11 Там же. - С. 142.

11 Там же. - С. 142.

" ШевчукВ. Нерозгадані таємниці «Історії русів». — С. 5.
»Тамже. -С28. ■ - < ' ^Г > К. ^ ; %■ ■ ■. _» ■ '
" Там же. -С. 17. ' •■ ■ ., „; ; _{: і}... -, ■ < > •                          , _й

3. 8-159

 33

Визначним явищем другої половини XVIII ст. є й літературна твор­чість Г. Сковороди. Крім філософських трактатів і діалогів, він писав байки, багато поетичних творів: «Сад божественних пїсней» (ЗО творів), близько двох десятків поезій та поетичних перекладів, частина з яких написана латинською мовою. Літературну цінність мають і листи Сковороди, серед них деякі написані віршами (до його учня і приятеля М. Ковалинського).

Літературна творчість Г. Сковороди тісно пов'язана з його філо­софським, морально-етичним учення і мала дидактичне (виховне) спрямування.

Г. Сковорода завершив українську байкову традицію XVII— XVIII ст. і вивів байку як літературний жанр на шлях самостійного розвитку⁷⁶. Він написав ЗО прозових байок («Басни харьковскія»). Більшість байок мають оригінальні сюжети й лише деякі написані на міжнародні сюжети. Його байки пройняті гуманістично-демокра­тичними ідеями, у них Г. Сковорода утверджував високі моральні якості і викривав людські недоліки. Байки мають український колорит: у них використані народні фразеологізми, прислів'я, приказки.

Серед поетичних творів Г. Сковороди видатним явищем є збірка духовної лірики «Сад божественних пЬсней». Кожна з пісень збірки мала мелодію, складену самим Г. Сковородою, але тільки деякі з них збереглися в українському фольклорі, а потім потрапили до збірок народних пісень. Духовна лірика в цій збірці набула оригінального втілення.

Пісні Г. Сковороди захоплюють своїм ліризмом, чудовим описом української природи. Але і в цьому жанрі Сковорода-поет залишається філософом. Його пісні наповнені роздумами про сенс життя, про справжнє щастя, у них викриваються негативні людські якості (гонитва за багатством, обман, брехливість тощо).

Поетичні твори Г. Сковороди пройняті й мотивами вольності і сво­боди. В одному з віршів «Ое ПЬеПаіе» («Про свободу») уславлюється воля та національний герой Богдан Хмельницький, який виборював

СВОбоду СВОЄМУ НарОДОВІ:                    , оч:, „л;

•»•>! > '! *    4   ^^{то за волиость}? Добро в ней какое?

і|і.. ау,,; і;,,.,,,,.,. (і,, <., і Иньї говорят, будто золотое...                       .     ... .... ;

 О. когда б же мн* в дурн* не пошитись, , '..;; '; ^!

 Дабьі волности не могл как лишитись. ■.... -. ■ ■ «. -. ^■... „

Будь славен во в*к, о муже избранне, ■ ■ ■ '*•%■ ".: •■ ■ ■ ■ та; ,.:; '

Волности отче, герою Богдане⁷⁷.            ; *. ':; > -« в

™ Історія української літератури. Т. 1. — К_, 1987. — С. 144.

" Григорій Сковорода. Вірші. Пісні. Байки... — К., 1983. — С. 61.

34

Г. Сковорода у повсякденному житті користувався українською народною мовою. Писав же свої твори староукраїнською книжною мовою з частим використанням церковнослов'янської та російської лексики.

Твори Г. Сковороди за його життя не публікувалися (була надруко­вана лише одна пісня в «Богогласнику»), довго залишалися в рукописах і поширювалися в списках. Але вони мали широке розповсюдження. Окремі його пісні увійшли в репертуар кобзарів та лірників. Тюрчістю Г. Сковороди цікавився І. П. Котляревський. У своїй опері «Наталка Полтавка» він використав пісню Сковороди «Всякому городу нрав і права». Творчість Г. Сковороди вплинула на нову українську літера­туру. Ним захоплювалися Т. Шевченко, І. Франко та ін.

Таким чином, українська література другої половини XVIII ст. створила ідейне й художнє підґрунтя для розвитку нової української літератури XIX ст.

,,,..;.,,., , ,. _'.                 У другій половині XVIII ст. в архітектурі та

Архітектура           в образотворчому мистецтві ще живучим був

й образотворче        бароковий стиль, але при цьому виникають

мистецтво            деякі риси стилю рококо, з'являється класи-

цизм і зароджується сентименталізм.

Культові споруди до 70-х років XVIII ст. ще мали яскраві ознаки барокового стилю. Серед них є такі шедеври архітектури, як Андріїв­ська церква в Києві (1743—1753). збудована архітектором І. Мічурином за проектом італійця В. Растреллі, церква Різдва Богородиці в Козельці (1752—1764), яку спорудив гетьман Кирило Розумовський (над нею працював російський архітектор А. Квасов, а оздоблював українець І. Григорович-Барський, ⁷⁸ величний ансамбль греко-католицької церкви св. Юра у Львові, спорудженої Б. Маретином у 1745—1760-х роках, Домініканський костьол у Львові (1745—1749) та ін.

У деяких пишно оздоблених костьолах Галичини мистецтвознавці відзначають декоративні прийоми рококо⁷⁹.

Становлення класицизму в архітектурі України припадає на 70-ті роки XVIII ст. Саме в цей час царський уряд, здійснюючи колоніза­торську політику в Україні, створював губернські й повітові адміні­стративні центри, через що докорінно реконструювалися старі й буду­валися нові міста. Особливу увагу звертали на будівництво мурованих

" Киянин Іван Григорович-Барський (1713—1785), брат відомого мандрівника й письменника

Василя Григоровича-Барського, був талановитим учнем архітектора В. Растреллі.     -,.    ..... ,. „

™ Історія українського мистецтва: В 6-ти т. — Т. 3. — К-, 1968. — С. 133.                                        хШ, *Л ^м

адміністративних і культових споруд. У класицистичних спорудах помітний відблиск античності й епохи Відродження. Інтерес до цих традицій був характерний для епохи Просвітництва.

Стиль класицизму позначився на структурі будівель, чіткішій орга­нізації їх внутрішнього простору. «Пластичні форми, що створювали різкі контрасти світла й тіні, скульптурні оздоби, характерні для українського бароко, поступаються місцем спокійній гладі стіни, а мальовничі силуети бань храмів набувають сферичної форми. Чіткість задуму, притаманна спорудам цієї доби, переноситься й на планування і забудову міст, де з'яатяються прямі вулиці, прямокутні квартали і площі»⁸⁰.

До найкращих культових споруд з рисами класицистичного стилю
кінця XVIII ст. належить Спасо-Преображенський собор у Новгороді-
Сіверському (1791), споруджений за проектом італійського архітектора
Дж. Кваренґі, який працював у Петербурзі.           _;

У другій половині XVIII ст. в Україні виникли нові міста: Єлизавет-град (нині Кіровоград), Херсон, Маріуполь, Катеринослав (нині Дні­пропетровськ), Миколаїв, Одеса.

На зміну замкненим архітектурним ансамблям попередньої доби (замкам феодалів, монастирям, відокремленим валами й стінами) у добу Класицизму поширюються відкриті ансамблі на площах і вулицях міст. Для цієї епохи характерне будівництво розкішних магнатських ком­плексів. Центральною спорудою таких комплексів був палац. Поблизу нього розташовувалися службові флігелі, церкви, іноді театр. При магнатських маєтках існували хори, оркестри (детальніше про це йтиметься далі). В Україні існував цілий ряд таких магнатських комплексів. Найкращими були палац з великим парком у маєтку російського графа, генерал-губернатора П. Румянцева-Задунайського в с. Качанівка на Чернігівщині (70-ті роки XVIII ст. ), архітектурні комплекси в маєтку Шидловського в с. Мерчику (нині Харківської області), в маєтку П. Завадовського у с. Ляличах (нині Брянської області), палац якого належить до найкращих споруд Дж. Кваренґі. Стилістичні ознаки класицизму яскраво проявилися в палаці М. Комбурлея в Хотині (нині Сумської області), збудованому за про­ектом Дж. Кваренґі. Своєрідністю відзначався й триповерховий палац К. Розумовського в Батурині на Чернігівщині, збудований у 1799— 1803 рр.

Цікаві архітектурні комплекси з'явилися й на Правобережній Україні в маєтках Потоцьких у Тульчині, Грохольських у П'ятничанах (нині

⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: