;" Мик-юшееський Й.М. Музична і театральна культура Харкова XVIII—XIX ст. — К. І967. — С. 19.

; " Мик-юшееський Й. М. Музична і театральна культура Харкова XVIII—XIX ст. — К.. І967. — С. 19.

: 1! Газета «Московские ведомости» від 5 березня 1778 р. вмістила об'яву про запрошешія «знаючим навчати на клавікордах» до Харківського колегіуму (Вахраньов Ю. Ф. Клавір і клавірна музика на Україні середини XVII — першої чверті XIX століть в історичних та літературних матеріалах // Музична Харківщина. - X., 1992. - С. 166-167).

2|) Вахраньов Ю. Ф. Зазнач, праця. — С. 167.                                        '     '    ';

214 Сковорода Г. Повне зібрання творів: В 2-х т. — К., 1973. — Т. 2. — С. 225, 298.

215 Київська міська капела виникла ще в 1627 р., але в 30-х роках XVIII ст. її було ліквідовано (Історія української музики. Т. 1. — К., 1989. — С. 389).

2" Іванов В. Ф. Зазнач, праця. — С. 28.

Музична академія діяла за статутом вищого навчального закладу, але при цьому значна увага надавалася й концертній діяльності²¹⁷. Ця академія була досить великим закладом і мала близько ста штатних співаків і музикантів. У програмі академії наголошувалося на необхід­ності досягнення професійного рівня навчання й високої культури в хоровому співі та оркестровій грі.

Академія мала два музичні відділення: вокально-хорове (його інспектором був І. Селецький, регентом — І. Дмитрієв, учителями — А. Солці та І. Львов) й інструментальне, яке очолював запрошений з-за кордону капельмейстер Карл Ібераль²¹⁸. Для викладання спеціаль­них і теоретичних предметів до Музичної академії запрошувалися музиканти з Італії (Конті, Дельфіно, Бравора, Джоліо, Бранка, Патта, Дель Окка таін. ). Дель Окка був викладачем сольфеджіо й гри на клавесині. З Італії привозили інструменти (гобої, англійські ріжки, флейти та ін. ). Існував в академії й балетний клас для хлопчиків і дівчат, яким керував Розетті²¹⁹. Протягом 1787—1790 рр. Музичну академію очолював Дж. Сарті. У 1790 р. він переїхав до Петербурга, а в 1791 р. після смерті Г. О. Потьомкіна академію було закрито. Отже, Музична академія проіснувала лише 5 років: у Катеринославі в 1786— 1787 рр. і в Кременчуці в 1787—1791 рр. ²²⁰.

Музичне навчання відбувалося, очевидно, й при хорах, оркестрах
і в магнатських осередках; декого з музикантів посилали вчитися
закордон. -■ ■ •■ (■ < ■ ■ '. ■ ■ <                     ■ ■ -. ■                                                                         ■ ■;.., •. -...

Таким чином, у другій половині XVIII ст. в Україні існували різні осередки музичної освіти. Центральне місце в музичній освіті відво­дилося вихованню півчих та регентів церковних хорів. Через те значна увага приділялася опануванню нотної грамоти, співацької майстерно­сті, вивченню репертуару церковної музики. Крім співацької освіти, в різних музичних осередках навчали й гри на різних (народних та професійних) інструментах. Наприкінці XVIII ст. виникають при­ватні пансіони, в яких навчали грати на клавішних інструментах (клавесині, фортепіано)²²¹.

²" Іванов В. Ф. Зазнач, праця. — С. 28.                                         . . -,,,,....

²¹¹ Там же. - С. 28-29.

^! " Фесечко Г. И. Е. Хандошкин. - Л., 1972. - С. 34-35.

²²⁰ Іванов ЯФ- Зазнач, праця. — С. 29.

²²¹ Одним з таких закладів був пансіон Анни Леянс у Глухові (Вахраньов Ю. Ф. Зазнач, праця. —
С. 167).

70

За якими посібниками відбувалося музичне навчання? Збережені джерела дають підставу вважати, що в другій половині XVIII ст., як і в попередній період, для навчання музичної грамоти та засвоєння церковно-співацького репертуару використовувалися нотолінійні Ірмолої — збірники давньоукраїнської церковної монодії. За період від другої половини XVIII ст. до нашого часу дійшло чимало руко­писних списків Ірмолоїв. У деяких Ірмолоях, крім основної частини наспівів, іноді подано деякі відомості з музичної грамоти (назви нот на нотному стані при релятивному співі, гексахорди релятивної системи співу, ритмічні довгості київської квадратної нотації тощо). Опанувати нотну грамоту, релятивну методику співу ірмолойних наспівів допо­магали й спеціальні посібники, як, наприклад, «Гласопіснець учеб-ний» кінця XVIII ст., написаний І. Левицьким²²². Цінною пам'яткою, призначеною для опанування релятивного методу співу та розвитку співацького голосу, була «Азбука» Г. Головні, котрий, як уже зазнача­лося, був українець, співав у Придворній капелі і був тісно пов'язаний з Україною, зокрема з Глуховом.

Деякі посібники, продовжуючи традиції «Граматики музикальної» М. Дилецького, розглядали не тільки питання нотної грамоти, реля­тивного методу співу, але й теорію партесної музики. Так, у середині XVIII ст. в рукописних списках поширювався «Буквар і Граматика» Михайла Березовського. Цей посібник був створений під впливом праці М. Дилецького, але мав чіткішу структуру й інші музичні при­клади. До такий посібників належала й «Граматика» партесного співу Степана Бишковського, яка призначалася для підготовки регентів²²³.

Отже, тогочасні теоретичні посібники були пов'язані з українською хоровою культурою, яка в Україні в той час у професійній галузі мала найбільші досягнення. Вони мали, перш за все, практичне значення: давали необхідні знання про київську квадратну нотацію, релятивну методику співу, а також про компонування та виконання партесної музики.

У другій половині XVIII ст. українські композитори засвоювали надбання не тільки тогочасної західноєвропейської музики, але й музичної теорії, пов'язаної з цією музикою. Як було вже сказано, С. Дегтярьов у Петербурзі переклав з італійської мови на російську

⇐ Предыдущая14151617181920212223Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: