181 Там же. -С. 31. 1И Там же. - С. 37. 111 Ямпольский И. Жизненньїй и творческяй путь И.Е. Хандошкина. — С. 266. |м Ешзарова Н.А. Театри Шереметевьіх. — М., 1944. — С. 15.

181 Там же. -С. 31.

1И Там же. - С. 37.

111 Ямпольский И. Жизненньїй и творческяй путь И. Е. Хандошкина. — С. 266.

|м Ешзарова Н. А. Театри Шереметевьіх. — М., 1944. — С. 15.

61

Шереметєв був великим аматором театру. У 1792—1797 рр. він побуду­вав прекрасний палац-театр в Останкіно. Шереметєвський театр ставив опери й балети. У його репертуарі значне місце займала тогочасна західноєвропейська опера. Ставили опери Дж. Паїзіелло, Д. Чімарози, Н. Піччіні, А. Саккіні, К. Ґлюка та ін. Виконувалися й опери російських композиторів Є. Фоміна, В. Пашкевича, М. Матинського¹⁸⁵.

Шереметєвські театри були постійно діючими, не схожими на інші магнатські театри, у яких вистави відбувалися не систематично, а по­в'язувалися з певними подіями. Це наближало шереметєвські театри до професійного театру.

Шеремєтєвські театри в Кусково, Москві, Маркові та Останкіно були прекрасно збудовані за останнім словом тогочасної європейської театраіьної техніки. Вони мали чудове обладнання, декоративне оформ­лення й багатий реквізит¹⁸⁶. Згідно з дослідженнями Н. Єлізарової, близько 20 вотчин постачати акторські кадри шереметєвським театрам. Але основними постачальниками були украшські слободи Олексїївка, Борисівка, Михайлівка на Слобожанській Україні в тодішній Курсь­кій губернії. Українське населення цих слобод, що були володіннями Шереметєвих, «славилося своєю музикальністю й вокальною обдаро­ваністю»¹⁸⁷. В Олексіївці та Борисівці Шереметєв навіть створив спі­вацькі школи, де навчали дітей селян, переважно кріпаків, які мали добрий голос. Ці школи й давали основний контингент співаків та музикантів для шереметєвських театрів. Через це, як зазначає Н. Єлізарова, основне ядро трупи становили українці. Про це свідчать прізвища провідних акторів: Подорожко, Кирющенко, Дирденко, Роменко, Марченко та ін. Переважання українців у шереметєвській трупі відзначав один із сучасників і постійних відвідувачів шереметєв-ського театру князь І. М. Долгорукий у вірші, присвяченому закриттю театру після смерті головної артистки І. І. Жемчугової:

Театр волшебньїй подломился, ■   ' Хохльї в нем опер не дают¹⁸⁸.

У хоровій капелі Шереметєва також співало багато українців: тенор Іван Гуслитенко, бас Степан Гапоненко, дискант Борис Присаденко, Олексій Сидоренко, Петро Божко таін. ¹⁸⁹. Як ми вже відзначали,

^18іТамже. - С. 132, 137.

'» Там же. - С. 184.

'«'Там же. - С. 258.                                                                                                                        ■ • .. ' -

181 Там же.                                                                      ■ ••■. . ; ■ - " '•" ■ '" . < ■ •, \? »* " ■ •■ -. ■ . . -ї ч..., •■ ■ ■ ■ •■ < ■ ■ ■ >. ' ■ ■; -. -. ■ -.. ■ . - ■?

" 'Там же. - С. 262.                                                           ! : ■ ■ '■ ■ ■ ■ , . -   :    у., ' -\-                          '- " ■

у 40-х роках XVIII ст. у П. Б. Шереметєва служив півчим та вчителем гри на валторні Остап Хандошко — батько Івана Хандошкіна. Але не завжди за прізвищами можна виявити українське походження музикантів-акторів Шереметєва. У російських ділових документах XVIII — початку XIX ст. ідентифікація сільського населення ще не була регламентована. Прізвища часто утворювалися від імені чи прізвиська родичів, за назвами професій, місцем народження тощо. Часто ту саму особу записували під різними прізвищами. Російські чиновники перекручували українські прізвища на російський лад. Саме така ситуація вийшла з прізвищем одного з найталановитіших шереметєвських музикантів-кріпаків українського походження Степаном Откієвичем Дєгтяревським, який у тогочасних російських документах записаний як Дегтярьов. Але справжнє його прізвище було, очевидно, Дсгтяревський. Саме так його називав у своїх спогадах Василь Михайлович Микитенко, який навчався у нього і співав у його хорі.

Про життя цього видатного музиканта і композитора збереглося мало документальних свідчень. Народився він 23 квітня (5 травня) 1766 р. на Слобожанській Україні в українській слободі Борисівка колишньої Курської губернії. Батько його був селянином-кріпаком, про матір відомостей немає. їхня кріпацька сім'я належала графам Шереметєвим. До кінця свого життя талановитий композитор за­лишився кріпаком.

Як дослідив український історик В. Кук, родина Дегтяревських була українська. Про це свідчить низка збережених тогочасних документів¹⁹⁰.

Музичні здібності малого Степанка Дегтяревського рано помітили ті, хто спеціально підшуковував музикантів для графа М. П. Шереметєва, і в семирічному віці хлопчика взяли до співацької школи в слободі Борисівка. У цій школі навчалася також його старша сестра Степанида і молодший брат Євдоким. Степанида, очевидно, мала добрий голос, бо пізніше, у 1778—1779 рр. вона співала в шереметєвському театрі головні жіночі партії в західноєвропейських операх (А. Ґретрі та ін. )¹⁹¹.

Згодом С. Дегтярьова перевели в шереметєвську школу в Останкіно, де він поглибив свою загальну й музичну освіту. Тут він навчався словесності (здобував знання про народну творчість, літературу), іноземних мов, співу, музики, театрального мистецтва, балетних танців. Його вчив італійський композитор Дж. Сарті, який у той час був у Росії. Разом із Дж. Сарті С. Дегтярьов для вдосконалення музич­ної освіти їздив до Італії.

¹⁹⁰ Кук В. Його згубили талант і рабство // Україна. — 1989. — № 40. — С. 14. '" Елизарова Н. А. Зазнач, праця. — С. 336.

63

Завдяки різнобічним музичним здібностям С. Дегтярьова граф Шеремстєв використовував його як співака, диригента, композитора і педагога. Він спочатку був одним з найкращих співаків хору, грав в оркестрі. Уже в юнацькому віці С. Дегтярьов співав у шереметєвсь-кому театрі. У 15 років (1781 р. ) він співав партію Бертранда в опері «Дезертир» французького композитора П. Монсіньї (1729—1817), а коли йому було 18 років, виконував головні ролі в інших західно­європейських операх та в опері В. Пашкевича «Нещастя від карети»¹'².

Згодом С. Дегтярьов служив у М. П. Шереметєва диригентом хорової капели, капельмейстером оркестру та хормейстером у театрі, навчав співу в Кусковській школі, писав музику.

Будучи кріпаком графа Шереметєва, С. Дегтярьов повністю залежав від свого володаря. Він мусив робити тільки те, що наказував поміщик. Про безправне становище С. Дегтярьова свідчить один з наказів М. П. Шереметєва від 1794 р., в якому зазначалося: «В учителя концертов Степана Дегтярева за давание им посторонним людям концертов вьгчесть из жалования 5 рублей и отдать певчему Чанову за обьявление об оном»¹⁹³. Отже, за те, що митець дав комусь ноти концертів, йому із платні вирахували 5 рублів і віддали донощику.

Коли М. П. Шереметєв у 1797 р. переїхав до Петербурга, сподіваючись там зробити дипломатичну кар'єру, він узяв із собою й С. Дегтярьова, а також частину співаків і музикантів. У Петербурзі С. Дегтярьов багато писав духовної музики, був у тісних контактах з Д. Бортнян­ським і навіть приятелював з ним¹⁹⁴.

У Петербурзі С. Дегтярьов перекладає з італійської мови на росій­ську велику і серйозну теоретичну працю італійського композитора В. Манфредіні «Правила гармонічні і мелодичні для вивчення всієї музики», написану в 1797 р. у Венеції. Переклад було надруковано у 1805 р.

Високоосвічена людина, талановий музикант (співак, диригент, педагог) і композитор С. Дегтярьов дуже страждав від свого по суті рабського становища. Кріпацтво трагічно позначилося й на його особистому житті. Лише коли С. Дегтярьову було 42 роки, він дістав від Шереметєва дозвіл на одруження. Дружиною стала дочка артиста українського походження з шереметєвського театру 23-річна Аграфена (Горпина) Григорівна Кохановська, родом з української слободи Михайлівки¹⁹⁵.

⇐ Предыдущая12131415161718192021Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: