Ви огласили юродивим ''■■;: '■" їі>': ч'V'1:', і ),■ ,; ї

Ви огласили юродивим                       ''■ ■;: '■ " їі> ': ч'V'1: ', і ), ■ ,; ї

. а. • ';, -. ;; -. . ;     СВЯТОЮ ЛИЦарЯ. А бИВИЙ             •<,..; >:. •■ ,;;..;.;

Фельдфебель ваш, Сарданапал,                                       "

■ •■ ■ '■ ''■ '■ •" '■     • ■ ••■ '■   Послав на каторгу святого27.                                       : ': * *•; -■. ■. '.

25 Кук В. С. До біографії А. Веделя (арешт).                                                                                                  ■

7* Кук В. С. Артем Лук'янович Ведель (Ведельський). — С. 13—14.

27 Шевченко Т. Повне зібрання творів у дванадцяти томах. — Т. 2. — К., 1991. — С. 231.

304

У 1801 р. після вбивства Павла І царський престол зайняв Олександр І. У Петербурзі була створена спеціальна комісія для перегляду кримі­нальних справ засуджених за Катерини II та Павла І. Тоді було звільнено багатьох невинно покараних. Серед них А. Веделя, на жаль, не було. Комісія, переглянувши справу Веделя, внесла його прізвище до списку тих осіб, які звільненню не підлягали, і подала Олександрові І на затвердження. Деяких осіб він усе ж таки помилував. Стосовно Веделя та інших імператор наказав залишити «в ньінешнем их поло­жений»²⁸. Отже, композитор А. Ведельдля царату був небезпечною людиною. Лише тоді, коли композитор був смертельно хворим, його звільнили. Важко хворий і змордований до краю, він повернувся до батьківського дому.

Префект Київської академії Мефодій Піснячевський, який особисто знав Веделя, так розповідає про останні дні композитора: «... він здиву­вав і священика, і домашніх, і знайомих своєю спокійною передсмертною розмовою, у якій з глибоким почуття» ішлося про те, якими повинні ми бути лагідними, шанобливими, скромними, чесними і передусім веле­любними до ближніх»⁷⁹. Незважаючи на всі моральні й фізичні тортури, яких зазнавав А. Ведель, він залишився гуманною й високодуховною особою.

А. Ведель помер 26 липня 1808 р., коли йому виповнилося лише 41 рік. У такий спосіб російський царат своїми злочинними діями знищив одного з найталановитіших і найвидатніших українських композиторів.

Своєрідність особи А. Веделя і складні обставини його життя по­
значилися й на музиці композитора.     , _; .

. •                    2. Духовна музика

2. 1. Спадщина композитора

Твори А. Веделя досі повністю не зібрані й не надруковані. Існують відомості, що композитор залишив збірку обробок народних пісень, але вона не знайдена. Збереглися тільки духовні твори Веделя. Будучи сучасником Д. Бортнянського, він розвинув духовну музику нового стилю, збагатив її новими рисами, і за художньою якістю вона не по­ступається перед музикою М. Березовського і Д. Бортнянського.

21 КукВ. С. Артем Лук'янович Ведель (Ведельський). — С. 15.

в Турчанинов П. И. Авгобиография // Домашняя беседа. — Вип. 5. — С. 120.

2о. (і-15і)                                              305

До початку XX ст. твори Веделя не друкувалися, а розповсюджува­лися в рукописах. Ще за життя композитора і після його смерті вони викликали захоплення слухачів, були популярними й улюбленими не тільки в Україні, але і в Росії. В. Аскоченський писав, що українські поміщики дорого платили за кожен твір А. Веделя, переписаний для їхньої домашньої капели³⁰. Це свідчить про значне поширення духовних творів Веделя по всій Україні. Але через таке розповсюдження його твори зазнавали змін, переробок, спрощень і перекручень³¹.

Твори А. Веделя не друкувалися через дискримінацію його творчості з боку офіційних кіл царського самодержавства. Керівництво Петер­бурзької співацької капели, яке до кінця XIX ст. було цензором духов­них музичних видань, не допускало друкування творів А. Веделя. Про це писав у 1901 р. один з видавців його творчості В. Петрушевський: «Незважаючи на загальну любов і широку розповсюдженість, якої набули твори Веделя від самого початку, вони й досі ще не зібрані й не надру­ковані, оскільки завжди зустрічали протидію з боку представників При­дворної співацької капели, які з часу Бортнянського і майже до кінця XIXст. були офіційними цензорами духовно-музичних видань»'².

Твори А. Веделя почали друкувати з 1902 р. — спочатку в Санкт-Петербурзі (видавництва П. К. Селівсрстова, товариства «Нотное книжное дело». Олександро-Невської лаври та журнал «Музьїка и пение»). У Києві виданням творів А. Веделя спочатку займався В. Петрушевський (вони виходили в 1911, 1913, 1914, 1915 рр. у безкоштовному додатку до журналу «Руководство для сельских пастьірей» Київської духовної семінарії)³³. Згодом готували до видання і були редакторами цих творів М. Лисицин, ³⁴ М. Гольтісон, ³⁵ Н. Лсбедєв³⁶ та ін. Вони чимало

^{! с} Аскоченский В. Киев с древнейшнм его училищем Академней. — Т. 2. — К.. 1856. — С. 378.

¹¹ Гусарчук Т. Рукописна колекція творів А. Веделя з бібліотеки Київської духовної академії // З історії української музичної культури. — К., 1991. — С. 64—7< 1.

" Летрушееский В. Г. О личности и иерковно-музикальном творчестве А. Л. Веделя // Трудьі Юіевской духовной академии. — Т. 7. — Киев, 1901. — С. 395—396.

^!! Веде-іь АЛ. Избранньїе духовно-музьїкальньіе произведения // Бесплатное приложение к журналу «Руководство для сельских иастьірей». — Вьш. 2. — К., 1911; Сборник духовно-музьїк& чьньїх произ-ведений // Бесплатное приложение к журналу «Руководство для сельских пастьірей». — К.. 1913. 1914, 1915.

^м За редакцією М. Лисицина вийшли твори А. Веделя у виданні: «Историческая хрестоматия церковного пения. Вьш. І, [V, VII, VIII. — СПб, 1902» та в додатку до його ж статті «Совремеїшая церковная музьїка» // Музьїка и пение. — СПб, 1902.

³⁵ Сборник духовно-музьїкальньїх сочинений старих и нових авторов. — Вип. 2. — СПб, изд. журнала «Музьїка и пение» та ін.

^м Сборник духовно-музикальнмх песнопений разньк авторов для небольшого сметанного хора — СПб; Александро-Невская лавра, 1913, Петроград, 1915, та ін.

306

зробили для збереження духовних творів Веделя, але, на жаль, при ре­дагуванні дозволяли собі втручатися в авторський текст і змінювати його. Так, В. Петрушевський у передмові до видання творів Веделя у 1911 р. писав, що він усунув мелодичні прикраси в окремих вокальних партіях через те, що вважав їх недоречними для церковного співу.

У сучасних українських виданнях (60—80-х років) поки що опублі­ковано лише 8 творів (серед них — 6 концертів)³⁷. Усі давні й сучасні видання творів А. Веделя не вичерпують його композиторської спад­щини. Деякі його твори ще не опубліковані і зберігаються в рукописах. Крім того, більшість давніх видань творів А. Веделя є бібліографічною рідкістю, що ускладнює їх вивчення і виконання. Вже давно назріла нагальна потреба повного видання творів цього видатного українського композитора.

Нотографією друкованої і рукописної спадщини А. Веделя займалися й сучасні українські дослідники. Значну дослідницьку роботу в цьому напрямі провів І. Соневицький, і у своїй монографії «Артем Ведель і його музична спадщина» (Нью-Йорк, 1966) він подав реконструйо­ваний список спадщини композитора. Порівняльно-текстологічний аналіз друкованих і рукописних творів А. Веделя зробила Т. Гусарчук у кандидатській дисертації «Хоровое наследие А. Л. Веделя (стилевьіе и текстологические проблеми)», К., 1992. Досліджувала вона й про­блему авторства його творів.

Доробок хорових творів А. Веделя досить великий. Композитор написав понад 20 духовних концертів, Всенічну службу, Літургію Іоана Златоустого, значну кількість окремих творів, що виконуються під час Літургії (Херувимські, ірмоси, канони, кондаки та ін. ), шість тріо (серед них найбільш популярне «Покаянія отверзи ми двери»).

Збереглися рукописні автографи ряду творів А. Веделя, які тепер знаходяться в Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (шифр ДА, № 326). Вони включають неповну Літургію Іоанна Златоустого та 12 духовних концертів, написаних протягом 1794—1798 рр.:

№ 1 «В молитвах неусьшающую Богородицу» — до мінор (1794 р. ); № 2 «Спаси мя, Боже, яко внидоша водьі до души моєя» — ля мінор

(1794 р. );

№ 3 «Доколь, Господи, забудеши мя» — фа мінор (1795 р. ); №4 «Пою Богу моєму дондеже єсьмь» — до мінор (1795 р. ); ., .

" Хрестоматія української дожовтневої музики / Упорядник О. Я. Шреср-Ткачеико. — К., 1969; 1974; Хоровой концерт XVIII — начала XIX вв.: М. Березовский, Д. Бортнянский, А Ведель / Сост. иред. В. М. Иконник. - К., 1988.

20*8-15')                                                    307

№ 5 «Блажен разум^ваяй на нища и убога» — соль мінор (1795 р. );
№ 6 «Помилуй мя, Господи, яко немощен єсмь» — ля мінор (1796 р. );
№7 «Воскресни, Господи... » (зберігся неповністю) (1796 р. );
№8 «Усльгши, Господи, глас мой» — до мінор (1796 р. );    , . ■
№9 «Проповідника вїрьг... » — до мажор (1796 р. );                           : _;

№ 10 «Господь пасет мя» — до мажор (1796 р. );

№ 11 «Боже, законопреступницьі восташа на мя» — до мінор (1796 р. ); № 12 «Ко Господу внегда скорботи ми» — до мінор (1798 р. ).

Серед цих концертів десять чотириголосих, а два — восьмиголосі для двох хорів (№№ 9, 10)³⁸.

Автографи творів А. Веделя мають велику цінність, бо подають автентичний авторський текст, на відміну від списків та друкованих видань, де в цей текст уже вносилися зміни. При аналізі творчості А. Веделя ми спираємося переважно на автографи його концертів.

Творчість А. Веделя високо оцінив ще в середині XIX ст. В. Аско-
ченський, який сам виконував його твори і писав, що в жодного
з наших церковних композиторів немає й половини тієї глибини
почуттів, якими володіла ця незвичайна людина. Він підкреслював
у музиці Веделя «легкість, особливу мелодійність, чистоту, ясність...,
сердечність»™. Своє захоплення музикою А. Веделя на початку XX ст.
висловлював і редактор його творів В. Петрушевський, підмічаючи
в його музиці «особливу схвильованість і задушевність» та «глибокий
ліризм». Він писав: «Ця щирість і безпосередність почуттів, що втілю­
ється в музиці Веделя, завжди підкуповувала слухачів на її користь»'*⁰.
В. Петрушевський вперше звернув увагу нате, що веделівські мелодії
своєю широкою наспівністю і своїм складом нагадують українські
церковні й народні наспіви⁴¹. Інший редактор творів композитора
М. Лисицин. пишучи на початку XX ст. про А. Веделя та С. Дегтярьова,
відзначав, що «за талантом і натхненням вони залишають за собою
багатьох і сучасних церковних композиторів»*². '. " '..

" 3 автографів концертів А. Веделя жодного разу не видаватися концерти №№ 2. 4, 5, 9, 10, 12. Неодноразово був виданий концерт № 3 (див.: Хрестоматія української дожовтневої музики, ч. 1. — К., 1974). У збірнику «Хоровне концерти XVIII — начала XIX веков» (К.. 1988) надруковано концерт № 1. Три концерти (№№6. 8, II) вмішені в «Исторической хрестоматии церковного пения» за редакцією М. Лисицина. — Вип. І, 4. — СПб, 1902.

" Аскоченский ВИ. Клев с древнейшим его училищем Академией. — Т. 2. — С. 377.

⁴⁰ Петрушевский В. Г. О личности и церковно-музьжальном творчестве А. Л. Веделя // Труди
Кпевской духовной академии. — 1901. — № 7. — С. 393.

⁴¹ Там же. - С. 394.

^и Лисицш М. А. Предисловие к «Исторической хрестоматии церковного пения». — СПб, 1903.

308

Сучасні українські дослідники О. Шреєр-Ткаченко та М. Боровик у своїх розвідках про А. Веделя робили акцент на українських націо­нальних джерелах його музики (фольклор, пісня-романс). М. Боровик, крім того, виявив деякі зв'язки мелодики А. Веделя з українськими церковними монодичними наспівами⁴³. Н. Герасимова-Персидська писала про деякі традиції партесної музики у творчості А. Веделя⁴⁴. Т. Гусарчук у своїй кандидатській дисертації, крім текстологічного дослідження творчості А. Веделя, розглядає й деякі її стильові особливості.

Очевидно, через те, що спадщина композитора повністю не зібрана і не надрукована, його творчість в українському музикознавстві зали­шається мало дослідженою.

2. 2. Музично-образний зміст та музична драматургія

•■ ■ ■ л'А'". -4'лт. '■ ■ ■ ■ '■ •/' о--  духовних концертів   . ■ '..,. '

'                         При створенні духовних концертів А. Ведель

звертався до різних текстів. У нього є концерти,

і     Тематика       написані на тексти християнської церковної

⇐ Предыдущая78798081828384858687Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: