Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Навчально-пізнавальної діяльності

Методи цієї групи призначені для організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності, яка реалізується, насамперед, словесними, наочними і практичними методами навчання. Вони спрямовані на передачу і засвоєння учнями знань, формування умінь і навичок. До цієї групи належать словесні, наочні й практичні методи навчання; індуктивні та дедуктивні методи; репродуктивні, проблемно-пошукові тощо.

1. До словесних методів навчання відносять розповідь, лекцію, бесіду, пояснення тощо.

1) Розповідь (опис, обґрунтування, доповідь), пояснення, шкільна лекція, інструктаж – це усний виклад вчителя. Спільним для них є монологічність мовлення. Усний виклад має таку структуру: постановка мети та задач; повідомлення плану викладу навчального матеріалу; усний виклад навчального матеріалу з використанням ілюстрацій та демонстрацій; сприймання, осмислення та запам’ятовування його учнями; контроль за сприйманням матеріалу учнями і корекція їх знань; закріплення.

Сучасна педагогічна наука висуває такі вимоги до усного викладу:

1. Усний виклад потрібно вести за чітким планом, з яким важливо познайомити учнів (навіть записати на дошці).

2. Виклад повинен бути лаконічним і доступним для дітей.

3. Правильно, науково висвітлювати питання.

4. Спиратися на досвід, попередні знання учнів.

5. Вносити дискусійні моменти у виклад.

6. Використовувати краєзнавчий матеріал.

7. Розумний підбір перевірених фактів.

8. Вимагати від учнів записів по ходу викладання матеріалу.

9. Виділяти головне, суттєве (поняття, дати, формули).

10. Володіти культурою мовлення:

-правильне мовлення, виразне, образне, яскраве;

-чітка вимова слів, хороша дикція;

-вміле регулювання темпу і тону мовлення, багатство інтонацій;

-володіння жестами і мімікою, своєчасне і помірне включення їх в процес мовлення.

Пояснення – словесне тлумачення понять, явищ, принципів дій приладів, наочних посібників, слів, термінів тощо. Наприклад, починаючи вивчення нового тексту з іноземної мови, вчитель пояснює групу нових слів. До початку уроку фізики він може пояснити принцип дії приладу, який на уроці буде використано вперше. Учитель географії перед викладом нового матеріалу може пояснити учням записані на дошці нові назви, терміни. Метод пояснення переважно використовують під час викладання нового матеріалу, а також у процесі закріплення, особливо тоді, коли вчитель бачить, що учні щось не зрозуміли. Успіх пояснення залежить від його доказовості, логіки викладу, добору аргументації. Вагоме значення мають чіткість мовлення, його темп, образність мови.

Розповідь – послідовне розкриття змісту навчального матеріалу. Вчитель використовує крім підручника додаткові джерела – уривки з художніх і мемуарних творів, щоденників видатних осіб тощо.

Розповіді поділяють на: художні, наукові, науково-популярні, описові. Художня розповідь – образний переказ фактів, вчинків дійових осіб (наприклад, розповіді про географічні відкриття, написання художніх творів, створення мистецьких шедеврів та ін.). Науково-популярна розповідь ґрунтується на аналізі фактичного матеріалу, тому виклад пов’язаний з теоретичним матеріалом, з абстрактними поняттями. Розповідь-опис дає послідовний виклад ознак, особливостей предметів і явищ навколишньої дійсності (опис історичних пам’яток, музею-садиби та ін.). Кожен тип розповіді повинен відповідати певним вимогам: забезпечувати виховну спрямованість навчання, оперувати тільки достовірними і перевіреними наукою фактами – не містити помилок; спиратись на достатню кількість яскравих і переконливих прикладів і фактів, що доводять правильність теоретичних положень, сприяють кращому сприйманню нового матеріалу; будуватися за планом (чіткий поділ на частини); передбачати зрозумілість головної думки та основних моментів; передбачати повторення найважливіших положень, містити висновки і узагальнення; бути унаочненою; доступною і простою щодо мови; бути емоційною за формою і змістом, особливо на уроках географії, біології, історії, літератури.

Шкільна лекція – усний виклад великого за обсягом, складного за логічною побудовою навчального матеріалу. Її практикують у старших класах. Лекції читають на визначенні теми. Наприклад, про життєвий і творчий шлях письменника – з курсу літератури; з історії – на теми, присвячені аналізу причин та наслідків важливих історичних подій; з природничих дисциплін – на теми, які потребують розкриття сутності певних теорій тощо.

Метод лекцій передбачає ознайомлення учнів з її планом, що допомагає їм стежити за думкою вчителя, за послідовністю розкриття теми. Важливо навчити школярів тезисно занотовувати текст лекції, виділяти в ній головне. Доцільно хоча б вибірково перевіряти конспекти лекції, знайомити учнів з допустимими скороченнями слів.

Успішне читання лекції залежить від підготовки до неї вчителя: складання чіткого плану; добору матеріалу, який змістовно розкриває теми; добору наочного матеріалу для демонстрування учня, відповідних технічних пристроїв та ін. Важливо під час лекції володіти увагою учнів. Цього досягають різними прийомами: незвичний початок лекції (короткий факт, що має відношення до змісту лекції, деталь з біографії людини про яку розповідатимуть). Увага учнів активізується, коли до них звертаються з пропозиціями на зразок “уявіть собі...”, коли вони нібито стають співучасниками подій, про які йдеться на лекції. Підтримують увагу слухачів цікаві приклади–ілюстрації теоретичних положень, а також наочність, технічні засоби навчання, проблемний виклад матеріалу. Вчитель може вдатися і до таких простих прийомів, як риторичні запитання, підвищення голосу, паузи та інші.

Методи пояснення, розповіді й лекції використовують здебільшого при повідомленні нових знань і меншою мірою в процесі закріплення. Їх перевага полягає в тому, що учням за порівняно короткий час може бути повідомлено значний обсяг знань. Про те ці методи не дають змоги визначити активність учнів, їх участь у роботі, вчителеві важко виявити, як учнів з його слів формуються уявлення про об’єкти, що є предметом вивчення.

Інструктаж – цілеспрямована діяльність педагога, за допомогою якої він підготовлює, організовує, спрямовує навчально-практичну діяльність учнів, необхідну для засвоєння теми, певних знань, практичних умінь.

Інструктаж поділяють на фронтальний (загально-груповий, бригадний) та індивідуальний (окремим учням у процесі виконання самостійної роботи). За дидактичною метою розрізняють: вступний (проводиться перед початком самостійної роботи учнів і має своїм головним завданням довести до них кінцеві цілі і способи виконання завдання ); поточний (проводиться в процесі самостійної роботи і розрахований на допомогу окремим учням; якщо помилки виявляються типовими, то вчитель перериває роботу і дає додаткові роз’яснення всім учням) та заключний (підводить підсумки роботи, супроводжується аналізом виконаної роботи, демонструє кращі роботи учнів, оцінює їх, визначає подальші перспективи).

Інструктаж може бути як усним, так і письмовим, коли інформація фіксується і учні використовують її в процесі самостійної роботи; застосовують здебільшого в процесі лабораторної роботи або трудового навчання у вигляді інструкційної картки. Розрізняють такі види інструкційних карток:

а) на виконання трудового прийому	б) на виконання окремої трудової операції	в) на виготовлення певного виробу
Дає перелік дій в порядку їх виконання, характеристику кожної дії, яка може ілюструватись малюнком; передбачені можливі помилки і вказано, як їх виправити.	Дає перелік прийомів і послідовність їх виконання; вказівки щодо здійснення кожного прийому за малюнком; ескізи виконання прийому; перелік робочого та вимірювального інструменту.	Включає назву виробу, матеріал, назву деталі, номер малюнка, обсяг роботи, норму часу, характеристику робочого місця і об’єкту роботи, зміст кожної операції і прийоми їх виконання, малюнки, ескізи, вказівки до робочого, вимірювального інструменту, пристроїв, обладнання.

Переваги усного викладу:

а) за короткий час можна передати великий об’єм навчальної інформації;

б) викликає інтерес до теми, проблеми, до роботи над новим матеріалом, потребу в оволодінні знаннями, навичками, уміннями;

в) емоційний характер викладу впливає на почуття дітей, підвищує виховний ефект навчання.

Недоліки усного викладу: розумова активність учнів не досить висока, учні слухають та запам’ятовують навчальний матеріал, тобто основне навантаження на пам’ять, а не на мислення.

2) Бесіда – це діалогічний вид спілкування, при якому один із учасників спілкування запитує, інший відповідає. Спираючись на попередні знання учнів, їх досвід, спостереження, вчитель за допомогою питань підводить їх до опанування новими знаннями, розширення і поглиблення відомостей про ті чи інші предмети або явища навколишньої дійсності.

За призначенням у навчальному процесі розрізняють бесіду вступну, бесіду-повідомлення, повторення, контрольну. Вступну бесіду проводять учнями як підготовку до лабораторних занять, екскурсій, до вивчення нового матеріалу. Вона підвищує інтерес учнів до нового матеріалу, допомагає з’ясувати їх особистий досвід у цій галузі, а також рівень знань і уявлень. Бесіда-повідомлення базується переважно на спостереженнях, організованих учителем на уроці за допомогою наочних посібників, записів на дошці, таблиць, малюнків, а також на матеріалі текстів літературних творів, документів. Бесіду-повторення використовують для закріплення навчального матеріалу. Узагальнююча бесіда забезпечує приведення знань в систему і допомагає встановити зв’язки з раніше вивченим матеріалом. В ході такої бесіди можна з’ясувати особливості застосування отриманих знань в нових умовах. Контрольну бесіду – для перевірки засвоєних знань

За характером діяльності учнів у процесі бесіди виділяють такі їх основні види: репродуктивна, евристична. Репродуктивна бесіда спрямована на відтворення раніше засвоєного матеріалу. Відповідаючи на запитання вчителя, учні повторюють пройдений матеріал, закріплюють його, водночас демонструючи рівень засвоєння. Така бесіда може бути супутньою, поточною, підсумковою, систематизуючою.

Суть евристичної (сократівської) бесіди полягає в тому, що вчитель уміло сформульованими запитаннями скеровує учнів на формування нових понять, висновків, правил, використовуючи набуті знання, спостереження. Вона є ніби то ланцюг умовиводів, які роблять учні за допомогою навідних запитань учителя. Евристична бесіда можлива лише за двох умов:

- в учнів є уже певні знання про предмет розмови (з будь-яких джерел);

- вчитель організовує її навколо ілюстрацій, демонстрацій, проблемних завдань.

Евристична бесіда за логічним характером поділяється на: дедуктивну (будується, виходячи з відомих вже учням загальних правил, принципів, понять; на основі їх аналізу приходять до окремих висновків) та індуктивну (йде від окремих фактів, явищ і на основі їх аналізу приходить до висновків більш-менш загальних, наприклад, формула загального члена арифметичної прогресії).

Для організації евристичної бесіди необхідно:

- чітко собі уявити, до яких висновків повинен прийти учень;

- з’ясувати, на які його знання і особистий досвід можна опиратись;

- продумати зміст і послідовність запитань;

- вибрати наочність, яка розкриває сутність питання, що вивчається;

- передбачити можливі утруднення учнів і, відповідно, які додаткові відомості можна буде повідомити, або які навідні запитання можна задати, щоб їх подолати.

До неї вдаються за умови належної підготовки вчителя, досконалого володіння ним методикою навчання й відповідного рівня мислення учнів. Цей метод цінний у тому разі, якщо вчитель за допомогою правильно підібраних запитань і правильного ведення всієї бесіди вміє залучити клас до активної роботи.

До підготовки бесіди висуваються такі вимоги: чітке визначення теми бесіди та її мети; підбір і аналіз відповідного дидактичного матеріалу та наочних посібників; формулювання основних і додаткових запитань, які необхідно включити в бесіду; продумування методики її проведення (порядок постановки запитання, з яких вузлових питань потрібно зробити висновки, узагальнення), складання план-конспекту бесіди.

Найважливішим і найдосконалішим в методиці проведення бесіди є запитання, їх добір за видами і формулюванням.

При підготовці до контрольної бесіди слід намітити основні запитання для учнів. Вони повинні бути: короткі й точні; ставитися в логічній послідовності; збуджувати думку учня, розвивати його мислення, заставляти його згадувати, виділяти головне, проводити аналіз, порівняння, співставлення; загальна кількість запитань повинна бути оптимальною.

Під час бесіди важливо звертати увагу на якість відповідей учнів і за змістом, і за стилем. Вони мають бути повні (розкривати суть поставленого запитання); науково-обґрунтованими; усвідомлені й аргументовані; точні й чіткі; літературно правильно оформлені. Якщо учень неправильно відповідає на запитання, то його формулюють зрозуміліше для нього, якщо ж він і в такому разі не може відповісти, ставлять легше запитання, відповідь на яке допоможе підійти до правильного висвітлення запитання в першому його формулюванні.

ВИМОГИ ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ І ПРОВЕДЕННЯ КОНТРОЛЬНОЇ БЕСІДИ:

- чітко сформульовані запитання треба ставити перед усім класом, щоб учні їх продумали, а потім пропонувати комусь відповісти;

- не користуватися дуже часто альтернативними запитаннями (які передбачають вибір одного з двох можливих варіантів відповіді);

- вислуховувати відповідь, аналізуючи її, схвалювати або вказувати на недоліки;

- залучати учнів до аналізу відповідей свої товаришів, до постановки запитань учню, який відповідав;

- підводити підсумки, вказуючи на те, як учні засвоїли навчальний матеріал, що засвоєно недостатньо, на що їм слід звернути увагу й над чим працювати під час самостійної роботи.

3) Робота з підручником – організація самостійної роботи учнів з друкованим текстом, що дає їм змогу глибоко осмислити навчальний матеріал, закріпити його, виявити самостійність у навчанні.

Існують різні види самостійної роботи з підручником. Найпоширеніший – читання тексту підручника з метою закріплення знань, здобутих на уроці.

Інша форма самостійної роботи з підручником – відповіді на запитання, подані в підручниках після тексту. Це привчає учнів до уважного читання тексту, виділення в ньому головного, допомагає встановити причинно-наслідкові зв’язки, виявляти й запам’ятовувати найістотніше.

Учень може вивчати певний матеріал за підручником і самостійно. Досвідчені вчителі виділяють питання навчального матеріалу для самостійного вивчення їх учнями (вони повинні бути нескладні, щоб учні могли впоратися з ними).

Ще один вид самостійної роботи з підручником – заучування текстів (правил, законів, віршів та ін.). Його слід починати з уважного читання матеріалу, далі необхідно продумати прочитане й у довільній формі відтворити його зміст.

Окремим видом самостійної роботи є розгляд і аналіз учнями таблиць, малюнків та інших ілюстрацій, вміщених у підручнику. Щоб така самостійна робота мала осмислений характер, учням пропонують пов’язувати розгляд і аналіз з текстом підручника та знаннями, отриманими на уроці.

Для успішної роботи з підручником, учнів слід навчити різним формам опрацювання матеріалу (план, конспект, тези, виписування цитат, графічні записи тощо).

Учитель повинен вдаватися до різноманітних форм роботи з підручником на різних етапах уроку. Зокрема, у процесі вивчення нового матеріалу доцільно використовувати: попереднє ознайомлення з темою майбутнього уроку, що має на меті відновлення в пам’яті учнів раніше засвоєних знань, на які спиратиметься вивчення нового матеріалу, або введення учнів у коло питань, які вивчатимуться на уроці; самостійне вивчення за підручником окремих питань програми; складання простих і розгорнутих планів, виписування з підручника прикладів, цитат, складання порівняльних характеристик виучуваних явищ, процесів та ін.; читання художньої та науково-популярної літератури, хрестоматій, документів тощо; підготовка рефератів, повідомлень і доповідей з окремих питань теми.

2. Наочні методи. Основна мета методів цієї групи - створити в учнів найбільш правильне уявлення про предмети, які вони вивчають, і найбільш правильне відображення зв'язків і залежностей між ними.

1) Засвоєння нових знань на основі спостереження.

Активна і діяльна сутність людини вимагає, щоб учень здобував знання не тільки з книг, а й безпосередньо з життя, з досвіду шляхом спостережень і дослідів. Спостереженням називається тривале цілеспрямоване сприймання певних об’єктів (явищ) з фіксацією тих змін, які в них відбуваються. В умовах спостережень учень не втручається в ті явища, які він сприймає (на екскурсії, в живому куточку школи, підприємстві).

Школа має великі можливості для організації спостережень. Їх можна вести на уроці(особливо у процесі лабораторних і практичних занять), використовуючи наочні посібники, під час екскурсій. Наприклад, за завданням учителя біології учні тривалий час спостерігали за ростом рослин. Формування складних географічних понять (клімат, погода) потребує самостійних спостережень упродовж року за атмосферою. Такі спостереження привчають учнів глибше аналізувати їх, порівнювати, робити висновки, занотовувати все це в свої щоденники.

Спостереження і досліди в навчальному процесі виконують дві функції: демонстраційно-ілюстративну і дослідницьку.

Спостереження і досліди, виконуючи демонстраційно-ілюстративну функцію, виступають засобом закріплення раніше засвоєних знань, навичок і умінь. Наприклад, учні спостерігають за роботою кваліфікованого робітника при виконанні тих операцій, якими вони уже оволоділи в процесі трудового навчання.

Спостереження і досліди, виконуючи дослідницьку функцію, виступають засобом набуття нових знань учнями. Наприклад, учні проводять самостійні спостереження за погодою на географічному майданчику. Ведуть сільськогосподарське дослідництво в галузі землеробства, садівництва чи тваринництва.

Самостійні спостереження і досліди учні можуть проводитись на уроках і поза ними, в процесі гурткової роботи учнів, або вдома за завданням вчителя. Вони можуть бути короткочасними і тривалими, фронтальними і індивідуальними. Тривалі спостереження вимагають систематичної фіксації фактів і висновків. З цією метою учні ведуть щоденники спостереження. Організація спостережень і дослідів передбачає такі основні етапи: повідомлення теми, мети, завдань і методику спостереження; мотивація діяльності; відтворення опорних знань і умінь учнів та їх корекція; формування необхідних навичок, умінь; постановка проблеми і пошуки шляхів їх розв’язання; додатковий інструктаж; розгляд об’єкту, аналіз, узагальнення фактів, що спостерігались; встановлення зв’язків і відношень; формулювання висновків(вивчення вчителем поданих учнями матеріалів спостереження, їх аналіз і оцінка виконаної роботи).

Ефективність методу спостереження значною мірою залежить від того, якою мірою зібрані під час спостереження матеріали вивчають і відповідно обробляють під керівництвом вчителя й на їх основі роблять певні висновки та узагальнення.

2) Робота з наочними посібниками

Наочні посібники застосовуються на різних етапах процесу навчання відповідно їх цілям і задачам. На початку заняття вони служать наочною опорою знань, навичок і умінь, в процесі вивчення нового матеріалу – джерелом знань і опорою для їх осмислення, застосування, узагальнення і систематизації.

Перед вивченням нової теми роздатковий матеріал використовують для утворення у учнів конкретних уявлень про предмет, явища, які вивчаються, для фіксації в пам’яті знань про їх властивості, ознаки, різні факти. Для з’ясування причин цих фактів перед учнями ставлять пізнавальні завдання, які їм потрібно виконати. Якщо ці завдання учні не в змозі виконати, створюється проблемна ситуація. Такий прийом заставляє учнів уважніше придивлятися до об’єктів, звертати увагу на непомітні з першого погляду ознаки і деталі, аналіз яких сприяє осмисленню матеріалу, що вивчається.

Мета роботи з роздатковим матеріалом після попереднього вивчення нової теми заключається в тому, щоб забезпечити осмислення внутрішніх зв’язків і відношень в предметах і явищах, засвоєння понять, законів, принципів, ідей, узагальнення і систематизацію знань.

Структура методу включає такі елементи: визначення цілей і задач роботи; відтворення опорних знань і умінь, їх корекція; попереднє ознайомлення учнів з необхідним змістом матеріалу; постановка пізнавальних завдань або проблем; розгляд об’єктів, розв’язання проблеми або пізнавальних завдань; розкриття зв’язків і відношень; контроль вчителя за роботою учнів і надання їм необхідної допомоги; корекція вчителем знань учнів; висновки; теоретична інтерпретація отриманих результатів.

3) Метод демонстрування та ілюстрування.

Невміння наочно уявити, мислити часто стає причиною формальних знань учнів. Метод демонстрування та ілюстрування передбачає показ учням різноманітних наочних об'єктів (безпосередня наочність) і їх зображень (опосередкована наочність) за допомогою моделей і приладів, схем, діаграм, картин, звукозаписів тощо. Значення методу демонстрування та ілюстрування насамперед визначається тим, що він збагачує учнів живими уявленнями, зміцнює зв'язки навчання з життям. У процесі трудового навчання, наприклад, учні збагачуються безпосереднім сприйманням виробничого устаткування (інструменти, верстати, об’ємні макети, розбірні моделі машин і механізмів), зразки готової продукції, креслення, спеціальні виробничо-технічні теле- і кінофільми.

На особливу увагу заслуговує методика і техніка демонстрування та ілюстрування. Кожна демонстрація вимагає чіткої організації спостереження, постановки його мети та кола тих ознак, предметів і явищ, що мають входити в сферу спостереження учнів. При демонструванні предметів у натурі та моделей особливу роль відіграє порівняння і зіставлення, використання якомога більшого числа рецепторів (дотик, зір, смак, нюх тощо). До прийомів демонстрування і ілюстрування відносять прийоми драматизації, інсценізації літературних творів як силами учнів (читання байки в особах), так і за допомогою платівок, магнітофона, радіо, телебачення. При показі картин важливо застосовувати усний переказ їх змісту, порівняння і аналіз схем, діаграм з самостійними висновками учнів. У процесі трудового навчання найважливішими є особистий показ майстром трудового процесу в уповільненому темпі з супроводжувальними поясненнями.

Цей метод ефективний, коли всі учні мають змогу сприймати предмет або процес, а вчитель зосереджує їхню увагу на головному, допомагає виділити істотні сторони предмета, явища, роблячи відповідні пояснення. Під час демонстрування дію складного механізму розчленовують на елементи, щоб докладно ознайомити учнів з окремими процесами, які відбуваються одночасно. Демонструючи діючі моделі, виробничі процеси на підприємстві, слід подбати про дотримання правил техніки безпеки.

4) Демонстраційний експеримент.

Важливу роль у навчанні відіграє демонстраційний експеримент. Він застосовується головним чином при вивченні фізики, хімії, біології і проводиться так, щоб явище, що вивчається, і його зміни могли спостерігати всі учні.

Місце, задачі і функції демонстраційного експерименту різноманітні. Його можна застосовувати перед поясненням нового матеріалу з метою мотивації навчання, створення проблемної ситуації, постановки проблеми або пізнавального завдання, накопичення в пам'яті учнів фактів, необхідних для засвоєння нового матеріалу, відтворення опорних знань. Під час вивчення нового матеріалу демонстраційний експеримент застосовується як джерело знань, наочна ілюстрація до вивчення науково-теоретичних положень або ж як опора для з'ясування ознак і властивостей предметів і явищ. Після вивчення нового матеріалу демонстраційний експеримент проводиться з метою осмислення учнями внутрішніх зв'язків і відношень, творчого переносу засвоєних знань в нові ситуації. Під час тематичного або підсумкового повторення комбіновані демонстраційні експерименти можуть сприяти узагальненню і систематизації.

Демонстраційний експеримент має таку структуру: визначення мети і задач експерименту; відтворення і корекція опорних знань учнів; мотивація учіння; постановка проблеми або пізнавального завдання; демонстрація явищ вчителем і сприймання його учнями; аналіз фактів; встановлення зв’язків і відношень; розв’язання проблеми або пізнавальної задачі; висновки; теоретична інтерпретація фактів (явищ), які спостерігали.

5) Демонстрація навчального кіно

Застосування методу демонстрації навчального кіно стало звичним явищем в практиці навчання. В навчальному процесі застосовують як повні фільми з теми, так і кінофрагменти і кінокільцівки. Кінофрагменти присвячуються окремим питанням відповідної теми. Кінокільцівки, як правило, демонструють замкнуті процеси. Наприклад, процес роботи моделі двигуна внутрішнього згоряння. При вивченні нової теми особливо корисні кінофрагменти і кінокільцівки. Для закріплення всієї теми корисніше використовувати повні фільми з теми.

При підготовці до використання фільму в навчальному процесі вчитель повинен попередньо переглянути його, поставити основні питання, на які учні будуть відповідати під час демонстрації. Виділити фрагменти, які будуть показані у відповідний момент уроку.

Метод демонстрування та ілюстрування вимагає від учителя суворого дотримання ряду методичних, технічних прийомів і правил:

1. Хороший огляд: Об’єкт, що демонструється, має розміщуватися так, щоб він був доступний усім учням. Це досягається завдяки застосуванню підйомних столиків, екранів підсвічування. Під час демонстрування не слід затуляти карту, схему корпусом.

2. Чітке виділення головного, основного в показі, бо іноді наочні засоби навчання містять і відволікаючі моменти.

3. Детальне продумування пояснень. Демонстрований об’єкт треба заздалегідь підготувати, уважно розглянути. Пояснення можуть бути вступними, в ході показу і заключними, необхідні для з’ясування суті демонстрованих явищ, а також для узагальнення засвоєної навчальної інформації.

4. Залучення учнів до знаходження бажаної інформації в наочному посібнику або демонстрованому приладі, постановка перед ними проблемних завдань наочного характеру.

5. Не слід перевантажувати урок наочними посібниками. Кожний об’єкт має з’являтись у той момент, коли він потрібний.

6. При виконанні графічних робіт на дошці доцільно використовувати кольорову крейду.

7. При демонстрації хімічних, фізичних та інших технічних установок необхідно дотримуватись правил техніки безпеки, які чітко визначені відповідними інструктивними документами.

3. Практичні методи. Головною ознакою методів цієї групи є відтворювальна навчально-пізнавальна діяльність учнів. До них належать: метод вправ, лабораторний метод, виробничо-практичний метод тощо.

1) Лабораторним методом називається такий спосіб навчання, при якому учні під керівництвом вчителя самостійно працюють у лабораторії, займаючись спостереженням і описом, вимірюванням і обчисленням, експериментуванням і визначенням, дослідженням і узагальненням. Об’єктом зазначених пізнавальних дій у процесі лабораторної роботи можуть бути фізичні, природні, хімічні явища, технічні, технологічні процеси, матеріали, заготовки, технічні пристрої тощо.

Лабораторні роботи на різних етапах навчального процесу виконують різні функції і мають неоднакову структуру. Перед вивченням нового матеріалу лабораторні роботи проводяться з метою накопичення в пам’яті учнів конкретних фактів, необхідних для свідомого засвоєння теоретичного матеріалу.

Структура такого різновиду лабораторної роботи така:

Дії вчителя	Дії учнів
Повідомлення мети і задач роботи	Сприймання, усвідомлення мети.
Постановка проблеми, створення проблемної ситуації.	Аналіз роботи.
Визначення способів і етапів розв’язування проблеми.	Пошуки способів розв’язування проблеми, ходу і етапів проведення досліду.
Інструктаж про прийоми роботи і фіксація результатів.	Сприймання, усвідомлення інструкції.
Контроль за роботою учнів. Корекція їх діяльності.	Монтування приладів. Проведення дослідів. Спостереження. Фіксація результатів.
Узагальнююча бесіда. Підведення підсумків.	Аналіз отриманих фактів.
Теоретична інтерпретація результатів експерименту.	Висновки.

Вчитель ставить перед учнями пізнавальне завдання або проблему, яку потрібно вирішити на основі лабораторного експерименту. Учні індивідуально або колективно вирішують, якими способами можна виконати завдання, які для цього необхідні прибори і матеріали та як ними користуватися.

Вчитель, як правило, дає короткий інструктаж для того, щоб поступово готувати учнів до самостійних пошуків. Лабораторну роботу учні виконують індивідуально або групами, в залежності від кількості наборів обладнання. При груповій роботі слід домагатися, щоб кожний учень виконував би дії і операції. Роль учителя полягає в контролі за діями учнів, в наданні допомоги тим, хто її потребує. В бесіді з’ясовуються результати досліду і розкриваються причини явища. Як підсумок, вчитель розкриває об’єктивну закономірність явища, що вивчається.

Лабораторні роботи можуть проводитись в ході вивчення нового матеріалу. Основна функція такого досліду – ілюстративна. Після вивчення теоретичного матеріалу лабораторні роботи проводяться з метою комплексного застосування знань, навичок, умінь, їх узагальнення і систематизація.

Цінність лабораторних робіт у тому, що вони сприяють зв’язку теорії з практикою, озброюють учнів одним із методів дослідження в природних умовах, формують навички використання приладів, вчать обробляти результати вимірювання і робити правильні наукові висновки і пропозиції.

2) Практичні роботи – за характером діяльності учнів близькі до лабораторних робіт, розраховані на застосування комплексу знань і навичок в ситуаціях, наближених до життєвих. Вони передбачені навчальними програмами, їх виконують після вивчення теми чи розділу курсу. До таких робіт можна віднести, наприклад, визначення прискорення вільного падіння тіл за допомогою маятника, отримання зображення за допомогою вгнутих дзеркал.

Практичні роботи за дидактичною метою поділяються на пропедевтичні, ілюстраційні, узагальнюючі, пізнавальні, контрольні. Їх можна проводити перед вивченням нової теми з метою актуалізації опорних знань і умінь; в процесі вивчення нового матеріалу вони можуть стати джерелом знань, опорою для розв’язування пізнавальних задач; після вивчення нового матеріалу практичні роботи сприяють закріпленню знань, навичок та умінь, їх узагальненню та систематизації. Наприклад, перед виконанням практичних завдань на обчислення об’ємів прямої призми, піраміди, циліндра, конуса, кулі (геометрія, 9 кл.), учні виконують завдання на обчислення площ відповідних фігур.

Структура такої практичної роботи: відтворення та корекція опорних знань, навичок. умінь; повідомлення практичного завдання; виконання учнями роботи; контроль і корекція вчителем діяльності учнів; звіт та оцінка за роботу.

При вивченні нового матеріалу виконується нескладне практичне завдання з метою ілюстрації теоретичних положень. Наприклад, в процесі вивчення інтерференції світла (фізика, 10 кл.) виконують практичне завдання на спостереження цього явища. Структура такої практичної роботи така: вивчення нового матеріалу; обговорення можливості застосування поняття, що вивчається, на практиці; постановка проблеми або формування вчителем завдання; складання плану (моделі), виконання завдань (подумки); практичне виконання завдання; звіт, теоретична інтерпретація отриманих результатів; оцінка.

Мета практичної роботи після вивчення тем і розділів програми – комплексне застосування знань, навичок, умінь, їх поглиблення, закріплення, узагальнення та систематизація. Структура такого виду практичної роботи відрізняється тим, що включає ще й творче застосування комплексу знань, навичок та умінь.

3) Графічні роботи – роботи, в яких зорове сприймання поєднане з моторною діяльністю школярів, креслення і схеми, замальовки з натури або змальовування, роботи з контурними картами, складання таблиць, графіків, діаграм. Техніку графічного зображення учні опановують не тільки на уроках креслення і малювання; а й математики, фізики, хімії, географії, історії, біології під час виконання різних завдань. Наприклад, на уроках біології учні малюють схему сівозміни на пришкільній ділянці, що допомагає зрозуміти суть чергування культур на полях і проведення необхідної обробки грунту; на уроках географії – наносять на контурні карти розміщення корисних копалин в різних регіонах України, на уроках історії – складають хронологічні таблиці, що сприяє кращому засвоєнню дот історичних подій.

До практичного методу відносяться також виконання трудових завдань в майстернях, навчально-виробничих цехах, учнівських бригадах. Ці завдання можуть носити навчально-тренувальний характер. До них відносяться всі роботи в навчальних майстернях по відпрацюванню вмінь працювати з папером, картоном, деревом, металом, користуватися різноманітними інструментами, керувати верстатами і механізмами, працювати з наборами типу “Конструктор”.

4) Метод вправ. Навички і уміння формуються в процесі виконання вправ. Суть цього методу полягає в тому, що учні виконують багаторазові дії, тобто тренуються (вправляються) в застосуванні матеріалу, що вивчався на практиці і, таким чином, поглиблюють свої знання, виробляють відповідні навички і уміння, а також розвивають свої творчі здібності.

Види вправ було розглянуто раніше.

5) Задачі застосовуються на уроках математики, фізики, хімії. Задачі поділяються на непроблемні та проблемні. Непроблемні задачі характеризуються тим, що принциповий спосіб їх розв’язування відомий. Якщо ж відомі способи непридатні і необхідно знайти новий спосіб, то це – проблемна задача. В залежності від характеру діяльності учнів задачі поділяють на стандартні і творчі. Стандартні задачі розв’язуються на основі певних алгоритмів, творчі задачі вимагають евристичного підходу.

За логікою передачі і сприйманням навчальної інформації перша велика група складається з індуктивних та дедуктивних методів навчання, які дають можливість усвідомити логіку відтворення змісту навчального матеріалу.

Використання індуктивного методу передбачає викладання навчального матеріалу від конкретних фактів, демонстрації дослідів тощо до його поступового теоретичного узагальнення (визначення основних понять теми, формулювання правил, законів тощо). Індуктивний метод навчання забезпечує перехід від одиничного до загального висновку на основі знання про предмети даного класу (повна індукція), або ж на основі знання лише про окремі предмети даного класу (неповна індукція). Позитивною стороною даного методу є можливість подання матеріалу шляхом спільних міркувань. Але такий підхід до вивчення певної теми потребує багато часу та обмежує розвиток абстрактного мислення.

Дедуктивний метод передбачає виклад загальних теоретичних положень, на основі яких проходить конкретизація завдань проблеми, що вивчається. Дедуктивний метод забезпечує систематичний і логічний виклад навчального матеріалу, тісний взаємозв'язок різних елементів знання в його системі. Така побудова навчального процесу сприяє засвоєнню учнями знань загального та абстрактного характеру.

До цієї групи відносять також методи навчального аналізу, синтезу, аналогії, виявлення причинно-наслідкових зв'язків, закономірностей тощо.

⇐ Предыдущая 8 9 10 11 121314 15 16 17 Следующая ⇒