192 Там же. - С. 336-337. '" Там же. - С. 339. т КукВ. Його згубили талант і рабство. — С. 15. 1К «Русская старина», 1888. — Цит. за ст.: Кук В. Його згубили талант і рабство. — С. 14—15.

192 Там же. - С. 336-337.

'" Там же. - С. 339.

'" Там же. - С. 338.

т КукВ. Його згубили талант і рабство. — С. 15.

Після смерті графа М. П. Шереметєва у 1809 р. С. Деггярьов та його дружина звернулися до опікунської ради, яка управляла маєтками Шереметєвих, з проханням звільнити їх із кріпацтва. Рада направила їхнє прохання до Правлячого Сенату, а композиторові видали тим­часовий паспорт, який давав право вести самостійне життя і вільно працювати¹⁹⁶. Цього ж року С. Дегтярьов із сім'єю переїздить до Москви. Там він працює над ораторією «Мінін і Пожарський, або звільнення Москви». Це — великий твір у трьох частинах, написаний на слова М. Д. Горчакова для великого оркестру (200 чол. ), солістів і хору. Ораторія вперше з блискучим успіхом була виконана в Москві у 1811 р. Про композитора писали в російських та іноземних газетах¹⁹⁷. Незважаючи на такий успіх, С. Дегтярьов, його дружина і троє ма­леньких дітей не мали засобів для існування. Постійне страждання митця через кріпацьке становище, а також важка матеріальна скрута довели його до важкої хвороби — туберкульозу. Сім'я композитора дуже бідувала, і він навіть був змушений давати оголошення про продаж своїх духовних творів¹⁹⁸.

С. Дегтярьов помер 23 квітня 1813 р. на 47-му році життя, не дочекавшись жаданої волі. Указ про його звільнення від кріпацтва з'явився аж 4 серпня 1815 р. ¹⁹⁹. :,. •;. •: >;.:; ':, ■;. >. ; ■ ■; ■! • д;   '

Такою була доля талановитого музиканта-кріпака в Росії. Болісні і правдиві слова сказав про нього його сучасник і учень, уже згадува­ний Василь Михайлович Микитенко у спогадах, які наводить його син Олександр Васильович Никитенко у «Повісті про самого себе». Він пише, що батько «з вдячністю і розчуленістю згадував про увагу і ласку, які виявляв йому знаменитий і нещасний Дегтяревський, що трохи пізніше згас поміж глибоких, ніким не зрозумілих і ніким не розділених страждань. Це була одна із жертв того жахливого стану речей на землі, коли високі дари і переваги духу випадають на долю людини ніби на сміх і на ганьбу їй. Дегтяревського згубили талант і рабство. Він народився з рішучим покликанням до мистецтва, він був музикант від природи... Незвичайний талант рано звернув на нього увагу знавців, і власний його, граф Шереметєв, дав йому кошти вдосконалитись. Дегтяревського навчали музики найкращі вчителі. Його відправили на навчання в Італію. Його музичні твори принесли йому там почесну популярність. Але, повернувшись додому, він знайшов

^1Ж Там же.

'" Ешзарова Н. А. Театрн Шереметєвих. — С. 341. ^1И Кук В. Його згубили талант і рабство. — С. 15. ^1И Там же.

5. 8-і 59                                                65

суворого деспота, який за ревізським правом на душу геніальної людини побажав безумовно привласнити собі і її натхнення: він наклав на нього залізну руку»²⁰⁰.

Музична спадщина С. Дегтярьова досить велика (119 музичних творів). Композитору належить велика кількість духовних концертів, хорові п'єси, кантати, ораторії. Особливо популярними були його духовні твори (про духовні концерти С. Дегтярьова йтиметься далі).

Як бачимо, українські музиканти, яких спеціально набирали в Україні, займали значне місце не тільки при царському дворі, але і в помістях графів Шереметєвих. Вони ставали високопрофесійними музикантами, однакдосить часто обставини їхнього життя і творчості були складними, бо вони перебували в невільному становищі. Яскравим прикладом цього є тяжка доля музиканта-кріпака С. Дегтярьова — одного з найталановитіших композиторів другої половини XVIII ст.

¹ 5. Музична освіта

У другій половині XVIII ст. продовжують розвиватися ті національні традиції музичної освіти, які сформувалися ще в XVII — першій половині XVIII ст. і забезпечували широку елементарну музичну гра­мотність та високий професійний рівень церковних хорів.

Хоч у другій половині XVIII ст. занепадають братські школи, проте майже при кожній церкві в містах і селах України продовжують існувати початкові школи. У них діти не тільки навчалися грамоти, але й діставали елементарні музичні знання, які використовувалися у співі в церковних хорах.

Таку саму музично-освітню функцію виконували й сотенні та полкові школи (у них вчилися діти переважно з козацьких сімей), у яких також навчали музичної грамоти і важливого значення на­давали співу. У січовій школі, заснованій 1659 р. на Чортомлицькій Січі (нижче сучасного Нікополя), було навіть спеціальне відділення, яке готувало співаків і музикантів. На базі цього відділення в 1770 р. було створено окрему школу «вокальної музики і церковного співу», шо містилася в слободі Орловщині (у сучасній Дніпропетровській області). Як свідчать історики, слава про цю школу розійшлася далеко, і вчитися до неї прибували діти з усієї України. Очолював цей заклад «знаменитий співака» Михайло Кафізма — улюбленець останнього козацького кошового П. Калнишевського²⁰¹.

1К «Русская старина», 1888. — Цит. за ст.: Кук В. Його згубили талант і рабство. — С. 14—15.

201 Пуха І. Про школи в Запорізькій Січі // Український історичний журнал. — 1969 — М» 3 — С. 101, 104.

66

У більшості монастирів України в другій половині XVIII ст. були добрі хори, при яких півчі-уставщики навчали музичної грамоти. У музичній освітній справі важливу роль відіфавали також архієрейські школи, що готували церковних півчих. Ще більша увага приділялася навчанню співу в духовних семінаріях. Наприкінці XVIII ст. такі заклади було відкрито в Луцьку, Кам'янці-Подільському, Острозі та інших містах²⁰².

Центральним осередком музичної освіти й далі була Києво-Могилян-ська академія. її студенти були зобов'язані брати участь у дюх хорах: академічному та церковному хорі Києво-Братського монастиря. Це вимагало певного рівня музичної підготовки, яку студенти діставали в основному при хорах. Отже, навчання велося практичним шляхом і «класом співу» був хор, а вчителями — регенти хору²⁰³. У 1799 р. з ініціативи ігумена Києво-Братського монастиря й викладача теології Кмєво-Могилянської академії Іринея Фальковського при цьому монастирі був відкритий клас «ірмолойного» нотного співу, який відвідували студенти академії. Учителем нотного класу був Георгій Баранович — регент академічного хору. Він написав працю «Правила нотного та ірмолойного співу», яка використовувалася як підручник у цій школі²⁰⁴. У 1800 р. викладання співу було введено в навчальну профаму Києво-Могилянської академії²⁰⁵.

У другій половині XVIII ст. музичну освіту і навички хорового співу
в Києво-Могилянській академії дістали такі талановиті особистості,
як М. Березовський, Г. Сковорода, А. Ведель. Останній став регентом
академічного хору.                                                       V

У Києво-Могилянській академії існував оркестр, але відомостей
про навчання у XVIII ст. гри на музичних інструментах немає. Клас
інструментальної музики був створений у 1801 р. ²⁰⁶.                    ■ ■.

У другій половині XVIII ст. продовжувала існувати також Глухівська музична школа (виникла в 30-х роках XVIII ст. ), яка готувала співаків-хлопчиків з України для петербурзького двору. Документальні відомості про неї збереглися тільки до кінця 50-х років. Учителями в 50-х роках у ній були К. Коченовський, С. Андрієвський, Ф. Нечай²⁰⁷ та ін. У цій школі розвивалися існуючі в Україні давні традиції навчання співу,

^{! Щ} Іванов В. Ф. Співацька освіта в Україні. — К., 1992. — С. 23.

^{! 0!} Козицький П. Спів і музика в Київській академії за 300 років її існування. — К., 1971. — С 43-44.

²⁰¹ Козицький П. Зазнач, праця. — С. 44—46, 51.

²⁰⁵ Там же. - С. 46.

²⁰⁹ Історія української музики. Т. 1. — К., 1989. — С. 382.

²⁰⁷ Іванов В. Ф. Зазнач, праця. — С. 17.

5*8-І5'і                                                 67

але в ній вчили і гри на скрипці, гуслях, бандурі. Більшу частину відібраних хлопців, які навчалися в Глухівській школі, відправляли в Петербург, однак деякі залишалися в Україні. Вони співали в хорі Миколаївської церкви в Глухові та інших церковних хорах міста. У Глухівській школі навчалися відомі українські композитори М. Березовський і Д. Бортнянський.

Рекрутовані з України хлопці для петербурзького двору потім продовжували навчання в Придворній співацькій капелі, а дехто — і в Італії (М. Березовський, Д. Бортнянський).

Як уже відзначалося, музичні школи були також в українських слободах Олексіївці та Борисівці на Слобожанщині. Вони теж готували музикантів для хорів і театрів російських поміщиків Шерсметєвих.

Музичне навчання існувало у Харківському, Чернігівському і Пере­
яславському колегіумах. Одним з важливих центрів музичної освіти
в другій половині XVIII ст. став Харків. У Харківському колегіумі
(заснованому в 1726 р. ) був нотний клас, перша згадка про який
удокументах відноситься до 1798 р. ²⁰⁸. Він давав знання музичної
грамоти і навички хорового виконавства. Але найбільшого значення
музична освіта набула в уже згадуваних «Додаткових класах», створених
при Харківському колегіумі, які згодом стали Харківським казенним
училищем. До програми викладання в цьому училищі входило також
малювання, архітектура, музика її танці²⁰⁹.       , . у _; 'ї/їіийі

Губернатор Є. О. Щербинін, аматор і знавець музичного мистецтва,
у 1771 р. запросив на посаду вчителя музики в Харківське казенне
училище італійця Франца Мартіні. Він навчав 17 хлопців грати на різ­
них інструментах. У 1773 р., як ми вже відзначали, в Харківському
училищі був відкритий «клас вокальної та інструментальної музики».
Вчителем і керівником цього класу став український композитор,
автор духовних і світських творів Максим Концевич. Він навчав
співаків та інструменталістів. В «Описі музичних інструментів» цього
класу та в інших документах згадуються інструменти: скрипки, фагот,
валторни, клавікорд, клавіцимбал²¹⁰.                                  . ,.

^2М Історія української музики. Т. 1. — К.., 1989. — С. 387.

²⁰⁵ Кук В. Нові документачьні дані про життя А. Л. Веделя (Ведельського) у Харкові (1796 — 1798 рр. ) // Українське музикознавство. Вип. 6. — К., 1971. — С. 156.

²¹⁰ Щербинін Ю. Біля джерел музичної освіти в Харкові // Українське музикознавство. Вип. 6. — С. 233.

У 1797—1798 рр. у вокальному класі працював А. Ведель. Заняттями з інструментальної музики керував німець Яків Ціх²¹¹. У казенному училищі навчали й «клавірної гри»²¹². У 70-х роках у Харкові був відомий грою на клавесині Р. М. Цебриков²¹³.

Клас вокальної та інструментальної музики Харківського казенного
училища був по суті музичною школою. Цей клас, як і Глухівська
школа, повинен був готувати співацькі кадри для петербурзького
двору. Цим займалися М. Концевич та А. Ведель.                   ;

Є підстави вважати, що Г. Сковорода, викладаючи в Харківському
колегіумі поетику, синтагму, грецьку мову (протягом 1759—1764 рр.
з перервами), навчав учнів колегіуму також співати по нотах у супро­
воді органа (очевидно, на інструменті регалі — невеликому органі).
Такий висновок можна зробити на підставі листів Г. Сковороди
до його учня і приятеля М. Ковалинського, у яких він писав: «Сам я
проводитиму з хлопцями навчання в супроводі органа, тим часом
подбай про те, щоб трохи підготувати до співів по нотах нашого
Максимка» (Харків, вересень 1762 р. ); «Я привезу з собою і велику
частину хору, тобто моїх співаків-хлопців» (Харків, друга половина
травня — початок червня 1763 р. )²¹⁴.                                 ■ ■; < .

У 1768 р. відновила діяльність Київська міська капела (оркестр), при якій була музична школа. Учні цієї школи навчалися грати на різних інструментах. Наприкінці XVIII ст. вчителем-капельмейсте-ром у ній був Яків Станкевич. У цій школі заняття відбувалися щодня, крім неділі та святкових днів²¹⁵.

У 1786 р. з ініціативи російського князя, генерал-фельдмаршала Г. О. Потьомкіна на базі його великої домашньої капели в Катерино­славі (нині Дніпропетровськ) була відкрита музична академія. її ди­ректором став палійський композитор Дж. Сарті. У 1787 р. цю академію було переведено до Кременчука²¹⁶.

⇐ Предыдущая13141516171819202122Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: