"' Партесіїі концерти Г. Заволовського не видавалися. Вони зберігаються в Санкт-Петербурзі в зібранні рукописів Синодального училища {Чудинова И. Зазнач, праця. — С. 167).

" ' Партесіїі концерти Г. Заволовського не видавалися. Вони зберігаються в Санкт-Петербурзі в зібранні рукописів Синодального училища {Чудинова И. Зазнач, праця. — С. 167).

1: 0 В Ірмолої придворного півчого Гаврила Головні (1762 р. ) в Літургії є піснеспів «Єдинородкий сине» з назвою: «Творение Герасима архималдрита». Герасимівський наспів вміщений також у багатьох інших рукописах.

121 В обов'язки уставщика спочатку входило стежити за дотриманням статуту («уставу») Богослужіння. Головний придворний уставщик виконував функції керівника хору. Потім посаду уставщика перетворили у придворний чин, який давали тим, хто відзначався на співацькій службі; цей чин присвоювали також заслуженим півчим при виході їх у відставку. Головщик був заспівувачем церковного хору.

122 Чудинова И. Зазнач, праця. — С. 167. 121 Там же. - С. 170.

'" Там же. - С. 85-86. 115 Там же.

4. Х-15')                                                ^р

Як свідчать історичні документи, нові клірошани з добрими голосами прибували з українських монастирів у 1721, 1725, 1727, 1730, 1732 роках¹²⁶. Багатьох півчих з українських монастирів було вивезено в 40-х роках XVIII ст. Серед них звертає на себе увагу Феодосій Світлий, який прибув з Київського Пустинно-Миколаївського мона­стиря. Він був відомий як творець партесних концертів, один з яких написаний у Петербурзі в 1745 р. ¹²⁷.

Великий набір ченців з України в Олександро-Невський монастир відбувся на початку 50-х років XVIII ст. ¹²⁸. Але в 60-х роках царська влада робить спробу закріпити ченців за цим монастирем і обмежити приплив українців у столицю. В 1765 р. був виданий спеціальний Імператорський указ, у якому зазначалося: «Из малороссийских епархий из монашествующих в Великороссию без указа Се. Синода и без крайней надобности и нуждьі никого не вьісьілать»¹²⁹. Однак приплив українців в Олександро-Невський монастир цим указом не припинився. У 1772 р. архімандрит Олександро-Шевського монастиря Гавриїл Петров для зміцнення традиції «київського» співу звертається в Синод з проханням «вислать из киевских, белгородских епархий, из Печер-ской лаврьі иеродиаконов и монахов 10 человек для крьілосного пения способньїх в означеними Александро-Невский монастьірь»^ш. Прохання, очевидно, задовольнили, бо 1773 р. в цей монастир приїх& іи клірошани з Київських монастирів, а також із Чернігівської та Бєлгородської єпархій¹³¹.

Більшість ченців Олександро-Шевського монастиря, як зазначає І. Чудінова, були українцями, уродженцями різних міст України (Києва, Харкова, Полтави, Гадяча, Шемирова, Батурина, Ніжина, Стародуба і багатьох інших). Значна частина півчих Олександро-Шевського монастирського хору, як свідчать архівні документи, також були вихідцями з України¹³². Олександро-Шевський монастир постійно

¹³⁴ Там же. - С. 86-88.

'" Чудинова И. Зазнач, праця. — С. 179. Один з концертів Феодосія Світлого зберігається в Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В. 1. Вернадського.

^{1: 8} В одному з документів зазначається, що переважно з України вислали «иеромонахов из Кневской епархий трех, из Черниговской трех, из Белгородской четьірех, из Киево-Печерской лаври двух, да иеродиаконов и монахов 8 человек честньїх и доброжительньїх и ко определению в знатмейшие послушания достойних, а в клиросном пении искускьіх и в голосах достаточньїх... 20 человек» (Чудинова И. Зазнач, праця. — С. 90).

¹²⁹ Чудинова И. Зазнач, праця. — С. 91.                                                          :

" ° Там же.                                                                                                                   ■

¹⁾¹ Там же.                                                                                                 :       . .

^ш Там же. - С. 92.

підтримував тісні контакти з київськими та іншими українськими
монастирями. Усе це сприяло тому, що богослужбовий спів у Петер­
бурзькому Олександро-Невському монастирі базувався на традиціях
українського церковного співу. Українські монастирі, які мали свої,
усталені віками школи співу, та українські півчі й композитори, які
приїжджали до Олександро-Невського монастиря, «справили вплив
на становлення співацької школи Петербурга»¹³³. На початку 40-х
років петербурзький монастирський хор стає зразком для москов­
ських монастирів. У 1742 р. Синод видав указ, який велів організувати
«київський спів» у Московській Троїце-Сергієвій лаврі «наподобие
невского»¹³⁴.                    о.. -,. .. -. ■,   ;   ^

Як уже відзначаюся, надісланим у петербурзький монастир з України
ченцям-клірошанам треба було відслужити п'ять років, після чого
частина ченців поверталася в Україну в ті монастирі, звідки їх забрали,
а інші діставали призначення на якусь вищу церковну посаду в інших
монастирях. Однак досить часто термін служби в Петербурзі збільшу­
вали, й багато українських ченців не витримували суворого північного
клімату й помирали.               , ч. ..,, '.

Хоч у Петербурзі українські клірошани могли діставати вищі цер­ковні чини, проте їхали сюди, як пише І. Чудінова, «на сирі туманні невські береги в чуже й невідоме міське середовище із своїх південних просторів українці й білоруси неохоче. Після приїзду вони часто втікали, не осиливши тяжкості побуту петербурзького монастиря й гніту воєнізованого режиму нової імперської влади»^пі.

4. 2. 2. Українські музиканти на придворній службі
в Санкт-Петербурзі       ,

Санкт-Петербург з 1712 р. став новою столицею Російської імперії. До царського двору стягалися найкращі культурні сили зі всієї держави. Складовою частиною придворного церемоніалу була церковна Служба (в ній активну участь брала Придворна співацька капела), а також придворний театр.

Придворна співацька капела комплектувалася з найкращих співаків, зокрема й маленьких хлопчиків з добрими голосами, яких набирали в різних регіонах Російської імперії, перш за все, в Україні. Саксонець

⇐ Предыдущая891011121314151617Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: