10 Історія українського мистецтва. Т. 4. — К-, 1969. — С. 14. '■■•і!.т,; «.і^.'ї

10 Історія українського мистецтва. Т. 4. — К-, 1969. — С. 14.                                                '■ ■ •і!. т,; «. і^. 'ї

Хмельницької області). Для спорудження таких комплексів польські магнати запрошували майстрів із Франції та Англії.

У кінці XVIII ст. на Правобережжі виникли визначні пам'ятки садово-паркового мистецтва, що належали польським магнатам: «Олександрія» в Білій Церкві (Браницьким), «Софіївка» в Умані (Ф. Потоцькому)⁸¹.

Розквіт скульптури в Києві та на Лівобережній Україні пов'язаний з діяльністю майстрів Івана Равича, Сисоя Шалматова (відомий май­стер іконостасів). У 60—70-х роках розквітає мистецтво галицьких скульпторів, які творили в стилі рококо: Севастіана Фесінґера, Антона Осинського. Особливо талановитим був Пінзель, який творив у стилях пізнього бароко та рококо. Психологізмом й експресією відзначаються статуї скульптора Пінзеля на соборі св. Юра у Львові та ін. В останній третині XVIII ст. творили видатні Львівські скульптори Матвій Поле-йовський та Іван Оброцький, які працювали в стилі рококо, але в їхній творчості вже помітний вплив класицизму⁸².

На кінець XVIII — початок XIX ст. припадає творчість найвидатні-шого представника української скульптури класицистичного стилю Івана Петровича Мартоса (1752—1835). Він народився в м. Ічні на Чернігівщині, предки його походили з козацького роду. Дитячі роки І. Мартос провів в Україні, а з 1764 р. навчався в Петербурзькій Академії мистецтв. Потім І. Мартос вдосконалював свою майстерність в Італії. У Римі він зустрічався з композитором Д. Бортнянським, який тоді також перебував в Італії. З ним І. Мартоса пов'язувала дружба, яка згодом тривала і в Петербурзі. І. Мартос був автором мармурового погруддя Д. Бортнянського, встаношіеного в концертному залі Придворної капели⁸³.

І. Мартос творив не тільки в Росії, але і в Україні, з якою він
не поривав зв'язків. За проектом І. Мартоса в Одесі на початку XIX ст.
був установлений пам'ятник А. Е. Рішельє. Він же — автор пам'ятника
гетьманові К. Розумовському. І. Мартос не забував свого українського
походження і навіть відзначив це в написі на пам'ятнику К. Мініну
і Д. Пожарському в Москві: «Сочинил и изваял Іоан Петрович Мартос
родом из Ични»⁸⁴. Син скульптора О. І. Мартос став дослідником
історії України⁸⁵.                                -, т: ■ ■ №: > %& іи№'Л, #гамЗ©., л. ^ь-зь; *З

¹¹ Історія українського мистецтва. Т. 4. — С. 41—52.                                                           , -.. _; ,,,

⁸² Історія українського мистецтва. Т. 3. — С. 134—138. ' '                      . '■ '" " " *.., ''■ '" " ■ ■ "

" Фиьштейн С. Листування Д. С. Бортнянського з канцелярією імператриці Марії Федорівни // Українська музична спадщина. — К., 1989. — С. 93.

" Історія українського мистецтва. Т. 4. — С. 57.                            ■ ' ■                 — '

" Там же — С 310—311.                                                     ' ' '" ' - «т: ія-:: ((                                        ! "

.               37 •

У другій половині XVIII ст. з'являються нові риси і в живописі. Наприкінці XVIII ст. поступово відмирає бароко і розвиваються елементи класицизму. Значне місце навчанню малярства надавалося в Клєво-Могилянській академії, діяла Лаврська малярська школа, київський іконописний цех. Справа художнього навчання була добре поставлена в Харківському колегіумі. Українці навчалися і в Петер­бурзькій Академії мистецтв. У ній виховувалися такі вихідці з України, як А. Лосенко, К. Головачевський, Д. Левицький, В. Боровиковський, які стали видатними художниками. Серед тих, хто навчався в цій Академії, були й такі, яких спочатку набрали для співу в петербурзь­кій Придворній капелі. Деякий час вони співали, а згодом, очевидно, через те. що мани художній талант, етапи вчитися в Академії мистецтв. Серед них були А. Лосенко, Г. Головачевський, І. Саблуков (останній потім викладав у Харківському колегіумі). А. Лосенко та І. Саблуков вдосконалювали свою мистецьку освіту за кордоном, зокрема в Італії.

Значне місце в живописі продовжує займати іконопис, який посту­пово змінює свій характер. Усередині XVIII ст. в деяких іконописах України помітні впливи стилю рококо. Це простежується, зокрема, в іконописі Успенської церкви в с. Межиріч біля Лебедина (нині Сумської області) та ін. ⁸⁶.

В останній чверті XVIII ст. провідним стилем у живописі стає класицизм. Першою пам'яткою, в якій помітні ознаки нового стилю, є живопис Андріївської церкви в Києві. Над її розписами в 1752— 1753 рр. працювали Григорій Левицький разом зі своїм сином Дмитром Левицьким та відомий російський художник О. Антропов⁸⁷.

Живопис Андріївської церкви вплинув на дальший розвиток іконопис­ного мистецтва в Лівобережній Україні. Як відзначають дослідники, пам'яток іконописного живопису в стилі класицизму в Лівобережній Україні збереглося багато. Серед них особливо виділяються іконостаси Козелецького та Почепського соборів, збудованих гетьманом К. Розумов-ським, у створенні яких брав участь художник Григорій Стеценко (1710—1781)⁸⁸. Цей визначний художник був з м. Ромен (нині м. Ромни. Сумської області). Він став придворним живописцем гетьмана К. Розумовського і здійснював розписи та різні декоративні роботи в його маєтках.

16 Історія українського мистецтва. Т. 3. — С. 211.

11 Тяи її* _______  С 111