7 Історія філософії України. Т. 1. - К., 1987. - С. 343, 353.

■ ■     ''■ -> •■ ■ •*■. '■ • ■............................ > *л^

⁸ НаливайкоЛ. С Зазнач, праця. — С. 16.                                    ,, ,     <           ,. ■ *

♦ Там же. - С. 153-154.                                               , .. " " •^1ЛіЬ'■ ' ■                          " '''

: ул* ■;: ■ ■ ■ ■. . «. гі.,: -', ■ • І. . , ■, > ■. ■. ■.. ». о                                                         '

'» Там же. - С. 200.                 _: ,         , . ■ , - _; „_л, ^, -,.. „_г,,. -|,;.................... ,. „. ■. „., >,.                 г. , _, ,, _л, ;,,

літературі та мистецтві простежується і в другій половині XVIII ст., але він не мав такого яскравого вияву, як попереднє бароко.

Надаючи великого значення мистецтву у вихованні нової людини, просвітники вимагали від нього правдивості, що й стало одним із го­ловних засад просвітницького реалізму. На відміну від класицистичної трагедії, предметом зображення в поширеній у той час «міщанській драмі» стало приватне життя простих людей. Герой «міщанської драми» розкривався у зв'язку з середовищем, яке його оточувало. ,,, „ц

Реалістичні тенденції проявилися і в українській культурі: в інтермедіях шкільних драм другої половини XVII—XVIII ст., у вертепі, в «Енеїді» І. П. Котляревського, де виводяться образи простих людей з народу, та в інших творах.

Під впливом ірраціональних поглядів, інтересу до внутрішнього світу людини (погляди Руссо, представників літературного руху «Бурі і натиску») розвиваються течії передромантичного типу. До них нале­жить сентименталізм. Сентименталізм утверджував перевагу почуття, культу чуттєвості. Але емоційність у ньому ще йде в поєднанні з роз­судливістю; емоційна схвильованість поєднується з раціональною конструкцією".

У тогочасному мистецтві простежується й поєднання різних тенденцій. Так, в «Енещі» І. Котляревського поєднуються народна сміхова куль­тура, риси класицизму, просвітницького реалізму й сентименталізму¹².

Відзначені напрямки і течії позначилися на стильових особливостях музичного мистецтва.

У західноєвропейському музичному мистецтві ознаки передкласи-цизму проявилися в XVII ст. у композиційних особливостях ліричних трагедій французького композитора Ж. Б. Люллі (70-ті роки XVII ст. ) та в неаполітанській опері-серіа А. Скарлатті¹³. Але в музиці XVII ст. домінуючим ще було бароко. Найяскравішими останніми його пред­ставниками були Й. С. Бах та Г. Ф. Гендель (нагадаємо, що Й. С. Бах помер 1750 р., а Ґ. Ф. Гендель — 1759 р. ). Поряд зі старим бароковим стилем протягом XVIII ст. формувалося нове музичне мислення, нові стильові тенденції, які підготували вищу стадію класичного стилю,, найяскравіше представлену у віденській школі.

¹¹ НаливайкоД. С. Зазнач, праця. — С. 222—223.

¹² Історія української літератури. ХГХ ст. Книга перша. — К., 1995. — С. 106.

" Кхколь Г. Взаимодействие стиля, жанра и сюжета на ранних етапах становлення неаполитанской
опери-$егіа (на примере опер А. Скарлатти) // Исторические и теоретические проблеми музикального
стиля. - К., 1993. - С. 47.                    „ _____....... ,... . .. .....,.,.., „.,.,.., „.. -, . „.. „., „................. . „., >

У «передкласичний» період виник галантний стань (перша половина — середина XVIII ст. ), який мав схожість зі стилем рококо¹⁴ в архітектурі та в образотворчому мистецтві. Термін «рококо» використовується і в музикознавстві.

Галантний стиль сформувався як антипод до «вченого» полі­фонічного стилю бароко. У галантному стилі вже домшує гомофонія, на перший план виходить мелодика.

На зміну монументалізмові бароко прийшла витонченість, граціоз­ність, камерна інтимність, ніжність, елегантність й особливо харак­терна для нового стилю галантність (звідси й назва нового стилю). Творці музики цього стилю прагнули до ясності, доступності, вишука­ності. Гомофонно-гармонічна фактура здебільшого відзначалася легкістю й прозорістю. Мелодика була рясно насичена мелізмами, що нагадувала вишуканий декор в архітектурі. Якщо в бароковому етапі переважаю вільне розгортання мелодичної лінії з «нанизуванням» мелодичних побудов, то в галантному стилі часто простежується повторність симетричних музичних утворень. Для музики цього стилю був характерний жанр мініатюри (портретно-зображальної, пасто­ральної, танцювальної). Найяскравіше галантний стиль проявився у французькій музиці в клавесинних творах Ф. Куперена, Ж. Ф. Рамо, в італійській музиці — у клавірних сонатах Д. Скарлатті та ін.

У музичній творчості композиторів «передкласичного» періоду (особ­ливо з середини XVIII ст. ) увиразнилися чуттєво-сентиментальні риси, які проявилися в емоційно виразових інтонаціях, що були вже інтонаціями нового світу почуттів. Вони простежуються у творчості Й. Ґрауна, Й. К. Баха, в операх Н. Йоммеллі, Т. Таєтти, симфонічній музиці композиторів мангеймської школи та ін. ¹⁵.

Особливого значення набуває мелодика як головний засіб дії музики на почуття людини. Мелодика збагачується м'якими чуттєвими інто­націями, зокрема інтонаціями «зітхання», що пронизують вокальну й інструментальну музику другої половини XVIII ст. У мелодиці виді­ляється наспівне начало. На неї великий вплив справляв оперний жанр, зокрема італійська опера. Мелодії типу сапіаЬНе, а також мелодії

¹⁴ В основу терміна «рококо» покладене французьке слово госаіііе «раковина, мушля», яке іронічно
було перетворене на «гососо» за аналогією до «бароко». Раковина була дуже розповсюдженим мотивом
у малюнку мистецтва рококо. Згодом слово «рококо» втратило негативний відтінок
(Н& швайкоД. С. Искусство: направлення, течения, етили. — С. 185).

¹⁵ Деякі дослідники навіть пишуть про «чуттєвий» («чувствительішй») стиль (Бюкен 3. Музика
зпохи рококо и классицизма. — М., 1934) або «ґалантно-чуттєвий стиль» («галантно-чувствительньїй
стиль») (Конен В. Театр и симфония. — М., 1975. — С. 257).                         . . "  , ..

буфонного характеру, типові для італійської опери-буффа, використо­
вуються в різних жанрах, зокрема і в інструментальних. Р. Роллан
писав, що найголовніше значення, яке надавалося мелодії сапіаЬііе,
співу, привело «до зникнення перепон між різними музичними жан­
рами, давши їм як зразок той жанр, у якому в усій своїй досконалості
процвітали вокальна мелодія і мистецтво співу, — італійську оперу.
Ораторії Телемана, Гассе і Ґрауна, месси тієї епохи написані в опер­
ному стилі»".    -М: ■. '■ (■ )■ ■ •'■                          . & ■ ■ ^; \ї,; ь; ■. ■. ■; -. «. ■. •. ■ іум'. ч< •■ •„. /ге-ійа-

У творчості композиторів «передкласичного» періоду з'являється й така нова якість порівняно зі старим бароковим стилем, як втілення розвитку почуттів і настроїв. Нове мистецтво, як пише німецький дослідник Г. Аберт, «прагне втілювати не усталені настрої, а їх розвиток, не афект, що спокійно виливається, а бурхливе, сповнене хвилювання почуття з його раптовими, різкими змінами напружень і розрядок. Контрасти, які раніше розподілилися між двома різними темами, тепер раптово стикаються в середині тієї самої теми; непорушні, статичні образи поступаються місцем мінливості, спокій — рухові»¹⁷. Англійський філософ Даніель Уебб писав, що «справа музики — зображати рух пристрастей утому вигляді, в якому вони виливаються з душі»¹⁸. Першими свідомими поборниками такого мистецтва, як зазначає Г. Аберт, були представники мангеймської школи.

У музичному мисленні співіснували раціонально-логічне і чуттєво-сентиментальне начала.

Реалістичні і сентименталістські тенденції сприяли розквіту різних національних типів опери, в яких виводилися образи простих людей; композитори часто зверталися до народної музики. Це простежується в італійській опері-буффа, французькій комічній опері, німецькому зінґшпілі, російській комічній опері та ін. Такі тенденції наявні і в першій українській опері І. П. Котляревського «Наталка Полтавка», постаапеній на початку XIX ст. (1819 р. ).

В італійській та французькій операх сентименталістські тенденції проявилися у введенні в комічну оперу ліричної закоханої пари і усу­нення комічного на другий план. У результаті поєднання комічного й сентиментального виник змішаний жанр — «напівсерйозна опера» («орега кеіпіхегіа»). Так, італійська опера-буффа Н. Піччіні «Добра дочка» наблизилася до сентиментальної драми. У французькій комічній опері

¹⁶ Роллан Р. Музнкально-историческое наследие: В 8-ми вьіп. — Вьіп. 3. — М., 1988. — С. 296.

" Аберт Г. В. А. Моцарт. - М., 1978. - С. 348.

" Бюкен 3. Музика зпохи рококо и классицизма. — С. 93.   < н^. нл.? :.: '-і: -.: < ц. } V.. >: > \іИ■ ■ '. " '■

11

також виникає сентиментально-моралізуючий напрямок (опера
П. Монсіньї «Дезертир»).                                                        ік

Д. Бортнянський писав свої опери, поставлені в Росії, під впливом італійської опери-буффа та французької комічної опери. У його операх теж поєдналися лірично-сентиментальне й комічне з переважанням першого. Отже, він також творив у змішаному жанрі.

Із впливом сентименталізму пов'язаний і розквіт сольної пісні з акомпанементом, яка мала елегійно-чуттєвий або весело-жвавий характер. Пісні відзначалися задушевною щирістю, доступністю музичної мови. Вони мали переважно нескладний акомпанемент і куплетну форму. Значне місце зайняв цей жанр у німецькій музиці другої половини XVIII ст. Виникали пісні з Галантними рисами, а також пісні в народному дусі (Й. А. П. Шульц). Наприкінці XVIII ст. в цьому жанрі поглиблюється ліричний зміст (К. Ф. Цельтер) і виникає новий вокальний жанр — балада, під якою розумілася «наскрізна» (а не строфічна) пісня".

У другій половині XVIII ст. розквітла й українська авторська пісня-романс. Вона спиралася переважно на народні джерела, і в ній також яскраво виражене чуттєве начало.

У «передкласичний» період формувалася класична гармонія, яка в найбільш концентрованому вигляді представлена у творчості віден­ських класиків²⁰. У цей період кристалізувалася структурна чіткість форми, класичний симфонізм, сонатно-симфонічний цикл у різних жанрових різновидах (в інструментальній сонаті, тріо, квартеті, сим­фонії). Значну роль у цьому процесі відіграли італійські та французькі оперні увертюри, симфонії та камерні твори Д. Саммартіні, Д. Тартіні, Л. Бокксріні. симфонії мангеймських майстрів, клавірні сонати В. Ф. Баха, Ф. Е. Баха, Й. К. Баха. Українські композитори М. Березовський та Д. Бортнянський також писали в цьому руслі, створюючи оперні увертюри, інструментальні твори.

У другій половині XVIII ст. відбувалися значні зміни і в «серйозному» оперному жанрі, в якому також формувалися риси зрілої класичної опери. Реформаційні тенденції помітні в середині XVIII ст. в італійсь­кій опері-серіа у композиторів Н. Йоммелі, Т. Траєтти та ін., а також і в операх Д. Бортнянського, поставлених в Італії у 70-х роках. Справжню оперну реформу зробив К. Ґлюк (опери 60—70-х років) — представник зрілого класицизму.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: