Ме - ні  Іс - ме - на сер - ікм ві - рить

Відмінним від попередніх є «Романс Поля і Віргінії». На думку дослідників (О. Є. Левашова), цей романс був відгуком композитора на популярний у той час роман Бернардена де Сен-П'єра «Поль і Вірджінія», що з'явився в 1787 р. і розповідав про велику любов двох закоханих. У романсі Д. Бортнянського розкриваються переживання Поля через смерть коханої Віргінії. Романс наближається до розгор­нутого аріозо. Його мелодика, що тісно пов'язана з текстом, насичена виразовими драматичними інтонаціями:

-48................. -              ........              ,.. -.. _■                   ■ ■.:. ■ ■ '. •...  .

(Там же. - С. 11) 123

Усі три романси Д. Бортнянського — це чудові вокальні мініатюри
композитора, написані в кращих традиціях західноєвропейської кла­
сичної музики. , , _г                   , _у. ,,,.,, „,,.. ,,,...

м.,.

 7. 4. Духовна музика

На другу половину XVIII ст. припадає кульмінаційний злет україн­ської духовної музики. У найкращих творах вона не поступалася перед досягненнями тогочасної європейської духовної музики. У цей час в українській музиці сформувався і розвинувся новий стиль духовної музики. Класиками цього стилю етапи українські композитори М. Березовський, Д. Бортнянський та А. Ведель.

Значні досягнення української духовної музики в цей період були зумовлені її багатими надбаннями в попередню епоху барокового партесного концерту і надзвичайно високим рівнем хорового вико­навства. Визначальним був і непересічний талант цих композиторів, їхня висока професійна освіта, добре знання вокалу та виразових можливостей хору.

Новий стиль духовної музики розпочав в Україні композитор Андрій Рачинський у середині XVIII ст.

Андрій Андрійович Рачинський (бл. 1729 — бл. 1800) походив з українського шляхетського ролу. Він народився на Підляшші в Августові, старостві Нільському (старовинна українська територія, яка нині належить Польщі). Освіту здобув у Львові. Там же три роки був диригентом єпископської капели. Очевидно, в роки перебування у Львові він познайомився із західноєвро­пейською, зокрема, італійською, музикою, яка вплинула на його творчість, і, можливо, вже там почав писати духовну музику нового стилю. 1753 р. Андрій Рачинський переїхав на Лівобережну Україну і протягом десяти років служив придворним капельмейстером гетьмана Кирила Розумовського в Глу-хові. Там розгорнулася його музична, зокрема й композиторська діяльність. Капела Розумовського, без сумніву, співала й духовні твори А. Рачинського. Його духовні концерти, мабуть, виконувалися і в церквах Глухова. Цілком вірогідно, що їх могли чути М. Березовський та Д. Бортнянський, які в той час жили у Глухові, і тільки наприкінці 50-х років були взяті до петербурзької Придворної капели (1758 р. ). Відомо, що А. Ведель знав концерти А. Рачин­ського і навіть співав соло в його концерті «Возлюблю тя, Господи». 1763 р. гетьман К. Розумовський призначив А. Рачинського Новгород-Сіверським сотником, і з того часу він займав у цьому місті різні посади й був нагородже­ний різними чинами (надвірного радника та ін. ).

124

Як ми вже відзначали, протягом 60-х — 80-х та в 1790 р. А. Рачинський займався набором півчих до петербурзької Придворної капели. У 1796 р. А. Рачинський пішов у відставку й останні свої роки прожив у Новгороді-Сіверському, де й помер³". У нього було четверо дітей. Його син Гаврило Андрійович Рачинський (1777—1843) став відомим скрипалем і композитором.

Анонімний автор статті «Придворна співоча капела», надрукованої в «Отечественньїх записках» у 1823 р., висловив думку, що Андрій Рачинський започаткував нову епоху в історії української та російської церковної музики. Він пише, що Г. Н. Теплов, працюючи у гетьмана К. Розумовського, привіз із України (очевидно, з Глухова) до Петер­бурга церковні твори Андрія Рачинського, який з 1753 р. у Глухові в гетьмана був капельмейстером. Як відзначає автор статті, через новизну цих творів їх спочатку виконували тільки при дворі, щоб поступово привчити слух публіки до цього нового хорового стилю церковної музики³¹⁹. Поки що відомі назви лише чотирьох його концертів: «Радуйтеся Богу помощнику», «Возлюблю тя, Господи», «Не отвержи мене», «Скажи мі, Господи, кончину мою». Ноти двох останніх концертів у вигляді поголосників зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (фонд І)³²⁰. На жаль, немає повного комплекту всіх партій. Можливо, що це були восьмиголосі концерти, бо в деяких партіях позначено друге сопрано. Проте й ті матеріали, які збереглися, свідчать, що це були духовні концерти нового стилю з циклічною формою, з функційно-гармонічною ладовою основою.

Одним із зачинателів нового стилю став також М. Березовський (60-ті — 70-ті роки XVIII ст. ). Його високохудожня творчість дала поштовх для розвитку цього стилю у творчості Д. Бортнянського (80-ті — 90-ті роки). А. Веделя (90-ті роки), С. Дегтярьова і С. Давидова (90-ті роки XVIII - поч. XIX ст. ).

На відміну від А. Рачинського й А. Веделя, М. Березовський, Д. Бортнянський і С. Дегтярьов писали свої духовні концерти в Росії та в Італії, але вони були українцями за походженням, що впливало

" ' Біографічні відомості про А. Рачинського див.: Русский биографический словарь. — СПб. 1910. - Т. 15. - С. 518-519; Оглоблин О. Андрій Рачинський. - «Наші дні», IX. - Львів, 1943. -С. 6; Оглоблин О. Люди старой Украйни. — Мюнхен, 1959.

" ' Придворная левческая капель // Отечественньїе записки. — 1823. — Ч. XIV. — № 38. — С. 424.

^{!! 0} НБУ АН, ф. 1, од. зб. 5589, 5591, 5592. Уперше про ці концерти повідомив М. Юрченко в доповіді: «А. Рачинський та М. Березовський. Стилістичні паралелі» на науковій конференції з нагоди 250-річчя від дня народження М. Березовського (Київ, 1995).

125

на їхню ментальність, яка яскраво позначилася на їхній. ^ — Крім того, початкову музичну освіту ці композитори здобули в Україні в таких визначних її музичних центрах, як Києво-Могилянська акаде­мія та Глухівська музична школа і були добре обізнані з українським фольклором, з міською піснею-романсом, кантами, а також із давньо­українською монодією та партесним концертом, що їх перейняла з України російська церковна практика. У петербурзькій Придюрній капелі Березовський і Бортнянський перебували в оточенні українців, тому не дивно, що в Росії ці композитори продовжували розвивати український стиль духовного концерту. Саксонець Я. Штелін (історик російського мистецтва), що жив у Петербурзі в другій половині XVIII ст., у своїй книзі «Музьїка и балет в России XVIII в. » називає творців цього стилю духовного концерту українськими композиторами. Він писав, що в церковній службі Придворна хорова капела співала церковні концерти, «створені як італійськими придворними капель­мейстерами, як-от Манфредіні, шановним Ґалуппі, так і українськими композиторами, які раніше були придворними композиторами*™. Серед останніх він виділяє М. Березовського.

У доробку композиторів другої половини XVIII ст. є літургії, окремі літургійні твори (причасні, херувимські, ірмоси та ін. ). Але найвагоміше місце в їхній творчості займає хоровий концерт. Порівняно з іншими співами на Літургії, хоровий концерт найбільше розбудований, і саме в цьому жанрі церковна музика мала найяскравіший вияв.

Духовні концерти у другій половині XVIII ст. писали на ті ж самі церковні тексти, що й партесні твори. Проте помітно, що на новому історичному етапі композитори частіше стали звертатися до текстів Псалтиря. Серед релігійних книг Псалтир мав особливу популярність: він використовувався не тільки в Богослужінні, але і як книга для особистого читання.

Псалтир складається з 150 псалмів високої літературно-художньої якості. Псалми приваблювали висловленими в них думками і почут­тями, які хвилювали людей, а також поетичністю, тонким ліризмом і давали читачам естетичне задоволення. Вони виражали різний стан людської душі, що «виливався» в молитві до Бога: радість і сулі, щастя й пригніченість, хвалебність і покуту. Псалми передавали як переживання окремої людської душі, так і релігійні переживання всієї спільноти. Вони були благодатним поетичним джерелом для втілення

« юі< ___  С 59                                     ■ ' ^{; ;}

111/1; . . _

Український духовний концері тексти псалмів на новому інтелектуальному, художньому та емоцшми-виразовому рівнях.

Духовна музика другої половини XVIII ст. відбиває другий етап активного засвоєння композиторської техніки і досягнень тогочасного західноєвропейського музичного мистецтва (перший етап припадає на бароковий партесний концерт). На ній позначилися ті стильові процеси «передкласичного періоду» та зрілого класичного стилю, що були характерні для західноєвропейської світської і духовної музики XVIII ст. Дослідники припускають, шо прототипом духовного цикліч­ного концерту міг бути італійський акапельний мотет венеціанської та болонської шкіл. Хоч із середини XVIII ст. мотетний жанр уже відійшов на другий план, проте він ще продовжував існувати, і мотети на тексти псапмів писати італійські композитори Л. Лео. Н. Йоммеллі, А. Саккіні. Т. Траєтта та ін. Представник венеціанської школи Б. Галуппі написав на тексти псалмів багато чотиричастинних акапельних мотетів³²². Духовні концерти в Росії писав й італійський композитор Дж. Сарті.

Як і партесний концерт, циклічний духовний концерт другої поло­вини XVIII ст. не має прямих аналогій у західноєвропейській музиці, бо українським композиторам вдалося органічно поєднати «чуже» і «своє» і розвивати український стиль духовної музики.

Хоч жанр духовного концерту був характерним для музичного стилю епохи Бароко, проте духовний концерт другої половини XVIII ст. значно трансформувався. Він ще пов'язаний з деякими традиціями барокового партесного концерту, що проявляється:

— у збереженні концертуючого стилю хорової фактури як характерної
ознаки жанру (з колористичним зіставленням хорового тутті
з ансамблями та соло різних груп голосів);

— у поєднанні гармонічної та поліфонічної фактур;

— у використанні побудов мотетного типу (імітаційне проведення
голосів, яке завершується гармонічним тутті);

— у нанизуванні ряду тематичних побудов у формі частин.

Але ці особливості, типові для музичного бароко, включаютьсі в контекст музичної образності нової якості, у нову інтонаційну сфер}