Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Питання для самоперевірки

⇐ ПредыдущаяСтр 16 из 17Следующая ⇒

1. Поняття про методи навчання, прийоми і засоби, їх взаємодію.

2. Функції методів навчання.

3. Основні підходи до класифікації методів навчання.

4. Характеристика усного викладу вчителя (його переваги та недоліки, структура, вимоги).

5. Характеристика інструктажу.

6. Характеристика бесіди (види бесід, види запитань, вимоги щодо організації і проведення).

7. Робота з підручником.

8. Метод спостережень. Функції та види спостережень. Структура спостереження.

9. Метод роботи з наочними посібниками.

10. Метод демонстрування та ілюстрування.

11. Демонстраційний експеримент.

12. Умови ефективності застосування наочних посібників.

13. Характеристика практичного методу.

14. Лабораторні роботи.

15. Практичні роботи.

16. Методи вправ.

17. Характеристика методів стимулювання навчальної діяльності школярів.

18. Назвіть загальні вимоги щодо оптимального поєднання методів навчання.

Лабораторна робота №7

КОНТРОЛЬ ЗА НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ УЧНІВ

Мета: засвоєння студентами видів та методів контролю за навчально-пізнавальною діяльністю школярів.

При виконанні роботи треба отримати такі знання та уміння:

Знання:

- поняття “контроль”, основних задач контролю;

- основних функцій контролю;

- основних видів та методів контролю..

Уміння:

- характеризувати задачі та функції контролю;

- характеризувати основні види та методи контролю;

- планувати застосування різних методів контролю;

- обґрунтовувати доцільність застосування вибраних методів контролю.

ОБЛАДНАННЯ ТА МАТЕРІАЛИ: Підручники з трудового навчання (креслення, обслуговуючої праці); роздатковий матеріал; відеоматеріал.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Дидактика современной школы. /Под ред. Онищука. – К., 1987.– С. 191-200.

2. Педагогика: Учеб. Пособие для студентов пед. ин-тов /Под ред. Бабанского Ю.К. – М.: Просвещение, 1988. – С.390-394.

3. Педагогіка. / За ред. Ярмаченка М.Д. – К.: Вища школа, 1986. – С.173-178.

4. Фіцула М.М. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – Тернопіль: “Навчальна книга – Богдан”, 1997. – Розд. Ш, С. 157 – 160

5. Харламов И.Ф. Педагогика. – М.: Высшая школа., 1990. – С.220-228.

6. Фіцула М.М. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – К., 2000. – С. 136-143.

Теоретичний блок

Процес навчання в школі спрямований на вирішення навчально-виховних завдань, кожне з яких характеризується дидактичною завершеністю. Обов’язковим компонентом цього процесу є контроль знань, умінь і навичок, тобто перевірка його результативності.

Контроль – це систематичне отримання вчителем об’єктивної інформації (зворотного зв’язку) про хід навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Спостереження за учнем під час занять, вивчення зошитів і інших продуктів навчальної і практичної діяльності учнів, перевірка знань і вмінь учнів є засобами контролю.

Головна мета контролю як дидактичного засобу управління навчанням – забезпечення його ефективності приведенням до системи знань, умінь, навичок учнів, самостійного застосування здобутих знань на практиці, стимулювання навчальної діяльності учнів, формувати у них прагнення до самоосвіти.

Контроль знань учнів складається з: перевірки – виявлення рівня знань, умінь та навичок; оцінки – вимірювання рівня знань, умінь і навичок; обліку – фіксування результатів у вигляді оцінок у класному журналі, щоденнику учня, відомостях. За допомогою контролю в процесі навчання розв’язують низку завдань: виявлення готовності учнів до сприйняття, усвідомлення і засвоєння нових знань; отримання інформації про характер самостійної роботи у процесі навчання; визначення ефективності організаційних форм, методів і засобів навчання; виявлення ступеня правильності, обсягу і глибини засвоєних учнями знань, умінь та навичок; виявлення недоліків у знаннях, навичках і уміннях у окремих учнів і у всього класу для внесення необхідних коректив у процес навчання; отримання інформації про характер пізнавальної діяльності учнів; визначення ефективності методів, форм і способів учіння.

Контроль виконує такі функції: а) освітню (навчальну), суть якої в тому, що вона є корисною для всього класу. Слухаючи змістовну відповідь товариша, учні звіряють з нею свої знання, ставлять запитання, доповнюють її, що сприяє повторенню та систематизації знань усіх учнів. Освітнє значення для учнів має і те, що вони слухають доповнення вчителем неповних відповідей учнів. Освітня функція чітко виявляється також у тому, що учень, який відповідає перед класом, повторює вивчений матеріал, виконує практичне завдання, закріплюючи знання, уміння і навички, краще усвідомлює навчальний матеріал; б ) виховну, яка виходить з того, що очікування перевірки спонукає учня регулярно готувати уроки. Крім того, перевірка і оцінювання знань допомагає учневі самостійно оцінити свої знання і здібності: одні позбуваються зайвої самовпевненості та самозаспокоєння, другі починають усвідомлювати свої труднощі, треті починають відчувати впевненість у власних силах. Все це сприяє формуванню позитивного ставлення учнів до навчання; в) розвиваючу – в процесі навчання в учнів розвивається логічне мислення, зокрема вміння аналізу і синтезу, порівняння і узагальнення, абстрагування і конкретизації, класифікації та систематизації, мислитель на діяльність, мовлення, пам’ять, уява, увага; г) діагностичну – у процесі контролю виявляють успіхи та недоліки в знаннях, уміннях і навичках учнів, встановлюють причини і шляхи їх усунення, визначають заходи, спрямовані на поліпшення успішності; д) стимулюючу – схвалення успіхів учня сприяє розвитку в нього мотивів навчання; е) оцінювальну – об’єктивна оцінка знань, умінь і навичок учнів сприяє кращому навчанні; є) управлінську – на основі контролю визначається стан успішності учнів, що дає змогу запобігти неуспішності або подолати її. В цьому разі вчитель коригує і свою власну діяльність – змінює методику викладання, вдосконалює навчальну діяльність учнів.

Всі функції взаємопов’язані і мають комплексний характер. Так, наприклад, діагностична функція проявляється разом з освітою, розвиваючою стимулюючою тощо.

За місцем у навчальному процесі розрізняють такі види контролю:

1. Попередній контроль проводиться з діагностичною метою перед вивченням нової теми або на початку нового року, чверті. Мета контролю – ознайомитися з загальним рівнем підготовки учнів з предмету. Під час такої перевірки з’ясовується рівень оволодіння учнями опорних категорій з предмету (або окремої теми, розділу), визначають об’єм і рівень знань з метою їх актуалізації і корекції, встановлюють необхідні внутрішньо предметні та між предметні зв’язки. На основі отриманих результатів вчитель планує, якщо необхідно, повторення (пояснення) матеріалу; враховує ці результати в подальшій організації навчально-пізнавальної діяльності учнів.

2. Побіжний (поточний) контроль здійснюється в щоденній навчальній роботі і проявляється в систематичних спостереженнях вчителя за навчально-пізнавальною діяльністю учнів на кожному уроці. Головне його призначення – оперативне отримання об’єктивних даних про рівень знань учнів і якість навчально-виховної роботи на уроці. Отримана під час поурочного спостереження інформація про те, як учні засвоюють навчальний матеріал, як формуються їх навички і уміння, допомагає вчителю помітити раціональні методи і прийоми навчальної роботи, правильно дозувати матеріал, знаходити оптимальні форми навчальної роботи учнів, здійснювати керівництво їх навчальної діяльністю, активізувати увагу і викликати інтерес до матеріалу. Поточний контроль вирішує задачі керівництва навчальним процесом.

3. Періодичний (тематичний) контроль забезпечує виявлення і оцінку знань, навичок і умінь, засвоєних не на одному, а на кількох уроках. Його мета – встановити наскільки успішно учні оволодівають системою певних знань, який загальний рівень їх засвоєння, чи відповідає він вимогам програми. Періодичний контроль проводиться, як правило, після вивчення логічно завершеної частини навчального матеріалу – теми, декількох тем (розділів) або повного курсу. Як що ж перевіряється матеріал з системи уроків, що охоплює певну тему, то це тематичний контроль. Його задача – перевірити і оцінити знання учнів з кожної теми навчального предмету, з’ясувати, як засвоєні поняття, положення, суттєві зв’язки і відношення між явищами і процесами, які охоплені однією темою. Тематичний контроль є різновидом періодичного.

Тематичне оцінювання навчальних досягнень учнів і умовах 12-бального оцінювання є обов’язковим і основним, його результати відображаються у класному журналі в окремій колонці.

4. Підсумковий контроль має на меті перевірку рівня засвоєння знань і вмінь учнів за триваліший період навчання: чверть, півріччя, рік.

5. Заключний контроль здійснюється наприкінці навчального року з метою обліку успішності кожного учня за рік або завершення курсу навчання. Заключний контроль враховує результати поточного, тематичного і періодичного. Особлива форма контролю – заліки та екзамени.

Екзамени проводяться з метою підведення підсумків навчання, контролю і отримання об’єктивних даних про результативність навчального процесу.

Підготовка до екзаменів сприяє узагальненню і систематизації знань, навичок і умінь, організації їх в цілісну систему на основі між предметних зв’язків. Екзамени сприяють формуванню відповідального ставлення учня до навчання, самостійності, вміння узагальнювати, творчо мислити, доводити і спростовувати певні твердження в умовах публічного виступу.

Доцільність тематичного оцінювання зумовлена психологічними закономірностями засвоєння навчального матеріалу, що передбачають реалізацію послідовних його етапів, які не можна здійснювати на одному уроці. З огляду на це поточне оцінювання на кожному уроці в традиційному розумінні (виставлення оцінок у класному журналі) не є обов’язковим, хоча й може здійснюватися за бажанням вчителя чи з урахуванням особливостей того чи іншого предмета. Під час поточного оцінювання поточні оцінки не можуть негативно впливати на тематичне оцінювання.

Крім того, таке оцінювання не узгоджується з індивідуальним для кожного учня темпом засвоєння навчального матеріалу, що нерідко спричиняє психологічний дискомфорт у навчанні значної частини школярів. Перед щоденною загрозою опитування і виставлення оцінки учень націлюється не стільки на осмислення, скільки на просте запам’ятовування навчального матеріалу.

Тому поточне оцінювання у разі його застосування вчителем має відігравати допоміжну роль, виконуючи, зокрема, заохочувальну, стимулюючу та діагностично-коригуючу функції. Його результати не обов’язково відображаються в балах і фіксуються в журналі.

Тематичному оцінюванню навчальних досягнень учнів підлягають основні результати вивчення теми, що визначає вчитель на основі вимог навчальної програми і доводить до відома учнів із самого початку її вивчення, що слугує орієнтиром у процесі роботи над темою.

Перед початком вивчення чергової теми усі учні мають бути ознайомлені з тривалістю вивчення теми (кількість занять); кількістю і тематикою обов’язкових робіт і термінами їх проведення; питаннями, що виносяться на атестацію, якщо атестація проводиться в усно-письмовій формі, або орієнтовними завданнями (задачами) тощо; терміном і формою проведення тематичної атестації; умовами оцінювання.

Якщо темою передбачено виконання учнями практичних, лабораторних робіт та інших обов’язкових практичних завдань, то їх виконання є обов’язковою умовою допуску учнів до тематичної атестації.

Тематична атестація може проводитися у різних формах. Головною умовою при їх виборі вчителем є забезпечення об’єктивного оцінювання навчальних досягнень учнів.

Кожну оцінку вчитель обов’язково повинен аргументовано вмотивувати, довести до відома учня та оголосити перед класом (групою).

З метою недопущення перевтоми учнів та завдання шкоди їхньому здоров’ю терміни проведення тематичної атестації визначаються вчителем за погодженням із керівником чи заступником керівника навчального закладу.

Протягом вивчення значних за обсягом тем дозволяється проводити кілька проміжних атестацій. І навпаки, якщо на опанування матеріалу теми передбачено, наприклад, одну-дві години, об’єднувати їх для проведення тематичної атестації.

Перед учнями, які не засвоїли матеріалу теми чи отримали бали на початковому рівні, ставиться вимога обов’язкового його доопрацювання; їм надається для цього необхідна допомога, визначається термін повторної атестації. Учень має право на переатестацію також для підвищення атестаційного балу.

Підсумкове оцінювання здійснюється наприкінці семестру або навчального року. Підсумкова оцінка за семестр виставляється за результатами тематичного оцінювання, а за рік – на основі семестрових оцінок.

Методи контролю - це способи отримання зворотної інформації про зміст, характер і досягнення навчально-пізнавальної діяльності учнів, про ефективність роботи вчителя, Вони покликані визначити результативність викладання і учіння на всіх етапах навчального процесу.

В практиці роботи застосовують такі методи контролю знань, навичок і умінь: усне і комбіноване спілкування, перевірка на основі письмових, графічних, практичних робіт, програмований, стандартний (машинний і без машинний) контроль, тестова перевірка, систематичне спостереження за роботою в навчанні.

Метод усного контролю – це найпоширеніший і один із найефективніших методів контролю знань учнів. Застосовується при вивченні майже всіх предметів і на всіх етапах навчання. Під час його використання учні вчаться логічно мислити, аргументувати, висловлювати свої думки грамотно, образно, емоційно, набувають досвіду обстоювати свою точку зору.

Воно полягає в тому, що вчитель в результаті прямого контакту з учнем ознайомлюється з його знаннями, виявляє рівень розуміння ним навчального матеріалу і міцності знань.

У процесі усного опитування вчитель має можливість ширше виявляти вміння учня логічно висловлювати свої думки, самостійно міркувати, робити висновки, узагальнення. За своєю формою і методикою усне опитування буває різноманітне. Воно може мати характер розгорнутої відповіді усно на поставлене вчителем запитання, форму бесіди, пояснення учня у зв’язку з виконаною ним роботою, розв’язком задачі, вправи, доведення тощо.

Усне опитування можна здійснювати фронтально, коли вчитель одночасно працює з усім класом, застосовуючи методи фронтальної бесіди або індивідуально, коли за викликом вчителя відповідає один учень.

В педагогічній літературі виділяють такі етапи усного опитування:

1. Постановка вчителем запитання (завдання) з урахуванням специфіки предмета і вимог програми (пропонується як окремому учню, так і всьому класу).

2. Підготовки учня до відповіді і викладення своїх знань.

3. Корекція і самоконтроль викладених знань під час відповіді.

4. Аналіз і оцінювання відповіді.

Провідне місце в процесі опитування належить змісту і характеру перевірочних запитань. Їх головна функція – спонукати і направляти думку і волю учня на виявлення своїх знань і вказувати йому міру цього виявлення. Зміст запитань і завдань визначають тим, які знання, навички і уміння перевіряються.

За рівнем пізнавальної активності вони є:

- репродуктивні, які вимагають простого відтворення (переказу) вивчених знань, наприклад, пояснити “ явище дифузії в рідинах”, “довести теорему Піфагора”, “розповісти про види пиломатеріалів” та ін;

- реконструктивні передбачають застосування знань в дещо змінених ситуаціях. Наприклад, “знайти спільні властивості трапеції і ромба, трикутника і паралелограма, прямокутника і круга”;

- творчі вимагають застосування знань, навичок і умінь в значно змінених (нестандартних) умовах, переносу принципів доведення (способів дій) на розв’язування більш складних мислительних завдань. Наприклад, “дати означення нової геометричної фігури”, “скласти лоцію Тихого океану” і т.д.

За своїм характером питання можуть бути основними, додатковими, допоміжними. Основне запитання формулюється таким чином, щоб учень міг дати на нього самостійну розгорнуту відповідь. Додаткові запитання застосовують як засіб уточнення, як учень розуміє те чи інше питання, формулювання, дати тощо. Допоміжні запитання мають часто характер навідний, вони допомагають учневі виправити допущені помилки, неточності.

За формою викладу запитання можуть бути: звичайні (“Які умови є важливими для життя рослин?”, “Що стало причиною Кримської війни?”), запитання-завдання (граматичні завдання: зробити фонетичний або морфологічний розбір слова, скласти електричне коло...), запитання у вигляді проблеми або задачі (Чи можливо, що функція одночасно була парною і непарною?”, “Як можна порушити рівновагу алюмінієвого дроту, не змінюючи точки його підвісу і довжину, якщо вона підвішена на нитці за середину?”).

Запитання для перевірки і оцінки знань учнів формулюють так, щоб вони не тільки передбачали відтворення вивченого, а й активізувати мислення учнів. Це передусім завдання й запитання, що мають на меті:

- порівняння різних явищ і процесів (“Яка відмінність між постійним і змінним струмом?”, “Порівняйте державний лад Афін і Спарти”);

- встановлення взаємозв’язків між фактами, явищами, процесами, подіями (“Яка існує залежність між напругою і силою електричного струму?”, “Який спостерігається взаємозв’язок між кліматом, рослинністю і тваринним світом певного району?”);

- визначення характерних рис, ознак і особливостей предметів і явищ (“Які особливості скелета птаха?”);

- встановлення доцільності дій, процесів, використання предметів (“Яке практичне застосування трансформатора електричного струму?”);

- класифікацію предметів або явищ за певними ознаками (“На які групи поділяються кислоти?”, “За якими ознаками рослини об’єднують у класи?”);

- підведення конкретного під загальне (“Наведіть приклади, які ілюструють закон Ньютона?”);

- перехід від загального до конкретного (“Дайте характеристику фізичним і хімічним властивостям кисню.”);

- встановлення значення явища, події, процесу (“Яку функцію виконують еритроцити крові?”);

- пояснення причин, доведення певних закономірностей явищ і процесів (“Доведіть, що в трикутнику сума внутрішніх кутів дорівнює 180°”, “Поясніть явище дифузії газів”);

- висновки та узагальнення (“Який висновок можна зробити, аналізуючи повоєнну ситуацію в Європі?”).

Корисні також запитання на зразок: “яка твоя думка про...?”, “Що позитивного(негативного) в...?” та ін.

Шкільною практикою вироблені загальні вимоги до формулювання запитань:

- запитання мають бути короткими і конкретними, зрозумілими для учнів. Наприклад, “Які фізичні властивості соляної кислоти?”, “Які особливості клімату Європи?”;

- недоцільно формулювати складні запитання, які складаються з декількох запитань. Вони важко сприймаються учнями, їх важко утримати в пам’яті, що породжує недоліки у відповіді;

- слід уникати альтернативних запитань, на які можна відповідати “так” або “ні”. Наприклад, “Чи впадає Північна Двіна в Біле море?”.

- запитання вчитель ставить до всього класу, після чого надає час для продумування відповіді і викликає учня для відповіді. Замість запитання можна назвати тему, яку має розкрити учень. Наприклад, “Причини поразки Паризької комуни?”, “Рельєф Азії”;

- під час опитування не рекомендується перебивати учня, дати йому можливість розкрити тему і відповідати на запитання, після чого запропонувати класу внести поправки і доповнення. Зупинити учня можна тільки у винятковому випадку, коли відповідає явно не по темі або помилково.

В шкільній практиці часто поєднуються індивідуальне усне опитування з фронтальним.

Індивідуальне опитування означає ґрунтовну перевірку знань, навичок і умінь окремих учнів. Це опитування передбачає розгорнуту відповідь учня. Він повинен не лише відтворити текст підручника чи розповідь учителя на попередньому уроці, а й самостійно пояснити матеріал, довести наукові положення, навести власні приклади. Проводячи індивідуальне опитування, вчитель має визначитися, кого викликати, скількох учнів опитати, скільки часу відвести на опитування, а також передбачити, що в цей час робитимуть інші учні. Педагогіка не дає однозначних відповідей на ці запитання, проте досвід переконує, що в кожному конкретному випадку вони вирішуються залежно від завдань, які ставить перед собою вчитель. Під час індивідуального опитування важливо організувати роботу всіх учнів класу. Їм можна запропонувати уважно слухати відповідь товариша, виправляти допущені ним помилки, доповнювати відповідь. За таку активну роботу може бути виставлена оцінка. Якщо біля дошки відповідає слабший учень, учитель слухає його відповідь сам, а решта учнів виконує самостійне завдання.

Велике виховне значення має залучення учнів до оцінювання знань однокласників через взаємо рецензування відповідей. Досвідчені вчителі привчають їх уважно слухати відповіді товаришів, визначати правильність, точність викладу фактичного матеріалу, досконалість мовного оформлення й доказовість прикладів.

Для цього організовують спеціальне тренування. На дошці записують основні запитання, за якими слід рецензувати:

o Чи правильно й точно викладено теоретичний матеріал?

o Чи все, що стосується питання, розповів учень?

o Чи вдалі приклади навів?

o Чи точно добирав слова і правильно будував речення?

o Якої оцінки заслуговує така відповідь?

Прослухавши відповідь, учитель дає учням зразок усної рецензії на неї, пропонує висловлюватися від першої особи. Щоб залучити всіх дітей до роботи, оцінюють одну й ту саму відповідь кілька учнів.

На уроках повторення практикують взаємо опитування учнів. За завданням вчителя учні самостійно формулюють запитання, на які відповідає викликаний учень. Відтак учитель пропонує школярам ставити запитання, відповіді на які доповнять упущене.

Учень, який запитував, визначає ступінь правильності відповіді, а в разі потреби відповідає сам.

Рецензування відповідей однокласників і взаємо опитування сприяють активізації уваги учнів, вихованню чесності, справедливості, переконують дітей, що об’єктивне оцінювання – досить складна справа.

Намагаючись урізноманітнити і раціоналізувати опитування учнів, вчитель часто застосовує систему прийомів ущільненого (комбінованого) опитування. Суть його полягає в тому, що вчитель викликає для перевірки одночасно кількох учнів, із яких один-два біля класної дошки, а інші на своїх місцях (часом їх садять на перших партах) виконують за індивідуальними картками письмові чи практичні завдання контрольного характеру. Так, поки викликані учні готують відповіді, вчитель проводить опитування з рештою класу. Через 5-10 хвилин один з тих учнів, яким були дані контрольні завдання, відповідає, решта слухає. Коли учень виконав завдання учитель розбирає його разом з викликаним учнем, який пояснює хід його виконання (якщо це буде корисним для всього класу). Опитані учні одержують оцінки.

Позитивної стороною ущільненого опитування є те, що воно дає змогу перевірити більшу, ніж звичайно, кількість учнів. Негативне в цьому методичному прийомі – порушення фронтальної роботи і логічності в побудові уроку.

Оцінюючи метод усної перевірки знань загалом, слід наголосити, що він сприяє встановленню тісного контакту між учителем і учнем, дає змогу стежити за його думкою всьому класу, виявляти прогалини чи неточності в знаннях учнів і відразу їх виправляти. В процесі опитування здійснюється повторення, узагальнення і систематизація знань цілим класом. Таку перевірку можна проводити з будь-якого навчального предмета.

Крім позитивних рис, цей метод перевірки має й недоліки. Передусім той, що на перевірку витрачається надто багато навчального часу, вона збуджує нервову систему опитуваного учня, нерідко буває суб’єктивною, а об’єктивність важко встановити, бо відповідь учня не фіксується. Крім того, вона нерідко буває нерівнозначною, оскільки різним учням ставлять різні запитання, часто неоднакові за складністю, що дає змогу сміливішим дітям отримати вищий бал, ніж тим, хто знає, але не вміє впевнено висловлювати свої думки.

Метод письмового контролю. Суть його полягає у виявленні знань, навичок і умінь учнів за допомогою самостійних письмових або графічних робіт. Контрольну письмову перевірку знань, навичок та умінь учнів застосовують на будь-якому предметі. Під час письмової перевірки найбільш повно виявляється самостійність учнів у розв’язуванні навчального завдання. Характерною рисою методу письмової перевірки є її більша об’єктивність в порівнянні з усним опитуванням.

Письмові контрольні роботи можуть бути:

- короткочасними (10-15 хв.) - фізичні, математичні, технічні диктанти;

- тривалими (1-2 уроки) – твори, графічні роботи, письмові домашні завдання.

При проведенні контрольної роботи слід дотримуватися таких дидактичних вимог:

- контрольну роботу доцільно проводити тоді, коли вчитель переконаний, що учні добре засвоїли матеріал;

- необхідно за один-два тижні попередити учнів про контрольну роботу і організувати відповідну підготовчу роботу. Наприклад, корисно проводити розв’язування типових задач, виконання подібних вправ. Одночасно з цим потрібно давати завдання, які вимагають прояву творчого мислення і кмітливості для того, щоб учні вчилися шукати вірні розв’язки задач і вправ. Корисно також проводити попереджувальні перевірочні роботи, які дозволяють вияснити ступінь готовності учнів до контрольної роботи;

- важливо, щоб зміст контрольної роботи охоплював основні положення матеріалу, що вивчався, і включав в себе такі питання, розв’язування яких вимагало б від учнів кмітливості і творчості;

- при проведенні контрольної роботи необхідно забезпечити самостійне виконання учнями завдань, не давати можливості списувати або ж підказувати. Непоганими прийомами для запобігання списуванню є підбір для учнів достатньої кількості варіантів завдань, проведення контрольної роботи в просторому приміщенні, де є змога посадити кожного учня за окремий стіл і т.д.;

- контрольні роботи слід проводити в першій половині тижня на другому або третьому уроках. Перенесення контрольних робіт на кінець тижня або на останні уроки недоцільно, так як в цей час учні вже втомлені. Не можна також проводити дві контрольні роботи в один день;

- учитель повинен уважно перевіряти і об’єктивно оцінювати контрольні роботи, а також проводити аналіз їх якості, класифікувати помилки, які допустили учні, і проводити подальшу роботу з ліквідації прогалин у знаннях.

Важливим питанням письмової перевірки є підбір тем, завдань, системи вправ, чітке їх формулювання. Теми контрольних робіт, завдання і вправи мають бути посильними для учнів, відповідати рівневі їх знань, але водночас потребувати певних зусиль, виявити знання фактичного матеріалу.

Контрольну письмову роботу перевіряє вчитель. За її результатами він аналізує якість знань, умінь та навичок класу загалом та окремих учнів і вживає заходів для усунення помилок і недоліків.

Перевірка домашніх робіт в тій чи іншій формі здійснюється на кожному уроці. Крім того, учителі періодично беруть зошити з домашніми роботами для спеціального перегляду і перевірки.

Найчастіше письмові домашні завдання перевіряють фронтально на початку уроку. Вчитель переглядає наявність робіт у всіх учнів, робить зауваження окремим учням або ж всьому класу. Іноді під час усного опитування учень подає виконану вдома письмову роботу або виконує на дошці певні записи, графічні роботи. Найчастіше за допомогою фронтального опитування вчитель з’ясовує, які результати отримали учні при розв’язуванні задач чи прикладів, звертає увагу на написання складних орфограм у вправах з мов, а потім організовує самостійну роботу учнів для виконання завдань, аналогічних тим, які виконували учні вдома. Така робота має свої переваги: по-перше, вчитель має змогу перевірити наскільки самостійно учні виконали домашнє завдання, і по-друге, учні додатково вправляються в застосуванні знань на практиці і тим самим міцніше і глибше засвоюють матеріал, удосконалюють практичні навички і уміння.

Позитивним у письмовій перевірці є те, що за короткий час можна перевірити знання багатьох учнів; результати перевірки зберігаються; є змога виявити деталі і неточності у відповідях учнів. Її недолік – потребує чимало часу для перевірки учнівських робіт, призводить до зниження грамотності учнів, якщо вчителі нехтують єдиними орфографічними вимогами.

Метод графічного контролю. Важливим і цікавим видом перевірочних завдань є графічні завдання. Відповіддю учня в цьому випадку служить складена ним узагальнююча модель, яка відображає певні відношення, взаємозв’язки в об’єкті, що вивчався. Це можуть бути графічні зображення умови задачі, малюнки, креслення, діаграми, схеми, таблиці. Ефективність методу графічної перевірки залежить від правильності постановки відповідних завдань перед учнями. Найбільше значення мають схеми і схематичні малюнки. Їх специфіка полягає у виділенні і графічному представленні найсуттєвіших особливостей об’єктів, що вивчаються, в узагальненні їх шляхом створення наочного зразка. Наприклад, при перевірці знань з біології можна запропонувати учням завдання на схематичне зображення будови клітини, схеми кровообігу, будови ока; з історії – на зображення схем боїв різних часів, структури державного апарату тієї чи іншої держави, різного роду словесно-цифрових таблиць і діаграм; з мов – на складання речень за даною схемою; з фізики і хімії – на зображення проведеного досліду; з технічної праці – види пиломатеріалів.

Особливий вид графічної перевірки – робота з контурними картами (учні за допомогою умовних позначень наносять на карту певні географічні та історичні об’єкти). Графічна перевірка морже бути як самостійний вид і може входити як органічний елемент в усну чи письмову перевірку.

Метод практичної перевірки – застосовують з таких предметів, як фізика, біологія, хімія, трудове навчання та інші, що передбачають оволодіння системою практичних умінь і навичок. Практичні (технічні) завдання направлені на перевірку навичок і умінь учнів проводити певні дослідження, вимірювання за допомогою різних приборів, лабораторні досліди, спостерігати за процесами, практично виявляти властивості і ознаки предметів, виконувати відповідні трудові операції в навчальних майстернях або на пришкільних ділянках з матеріалами, апаратами, інструментами. Конкретна робота з предметами і об’єктами матеріального світу стимулює інтерес учнів до знань, і контроль не викликає при цьому особливих хвилювань, переживань.

Це один з найефективніших методів контролю за тим, як учень вміє застосовувати отримані знання в навчально-пізнавальній діяльності при вивченні фізики, біології, математики, інформатики і обчислювальної техніки, основ виробництва.

Практичні навички і уміння проявляються в будь-яких навчальних діях школярів. Тому встановити якість їх засвоєння можна не тільки за результатами практичних виробів, але й за постійними спостереженнями вчителя за виконанням навчальних дій і операцій. Наприклад, для того, щоб встановити наявність у школярів умінь виконувати вимірювальні роботи на місцевості, доцільно перевірити, чи вміють вони виконувати елементи 2цієї роботи (проводити прямі лінії, будувати прямі кути за допомогою екера, вимірювати величини кутів астролябією та ін.), для чого слід включати ці елементи в інші види роботи (розв’язування задач, побудова креслень і т.п.). Форма практичної перевірки може бути індивідуальною або фронтальною. Найбільш складною в методичному відношенні є фронтальна практична перевірка, при проведенні якої необхідно передбачити багатоваріантність завдань. Для того, щоб виявити індивідуальні практичні уміння і навички учнів. Це розв’язується по-різному: даються окремі завдання кожному учню або учнів ділять на групи по два-чотири чоловіки, або весь клас на дві-три групи, як правило, по рядах.

Програмоване опитування. Суть цього методу полягає в тому, що всім учням пропонуються однакові (стандартні) вимоги в процесі перевірки. Це можуть бути запитання, на кожне з яких дається три-чотири відповіді, з яких тільки одна буде правильною. Задача учня – вибрати правильну відповідь. При цьому аналіз відповідей, виведення і фіксація оцінок можуть здійснюватися за допомогою індивідуальних автоматизованих засобів (від простих перфокарт до складних контролюючих машин).

Метод тестового контролю передбачає відповідь учня на тестові завдання за допомогою розставляння цифр, підкреслення потрібних відповідей, вставляння пропущених слів, знаходження помилок тощо.

За основним призначенням їх поділяють на: тести розумової обдарованості (інтелекту) і тести навчальної успішності.

Тестові завдання, що потребують конструювання відповідей, поділяються на: завдання у вигляді питальних або стверджувальних речень, зміст яких передбачає коротку і точну відповідь, і завдання, в яких учні повинні заповнити пропуски. За дидактичним призначенням тести з конструйованими відповідями класифікуються на тести на доповнення, тести на використання аналогії й тести на зміну елементів відповіді.

Тестова перевірка дає змогу ефективно використати час, висуває до всіх учнів однакові вимоги, усуває суб’єктивізм, сприяє дотриманню єдності вимог, не настроює учня проти вчителя. Важливо, що об’єктивність оцінки унеможливлює випадковість в оцінці знань, стимулює учнів до самооцінки.

Однак така перевірка може виявити лише знання фактів, але не здібності, вона заохочує механічне запам’ятовування, а не роботу думки, до того ж потребує багато часу для складання програм.

Екзамени. Вони як форма заключного обліку і оцінки знань, умінь та навичок проводиться наприкінці навчального року. Екзамени сприяють широкому узагальненню і систематизації вивченого, вихованню в учнів інтересу до знань, вимогливості до себе, привчають до систематичного і наполегливого виконання навчальних завдань.

Підготовка до екзаменів розпочинається вже з першої чверті, коли можливо паралельно з вивченням нового, узагальнювати раніше вивчений матеріал. В ході підготовки до екзаменів необхідно раціонально використовувати засоби навчальних кабінетів: схеми, таблиці, діа- та кінофільми, прибори; оформити куточок “Готуємося до екзаменів”, дати на стендах зразки кращих учнівських творів, розв’язку задач. Учням слід показати як буде проходити екзамен, спитати двох-трьох чоловік, детально проаналізувати їх відповіді, навчати на кращих.

Для практики екзаменів характерні такі методи: письмова робота, бесіда (скоріше монолог учня), а також лабораторні та практичні роботи.

На екзаменах можна застосовувати прийоми контролю і перевірки, які пов’язані з використанням технічних засобів навчання. Це може бути коментування уривків із діа- і кінофільмів, відеозаписи, аналіз показаних через кодоскоп кадрів, робота машині-репетиторі або тренажері.

Ефективність контролю залежить від його організації: часу проведення контрольних занять, їх частоти й послідовності; характеру і форм самостійної роботи учнів (індивідуальна, групова, фронтальна); використання дидактичних і технічних засобів навчання; поєднання методів контролю і самоконтролю (усна, письмова, графічна, практична, тестова, програмована перевірка); фіксування й оформлення даних контролю процесу навчання.

Ефективність контролю забезпечується дотриманням певних вимог, серед яких:

Індивідуальний характер контролю успішності: виявлення знань кожного учня, його успіхів чи невдач; знання рівня самостійності учня в пізнавальному процесі, характер труднощів, як він їх долає і якої допомоги потребує; особлива увага до учнів з фізичними вадами; вміле формулювання запитань, використання додаткових запитань під час опитування слабших учнів та ін.

Систематичність контролю: привчання учнів систематично виконувати уроки, створення в класі відповідного морально-психологічного клімату, коли “не знати – соромно”; систематичне опитування за допомогою самостійних міні-завдань; розробка системи опитування, за якої оцінки виставляють і учням, які доповнювали відповіді інших, були активними на уроці; приділення особливої уваги слабшим учням, спонукання їх до пізнавальної діяльності на всіх етапах уроку.

Відсутність системи в опитуванні учнів призводить до того, що вони вчать матеріал тільки тоді, коли відчувають, що їх можуть викликати, і намагаються визначити наперед, коли і з якого предмета будуть опитувати. Щоб запобігти цьому, вчитель повинен добре продумати систему опитування.

Достатня кількість даних для оцінки: при виставленні оцінки враховуються насамперед відповіді учня на поставлені запитання, а також доповнення відповідей інших учнів на цьому й попередніх уроках.

Дотримання об’єктивності під час оцінювання знань: оцінка виставляється тільки за знання учнів, а не за те, що він “забув щоденник” чи “крутився на уроці”; на оцінку не повинні впивати суб’єктивні чинники, особисті мотиви ставлення педагога до учня; кожну виставлену оцінку педагог обґрунтовує, щоб запобігти невдоволенню учнів, схильних до переоцінки своїх знань.

Єдність вимог до оцінювання знань учнів: дотримання єдиних розумних норм оцінок з кожного предмета, подолання крайнощів в оцінюванні – надмірної вимогливості або поблажливості.

Оптимізація контролю успішності учнів: розробка методики контролю, яка б передбачала мінімальні затрати зусиль і часу педагогів та учнів для отримання обов’язкових відомостей, запобігала переобтяженню їх виконанням зайвих завдань.

Гласність контролю: повідомлення учневі результатів перевірки рівня його знань, обґрунтування виставленої йому оцінки, позитивного і недоліків у його відповіді.

Всебічність контролю: перевірка та оцінювання теоретичних знань, умінь та навичок, застосування їх на практиці, навичок самостійної роботи учнів.

Тематична спрямованість контролю: здійснюючи опитування, проводячи контрольні роботи, вчитель повинен визначити, який саме розділ програми, тема, вид знань, умінь та навичок оцінюються.

Дотримання етичних норм: а) віра педагога в можливість учня навчатися (вміння переконати їх у тому, що вони здатні навчатися); розповідь про можливі труднощі перед вивченням матеріалу, висловлювання сподівання, що вони будуть подолані; оптимістичне ставлення до навчальних успіхів і невдач учнів; б) педагогічний такт: доброзичливість і делікатність у ставленні до учнів; відчуття міри в заохоченні й покаранні; вміння визнати свої помилки.

ПРАКТИЧНИЙ БЛОК

І. Розв’язання педагогічних задач:

Задача 1. На уроці вчитель перевіряв домашнє завдання за допомогою фронтального опитування, яке проходило в досить швидкому темпі. Павло К. Не зміг швидко зорієнтуватися в питаннях і сказав учителю, що йому треба подумати. На що вчитель відповів: “Нічого думати, треба відповідати”. Хлопець перестав зовсім відповідати на уроці.

Як ви оцінюєте дії вчителя? Яку вимогу перевірки і оцінювання знань не дотримався вчитель?

Задача 2. Учитель історії помітив, що на уроці в п’ятому класі учениця М. Під час відповіді іншої учениці розмовляла зі своєю подругою. Посадивши ученицю, що відповідала, вчитель запропонував їй продовжити відповідь. Дівчинка правильно і повно виклала матеріал, причому не обмежуючись при відповіді матеріалом підручника. Але вчитель виставив в журнал низьку оцінку, мотивуючи тим, що “наступного разу вона не буде розмовляти на уроці”.

Чи правий вчитель? Як потрібно було б діяти?

Задача 3. Урок у 4 класі. Коля С. Відповідає біля дошки. Тільки він зупиняється, помиляється і тут виникає “ліс рук”. Спочатку вчителька зупиняла учнів, а потім дозволила виправляти і доповнювати товариша. Коля все більше і більше заплутувався, тягнув слова і згодом зовсім замовк. “Знову не довчив!” – сказала вчителька.

Урок у 9 класі. Відповідає Іра К. У класі тиша. Але не всі слухають. Кілька учнів готують наступне питання, інші дивляться у вікно. Дві дівчини розмовляють “очами” про речі, які не мають відношення до уроку. Іра робить помилки, але ніхто її не виправляє. І після відповіді ніхто не визвався виправити помилки.

Порівняйте фрагменти опитування в 4 і 9 класах. Чому не вийшла перша відповідь і пройшла не поміченою для більшості учнів друга? Які методи та прийоми треба застосувати вчителю, щоб активізувати учнів на цьому етапі уроку? Наведіть приклади.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СТУДЕНТІВ:

1. Вивчити теоретичний блок та рекомендовану літературу, скласти опорний схематичний конспект.

2. Повторити схему розв’язування педагогічних задач.

3. Вибрати певну тему шкільного підручника з трудового навчання (обслуговуючої праці чи креслення).

4. Уважно опрацювати зміст параграфа чи розділу.

5. Підготувати фрагмент план-конспекту: перевірка вчителем раніше вивченого (передбачити всі можливі методи контролю).

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ:

1. Поняття “контроль” та “перевірка знань”.

2. Охарактеризувати задачі контролю.

3. Назвати та охарактеризувати основні функції контролю.

4. Види контролю. Їх характеристика.

5. Поняття “метод контролю”.

6. Усне опитування, його види та етапи проведення.

7. Види запитань.

8. Вимоги до формулювання запитань.

9. Письмова перевірка знань учнів.

10. Дидактичні вимоги щодо проведення робіт.

11. Перевірка домашніх письмових робіт.

12. Метод графічного контролю.

13. Перевірка знань учнів за допомогою технічних завдань.

14. Програмоване опитування.

15. Екзамен.

16. Охарактеризувати вимоги, які сприяють ефективності контролю.

⇐ Предыдущая 8 9 10 11 12 13 14 151617 Следующая ⇒