Зміна, розвиток та політична модернізація.

Розвиток – термін, який застосовується головним чином при аналізі політичного життя і політичної системи всього суспільства. Політичний розвиток – багатовимірний процес, при якому в результаті взаємодії різних політичних сил відбувається зміни в політичній поведінці, політичній культурі, в політичній системі суспільства. Політичний розвиток – це зростання здібностей політичної системи до гнучкого пристосування до соціальних умов, що змінюються, при збереженні можливостей для успішного функціонування системи. Політичний розвиток слід розглядати як зростання здатності політичної системи адаптуватися до нових вимог. Політичний розвиток також як і зміни можуть здійснюватися в еволюційній і революційній формі. Революція веде до зміни політичної системи, в період еволюції відбувається накопичення кількісних змін, що принципово не міняють політичну систему суспільства. Політичний розвиток повинен знаходитися в певному співвідношенні з соціальним розвитком, необхідна рівномірність і збалансованість протікання політичного і соціального розвитку.

Поняття "політичні зміни" не означає заперечення абсолютно всього того, що було набуте у попередньому розвитку політичного життя, політичної системи, і визнання лише нових елементів і зв'язків, що не існували раніше. Навпаки, "політичні зміни" включають відтворення з максимальним усвідомленням всього ґрунтовного, кореневого, глибинного. Вони передбачають також творення по-новому нетрадиційних сторін або властивостей життєдіяльності політичних систем та їхніх структур.

Политическое изменение мы можем представить как появление новых характерных черт (новой характерной черты) в способе и характере взаимодействия между политическими субъектами, между политической системой и внешней средой. Говоря о полити­ческом изменении, мы подразумеваем, что эти перемены происходят в рамках одной и той же политической системы с одними и теми же ка­чественными характеристиками. В ходе него происходит воспроизвод­ство политической системы в целом и его отдельных частей. Однако это воспроизводство не является полным, новое состояние политиче­ской системы и его составляющих отличается от предыдущего. Появ­ляющиеся новые характерные черты в способе и характере взаимодействия мы можем рассматривать в основном как количественные изменения. Масштабом политических изменений является масштаб повседневной жизни и истории.

Политическое развитие мы можем охарактеризовать как после­довательную смену качественных состояний политической систе­мы в целом и ее отдельных составных частей. Другими словами, по­литическое развитие основано на качественных изменениях. Мас­штаб политического развития — это в основном масштаб эволюции.

Необходимо отметить, что четкую границу между политическим из­менением и политическим развитием провести достаточно сложно. Политическое развитие непосредственно недоступно простому наблюдателю, поскольку на практике оно проявляется и реализуется в политических изменениях.

Например, смена монар­ха на троне в результате смерти предыдущего, несмотря на разницу в политических качествах этих личностей, на разницу в проводимых по­литических курсах, это событие может рассматриваться как политическое изменение. Оно принесло в политический процесс новые качества в способе и характере взаимодейст­вия между политическими субъектами и, возможно, между системой и средой, но не принесло с собой качественных изменений самой поли­тической системы и ее составляющих. Другой пример — победа на выборах очередного Президента. Такая победа знамену­ет собой политические изменения в рамках очередного электорально­го цикла. Она, несомненно, принесла новые качества в способе и ха­рактере взаимодействия между политическими субъектами, но эти изменения осуществлялись в рамках воспроизводства политической системы, а не ее качественной смены.

В качестве примера политического развития можно привести создание наций-государств с республиканской формой правления в За­падной Европе в период Нового времени в результате буржуазных преобразований и революций. Здесь уже речь идет о серьезных каче­ственных изменениях, носящих эволюционный характер. Вместе с тем эти длительные эволюционные процессы реализовывались по­средством накопления количественных политических изменений, по­степенно перешедших в качественные.

Следует отметить, что термином «политическое развитие» целесо­образно обозначать не однонаправленное развитие, имеющее логиче­ский конец (то есть не реализацию некого христианского, просвещен­ческого, коммунистического и т,п. проекта). Политическое развитие — процесс, имеющий несколько эволюционных альтернатив, выбор кото­рых зависит от конкретной совокупности влияющих на него факторов. Тем более у политического развития нет единого заданного алгоритма. Кроме того, политическое развитие осуществляется не линейно. Исследователи отмечают его цикличес­кий, волнообразный, дискретный и т.д. характеры. Таким образом по­литическое развитие можно охарактеризовать как процесс, идущий разными путями с различными конкретными результатами.

У загальному руслі теорій політичного розвитку виникає теорія модернізації, яка є одній з найбільш впливових в сучасній політичній науці. Поняття «модернізація» з'являється на початку 50-х років ХХ ст для позначення процесів в країнах, які здійснювали перехід до сучасного суспільства (індустріальному) від традиційної системи за допомогою вдосконалення економічної інфраструктури. У загальному сенсі модернізація означає процес оновлення (від англ. modern - сучасний).

Сучасна політична наука виділяє двох типів модернізації:

Первинна (оригінальна або спонтанна) модернізація характерна для країн Заходу, які здійснювали її поступово, протягом декількох століть в ході індустріального розвитку і демократизації суспільства. У тимчасовому відношенні цей процес починається в період першої промислової революції, руйнування спадкових привілеїв і проголошення рівних цивільних прав, демократизація і триває до сьогоднішнього дня, оскільки модернізація - процес перманентний (що безперервно продовжується). У вказаному тимчасовому проміжку виділяють історичних типів первинної модернізації: доиндустриальная (XVI – XVII вв.), раннеиндустриальная (XVIII – почало XX вв.), позднеиндустриальная (почало XX – 60-і рр. XX вв.), постіндустріальна (70-і рр. XX ст – сьогоднішній день).

Вторинна (неорганічна, доганяюча, відбита) модернізація характерна для розвитку країн, що затрималися на традиційній стадії. Основним чинником такої модернізації є соціокультурні контакти країн, що відстали в своєму розвитку, з вже існуючими центрами індустріальної культури. Вторинна модернізація носить характер доганяючого розвитку і передбачає порівняно швидке досягнення рівня економічного, соціального, політичного і культурного розвитку західних держав за допомогою використання їх досвіду і підтримки.

Політична модернізація – зміни політичної системи в процесі переходу від традиційного до сучасного суспільства, які в найзагальнішому вигляді з'являються у вигляді поступового поширення демократичних інститутів, підвищення політичної участі громадян і закріплення демократичних цінностей і норм в політичній культурі. Детальний розгляд процесу політичної модернізації дозволяє виділити наступні зміни:

-територіальне і функціональне розширення області центрального законодавства, адміністрації і політичної активності;

-створення диференційованої політичної структури з високою спеціалізацією ролей і інститутів;

-постійне розширення включеності в політичне життя соціальних груп і інтересів;

Политическую модернизацию можно определить как фор­мирование, развитие и распространение современных политичес­ких институтов, практик, а также современной политической структуры. При этом под современными политическими инсти­тутами и практиками следует понимать не слепок с политичес­ких институтов стран развитой демократии, а те политические институты и практики, которые в наибольшей степени способны обеспечивать адекватное реагирование и приспособление поли­тический системы к изменяющимся условиям, к вызовам совре­менности. Эти институты и практики могут как соответствовать мо­делям современных демократических институтов, так и отличаться в различной степени: от отвержения «чужих» образцов до принятия формы при ее наполнении изначально несвойственным ей содержа­нием.