4.2. Українські музиканти в Росії

4. 2. Українські музиканти в Росії

У другій половині XVIII ст. тривав великий відплив, крім інтелекту­альних, ще й музичних сил з України в Росію, який часто був при­мусовим. У Росії навіть існували осередки, куди перевозили українців; там вони компактно проживали й перебували на церковній та прид­ворній службі як півчі найкращих хорів, а також як співаки театрів, інструменталісти-виконавці, композитори, регенти і керівники хорів тощо. Такими осередками були петербурзький Олександро-Невський монастир, Придворна співацька капела і Придворні театри в Петер­бурзі, помістя російських графів Шереметєвих та ін.    т'.,. '', '^, 'і , іг: ₅

 : и Ц І \л

" ^! ШтрангеМ. М. Зазнач, праця. - С. 258-260, 262, 264, 265. ; /,!. ■

¹¹⁴ Там же. - С. 266-267.                                                                •■                ; ифі-і

Олександре-Невський монастир, заснований 1710 р., став провід­ним монастирем не тільки Петербурга, але й усієї Російської імперії. Від самого заснування головні сили Петербурзького монастиря черпалися з України. На вимогу його керівництва протягом XVIII ст. в цей монастир постійно відправляли церковних півчих з українських мона­стирів. Життєвий устрій Олександре-Невського монастиря був побу­дований також за зразком українських монастирів, перш за все київських" ⁵.

Олександро-Невський монастир мав ознаки придворного монастиря. На свята його регулярно відвідував цар зі своїми півчими, царський двір та іноземні гості. Наймогутніші церковні дзвони Петербурга були на його монастирській дзвіниці. Найпрекрасніший церковний спів був саме в цьому монастирі" ⁶.

Специфікою життєаааштування Олександро-Невського монастиря була
нестабільність складу ченців. Він постійно оновлювався. Більшість
ченців, якігх присилали в цей монастир, потім відправляли на керівні
посади в інші монастирі. Привілеєм цього монастиря була служба
на кораблях російського флоту, і невські ченці щороку відправлялися
в морські походи корабельними священиками. Через це монастир
постійно треба було поповнювати. Часто таке поповнення відбувалося
за рахунок церковних сил України.                               < > & йН'у. 'і і: •. ',

В історичних документах, що зберігаються в Росії, російська дослід­ниця І. Чудінова виявила багато фактів перевезення з українських монастирів в Олександре-Невський монастир церковнослужителів (ченців, дяків, ієромонахів), дуже часто тих, хто мав добрий голос, для монастирського церковного хору.

У 1717 р. Олександро-Невський монастир поповнився рядом кліро-шан, " ⁷ і серед них — Герасим (в миру Гордій) Заводовськийтл Зиновій (Захаріґі) Козачок, які прославилися як творці церковного співу" ⁸.

¹¹⁵ Чудинова И. Пеіше, звони, ритуал /Топографи* церковно-музмкаяьной культури Петербурга. -СПб, 1994. - С. 84.

»• Там же. - С. 83.

" * К л і р о ш а н и н — тут «учасник церковного хору».

¹¹¹ Російський Державний [сторичний Архів (РДІА) (Санкт-Петербург). — Ф. 815, оп. 1, спр. 7,
арк. 14 (Чудинова И. Зазнач, праця. — С. 85, 166—167).                         __         ,

на Чернігівщині. Він оуо «. _и. ~,. --монодичних церковних наспівів¹²⁰.

Герасим Заводовський прийняв чернецтво в Чернігівському Троїцькому монастирі, потім був переведений у Московський Богоявленський монастир, а в 1717 р. його відправили в Олександро-Невський монастир. У цьому монастирі він був ієромонахом, уставщиком і головщиком¹²¹. Він відслужив належний термін — п'ять років, що встановлювався для посланих у петер­бурзький монастир, але й після цього його не відпустили в Україну. У 1722 р. Герасим Заводовський разом з іншим клірошанином — його земляком з По­лтавщини Петром (у миру Прокопієм) Котляревським утік з монастиря. Однак втеча не вдалася: їх повернули назад. Герасим Заводовський ще близько десяти років залишався в Олександро-Невському монастирі керівником хору, а потім, з 30-х років, служив при царському дворі «керівником півчих». Наприкінці життя він усе ж таки повернувся в Україну в Київський Межигір-ський монастир, де прослужив п'ять років і там же й помер¹²².

Про іншого творця церковного співу Зиновія (Захарія) Козачка збереглося менше відомостей. Він народився 1691 р. в українському місті Батурині. Чернецтво прийняв у Московському Богоя& іенському монастирі (1716 р. ) і звідти був забраний до Петербурзького Олсксандро-Невського монастиря¹".

Керівники Олександро-Невського монастиря протягом XVIII ст. багато разів зверталися до київського губернатора з вимогою вислати українських клірошан (перш за все — київських) з добрими голосами для монастирського хору. Так, у 1718 р. київський губернатор Д. М. Го-ліцин дістав таке повідомлення: «... по письму от вьісококняжой свет-лости до Вашего вьісокоблагородия надлежит вислать к нам в Алек-сандро-Невский монастьірь из киевских монастьірей кльірошан, а іменно басов 5 и теноров 9»^ш. У 1720 р. з України в Олександро-Невський монастир прибуло багато «голосистих» ієромонахів, дяків, ченців для монастирського хору переважно з монастирів Києва (Виду-бицького, Миколаївського, Михайлівського, Братського, Печерського, Софійського), а також з Чернігівського Троїцького монастиря¹²⁵.