ког-датво-и стре-льї ме-няу-яз - вн-ли  я-до-ви ■ тим

—»

І=.

ї

хг

т

ког-датво-и стре-льї   ме-няу-яз - вн-ли    я-до-ви ■ тим

(Там же. - С. 76)

Таким чином, тематика світських кантів була різноманітною. їхня мелодика еволюціонувала, посилювалася її емоційна виразність. Цей жанр розвивався в тісному зв'язку з українським фольклором.

7. 2. 2. Духовні канти. Друкований «Богогласник»

Паралельно зі світськими кантами в міському побуті були й духовні канти. Завдяки поширеності в другій половині XVIII ст. духовних кантів в Україні збереглися їх рукописні збірники, що походять з цього часу. Більша частина цих збірників має тільки текстові записи духовних кантів, однак є й збірники з нотами. Деякі рукописні нотні збірники духовних кантів (пісенники) зберігаються у Львівській нау­ковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України.

У Почаївській лаврі (на Тернопільщині) в 1790—1791 рр. був надру­кований збірник духовних кантів під назвою «Богогласник». Ця лавра належала уніатам, і упорядником його були греко-католицькі (уніат­ські) ченці-василіани. Вони включили до «Богогласника» духовні канти з різних рукописних збірників, тому до нього увійшли духовні канти XVII — першої половини XVIII ст. Крім того, частина кантів «Богогласника» походить з другої половини XVIII ст., деякі з них створені ченцями Почаївської лаври.

7* 8-154

Почаївський «Богогласник» являв собою антологію українського духовного канта. Поява такого друкованого збірника свідчить про ве­лике зацікавлення духовними кантами в другій половині XVIII ст. Упорядники «Богогласника» призначали вміщені в ньому канти для виконання в церкві у кінці Служби, а також у позацерковних співах на різні релігійні свята. Про широку популярність духовних кантів в Україні також і в XIX ст. свідчать перевидання «Богогласника»: в Почаєві у 1805, 1825 рр., у Львові — в 1850, 1886 рр. та ін.

Духовні канти були авторськими творами, але вони поширювалися переважно як анонімні. У XVII — першій половині XVIII ст. духовні канти писали такі відомі письменники як Димитрій Туптало, Єпифаній Славинецький. Феофан Прокопович та ін. У друкований «Богогласник» увійшов кант Димитрія Туптала «Іисусе прелюбезний». У збірниках духовних кантів другої половини XVIII ст. значно зростає кількість творів з авторською атрибуцією, прізвища яких зашифровані в акро­віршах. У львівському збірнику-пісеннику (ЛНБ, шифр НТШ-356) зафіксовані канти Дроздовського, Сильвестра. Багато авторських кан­тів вміщено з «Богогласнику». Крім вищеназваного канта Димитрія Туптала, у «Богогласнику» є кант «Два рази слїп» з першої дії драми Г. Кониського «Воскрссеніє мертвих» (1747 р. ), а також кант «Ах, ушли ж моя лита»; припускають, що він належить перу Г. Сковороди. Крім цього, в «Богогласнику» є ще чимало кантів із зазначенням імен авторів (Антоній, Василій, Венедикт, Димитрій, Йосиф та ін. ) або прізвищ (Андрієвський, Бардинський, Маркевич), або імені й прізвища (Іван Вольський, Іван Ґешицький, Лука Длонський, Антін Добросинський, Степан Дяченко, Петро Запотоцький, Яків Куль-чицький, Хведір Кучинський, Дмитро Левковський, Іван Мастибор-ський, Іван Моравський. Іван Пашковський, Василь Пашковський, Василь Тарнавський, Роман Корецький та ін. )³⁰².

У «Богогласнику» є кант «Да прійдет ньінЬ радость новая», автором якого, як зазначено у збірнику, був Достоєвський. Є підстави вважати, що це брацлавський (на Поділлі) протоієрей Андрій Достоєвський — дід відомого письменника Ф. М. Достоєвського, предки якого жили в Україні³⁰³.

У друкованому «Богогласнику» відображена загальна тенденція роз­витку українського музичного мистецтва другої половини XVIII ст., яка полягала в зміні ставлення до інтелектуальної власності, і через те в ньому частіше фіксувалося авторство творів. Але про цих авторів

^т ВознякМ. Історія української літератури. Кл. 2. — Львів, 1994. — С. 320. ^т ГроссианЛ. Достоевский. - М., 1965. - С. 12-13.

100

духовних кантів здебільшого нічого не відомо. Виникає й питання, чи були вони авторами лише слів, чи писали й мелодію. Так, можна говорити, що Д. Левковськин не писав мелодій до своїх п'яти кантів, уміщених у «Богогласнику», бо, як зазначено в збірнику, кожен з них співався на мелодію іншого канта. Проте в більшості авторських кантів таких вказівок немає.

Друкований «Богогласник» (1790—1791 рр. ) складається з 248 кантів-пісень. З них 33 — польською мовою, три — латиною, всі інші — церковнослов'янською або книжною українською мовами.

Канти друкованого «Богогласника», як і рукописні збірники духовних кантів, поділяються на чотири тематичні групи й присвячені: 1) Ісусові Христові (76 кантів); 2) Богородиці та її чудотворним іконам (56); 3) різним святим (55); 4) покаяльні та молитовні канти (25). У перших трьох групах канти розташовані відповідно до свят церковного кален­даря. Кожному святові відповідає декілька кантів. Найбільше кантів пов'язано з тематикою Різдва Христового.

Мелодія духовних кантів у друкованому «Богогласнику'» та рукопис­них збірниках другої половини XVIII ст. записана київською квадрат­ною нотацією з ключем «до» у вигляді літери С на третій лінійці. Розмір при ключі не виставлявся, немає й тактових рисок. Хоч у кан­тах ще є ознаки нерегулярної часокількісноїритміки дихального типу, проте переважає регулярна ритміка з акцентною пульсацією. В акцент­ній ритміці кантів часто простежується перемінний метр.

При запису духовних кантів у «Богогласнику», зокрема ритмічних тривалостей, його упорядники орієнтувалися на «Ірмолої» (рукописи давньоукраїнської церковної монодії) та записи партесної музики, бо в «Богогласнику» переважають цілі ноти, півноти і чвертки, а метричною одиницею розмірів є здебільшого ціла або півнота (⁴/і; ³/і; ⁴/2; ¹/г). У рукописних збірниках духовних кантів ті самі канти іноді записані меншими тривалостями (} = }).

Не всі духовні канти, що увійшли до «Богогласника», мають нотні записи мелодії. При фіксації деяких кантів відзначається, що вони співаються на мелодію іншого канта. Отже, на мелодію одного канта співалися різні тексти. Таке явище спостерігається в церковній монодії, а також у фольклорі.

У духовних кантах другої половини XVIII ст. є багато спільних стилістичних ознак з кантами попереднього періоду, зокрема, про­стежуються зв'язки з українською церковною монодією, українським фольклором, з польською та латинською духовними піснями. Але при цьому духовний кант другої половини XVIII ст. набуває яскравих нових рис.

101

У духовних кантах другої половини XVIII ст., зафіксованих у «Бого-гласнику» та в рукописних збірниках, яскравіше виражені типові для цього жанру і його тематики емоційні стани. В їх мелодиці вираз­ніше проявилася опора авторів на функційно-гармонічне музичне мислення (хоч у записах київською квадратною нотацією немає позна­чення підвищеного VII ступеня). У духовних кантах другої половини XVIII ст. посилилися зв'язки з фольклором і простежуються зв'язки з європейською духовною піснею, перш за все з польською. Український духовний кант зазнав впливу інструментальної музики.

У «Богогласнику» виділяються дві групи кантів: панегіричні та ліричні.

Емоційною виразністю позначені духовні канти другої половини XVIII ст. з панегіричною тематикою (просла& пення Христа. Богородиці, різних святих). Вони переважно урочисто-величавого та світло-радісного характеру.

Деякі з урочисто-величавих кантів мають великий обсяг, а кант з «Богогласника» № 127 «Божія Матер сіяєт», присвячений Бердичів­ській іконі Божої Матері, виходить за рамки традиційного жанру канта. Він у «Богогласнику» має назву «концерт», хоч викладений одноголосо (див. нотний додаток, № 1). Цей кант своїм урочистим характером, піднесеною мелодикою з великими стрибками на нону, септиму наближається до сольного номера ораторіального жанру. Творець цього канта використав не строфічну, а складну форму наскрізного розвитку. В одноголосій мелодиці цього канта простежу­ються ознаки прихованої поліфонії (не точна імітація):

и в по - ко

Гря-дкт вско - р£, зря-шекго =—' р4, со сле-за

В епічно-розповідній мелодиці цього канта поєднуються деклама­ційність і розспівність. У ній ще простежується близькість до деяких мелодичних зворотів давньоукраїнської церковної монодії (перш за все, оспівувального характеру). Мелодика ж більшості кантів «Бого­гласника», які мають невеликий обсяг і строфічну форму, вже віддаля­ється від давньоукраїнської церковної монодії і набуває інших ознак.

102

Мелодика панегіричних урочистих кантів здебільшого має величаво-
енергійний характер з маршовими рисами. У мелодичних зворотах
простежуються впливи інструментальної музики та ознаки тональної
гармонії.                                                                      ■ ■;: ^

У мелодиці таких кантів виділяються активні мелодичні ходи з квар­товим стрибком та підкресленням звуків тризвуку, як, наприклад, у канті «Світло небо со ангели» («Богогласник», № 81):

 «І-

⇐ Предыдущая22232425262728293031Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: