалися ідеї класичного західно­європейського Просвітництва, зокрема через культурно-просвітницькі гуртки. У 80—90-х роках такий гурток діяв у маєтку в Попівці Сумського повіту на Харківщині. Його заснував О. Паліцин — поет, архітектор і художник. Цей гурток називали «Попівською академією» (від назви села). До нього входила різночинна інтелігенція, серед якої були В. Каразін, В. Капніст таін. Саме з ініціативи В. Каразіна в 1805 р. було відкрито Харківський університет. Цей гурток відвідував також Григорій Сковорода. Члени «Попівської академії» були послідовниками ідей французьких просвітників; вони перекладали й поширювали твори Вольтера, Руссо та ін. Захоплювалися вони й особистістю Г. Сковороди, його філософським ученням. Члени цього гуртка нада­вали великого значення поширенню освіти і. науки. «Попівська академія» була попередницею Харківського університету*.

Ще один культурно-просвітницький гурток існував у Кременчуці. Його очолив В. Пассек, якого за вільнодумство тричі висилали до Сибіру. Цей гурток теж пропагував ідеї французьких просвітників. Але Просвітництво в Україні не обмежувалося лише діяльністю гуртків. У другій половині XVIII ст. ідеї Просвітництва поширились у творчості українських письменників і філософів: Г. Сковороди, Я. Козельського, В. Капніста, П. Лодія, І. Котляревського та ін.

Радикальні погляди висловлював один з видатних українських просвітників Я. П. Козельський — виходець з українського козацтва. Він висував ідею перебудови суспільства на засадах розуму. У своїй праці «Философские предложения», написаній у Петербурзі (1768 р. ), Я. Козельський зазначав, що «несправедливість ні від кого й ні проти кого у світі не припустима». В. Капніст, син багатого українського поміщика, був автором гострих соціально-політичних творів («Ода на рабство», комедія «Ябеда»). Найвидатніший український філософ

' Литвиное В. Д. Ідеї раннього Просвітництва у філософській думці України. — К., 1984. — С. 31.

* Охріменко П., Охріменко О. «Попівська академія» і її культурно-громадське значення // ПІ Міжнародний конгрес україністів. Літературознавство. — К., 1996. — С. 339—346.

другої половини XVIII ст. Г. Сковорода орієнтувався не на вузький раціоналізм, а надавав перевагу «життю серця» і тим самим його вчення було близьким до руссоїстичних ідей. Згідно з цим ученням, шлях до людського щастя лежить через «моральне просвітництво», пізнання кожним свого «природного» покликання й морального само­вдосконалення⁷ (детальніше про вчення Г. Сковороди йтиметься далі).

Просвітницький ідеологічний рух вплинув на літературу й мистецтво в Європі, але, на думку багатьох учених, не створив єдиної системи художнього мислення і єдиного творчого напрямку. В європейському мистецтві доби Просвітництва виникали такі художні напрямки як просвітницький класицизм, просвітницький реалам та передромантичні течії, зокрема, сентименталізм.

У художніх напрямках функціонували відповідні стилі, бо. як зазначають дослідники, напрямки є історико-типологічним поняттям високого рівня узагальнення, а стилі входять важливими складниками в напрями⁸. Зі зростанням особистісного начала в мистецтві складаються й індиві­дуальні стилі.

Для естетики класицизму була характерна нормативність. Раціо­нальна естетика класицизму сприяла виробленню обов'язкових норм, правил, яким повинні були відповідати твори мистецтва, ієрархії жанрів («високі», «низькі»). Це вплинуло на раціональну організацію мистецької форми, типізацію образної системи. Для мистецтва класи-цистського напрямку було характерне прагнення до урівноваженості, пропорційності, гармонії.

Класицизм у Західній Європі зародився ще в XVI ст. в епоху Відро­дження (так званий ренесансний класицизм). У XVII ст. класицизм найяскравіше виявився у Франції в теорії Н. Буало, у драматургії П. Корнеля, Ж. Расіна, Ж. Мольєра та ін. У цю добу він простежується в літературі й мистецтві Італії, Німеччини та інших країн⁹.

У другій половині XVIII ст. класицизм у Західній Європі збагачується новими рисами. Відчутне прагнення до «простоти», «природності» («веймарський класицизм» Ґете і Шіллера та ін. )¹⁰.

В Україні певні ознаки «шкільного класицизму» засвідчені в другій половині XVII — першій половині XVIII ст.; вони проявилися в курсах поетик, риторик та шкільній драматургії. Класицизм в українській

12345678910Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: