Г. Сковороди  г г г. " Горський В.С. Історія української філософії, — К., 1996. — С. 86. 54 Горський В.С. Зазнач, праця. — С. 88—89, 91—92.

т

але й свідоме прагнення перетворити Україну в провінцію, придушити неконтрольовану культурну творчість. З того часу друкарні, які раніше дбали про рохмаїття своєї продукції, могли займатися лише розмно­женням церковнослов'янськихлітургічнихтекстів. Навіть відмінності в наголошенні слів вважалися злочином і суворо каралися»*². Через це українські світські твори існували в усній або рукописній формі і більшість із них було втрачено. Це стосувалося й української музики.

У той час московська та петербурзька друкарні за другу половину XVIII ст. випустили величезну кількість світських видань з літератури та різних галузей знань. Дійшло до того, що якусь українську книжку можна було надрукувати в Петербурзі, а не в Україні. Так, наприклад, «Ене'ща» І. П. Котляревського вперше вийшла в світ у Петербурзі (1798 р. ).

У Західній Україні в другій половині XVIII ст. продовжувала діяти Львівська братська друкарня, яка видавала не тільки церковні, але й світські книга, проте умови діяльності видавців погіршилися. Значну роль у книгодрукуванні відігравала друкарня Почаївського греко-католицького монастиря (нині — Тернопільської області), заснована в 30-х роках XVIII ст., у якій видавали церковні та світські книги. Серед її видань у кінці XVIII ст. — антологія українського духовного канта «Богогласник». Але почаївські та львівські видання не могли задовольнити потреб українського суспільства. Обмеженими були світські видання, і лише деякі з них друкувалися українською мовою.

Таке нищення книгодрукування в Україні порівняно з попереднім
періодом негативно вплинуло на розвиток української національної
культури.              - ■ - ^; '^: '■ '^; ' '^ІУ" і " -'

Незважаючи на відзначені винятково несприятливі умови розвитку культури в Україні, все ж таки в другій половині XVIII ст. українці, творячи в Україні та в Росії, досягли висот філософської думки, мистецьких вершин. Значно оновилися й збагатилися різні галузі культури. У творчості українських митців простежується утвердження культури нового типу. Вони опановували нові стилі та жанри.

⁵² ісасвичЯ. Д. Зазнач, праця. — С. 116.

Філософія      Григорій Сковорода. Крім того, він

Г. Сковороди              г   г          г

і як поет, байкар, співак, композитор, педагог. Г. Сковорода не тільки створив філософське,

морально-етичне вчення, але й прожив своє життя за його принципами. Його вчення викладене у філософських трактатах, діалогах («Наркіс» та ін. ), у його поезії, епістолярній спадщині. Г. Сковорода був енциклопедично освіченою людиною, знав багато іноземних мов (латинську, старо­грецьку, староєврейську, німецьку, польську). Він мав ґрунтовну філософську ерудицію, чому сприяло його навчання в Кіієво-Моги-лянській академії. Його філософське вчення дослідники пов'язують з різними традиціями: із вченням античних філософів (Сократа. Платона, Арістотеля та ін. ); простежують у нього співзвучності з ідеями отців церкви, а також Б. Спінози, Хр. Вольфа, з представниками філософії просвітництва та німецькими містиками".

Вчення Г. Сковороди є органічною частиною загальноєвропейької філософської традиції, але при цьому воно відзначається глибокою самобутністю. Основним об'єктом його вчення є духовний світ людини і з'ясування, за яких умов вона може бути щасливою.

У філософських поглядах Г. Сковороди значне місце займає вчення про дві натури («видиму» і «невидиму») і три світи: великий світ (макрокосм — всссвітньо-космічна субстанція), малий світ (мікро­косм — людина) і символічний світ — Біблія. Кожен зі світів має матеріаіьне («видиме») і духовне («невидиме»). Сковорода підкреслював, що справжньою людина не зможе стати доти, доки не збагне, що «кров і плоть є ніщо», а істинну людину утворює невидиме, духовне начало.

Із вченням про дві натури і три світи пов'язаний принцип само­пізнання людини, що є головним у філософському та етико-моральному вченні Г. Сковороди. Спираючись на традиції східнохристиянської філософії, Сковорода розумів самопізнання не тільки як пізнання своїх нахилів і здібностей, але й як процес наближення людини до Бога шляхом заглиблення у себе. Результатом цього самозаглиб­лення є зміна («преображение») внутрішньої суті людини⁵⁴. Основним

" Горський В. С. Історія української філософії, — К., 1996. — С. 86. 54 Горський В. С. Зазнач, праця. — С. 88—89, 91—92.

25

осередком пізнання Сковорода вважав серце. Він писав, що «голова усього в людині є серце людське. А що є серце, як не душа? »^Ьі. Сковорода розглядає серце як духовну субстанцію, що є основою людського буття (як сукупність почуттів, бажань, прагнень).

З принципом самопізнання пов'язана і сковородинівська концепція «сродной праці», тобто виявлення людиною в процесі самопізнання своїх здібностей, нахилів («сродность к хлебопашеству», «сродность к воинству», «сродность к богословіи» тощо). «Сродна» праця дає людині гармонію буття, веселість духу, розвагу, насолоду, душевний спокій і щастя. На думку Сковороди, згубним є прагнення людини осягнути те, що їй природа не дала; в такому разі перетворюється «правленія — в мучительство, судейство — в хищеніе, воинство — в грабленіе, а науки — в орудие злобьі». Жадоба ж до багатства, влади, слави не веде до щастя, а породжує згубні пристрасті, страх, докори сумління, незадоволеність та ін. ⁵⁶. Цих принципів Г. Сковорода до­тримувався і в особистому житті. Будучи талановитою і надзвичайно ерудованою людиною, він легко міг досягти високої університетської або церковної кар'єри, але обрав скромне мандрівне життя. Таким способом життя він впливав на своїх сучасників.

Філософське вчення Г. Сковороди має етико-гуманістичну спрямо­ваність. Сковорода надавав важливого значення безперервному вдо­сконаленню людини самої себе, її внутрішньому духовному життю. Він вважав, що тільки моральне вдосконалення, душевний мир, почуття вдячності, любові і дружби можуть дати людині щастя. Для Сковороди філософія, що тлумачиться ним як «любомудріє», — це спосіб життя. Він пояснює: «Коли дух в людині веселий, думки спокійні, серце мирне, то все світле, щасливе, блаженне. Це і є філософія»*¹.

Г. Сковорода розглядав щастя як стан незалежності та душевного спокою, який досягається шляхом звільнення від тиску навколишнього світу та подолання негативних пристрастей і злої волі в середині людини⁵⁸.

" ЧижевськийД. Нариси з історії філософії на Україні. — К., 1992. — С. 69.

^и Горський В. С. Зазнач, праця. — С. 95, 97.

" Сковорода Г. Твори вдвох томах. Т. 2. - К., 1961. - С. 521.

^я Горський В. С Зазнач, праця. — С. 98.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: