" РубанВ.В. Український портретний живопис першої половини ХГХст. — К-, 1984. — С. 14. " Рубан В.В. Зазнач, праця. — С. 16.

40

чи знайдеться ще хто-небудь з живописців цього часу, здатних зрівня­тися з ним за переконливістю відтворення зовнішнього вигляду і вну­трішнього світу людей його епохи»⁹⁵.

Учнем Д. Левицького був видатний живописець-портретист Володи­мир Боровиковський (1757—1825). Він також народився в Україні, в м. Миргороді на Полтавщині у родині, де живописне ремесло пере­давалося з покоління до покоління. Хоч його батько Лука Боровик перебував на військовій службі, проте він займався й малюванням ікон. По малярській лінії пішов і його син Володимир, який став знаменитим художником з прізвищем «Боровиковський».

Ранній період творчості В. Боровиковського пройшов в Україні (у Миророді). Художник сформувався на фунті українських барокових традицій і працював в іконописному та портретному жанрах. Уже в ранній період творчості вимальовувалася його концепція втілення іконописних образів та портретної характеристики, якої він дотриму­вався і в своїх композиціях зрілого періоду. Він намагався поєднати реальні риси з ідеальними уявленнями про людину. В поетичних образах-портретах В. Боровиковського помітні сентимснталістські риси⁹⁶.

На відміну від Д. Левицького, В. Боровиковський приїхав до Петер­бурга, коли йому було 32 роки; він уже був зрілим майстром зі сфор­мованим світосприйняттям і художнім баченням. Тому В. Борови­ковський швидко засвоїв нові мистецькі віяння. У портретах В. Боро­виковського петербурзького періоду поєднуються класицистичні та сентименталістські риси. Класицистичні риси простежуються у величності образу, світській вишуканості, а під впливом сентимента­лізму посилюється емоційність образу. Для В. Боровиковського харак­терне поєднання імпозантності вигляду і внутрішньої одухотвореності⁹⁷.

У портретах Д. Левицького та В. Боровиковського відобразилися найхарактерніші ознаки портретного живопису кінця XVIII ст. Проникнення у складний душевний світ людини в портретах цих талановитих художників піднеслося на новий щабель⁹⁸.

У другій половині XVIII ст. в Україні активно розвивається й народна картина, яку творили не професіонали, а самоучки. У цей час набува­ють популярності й великого поширення картини «Козак-бандурист»,

«Тамже. -С> 2.   ■                   .:. р\ь" №Г. * *»*_Н                         І^^'

«Тамже. -С. ЗО. ^И^*'¹' ^-•■ 1Я₁.. « йи^. о^АШїСХИ-і         >: _Ььі.,; -д

" Там же. - С. 37.               ■ < ■! •:; •». ■ ■ •,:.! ■ >                                                                                                                                       ,,, Г:

«Тамже.       -      і- ■     ■ *$< '■ ■ " '.    ..    ......         .    ....                                                                               .                  і. ■ •:!!.,

«Козак Мамай». Народні майстри не копіювали старі картини, а ство­рювали на їхній основі нові варіанти. Проте між ними існувала й певна спадкоємність, що простежується в зображенні козака, який завжди має традиційну позу, з бандурою, а поруч з ним — кінь; на землі його зброя і предмети побуту. Картини мали супровідний текст, здебільшого взятий з II дії вертепної драми.

У народних картинах залишив помітний слід і гайдамацький рух. У другій половині XVIII ст. виникли картини із зображенням ватажків цього повстання: Залізняка, Ґонти, Бондаренка. Наприкінці XVIII ст. в народній картині з'являються образи селян («Селянська біда»), народний побут («Народне гуляння»). Народні картини позначені реалістичними і яскравими національними рисами.

Таким чином, українська архітектура та образотворче мистецтво другої половини XVIII ст. збагатилися новими виразовими засобами. У цьому мистецтві відобразилося нове світосприйняття і нове художнє бачення. Ще досить живучим у мистецтві було бароко, помітні деякі ознаки рококо, яскравіше проявився класицизм, а в кінці XVIII ст. зароджується сентименталізм.

Характерною ознакою цього періоду було те, що вихідці з України, серед яких — визначні митці І. Мартос, А. Лосенко, Д. Левицький, В. Боровиковський, творили не тільки в Україні, але і в Росії (в Петер­бурзі), їхня творчість зіграла важливу роль у розвитку українського мистецтва і вплинула на подальший поступ російського мистецтва.

: ілш«'і> #'-; 4. Діяльність українських музикантів ^< < Щ>: *->
та інших діячів культури в Росії                  *

., ■ %-, ■ -•

4. 1. Участь українців у просвітницькому русі в Росії

Відплив української інтелектуальної еліти в Росію, який почався удругій половині XVII ст., зріс із 60-х років XVIII ст. Основною причиною цього була ліквідація Української Гетьманської держави. На Лівобережній Україні запанувала нова система управління, пов­ністю підпорядкована російським владним структурам. Десятки укра­їнських урядовців та козацьких старшин були звільнені з посад. Але дехто з українців зробив велику кар'єру в Росії. Київський полковник Олександр Безбородько, син відомого генерального писаря, став секретарем Катерини II, а за царювання Павла І — найяснішим князем і канцлером Російської імперії. Петро Завадовський, почавши

в Україні свою кар'єру секретарем Малоросійської колегії, в Росії став міністром народної освіти і дістав титул Графа. Віктор Кочубей став віце-канцлером, Дмитро Трощинський — міністром юстиції іт. д. ⁹'.

У середині — другій половині XVIII ст. в Росії, як ми вже відзначали, були відкриті нові освітні заклади [Академічний університет у Петер­бурзі (1748), Московський університет (1755), Академія мистецтв (1758)], яких не було в Україні. Тому українська молодь після навчання в Києво-Могилянській академії часто продовжувала свою освіту в російських навчальних закладах. Значна частина української молоді навчалася також у західноєвропейських університетах.

Хоч Києво-Могилянська академія на той час уже почала відставати від європейських університетів, проте вона давала студентам добру гуманітарну освіту і знання грецької, латинської та західноєвропейських мов. Через це вихідці з України, які навчалися в Києво-Могилянській академії, а також і ті, що потім продовжували освіту в російських та західноєвропейських університетах, були тією інтелектуачьною силою, яку використовували в Росії.

У XVIII ст. в Росії не було жодної сфери інтелектуальної та худож­ньої діяльності, де б яскраво не проявили себе українці з Лівобережної України. їхня діяльність простежується в політичному житті, освіті, науці, літературі, журналістиці, музиці, образотворчому мистецтві, а також і в церковному житті.

Відплив інтелектуальних сил з України далеко не завжди мав добро­вільний характер; часто він був примусовим. Це стосується, напри­клад, набору слухачів до медико-хірургічних шкіл Росії серед студентів Києво-Могилянської академії, оскільки вони добре знали латинську мову. Тільки протягом 1754—1768 рр. з Києво-Могилянської академії в такі російські школи пішло вчитися 300 студентів¹⁰⁰.

До тих, хто наприкінці 60-х років прибув з Києво-Могилянської академії до Петербурга для навчання у медико-хірургічній школі, належав і Петро Федорович Чайка (він переробив своє прізвище на Чайковського) — дід відомого композитора Петра Ілліча Чайков-ського. Прадід же композитора Федір Чайка був козаком Мирго­родського Малоросійського полку¹⁰¹.

Деякі вихідці з України, що навчалися в медико-хірургічних школах, згодом ставали викладачами цих шкіл, відомими вченими і залишили

" Полонська-Василенко Н. Історія України. Т. 2. — ІС, 1993. — С. 267.

¹⁰⁰ Дзюба О. Українці в культурному житті Росії XVIII ст.: причини міграції. — С. 115, 117.

¹⁰¹ Ситник А Талант козацького роду // Старожитності. — 1993. — N° 15-16. — С. 26.

помітний слід у російській медицині (Петро Погорецький, Нестір Максимович-Амбодик, Хома Тихорський, Данило Самойлович, Олександр Шумлянський та ін. )- Серед них були поборники Просвітництва¹⁰². Значна частина уродженців України (часто вихованці Києво-Моли-лянської академії) відзначалася широкою ерудицією та знанням бага­тьох мов і зайняла чільне місце в просвітницькому русі в Росії. Вони викладали в шляхетських кадетських корпусах, у Петербурзькому та Московському університетах, Петербурзькій Академії мистецтв, працювали в Академії наук, у Сенаті тощо. Українці в Росії видавали газети й журнали (Лука Січкарьов, Васшіь Рубан та ін. )¹⁰³. Вони ставали відомими вченими, філософами, письменниками і відстоювали ідеї Просвітництва. Серед уродженців України, як ми вже відзначали, були талановиті художники, скульптори (А. Лосенко, Д. Левицький, В. Боровнковський, І. Мартоста ін. ). У Росії писав свої філософські праці видатний український просвітник Яків Козельський. Вихідці з України Володимир Золотницький став автором першої в Росії праці про «природне право», а Семен Десницький — зачинателем історії російського права¹⁰⁴. Федір Емін — людина великих здібностей та енциклопедичних знань — поклав початок новому літературному жанрові в Росії — російському романові¹⁰⁵.

Значне число українців займалися в Росії також перекладацькою дшльністю. Вони зробили величезну кількість перекладів книг з грецької, латинської, різних західноєвропейських мов на російську. Українці зроби, ™ вагомий внесок в ознайомлення російського суспільства з давньо­грецькою та західноєвропейськими літературами. Особливе місце зайняли переклади античної й тогочасної західноєвропейської про­світницької літератури. ^я- м-)^? і'ічн^ла о. ашп а%о> пп ім'ііи нк; ілігт є Перекладацькою діяльністю плідно займалися вихідці з України, які працювали викладачами (часто іноземних мов) у кадетських кор­пусах. Так, Григорій Полетика уклав порівняльний словник шістьма мовами (російською, давньогрецькою, латинською, французькою, німець­кою, англійською). Лука Січкарьов робив переклади з давньогрецької, латинської, французької, англійської, італійської, німецької та поль­ської мов. Перекладами в кадетських корпусах займалися Володимир

Штранге М. М. Демократическая интеллигекция России в XVIII веке. — М., 1965. — С. 60. ^1И Штранге М. М. Зазнач, праця. - С. 100, 119.

⇐ Предыдущая567891011121314Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: