м Там же. — С. 195.  •■>>■« іл;;';.ет:<.йЛ5

¹⁰⁵ Там же. - С. 106.                   .            .   ,    .... -.,................ і. ЬЛУ-/-*^'А^)^: .

Золотницький, Федір Емін, Семен Гамалія, Хома Халчинський. Знач­
ними за кількістю й актуальними за змістом були переклади україн­
ського просвітника Якова Козельського в період його вчителювання
в кадетському корпусі¹⁰⁶.                              ^

Вагомою була діяльність вихідців з України у Сенаті (на посадах канцеляристів), в Академії наук, а були й такі, що брали безпосередню участь у реформаторських «прожектах» Катерини II, яка хотіла постати перед світом як «просвічена монархиня».

У Сенаті вихідці з України, які спочатку навчалися в Києво-Моги-лянській академії, також займалися перекладацькою діяльністю. Василь Рубан переклав російською мовою твори Овідія і Верґілія. Василь Крамаренков (з м. Сулі) теж відзначився як перекладач. Йому належить переклад капітальної праці французького просвітника Ш. Монтеск'є «О духе законов», яка відіграла велику роль у розвитку буржуазної політичної думки другої половини XVIII ст. Секретарем департаменту Сенату з 1766 р. стає Яків Козельський, який у цей час працював над своїм трактатом «Философские предложения»¹⁰⁷.

Непересічними особистостями були уродженці України Микола Мотоніс та Григорій Козицькип. Обидва вони з дитинства навчалися в Києво-Могилян-ській академії, а потім поїхали продовжити свою освіту в Ляйпціґському університеті. Проте, опинившись без засобів на існування, звернулися до Пе­тербурзької Академії наук з проханням прийняти їх на академічний «кошт». Академія задовольнила їхнє прохання, але з умовою, що вони будуть «вічно служити Академії». При цьому М. Мотоніс та Г. Козицький повинні були особливу увагу звернути на вивчення «великоросійської мови та стилю». Після десятирічного навчання в Ляйпціґському університеті М. Мотоніс та Г. Козицький у 1758 р. приїхали до Петербурга. Вони мали великі знання, досконало володіли різними мовами (давніми й новими) і згодом прослави­лися прекрасним знанням російської стилістики.

Після приїзду до Росії Мотоніс викладав давні мови в Академічній гімназії, а Козицький читав лекції з латинського та грецького красномовства в універ­ситеті. Вони друкували статті в журналах, знайомили читачів з античними творами, робили переклади античних авторів і західноєвропейських гуманістів.

¹⁰⁶ Так, він переклав двотомну «Датську історію» відомого скандинавського письменника-
просвітника Л. Гольберга, у якій критикувалися феодальні порядки, книжку «Держава і міністр»
німецького історика К. -Ф. Мозера, прихильника концепції «освіченого абсолютизму». У його пере­
кладі був надрукований короткий виклад багатотомної давньої історп відомого францрького історика
епохи Просвітництва Ш. Роллена в обробці Д. -С. Шофіна. Крім того, Я. Козельський переклав
двотомну- працю французького історика Р. -О. Верто д'Обер «История о переменах, происходивших
в Швеции в рассуждении верьі и правлення... », що також стосувалася політичних і філософських
питань епохи Просвітнитцтва. У передмовах до всіх цих праць Я. Козельський викладав свої думки
і погляди (Штранге М. М. Демократическая интеллигенция России в XVIII веке. — С. 85—92).

¹⁰⁷ Штранге М. М. Зазнач, праця. - С. 119, 122, 123.

45

Згодом Мотоніс і Козицький були переведені на роботу в Сенат. Законодавча комісія залучила їх до редагування проекту нового «Уложения» (1767—1774) у «чистому російському стилі»¹⁰⁸. Через деякий час Г. Козицький працював у Кабінеті Катерини II (з 1768 р. на високій посаді статс-секретаря) і підбирав, перекладав та редагував іноземні тексти для «Наказу» — компілятивного твору імператриці¹⁰'. Законодавча комісія для створення проекту нового «Уложения», що передбачав значне реформування Російської імперії, мала спиратися на цей «Наказ» імператриці. Г. Козицький займався також розроб­кою законодавчих «прожектів» Катерини II, яка хотіла створити про себе думку в Росії та в Європі як про просвіченого монарха і реформатора. З цією метою вона підтримувала тісні контакти з французькими енциклопедистами та просвітниками (Ф. Вольтером, Ш. Монтеск'є, Д. Дідро та ін. ). Г. Козиць­кий, очевидно, широ вірив, що він, служачи просвіченому монархові, сприяє прогресу, і тільки згодом зрозумів, що насправді був лише знаряддям у руках Катерини II" ^с> .

За участю Г. Козицького у 1768 р. було створено «Собрание, старающееся о переводе иностранньгх книг». Його очолювали графи В. Г. Орлов, О. П. Шу-валов і сам Г. Козицький. Однак перші два часто перебували за кордоном і, як свідчать історики, Козицький відігравав у цьому «Собрании» головну роль. Він залучив до роботи понад сто висококваліфікованих перекладачів, які переклали й опублікували 112 назв книг (173 томи). Це були переважно загальноосвітні книги з історії, географії, історії науки, антична література іт. ін., а також твори НІ. Монтеск'є, Ф. Вольтера, Ґ. Маблі, Ж. Ж. Руссо, збірники статей з «Енциклопедії» Д. Дідро. До цих збірників увійшли пере­клади декількох сотень статей з «Енциклопедії» Дідро, і серед них — статті політичного та філософського спрямування. Серед перекладачів було багато уродженців України. Так, над перекладами статей з «Енциклопедії» працювали Яків Козельський, Іван Туманський (походив з козацької сім'ї, навчався в Києво-Могилянській академії), Іван Ванслов (також виходець із козацького середовища, вчився в Київській академії), Яків Костенський (вчився в Київ­ській академії) таін. " ¹. Отже, вихідці з України відіграли дуже велику' роль у поширенні найновішої західноєвропейської просвітницької політичної та філософської думки в Росії. Вони сподівалися на реформування Російської імперії, перетворення її в конституційну монархію, а деякі з них, зокрема ті, що були депутатами Комісії для укладання нового «Уложения» (серед них — М. Мотоніс, і Г. Полетика), сподівалися на повернення Україні її колишнього автономного політико-адміністративного устрою¹¹². Але їхні сподівання

'< * Штранге М. М. Зазнач, праця. — С. 131 — 136.

^1М «Наказ императршш Екатеріши II, яанньій Комиссии о сочнненіш проекта нового Уложения». — СПб., 1907. Введение.

¹¹⁰ Штранге М. М. Зазнач, праця. - С. 137.  . '/1*.. " ', " ' '.. " Т?,. *., . '. ''", '«' 'і/, ',. ',! ''! •, '.? -

¹¹¹ Там же. - С. 138-139, 142, 144, 148, 149.                                                 ^'»^«м< ';

¹¹² Дзюба О. Українці в культурному житті Росії XVIII ст. — С. 120.          ■. •йіілкЦ'і " ^!

46

не справдилися. Цариця, налякана дебатами в Комісії, а також виступами
передових діячів проти деспотизму царської влади, у 1774 р. розпустила
законодавчу комісію. Протягом 70-х років чимало викладачів навчальних
закладів і службовців Сенату звільнили з посад. Ця доля спіткала й багатьох
вихідців з України. Звільнили зі служби Семена Гамалію, Володимира
Золотницького, Луку Січкарьова, Григорія Полетику, який поїхав в Україну
і відійшов від літературної діяльності. Декого перевели на службу в Україну.
Яків Козельський та Іван Туманський були відправлені в Малоросійську
колегію у Глухів" ³. Миколі Мотонісу — видатному вченому-філологу, ака­
деміку, який мав великий авторитет і повагу серед передової інтелігенції,
висунули несправедливе звинувачення в «незаконно допущенньк поблажках
Нежинскому греческому братству», позбавили всіх чинів і відсторонили
від Сенату. Через 9 днів це звинувачення було знято, але чинів не повернули
і працювати в Сенаті не дозволили. Мотоніс повернувся в Україну на свій
Хутір недалеко від Ніжина. За власним проханням звільнився зі служби
й Г. Козицький. Він переїхав до Москви, де в 1775 р. покінчив життя само­
губством. До такого кінця його довело, очевидно, розчарування через крах
ілюзій, пов'язаних з ідеєю «просвіченого» монарха, а також ганебна поведінка
влади з його приятелем і однодумцем М. Мотонісом" ⁴. (Згадаймо, що в 1777 р.
у Петербузрі покінчив життя самогубством й український композитор Максим
Березовський).                             , _; ;!? ' ^піі< щ, щ-іщ_: и^лц. н; '                         ■ гед-

Отже, вихідці з України активно працювали в різних сферах інтелек­туального життя Росії і зробили чималий внесок у просвітницький рух у цій державі, але реакційність царського режиму, деспотизм влади, яка не збиралася реформувати суспільство, негативно позначилися на 'їхній долі, що постійно була важкою, а іноді — й трагічною.