162 ЧудиноеаИ. Зазнач, праця. — С. 78. ' ■ •" ■■ ": > '■ : ■■ >•:,, ^ і..>*■,,. :. ?■

161 Ірмолой, писаний у 1752 р, має такий заголовок: «Ирмологій, или чинное пініє по знаменію кієвскому, а наречію великороссийскому... в літо от рождества Христова 1752 написася в царствующем граде Санкт-Петербурге придворним півчим Гаврилом Головнею». Зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, ф. ДА п. 351.

56

У 1767 р. Гаврило Головня подав підготовлений до друку Ірмолой у Синод (його резиденція була в Москві) з проханням дати дозвіл на друкування. Синод доручив синодальним іподияконам Петрові Андрєєву та Сергієві Максимову розглянути цей Ірмолой. Ознайо­мившись із ним, іподиякони направили в Синод рапорт, в якому відзначили, що цей Ірмолой ні в якому разі друкувати не можна, бо «во-первьк, противу печатного Ирмология в речах прибавка и убавка и по ударений против нотьі знаменного роспева несогласно; во-вторьіх, в том Ирмологии в стихах некоторьія находятся неисправности, и оной Ирмологии распевами киевским и знаменньїм и нариечием малороссийским»^т (курсив мій. — Л. К. ). Отже, синодальні іподиякони помітили, що Ірмолой, підготовлений до друку Гаврилом Головнею, відображав українську традицію церковного монодичного співу, а це їх не задовольняло. 1770 р. в Москві був надрукований інший Ірмолой (Ирмологии), підготовлений синодальними півчими та іподияконами (нагадаємо, що в Україні перші друковані Ірмолої з'явилися на початку XVIII ст. - у Львові в 1700, 1709 рр. ).

Ситуація, що склалася в Москві та Петербурзі у зв'язку з друкуванням церковноспівацьких книг, відображала «протистояння двох течій всередині російської церковної культури». У Москві, як пише І. Чудінова, «посилюється лінія великоросійської співацької традиції на противагу українській лінії, переважаючій у Петербурзі». У цій ситуації з друкуванням Ірмолоїв представником петербурзької течії був українець Гаврило Головня, а московської — синодальні півчі та іподиякони, серед яких переважали росіяни (Петро Андрєєв, Іван Тимофєєв та ін. )¹⁶³.

Співці петербурзької Придворної співацької капели також брали участь у виставах придворного театру. В оперних виставах так званої «італійської компанії», крім італійців, співали й українці: Марко Полторацький, Максим Березовський, Дмитро Бортнянський, Яків та Афанасій Тимченки¹⁶⁴. У списках «італійської компанії» був також придворний гусляр Василь Трутовський¹⁶⁵. Я. Штелін писав, що багато з придворних півчих «настільки оволоділи вишуканим смаком в іта­лійській музиці, що у виконанні арій мало в чому поступалися перед найкращими італійськими співаками»*⁶⁶. Придворні півчі співали в придворному театрі не тільки індивідуально, але й хоровими групами.

162 ЧудиноеаИ. Зазнач, праця. — С. 78. . ' ■ •" ■ ■ ": > '■ : ■ ■ > •:,, ^ і... > *■,, .. :. . ? ■

¹⁶¹ Там же. — С. 77.                         .,, ,                   •*-? *'^; ; '''У/,. '^! ■ ■ •■ ''. і! . > '" Цлу^; •■ «•!. ■;, М, .. ", *»р«'ЛУ, ''

І« Хам ЖЄ. — С. 126.    ^іі; '" " ■ ■; '■ ■ '■ ' " і" Лк*. ТХЦ Ч«!. Г:: І '? > . •/ г. «'і-: »' ЛЦ-; с|л ':: ■. '-гМ >: )''

165 Бьіяев В. В. Ф. Трутовский и его «Собрание русеких простих песен с нотами» // В. Трутовский. Собрание русеких простих песен с нотами. — М., 1953. — С. 3.

164 Штелин Я. Музика и балет в России XVIII века. - Л., 1935. - С. 61.

57

Отже, у Придворній співацькій капелі та в придворних оперних виставах у Петербурзі активну участь брали українські музиканти. Завдяки прекрасним вокальним даним набраних в Україні співаків, які становили більшу частину хору, опорі керівників капели на багаті традиції українського хорового виконавства, а також засвоєнню італійського вокалу придворний хор досягнув дуже високого худож­нього рівня і викликав подив іноземців. А. Шлецер у 60-х роках XVIII ст. так писав про своє враження від цього хору: «Уявіть собі цілий хор, що складається з дванадцяти басистів, тринадцяти тенори-стів, тринадцяти ж альтистів і п 'ятнадцяти дишкантистів, тобто понад п 'ятдесят півчих... у недільні дні в присутності імператриці спів їхній іноді супроводжується вправними прикрасами; у високі ж свята вони повним хором співають умисно створені Талуппієм та українцями (розрядка наша. — Л. К. ), які становлять музичний народ у Росії, так само, як богемці в Німеччині, духовні концерти, що містять у собі псалми, церковні пісні та інші богослужбові тексти. Ці концерти, в яких вогненна італійська мелодія поєднується з ніжною грецькою, перевершує будь-який опис. З ніжними, чистими голосами (і жодної дівчини, жодного кастрата! ) змішуються найгустіші: аналої¹⁶¹ дрижать від співу басистів. Мій подив тут не має жодного значення; але багато іноземних послів, які чули музику в Італії, Франції та Англії, також дивувалися»¹⁶*.

Своє захоплення звучанням духовних концертів у виконанні При­дворної капели висловлював також італійський композитор Б. Галуппі, коли він приїхав у Росію (1765 р. ). Я. Штелін писав, що Б. Галуппі дуже здивувався і сказав: «Такого прекрасного хору я ніколи не чув в Італії»¹⁶⁹.

У Петербурзі було ще й багато інших музикантів, які мали українське коріння. Як відзначає Я. Штелін, Єлизавета Білоградська, молодша дочка відомого придворного лютняра Тимофія Біпоградського (українця за походженням)¹⁷⁰, була співачкою (у 1753 р. вона виступала в опері Ф. Арайї «Цсфал і Прокрис»), а також віртуозною клавесиністкою¹⁷¹.

" " Аналой — високий, з похилим верхом столик у церкві, ка який кладуть ікони, богослужбові книги тощо.

^ІЯ ГозенпудА. Музикальний театр в России. — Л., 1959. — С. 63—64. ^т Штелин Я. Музика и балет в России XVIII века. — С. 60.

¹⁷⁰ Російський історик музики М. Фіндейзен вважав, шо Єлизавета Білоградська була дочкою співака Осипа Білоградського — брата Тимофія Білоградського (Финдейкн Н. Очерки по истории музьїки в России с древнейших времен до коїша XVIII века». — М.; Л.; 1929. — С. 26).

'" ШтсшнЯ. Музика и балет в России XVIII века. - Л., 1935. - С. 91.

58

Український дослідник М. Степаненко розшукав твір Є. Білоградської «Менует з варіаціями для клавесина», який, на його думку, написаний у 50—60-х роках XVIII ст. ^ш. Цей твір поки що не надрукований.

У Петербурзі працював українець за походженням Іван Остапович Хандошкін (1747—1804) — відомий скрипаль-віртуоз, композитор, педагог і диригент¹⁷³. Місце народження його невідоме, але батько композитора — українець Остап Хандошко¹⁷⁴ і його дід походили з українських селян-козаків с. Великий Перевіз Миргородського повіту Полтавської губернії. Вони служили в гетьмана Данила Апостола¹⁷⁵. Відомо також, що Остап Хандошко був валторністом і навчався в яко­гось музиканта протягом шести років. Є підстави вважати, що гетьман мав свою співацьку капелу та оркестр¹⁷⁶. Можливо, що Остап Хандошко грав у його оркестрі. З кінця 30-х років XVIII ст. Остап Хандошко був на службі як музикант у родича гетьмана Д. Апостола — прапор­щика Преображенського полку Павла Івановича Апостола в Петер­бурзі, із 40-х років — півчим, а потім учителем гри на валторні в поміщика П. Б. Шереметєва, який мав співацьку капелу, оркестр і театр у великому маєтку в Кусково біля Москви. Там же, у поміщика П. Б. Шереметєва, служила й дружина О. Хандошка Євдокія Проко-півна — мати майбутнього скрипаля й композитора Івана Хандошкіна, який народився 1747 р.

Початкову освіту Іван Хандошкін здобув у свого батька, а 1760 р., коли хлопцеві було 13 років, його зарахували учнем в оркестр престоло-наслідника Петра Федоровича (згодом — імператора Петра III). Петро III мав при своєму дворі в Оранієнбаумі (біля Петербурга) великий штат музикантів, співаків, художників, танцюристів. Тут ставили опери. В оперній трупі співали в основному іноземні вико­навці. У 1759—1760 рр. в цій трупі співав М. Березовський, і цілком вірогідно, що в Оранієнбаумі І. Хандошкін зустрівся з М. Березовсь-ким. Серед іноземних музикантів при дворі Петра III був італійський скрипапь Батіста Тіто Порта, який навчав І. Хандошкіна гри на скрипці.

'" ^! СтепаненкоМ. Б. Фортепианное искусство Украйни дольісенковского периода: Диссертация на соискание ученой степени канд. искусегвоведения. — К.., 1989. — С. 71.

'" Біографічні відомості про родину 1. Хандошкіна і його самого подаємо за монографією: Фесечко Г. И. Е. Хандошкин. — Л., 1972.

" ⁴ Саме так прізвище батька композитора назване в одному з документів (див.: Фесечко Г. Зазнач, праця. — С. 19).

" ' Його гетьманство припадає на 1727—1734 рр.

■ '• Ханенко Н. Дневник генерального хорунжего Николая Ханенка (1727—1753) // Приложение к журналу «Киевская старина». — 1884. — Т. 7, 1*4. - С. 27.

Після смерті Петра НІ у 1762 р. І. Хандошкіна згідно з наказом Катерини II було переведено в Придворний театр. У 1764 р., коли президент Академії мистецтв І. 1. Бецький організував при Академії шкільний театр і в ній відкрили музичні класи, сімнадцятирічний І. Хандошкін став «організатором і першим викладачем класу скрип­кової гри в Академії мистецтв», де мав 12 учнів. Однак з невідомих причин він скоро залишив службу в Академії, не пропрацювавши й року. Через деякий час І. Хандошкін став працювати вчителем у Вільному театрі К. Кніппера. У 1784 р. він разом з балетмейстером Анджоліні й композитором балетної музики Каноббіо брав безпосе­редню участь у роботі з придворною балетною трупою і диригував балетними спектаклями. Існують відомості, шо Хандошкін був також «творцем балетів» при дворі¹⁷⁷.

На подальшу долю І. Хандошкіна певним чином вплинули плани фаворита Катерини II Г. О. Потьомкіна, який мав великі маєтки на півдні України й хотів у Катеринославі (нині Дніпропетровськ) відкрити університет з «Музичною академією». Діставши схвалення Катерини II, Г. Потьомкін у 1785 р. домігся від неї звільнення І. Хан­дошкіна від придворної служби й направлення в Катеринослав у «Музичну академію». Потьомкін призначив його на посаду «начальника Музичної академії». Однак І. Хандошкін не зразу поїхав на місце нової служби¹⁷⁸ (можливо, причиною його затримки була епідемія холери на півдні України). У 1786 р. він ще жив у Москві. На думку Г. Фесечка, Хандошкін виїхав до Катеринослава не раніше березня 1787 р. ¹⁷⁹. Цього ж року «Музичну академію» з Катеринослава було переведено до Кременчука, і директором її вже був італійський композитор Дж. Сарті. Можна припустити, шо І. Хандошкін разом із Дж. Сарті працювали над створенням «Музичної академії» в Кременчуку.

У 1787 р. Катерина II, здійснюючи подорож по Україні, у квітні-травні побувала в Кременчуку, де їй влаштували урочистий прийом з музикою. У зв'язку з цим Г. Фесечко висловив слушну думку: «Навряд чи аіід сумніватися в тому, що Хандошкін, перебуваючи в штаті Потьомкіна, повинен був брати участь в урочистостях, які супроводжу­вали Катерину II на південь»¹'⁰. Однак, ніяких документів, котрі б

" ' Ямпо. іьский И. Жизненньїй и творческий путь И. Е. Хацлошкина // И. Е. Хашошкин. Сочинения для скрипки. - М., 1988. — С. 265.

" » Там же. - С. 265.

і" » Фесечко Г. Йван Евстафьевич Хандошкин (некоторьіе биографические данние) // Сов. музика. - 1950. - № 12. - С. 69.

по Фесечко Г. И. Е. Хандошкин. - Л., 1972. - С. 33.

60

засвідчували перебування Хандошкіна в Катеринославі чи Кре­менчуку, на жаль, поки що не знайдено. Відомо, що в 1789 р. Хандош-кін був уже в Петербурзі. Бракує інформації й про останній період його життя. Він виступав при дворі та в аристократичних салонах, але при цьому зазнавав матеріальних труднощів. У 1797 р. І. Хандошкін подав прохання на ім'я імператора Павла І про допомогу, але реакція влади на нього не відома¹⁸¹. У 1804 р. І. Хандошкін помер, «прийшовши в кабінет за пенсіоном», від паралічу серця. Він залишив свою дружину Єлизавету з маленьким сином «у крайніх злиднях»¹⁸². Отже, обставини життя і творчості цього видатного віртуоза-скрипаля й композитора були досить важкими.

І. Хандошкін був дуже популярним у кінці XVIII — на початку XIX ст. і, за відгуками сучасників, затьмарював блиском своєї техніки таких європейських знаменитостей, як Віотті, Лоллі, Местріно, Джор-новікі¹⁸³. Особливо вражав цей музикант своїм мистецтвом імпровізації, а також славився неперевершеним виконанням російських та україн­ських народних пісень, які опрацьовував у своїх інструментальних творах.

4. 2. 3. Українські актори й музиканти в помістях російських Графів Шереметєвих

У другій половині XVIII ст. багато українських музикантів, зокрема, кріпаків, входило до хорової капели й театрів відомих поміщиків Петра Борисовича і Миколи Петровича Шереметєвих.

Родина Шереметєвих належала до найбільших російських земле­власників. Петро Борисович Шереметєв (1713—1788) мав величезні володіння. Його землі в кількості 740 000 десятин були в 62 повітах Російської імперії, в яких йому належало 147 000 кріпаків¹⁸⁴. Тільки в Московській губернії він мав 12 вотчин, і серед них — Останкіно й Кусково поблизу Москви. У розкішному помісті Кусково з прекрас­ним барським домом, парками, садами П. Б. Шереметєв, ідучи разом з духом часу, завів свій оркестр, співацьку капелу й театр.

У 1773 р. після повернення з-за кордону сина Миколи П. Б. Шере­метєв повністю віддав йому керівництво театрами. Микола Петрович Шереметєв був музично обдарованою людиною. Він грав на віолон­челі і вдосконалював свою гру під час перебування в Парижі у найкра­щих учителів. Іноді він сам диригував оркестром. Крім того, Микола

⇐ Предыдущая11121314151617181920Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: