И Історія українського мистецтва. — Т. 3. — С. 213.  і \»'.(!'!' .

Поряд з розписами в храмах на релігійну тематику, створювалися й світські розписи. Так, наприклад, дуже цікавими є зображення музикантів у дерев'яній церкві с. Пійло Івано-Франківської області, збудованій 1778 р. На хорах на західній стіні намальовано молоду жінку, одягнену в сукню з кринолінами, яка грає на органі; праворуч і ліворуч від неї — погрудні зображення співаків та музикантів, що грають на скрипці і флейті⁸⁹.

У другій половині XVIII ст. активно розвивається світський живопис: портрет, історичні, пейзажні і побутові картини. Продовжує розвиватися й народна картина.

Класицистичний стиль яскраво проявився у творчості видатних художників А. Лосенка, Д. Левицького, В. Боровиковського.

Антін Павлович Лосенко (1737—1773) народився в м. Глухові. Він, як уже відзначалося, спочатку був завербований до петербурзької Придворної капели, а потім навчався в Академії мистецтв. Підвищуючи свій мистецький рівень, він тривалий час перебував у Парижі та Римі. У Парижі Лосенко навчався у відомого французького художника Вієна, який очолював художній відділ Французької Королівської Академії. Там Лосенко здобув визнання і навіть нагороди (медалі)⁹⁰. У 1769 р. А. Лосенко повернувся з Італії до Петербурга зрілим майстром. Спочатку він викладав в Академії мистецтв. У той час у ній панувала складна й гнітюча атмосфера. А. Лосенка втягнули в різні адміністративні чвари, він не оминув інтриг і зіткнень з президентом Академії І. Бецьким. У 1770 р. становище його стало вкрай важким". 1772 р. А. Лосенка призначили директором Академії мистецтв, але по суті нею керував її президент І. Бецький. Усе це негативно позначилося на здоров'ї митця. Відірваний від художньої творчості, виснажений і пригнічений, він незабаром тяжко захворів і в 1773 р. помер, коли йому було неповних 36 років⁹².

А. Лосенко був яскравим представником класицистичного малярства. Він створив перші історичні картини на теми з історії Київської Русі:

" Жо. ітовськіш П. М. Монументальний живопис на Україні XVII—XVIII ст. — К., 1988 - С. 117. ⁵⁰ Семчишим М. Тисяча років української культури. Вид. 2-ге. — К., 1993. — С. 202.

" Близький приятель А. Лосенка французький скульптор 1. Фальконе, який тоді перебував у Петербурзі, повідомляє: «Багато хто, і в тому числі п. Козицький кажуть мені: „Та зробіть же хоч що-небудь для цього бідолашного Лосенка''. 1. Фальконе тоді писав до імператриці: „Йдеться про Лосенка, умілу, чесну¹, нещасну людину... Переслідуваний, утомлений, зажурений, вимучений безліччю академічних дрібниць, що в жодній академії не стосуються професора, Лосенко неспроможний взятися за пензель; його занапастять безсумнівно. Він, найталановитіший серед своїх співвітчизників маляр; до цього залишаються нечутливими, ним жертвують". Але Катерина [І не прореагувала на звернення французького скульптора» {ШтрангеМ. М. Демократическая интеллигенция России в ХУІН веке. — М., 1965. — С. 241 —242).   я «■.,: > ■ ї• ■; г- а > ■ ■ ■ - •■ ': '

⁹² Штранге М. М. Зазнач, праця. — С. 242.                                                               . «, і; ,;; •■ ■; ^. '. і і'. ^«іЧу '"

«Князь Володимир перед Рогнідою», «Св. апостол Андрій Первозван-ний» та ін. Своєрідністю відзначаються його полотна на біблійні теми («Чудесна ловля риб», «Каїн і Авель», «Жертва Авраама»), а також на античну тематику («Гектор і Андромаха»). А Лосенко писав картини на рівні найкращих італійських та французьких митців своєї доби. Високу оцінку його полотнам давали й зарубіжні художники.

Одним з найвизначніших живописців-портретистів у Східній Європі наприкінці XVIII — на початку XIX ст. був Дмитро Левицький (1735— 1822), який, вірогідно, народився в Києві. Мистецьку освіту Д. Ле­вицький одержав від свого батька — відомого в Києві гравера Григорія Левицького. Коли в 1757 р. Д. Левицький прибув до Петербурга й став навчатися в О. Антропова, він уже мав солідну підготовку і швидко став зрілим майстром у галузі портретного живопису. Його сучасник Яків Штелін, відомий як автор праць про російське мистецтво XVIII ст., називав Д. Левицького «українським Антроповим»⁹³. Діяль­ність Д. Левицького в Петербурзі тривала протягом 1771—1788 рр. Він викладав в Академії мистецтв, керував портретним класом. Дослідники припускають, що коли Д. Левицький з& аишив викладацьку роботу і вийшов у відставку, він жив у батьківському домі в Полтавсь­кому повіті⁹⁴. •- > '

Д. Левицький написав велику кількість портретів. Його замовниками часто були люди високого соціального стану. Серед них і відомі українці: гетьман Кирило Розумовський, П. Завадовський, І. Безбо-родько, дружина В. Капніста та ін. У портретах Д. Левицького про­стежуються традиції українського репрезентативного, барокового портрета. Від цих традицій у його портретах — патетичність, імпозант­ність і пишність, святковість і виразність колориту. Однак портрети Д. Левицького мають і яскраві ознаки нового класицистичного стилю, що проявилися в композиційній довершеності, гармонійності й урів­новаженості кольорів, внутрішній динамічності образу, вишуканій творчій манері. Значну увагу Д. Левицький приділяв зображенню тканини одягу. Одяг аристократів-замовників відзначався пишністю й претензійністю. Але головним для Д. Левицького було розкриття людської суті зображуваних осіб. У його портретах помітна посилена увага до душевного світу людини. Як відзначають дослідники, «навряд